Березуцький Василь Володимирович

Народився у Москві, де й почав робити перші кроки у футболі, займаючись у спортивній школі «Зміна» під керівництвом Володимира Лопандіна. Разом з Василем спортивну школу відвідував і його брат-близнюк Олексій, який у майбутньому став партнером Василя по захисту у ЦСКА та збірній Росії. Однак захоплення футболом швидко пройшло, до того ж «Зміна» вилетіла з вищої ліги дитячо-юнацької першості і перспектив у цьому виді спорту хлопці для себе не бачили, тому прийняли рішення зайнятися баскетболом. Вмовив їх продовжити заняття футболом Володимир Кобзєв, що запросив братів Березуцьких до школи московського «Торпедо».
У новому клубі у хлопців все одразу стало виходити — повз дублюючий склад вони почали залучатися до тренувань основної групи гравців «Торпедо-ЗИЛ» ще за півтора року до випуску з ДЮСШ. Тренер автозаводців Борис Ігнатьєв не часто випускав талановитих молодих гравців на поле, бо команда саме боролся за вихід до вищого дивізіону, проте саме завдяки цим рідким появам на полі вони могли осягнути усі особливості дорослого футболу. Вдалося виконати завдання з підвищення у класі торпедівцям лише через рік, проте після такого вдалого сезону футбольні шляхи братів на деякий час розійшлися.
Маючи пропозиції від багатьох клубів, серед яких були і «Динамо», і «Локомотив», і деякі інші, Василь вирішив все ж залишитися у «Торпедо-ЗИЛ» і провів досить потужний сезон у прем'єр-лізі, з'являючись на полі у переважній більшості матчів чемпіонату. Новий тренер москвичів Євген Кучеревський вирішив перевести Березуцького з опорної зони до захисту і не помилився. Надійною та цікавою грою Василь привернув до себе увагу тренерського штабу московського ЦСКА, куди запросили і його, і брата, що саме перебував у оренді в новоросійському «Чорноморці».
Дебютував у футболці нової команди молодий захисник 17 червня 2002 року у матчі з «Крилами рад». Однак перший сезон у складі армійці був невдалим — через травму Василь провів лише два матчі у червоно-синій формі. А вже з наступного року трофеї посипалися на братів як з рогу достатку. Медалі чемпіонату Росії, Кубки, Суперкубки — без них не обходився жоден сезон починаючи з 2003 року. Проте найбільшим успіхом було завоювання Кубку УЄФА, що стало історичною подією для всього російського футболу.
1 серпня 2010 року Василь у матчі чемпіонату Росії зі «Спартаком» на 72-й хвилині матчу за рахунку 0:0 забив м'яч у власні ворота, однак після цього армійці двічі засмутили голкіпера «Спартака» і зрештою перемогли. Після матчу його Олексій жартома зазначив, що брат своїм автоголом змусив прокинутись команду, що «увесь другий тайм проспала»[1]. А 22 листопада 2011 року у матчі групового етапу Ліги Чемпіонів 2011/12 проти французького «Лілля» Василь Березуцький на початку другого тайму знову відправив м'яч до власних воріт, чим поклав початок загальній поразці армійців з рахунком 0:2[2]. Однак всього лиш через два тижні захисник ЦСКА став справжнім героєм, забивши вирішальний м'яч у ворота міланського «Інтера», завдяки якому ЦСКА отримав право грати у плей-офф Ліги Чемпіонів[3].

29 квітня 2018 року провів свій 400-й матч у чемпіонатах Росії, вийшовши на поле в матчі проти «Зеніта» (0:0).

Влітку 2018 завершив футбольну кар'єру[4].

Василь Березуцький дебютував у національній команді Росії 7 червня 2003 року у матчі проти збірної Швейцарії (2:2). Однак, зігравши два поєдинки у тому році, тривалий час не з'являвся на полі у червоно-білій формі. Лише починаючи з 2005 року Василь став основним гравцем збірної Росії, без якого важко було уявити захисні редути національної команди.
Першим забитим м'ячем у збірній відзначився 8 вересня 2007 року у поєдинку з командою Македонії (3:0). А вже наступного року разом з партнерами здобув бронзові нагороди Євро-2008.

На чемпіонаті світу 2014 року став капітаном команди[5]. У цій же якості вивів збірну на перший матч чемпіонату Європи 2016 (проти англійців), в якому відзначився голом наприкінці гри, чим врятував свою команду від поразки. У березні 2017 року оголосив про припинення виступів за збірну[6], через рік офіційно заявив про завершення кар'єри в збірній[7] .