Балто-Чорноморська вісь

Ба́лто-Чорномо́рська вісь, або Ба́лто-Чорномо́рський сою́з — геополітичний проєкт, теоретизований багатьма політиками і громадськими діячами з України, Білорусі і Литви. «Балто-Чорноморська вісь» передбачає створення свого геополітичного регіону впливу між так званим «Західним світом» (США, Канада, Франція, Велика Британія, Західна Європа, Австралія) і «Пострадянським сходом», який динамічно обертається навколо Росії (Росія, Казахстан, Білорусь, деякі країни Середньої Азії).

Балто-Чорноморська вісь. Один з варіантів.
Slavic Union

Проєкт створення Балто-Чорноморської осі ґрунтується на спільності історії цього регіону в межах Великого князівства Литовського і Руського. Як зазначила перший прем’єр-міністр Литовської Республіки, Казиміра Прунскене: «Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс — не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі».[1]

Проєкт почав розроблятися українською інтелігенцією на початку 20-го століття[2]. Зокрема, участь у розробці брали президент УНР Михайло Грушевський, ідеолог українського націоналізму 1930-х Юрій Липа. Екзильний уряд УНР покладав великі надії на антиросійський союз разом з Кубанню, Доном, Тереком, народами Кавказу. Юрій Липа розвинув геополітичну доктрину («Чорноморська доктрина»), вказавши на історичну тяглість орієнтації за віссю Північ — Південь — від Скандинавії та балтійських країн до Чорного моря, Малої Азії та Близького Сходу. З часів Київської Русі, що сформувалась уздовж торговельного шляху «із варягів у греки», через дипломатичні взаємини Хмельницького і Мазепи зі Швецією та Туреччиною, ця ідея не втрачає актуальності й сьогодні.

У 1997 році утворюється ГУАМ — об'єднання, альтернативне до москвоцентричних ЄврАзЕС та інших інтеграційних утворень на теренах СНД. На думку низки експертів, створюються передумови для розподілу сфер впливу на пострадянських теренах між двома групами — з РФ залишаються Білорусь, Казахстан і Киргизстан з Таджикистаном, тоді як Грузія, Азербайджан і Молдова орієнтуються на проатлантичний Київ. Узбекистан і Туркменістан, у зв'язку з віддаленістю від Європи, коливаються. Окрім того, перспективними є економічні зв'язки з Вірменією. Остання наразі є проросійською, що насамперед зумовлено проблемою Нагірного Карабаху, за який вона бореться з Азербайджаном. Однак тепер Єреван, очевидно, проявляє бажання до врегулювання відносин із сусідами — Грузією та Азербайджаном, що додасть потужності чорноморсько-каспійському співробітництву. Україні судилось бути лідером в об'єднанні внаслідок демографічного і територіально-економічного лідерства, а також через неможливість проведення стратегічних транзитних шляхів поза контролем Києва.

Для міцності чорноморсько-каспійського альянсу до нього мають долучитися країни з виходом до третього моря — країни Прибалтики, Польща, навіть Швеція з Фінляндією (останні дві, до речі, досі не ввійшли в НАТО, що дає простір для маневрів). Один із потенційних проєктів — Східне партнерство з ЄС, яке підтримуватимуть європейські гравці. У разі глибшої інтеграції невеликих країн Центрально-Східної Європи з пострадянськими державами можливе ведення на рівних переговорів з ЄС. З іншого боку, посилення Росії зустріне адекватне стримування.

Перша спроба створення
Ідея «Скандинавсько-Чорноморського союзу» (позначений синім), приписувана Роману Шухевичу

Вперше Балто-Чорноморський союз було створено через 124 роки після третього поділу Речі Посполитої, у серпні 1919 року на конференції під Ригою. Підписи під документом поставили делегації Фінляндії, Естонії, Литви, Латвії, польські та українські представники.

Програма, яку розробив глава МЗС Латвії Зиґфрід Меєровіц, містила плани оборонного союзу, інтеграції економічних систем, спільну банківську та монетарну політику, політичну конвенцію про взаємну підтримку та спільну зовнішню політику, забезпечення вільного шляху від Балтійського до Чорного морів.

Але польські націонал-демократи відкинули ідею конфедеративного зв'язку Польщі з Білоруссю, Литвою та Україною. Навпаки, вони прагнули поділити ці території з Росією і полонізувати свою частку. Міжвоєнна польська присутність на «східних кресах» лишила по собі сумні спогади, які остаточно перекреслили спільне минуле. Досвід історії XIX і XX століть робить зрозумілим неприхильне ставлення білорусів та українців і литовців до спільної Речі Посполитої. Оскільки сліди тогочасної напруги досі не стерлися, політики, митці й автори підручників сприймають її історію крізь призму вражень останніх кількох поколінь, що пройшли через етнічні конфлікти, сутички, взаємну різанину часів Другої світової війни", — слушно пише польський історик Анжей Сулима Камінський. Переворот у суспільній думці більшості поляків відносно «східних кресів» стався після того, як польська нація вперше після Хмельниччини наштовхнулася на цих теренах на настільки запеклий опір, пройшла через польсько-литовську та дві польсько-українські війни (особливого психологічного удару завдала так звана «Волинська різня» 1943 року) і, зрештою, втратила не лише їх, а й на довгий проміжок часу власну свободу.

Катастрофи 1795 року, 1939-го та 1945-го (прихід до влади маріонеткового проросійського уряду) значною мірою були зумовлені польським зовнішньополітичним егоїзмом та неоімперіалістичною політикою. Саме стільки разів потрібно було Варшаві зазнавати катастрофічних поразок для того, щоб виникла принципово інша концепція взаємовідносин з українцями, литовцями й білорусами. Вперше її сформулював видатний польський мислитель в еміграції Юліуш Мірошевський, який обґрунтував необхідність визволення від Росії обширу, названого ним ULB (Україна, Литва, Білорусь), причому без ревізії наявних повоєнних кордонів Польщі. Ця концепція, що умовно отримала назву лінії Гедройца-Мірошевського, стала основою сучасної східнополітичної дипломатії Польщі та реалізується з неабияким успіхом. Відмовившись від імперських амбіцій, Варшава вміло перезавантажує свої історичні стосунки з українцями, білорусами та литовцями, що дає шанс народам, які колись творили спільну Річ Посполиту, на порозуміння. В умовах пізнього радянського імперіалізму давня ідея Балто-Чорноморської співдружності відродилася саме у Польщі, де у 1980-ті роки група її прихильників видавала журнал «Нова коаліція». Після розпаду СРСР так звана ідея «міжмор'я» і, зокрема, відродження Речі Посполитої, знову виникла в певних політичних колах. Наприклад, Білоруський Народний Фронт і Народний Рух України на початку 90-х років активно розробляли ідею Балто-Чорноморського Союзу (БЧС).

«БНФ від самого початку мав геополітичну концепцію існування Білорусі у світі, яка після розпаду СРСР зменшила б небезпеку зі сторони Росії та Німеччини. Такою ідеєю був план Балтійсько-Чорноморського союзу країн Східної Європи (Білорусь, Україна, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, у перспективі — Польща і Словаччина). Це план повернення третьої сили на терени Європи (так, як було раніше, XIII-XVIII ст.)», — писав один із творців цієї концепції Зенон Позняк.

XXI століття

2010 року у Білорусі виник багатомовний проєкт «Нова Річ Посполита», присвячений відновленню «Народної Республіки» у складі Польщі, Білорусі, Литви, Латвії та України. Ця ідея сьогодні доволі популярна серед молоді та активно обговорюється у соціальних мережах. Так, наприклад, популярна у пострадянському просторі мережа «VK» нараховує відразу декілька відповідних груп. Найбільша з них — «Відродження Речі Посполитої» — нараховує понад тисячу учасників і вміщує такий опис п'ятьма мовами: «Річ Посполита — справа народу для суспільного добра. Для всіх тих, хто підтримує ідею великої багатонаціональної країни в серці Європи. А було то задовго до ЄС».

Балто-Чорноморська вісь є програмним зовнішньополітичним орієнтиром української правої партії ВО Свобода (отримала трохи більше 10 % підтримки на парламентських виборах у 2012 році).

Ідея об'єднаної Литви, Білорусі та України розцінюється проросійськими силами, як спроба створення буферного "санітарного" поясу між Росією та Європою. Наприклад, президент Білорусі Лукашенко під час протестів 2020 року заявив про намагання активістами створити живий ланцюг від Вільнюса до Києва. "Я це вже проходив після розпаду Радянського Союзу, коли була спроба створення Балто-Чорноморського регіону - санітарної зони: три балтійські держави, Білорусь, Україна, щоб відокремити Росію від Заходу".[3]

Коментарі
  • Леонід Кучма: «Балто-Чорноморська вісь може й повинна стати одним з консолідуючих і стабілізуючих стрижнів нової Європи, а отже, невід'ємною її складовою.»[4]

Див. також


Примітки
  1. Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації (частина 1). bintel.com.ua. Процитовано 18 серпня 2020.
  2. Створення Балто-Чорноморської осі ‒ це шанс України стати регіональним лідером у Центрально-Східній та Південній Європі. ВО "Свобода" (укр.). 18 жовтня 2012. Процитовано 2 липня 2019.
  3. Лукашенко доручив силовикам не допустити створення "живого ланцюга" від Вільнюса до Києва. www.unian.ua (укр.). Процитовано 16 серпня 2020.
  4. Президент України підбиває підсумки саміту в рамках міжнародної конференції «Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи XXI століття без розподільчих ліній».[недоступне посилання з серпня 2019] 11.09.1999

Література

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.