Арно Шікеданц

Народився в Ризі (тоді — Російська імперія). Походив із балтійських німців. У своєму рідному місті познайомився з Альфредом Розенбергом, який виріс в естонському місті Ревель, а з 1910 року навчався в Ризькій політехніці. У літературі Розенберг зокрема називає Шікеданца «шкільним другом» і «корбратом».[4] Згадка ​​як про шкільного друга зумовлена спільним навчанням у Ризькій політехніці,[5] а «корбрат» походить від заснованої 1875 року студентської корпорації (кор) «Рубонія», членами якої Розенберг і Шікеданц стали одного й того самого дня, 2 березня 1911 року.[6] В силу такої рано виниклої дружби Шікеданц залишався одним із небагатьох нерозлучних друзів Розенберга.[7] Зв'язок з Розенбергом мав визначальний характер і відтоді справляв вирішальний вплив на все його життя.

Разом із Розенбергом, як засвідчує Album Rubonorum, він із літа 1915 року продовжив навчання у Москві, здобувши там у січні 1918 року фах хіміка.[8] Тим самим особисто зіткнувся з правлінням більшовиків.[9] Восени 1918 року записався добровольцем у німецький кавалерійський полк[8] і таким чином узяв участь як вояк кайзерівської армії у Першій світовій війні.[5] Перед кінцем війни в 1918 році Шікеданц працював спільно з Ервіном фон Шойбнером-Ріхтером, Отто фон Курзелем і Максом Гільдебертом Бемом на німецьких окупантів у Ризі у відділі преси при Головному командуванні 8-ої армії (Обер Ост VIII).[5] Отто фон Курзель, із яким Шікеданц до того часу співпрацював, був першим поряд із Ернстом Фрідріхом Тоде, якого відвідав Розенберг після переїзду в Мюнхен наприкінці 1918 року.[10] 1919 року він вступив у Балтійський ландесвер[5][9] який у травні 1919 року відвоював окуповану більшовиками Ригу.

На початку двадцятих років Шікеданц працював у заснованій Максом фон Шойбнером-Ріхтером організації «Відродження» (нім. Wirtschaftliche Aufbau-Vereinigung), де він із фон Шойбнером-Ріхтером і Біскупським займався поточними справами.[4][11] Водночас Шікеданц був заступником директора[12] та особистим секретарем віцепрезидента організації Біскупського. Спільно з останнім він домовився з російським спадкоємцем престолу, великим князем Кирилом Володимировичем Романовим, що генерал Людендорф[13] міг би використати гроші в розмірі 500 000 золотих марок на просування спільної національної німецько-російської справи.[14]

Шікеданц також підтримував фон Шойбнера-Ріхтера щодо видання тижневика «Економічно-політична кореспонденція «Відродження» зі східних питань та їхнього значення для Німеччини» (нім. Wirtschaftspolitische Aufbau-Korrespondenz über Ostfragen und ihre Bedeutung für Deutschland).[11] З 1923 по 1933 рік Шікеданц був керівником берлінського бюро антисемітської щоденної газети Völkischer Beobachter.[15] За свою участь у гітлерівському путчі Шікеданц був пізніше зарахований до «старих бійців» і отримав так званий «орден крові».[16]

1927 року Шікеданц опублікував нібито гностичний і апокаліптичний[17], а також радикально антисемітський твір «Єврейство — антираса», а 1928 року його змістове продовження «Соціал-паразитизм у житті народів», де зобразив євреїв як «расу» паразитів і шкідників.[4] На останню публікацію потім відверто посилався Розенберг, перейнявши поняття та ідею ​паразитичної «антираси» в його вперше виданому 1930 року «Міфі ХХ століття».[18]

У нацистській Німеччині Шікеданц перебував на керівних посадах як у зовнішньополітичному управлінні НСДАП (APA), так і у міністерстві окупованих східних територій (RMfdbO). На чолі цих обох нацистських відомств стояв партійний ідеолог Альфред Розенберг. Важливість Шікеданца полягала в його ролі ідейного натхненника антисемітизму в усіх органах Розенберга.[4] Йому приписується першість у створенні терміну «антираса» (нім. Gegenrasse).[4] Йому також належить ключова роль у розбудові зовнішньополітичного управління.[5]

26 грудня 1934 року Розенберг висловив свою зацікавленість у налагодженні зв'язків із королем Румунії Каролем II, при цьому хотів, щоб ці зв'язки встановив Шікеданц. Того дня Розенберг записав у своєму щоденнику: «Наближається Різдво, я повинен відправити Лекку з кількома втішними словами після майже 3 тижнів перебування назад у Бухарест. Надіюся, в січні вдасться відновити обірвані ниточки. Зв'язки Румунії з Н.[імеччиною] справді варті зусиль. Шікеданц мав би тут поговорити з королем наодинці, щоб підготувати договір про дружбу, з «нашим» посланництвом можливо все»[19].

15 червня 1939 року Шікеданц на посаді керівника управління «Схід» в APA надіслав голові райхсканцелярії Гансу Генріху Ламмерсу свою розробку східноєвропейських питань[20]. На тлі ідеології германізації APA він виступав проти пакту Гітлера-Сталіна, оскільки той обмежував би можливості розширення «німецького життєвого простору»[20]. Адже, як ідеться в доповіді, особливо з огляду на українців і білорусів, для майбутнього облаштування східного простору «політико-психологічна обробка населення цих земель, з одного боку, служить полегшенню суто військових дій, а з другого боку, можливому подальшому використанню окремих національностей у німецьких інтересах.»[20] Тут Шікеданц уперше сформулював ідею APA про те, що Німеччина повинна єднатися проти Росії з неросійськими народами всередині та за межами Радянського Союзу[20]. Вже в тому самому році Шікеданц подав заявку на посаду у зовнішньополітичний відділ райхсканцелярії, та все ж його прохання було відхилено[21]. А Розенберг 25 серпня 1939 року у своєму щоденнику відзначив: «У мене є відчуття, що цей московський пакт коли-небудь помститься націонал-соціалізму. [...] Як ми можемо ще говорити про порятунок і облаштування Європи, коли нам доводиться просити допомоги у руйнівника Європи?»[22]

Не пізніше, ніж у вересні 1939 року послабився зв'язок між APA та Лондоном. Розенберг писав 24 вересня 1939 року: «Вчора ось прийшов з Монтре папірець брит.[анського] радника англ.[ійського] міністерства авіації. Він просить, щоб приїхав Шікеданц. Тож він дотримав свого слова, (тоненька) ниточка до Лондона все ще тримається. Завтра доповісти фюреру та Г.[ерінгу]. Мені цікаво, чого панове з Лондона очікують від нас у вигляді можливої ​​основи для миру»[23].

У квітні 1940 року Розенберг утілив свій намір працевлаштувати Шікеданца в райхсканцелярії як зв'язкового APA. 13 квітня 1940 року він записав у своєму щоденнику: «Оскільки Р.[айхс]-комісаріат Норвегії підзвітний Р.[айхс]-канцелярії, Шікеданц провів перемовини з Ламмерсом, який призначив його уповноваженим Р.[айхс]-канцелярії. Тепер через його руки проходить усе листування з Норвегією (включаючи МЗС)»[24]

Після того, як у 1941 році було створено Імперське міністерство з питань окупованих східних територій (RMfdbO), Шікеданц там теж обійняв посаду начальника штабу[25] у головному управлінні II зі східних і кадрових питань[4]. Спочатку Шікеданца Розенберг просував на «райхскомісара» України[5]. Одначе з пам'ятної записки Розенберга випливає, що він зрештою визначився щодо України на користь Еріха Коха[26]. Натомість Шікеданц дістав посаду «райхскомісара» або верховного «цивільного управителя» райхскомісаріату «Кавказ» з осідком у Тбілісі. Проте цей райхскомісаріат під час часткової окупації кавказьких земель групою армій «Південь» залишався під військовою адміністрацією, тому Шікеданц не зміг відіграти тут політичної ролі. Пов'язана з цим «місія» Шікеданца і дипломата Отто Бройтігама провалилася[4].

2 квітня 1941 року, незадовго до нападу вермахту на Радянський Союз, Шікеданц склав пам'ятну записку, у якому писав, що «вслід за військовими діями з нашого боку дуже скоро прийде військовий розвал СРСР»[27]. Крім того, Шікеданц писав у цьому меморандумі, що «московитську Росію слід створити як зону депортації небажаних елементів населення у великих масштабах» і що «більшовицько-єврейську державну адміністрацію» необхідно ліквідувати шляхом «повного знищення».[27] Предметом цієї його записки була і Білорусь як «другий за величиною резервуар євреїв у СРСР», а також балтійські держави, куди б довелося вивезти як більшу частину «інтелектуальних прошарків», так і «расово меншовартісних», щоб «найбільш придатні за расою» могли там асимілюватися[27].

1942 року, крім діяльності в APA і RMfdbO, Шікеданц був також «райхсамтсляйтером» у «Канцелярії генерал-губернатора Кракова», тобто заступником у канцелярії Ганса Франка[4]. 1943 року Шікеданц був найбажанішим кандидатом Розенберга на зміну вбитого генерального комісара Білорусі Вільгельма Кубе, та через опір групенфюрера СС Курта фон Готберга висуванцю Розенберга стати наступником Кубе не вдалося.[15]

У 1943—1944 роках він був начальником штабу райхскомісара окупованих східних територій Норвегії[4] Йозефа Тербофена.

Незадовго до кінця війни Шікеданц, щоб уникнути відповідальності, скоїв самогубство. За словами Розенберга, він застрелив у Берліні свою дружину, свою восьмирічну дочку і себе.[28][29].

• Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. 2. Auflage. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-596-16048-8.