Битва на Сутєсці

З метою приховування підготовки операції тільки невелика частина залучених сил вийшла до 15 травня на свої вихідні рубежі:

• 1-ша гірськострілецька дивізія, посилена полком «Бранденбурu», завершувала зосередження на лінії Матешево — Колашин — Мойковац — Бієло-Полє із завданням наступати на захід через гору Сіняеєіну до Дурмітора;
  
• 7-ма гірськострілецька дивізія перебувала на захід від Мостара, звідки мала вийти на лінію Гацько — Білеча — Нікшич і потім декількома колонами наступати в напрямку Жупа-Півський, Комарниця і Дурмітора;
  
• 118-та єгерська дивізія, посилена двома полками 4-ї домобранської єгерської бригади, перебувала в районі Коніц — Сараєво — Трново і частиною в районі Фочі. Їй належало пробитися до нижніх течій Пиви і Тари і перекрити всі переходи через каньйони цих річок;
  
• Посилена полкова оперативна група 369-ї піхотної дивізії зосередилася долиною Дрини у секторі Устіколина — Горажде і повинна була наступати через Чайниче й річку Чехотина, потім вийти на середню течію Тари й обступити переправи на цій ділянці;
  
• Бойова група «Людвіґер» (німецький 724-й і болгарський 61-й полки) перебувала долиною Ліма на ділянці від Прієполе до Бродарево і мала завдання наступати до річки Тара;
  
• Дивізія «Венеція» дислокувалася в залогах у населених пунктах Колашин, Бієло-Полє і Беране;
  
• Дивізія «Таурінензе» — в Плевлі і Прієполе;
  
• Дивізія «Феррара» — в районі Нікшич — Даниловград;
  
• Група сектора «Подгориця» — в районі Подгориці та Спужа[15].
  

У першій половині травня до Верховного штабу стали надходити донесення з різних місць про передислокацію німецьких військ убік Чорногорії, а також первинні неперевірені відомості про підготовлюваний новий німецький наступ на цьому просторі. Головний штаб Народно-визвольної армії і партизанських загонів (НВАіПЗ) Хорватії повідомив 1 травня, що залізницею Босанський Брод — Сараєво щодня проходять «6-8 німецьких ешелонів». Штаб 1-го Боснійського корпусу повідомив 9 травня про початок перекидання німецьких військ «через Чорногорію в Албанію», а 10 травня сповістив, що німці, зосереджені в районі Мостар — Імотскі, починають просування в напрямі Герцеговини і Чорногорії. Розвідка 1-ї Пролетарської дивізії доповіла 10 травня, що, «за неперевіреною інформацією, німці мають завдання убезпечити долину річки Лім, а за деякими відомостями, розгорнути наступ проти нас»[17].

Штаб 2-ї Пролетарської дивізії 14 травня сповістив Верховний штаб, що, за неперевіреними даними, в Чорногорії очікується прибуття «трьох німецьких дивізій, а саме: однієї з населеного пункту Печ до Колашина, другої — з Прієполе до Плевля, і третьої — з Білеча до Нікшича». Все це були ознаки якихось приготувань, але Верховний штаб усе ще не міг визначити, якими є справжні наміри німецького командування[17]. За висновком сербського історика Гая Тріфковича, пізно виявивши приготування супротивника, Оперативна група дивізій ВШ НВАЮ опинилася в складному становищі[6].

11 травня, несподівано для італійського командування, німецькі війська від населених пунктів Нові-Пазар і Печ були перекинуті в область італійського військового контролю в Герцеговині і Чорногорії. Були зайняті залізничні й телеграфні шляхи та сильно обмежені можливості дій італійських частин. Після цього німці зайнялися роззброєнням розташованих у цьому районі четників[К 5]. 14 травня, коли 1-ша гірськострілецька дивізія і підрозділи полку «Бранденбурu» примкнули глибоко в межі італійської зони окупації, командувач німецькими військами на Південному Сході генерал Лер сповістив про це командувача 2-ї італійської армії генерала Роботті (італ. Mario Robotti). У ході висунення німецьких військ на висхідні рубежі операції «Шварц», а також в її початковій фазі, до 22 травня було роззброєно, інтерновано, розсіяно або частково знищено близько чотирьох тисяч четників. Згідно з німецькими звітами, 17 четників були вбито, 3754 — узято в полон. Незважаючи на те, що італійцям переважно залишалося лише спостерігати за діями німців, як їхні союзники, за їхнього сприяння велика частина четників уникла роззброєння і на чолі з Михайловичем відступила до Сербії[5][19][6].

Операція «Шварц» почалася 15 травня 1943 року односередковим наступом німецьких і союзних їм військ на напрямках до лінії блокування в каньйонах нижніх течій річок Тара і Піва. Периметр району операції становив близько 500 км. Югославські військові історики поділяють бойові дії ОГД ВШ в ході битви на три етапи. Перший етап (15—27 травня) охоплює дії Оперативної групи дивізій з ціллю просування на схід і, після відмови від первинного задуму, спробу прориву в напрямку Фочі, тоді як противник здійснював оперативне оточення партизанських сил. Другий етап (28 травня — 9 червня) включає перекидання партизанських об'єднань через річку Піва на Вучево і вихід в долину Сутєски, поділ ОГД на дві частини і спробу прориву через гірський хребет Зеленгора до Східної Боснії, а також через річку Тара в Санджак. У цей час німецько-італійські війська здійснювали тактичне стягування кільця оточення. Третій етап (10—15 червня) охоплює прорив більшої частини ОГД ВШ на Яхорину, оточення і загибель 3-ї ударної дивізії і Центрального шпиталю НВАЮ в долині Сутєски[8].

Вранці 15 травня відбулися перші бої між частинами ОГД і німецько-італійськими військами на лінії Бієло-Полє — Мойковац — Колашин. Верховний штаб не відразу оцінив масштаб загрози з боку противника, вважаючи німецькі війська, що з'явилися цим районом, незначною перешкодою, яка лише на деякий час затримає наступ партизанських дивізій. Проте погіршення ситуації в наступні дні і потужний натиск з боку німецьких військ в секторі Бієло-Полє — Колашин показали хибність початкових оцінок. Верховний штаб опинився змушеним відмовитися від запланованого штурму Колашина і Мойковаца та віддати наказ про відхід військ 1-ї і 2-ї Пролетарських дивізій на захід задля скорочення фронту і заняття вигідніших оборонних позицій[20].

У перші дні операції «Шварц» запеклі бої йшли й у секторі дій Дринської групи, де противник наступав великими силами з районів Фочі і Горажде. Частини 369-ї піхотної дивізії вже 15 травня зайняли Чайниче і в наступні дні з'єдналися із силами італійської дивізії «Таурінензе», що наступала з Плевля. 118-та єгерська дивізія однією частиною своїх військ просувалася з району Фочі до Челебічів і Шчепан-Поля, а іншою пробилася з лінії Калиновик — Улог у долину Сутєски. Прагнучи вивести з-під удару Центральний шпиталь, Верховний штаб віддав 17 травня наказ щодо евакуації поранених з району села Челебіче вглиб Санджака. Згодом 7-ма гірськострілецька дивізія СС «Принц Ойген», рухаючись із заходу через Неретву, вийшла 18 травня на лінію Гацько — Білеча і продовжила просування декількома колонами на напрямках до Жупа-Півський, Голії і річки Комарниця, а основними силами — до Нікшича, щоб звідти наступати на північ до Дурмітора[20].

З 15 по 20 травня німцям вдалося в основному завершити оперативне оточення ОГД ВШ у Санджаку і Чорногорії. Разом з тим, поряд з успішним виконанням плану операції «Шварц», в перші дні боїв італійським військам довелося зазнати відчутної поразки, що відбилося на розвитку загальних бойових дій. Ще в ході зосередження частин 1-ї і 2-ї Пролетарських дивізій для наступу на Колашин і Мойковац було утворено ударну групу з трьох батальйонів 4-ї і 5-ї Пролетарських чорногорських бригад, якій було поставлено завдання очистити від четників район Піпери і пробитися біля Біоче на дорогу Подгориця — Матешево, щоб прикрити з півдня партизанські сили, які готувалися штурмувати Колашин. 13 травня в околицях села Радовце, на північ від Підгориці, партизани відразу напали і розбили велике угруповання четників, зосереджене тут за узгодженням з італійським командуванням для спільних дій проти ОГД ВШ. У відповідь на це італійці перекинули з Подгориці до Біоче підрозділи 383-го полку. У боях з 14 до 18 травня полк зазнав тяжкої поразки. 3-й батальйон було повністю знищено, а командир полку загинув. Згідно з італійськими даними, втрати полку склали 739 осіб, з яких 400 осіб з вісьмома офіцерами, як вважалося, потрапили у полон, а решта — убиті або поранені. Партизанська ударна група захопила так багато зброї, боєприпасів та іншого військового спорядження, що змушена була частину трофеїв знищити. Успіх підрозділів ОГД біля Подгориці приголомшив італійське командування і змусив його форсувати розгортання частин і зосередити близько п'яти полків у секторі Матешево — Біоче — Подгориця. Ця поразка італійців на шляхах сполучення між Підгорицею і Колашине всерйоз стурбувала німців, які дійшли висновку, що «Тіто відмовився від прориву в Санджак і переміщує свої сили на південь, щоб прорватися на південний схід», в Албанію. Побоюючись прориву партизанів з кільця оточення, німецьке командування перекинуло частину сил на загрозливий напрямок, що на початковому етапі настання послабило і уповільнило просування на інших ділянках[20].

Бої 1-ї і 2-ї Пролетарських дивізій з німецькою 1-ою гірськострілецькою дивізією долиною Ліми показали безперспективність прориву цим напрямком, що змусило Верховний штаб шукати інше рішення. У міру розвитку обставин задум противника ставав зрозумілішим. 18 травня Тіто скасував план прориву в Південну Сербію і скерував війська групи до зрушення на захід для виходу з оточення в напрямку Східної Боснії[8].

Сільські жителі переносять поранених, 1943 рік

Дії ВШ та ОГД сильно сковували велику кількість поранених. У зв'язку з загрозою Центральному шпиталю велика частина 1-ї Пролетарської дивізії була негайно перекинута з району Бієло-Полє в напрямку Фочі для зміцнення фронту Дринської оперативної групи. 2-й Пролетарській дивізії було наказано відступити з району Колашине і Мойковацу вглиб гірського масиву Сіняєвіна і перейти до оборони, тоді як 7-й дивізії належало спішно висунутися до сектора Гацько для посилення оборони 3-ї дивізії. Перед іншими частинами було поставлено завдання стримувати просування ворожих військ[8].

У запеклих боях 21—23 травня на просторі Челебіче — Златні-Бор — Троврх частини 118-ї єгерської дивізії були зупинені і відкинуті до Фочі, де перейшли до оборони. Дринська група під командуванням штабу 1-ї Пролетарської дивізії у складі 5 бригад[К 6], зосереджених на південний схід від Фочі, отримала наказ оволодіти долиною річки Дрина на південь від міста Фоча, зайняти плацдарм на Дрині і створити умови для виведення поранених з оточення в напрямку гори Яхорина. 24 і 25 травня бригади Дринської групи здійснили кілька нападів на розташування 118-ї дивізії, але подолати їх не змогли. На цей сектор німці швидко перекинули поповнення і зосередили в цьому просторі дії авіації. Становище Дринської групи загострилося після того, як 369-та дивізія відтіснила 3-тю Далматинську бригаду і частини 7-ї дивізії, форсувала Чехотіну в районі Градець і кинулася до Челебічів, чим створила загрозу тилу партизанської оперативної групи у Фочі. Зважаючи на це штаб 1-ї Пролетарської дивізії припинив 25 травня напади у Фочі і перейшов до оборони. На інших ділянках ворог продовжував тіснити партизанські частини. З огляду на стан, що склався після безуспішної спроби прориву Дринської оперативної групи, Верховний штаб прийняв 26 травня рішення про вихід ОГД з оточення через Пиву, Вучево[К 7] і каньйон річки Сутєска[8].

Верховний штаб розумів стратегічне значення сектора Пиви для операцій ОГД. Ще на початку дій на напрямку Фочі Тіто відправив 22 травня на Вучево два батальйони 2-ї Пролетарської бригади зі завданням забезпечити «в разі потреби» плацдарм цим напрямком. Подальший розвиток обставин показав, наскільки вірним було це рішення. Зайнявши Вучево 23 травня, батальйони не дозволили німцям опанувати важливою позицією і перекрити підступи до Сутєски. Місцевість цим напрямом була найважкодоступнішою, але саме цей чинник наразі давав партизанам можливість прориву з оточення. Коли німецьке командування оцінило становище, на плоскогір'ї Вучево вже було зосереджено значні сили партизан[8][21][22].

Підрозділи 1-ї Пролетарської бригади на привалі біля Вучево

З 27 по 29 травня 1-ша і 2-га дивізії, а також 6-та Східно-Боснійська і Маєвицька бригади перебралися через Пиву і вийшли на Вучево. Одночасно почався відступ інших частин ОГД зі Санджаку на лівий берег Тари. Верховний штаб НВАЮ розміщувався недалеко від Чорного озера під Дурмітором, звідки ввечері 28 травня вирушив у напрямку Мратіне на Пиву. Туди ж зі Сіняєвіни було направлену 4-ту Чорногорську і 2-гу Далматинську бригади 2-ї Пролетарської дивізії. Тим же днем до Верховного штаб прибула англійська військова місія в складі шести осіб, що спустилися напередодні на парашутах на Негобуджско-Поле на схід від Жабляка[К 8][8].

В останні дні травня підрозділи німецької 118-ї єгерської дивізії намагалися опанувати Вучево і блокувати переправи на пиві, проте до цього часу основні бойові дії змістилися на лівий берег річки, куди перейшли сім бригад ОГД, і Верховний штаб перехопив у противника оперативний почин цим напрямком. У боях на південь від Мратіне, на Вучево в районі колиби Корітнік і в долині Сутєски партизани відбили усі німецькі спроби оволодіти полониною між Пивою і Сутєскою. Цей простір послужив їм вихідною позицією для подальшого прориву[8][23].

Краєвид на Т'єнтіште

Заняття плацдарму на Сутєсці між селом Суха і висотою Кошур створило умови для прориву з оточення на цій ділянці фронту. Завершивши перегрупування частин ОГД, Верховний штаб 31 травня віддав наказ про вихід з оточення. Дринській оперативній групі було поставлено завдання розширити плацдарм на Сутєсці і тим самим полегшити відхід ОГД до Зеленгори. 2-га Пролетарська бригада мала утримувати cело Суха, зайняти позиції на південних схилах гірського хребта Товарниця і запобігти усі намагання німців просунутися з півдня в долину Сутєски. Трьом бригадам 2-ї Пролетарської дивізії належало діяти південніше Мратіне в напрямку витоків Неретви, тоді як 3-тя Країнська, 2-га і 3-тя Далматинські бригади повинні були перейти через Пиву на Вучево і підтримати партизан в долині Сутєски. 3-тя і 7-ма дивізії обороняли підходи до Півського плоскогір'я правим берегом річки Комарниця, на східних схилах Дурмітора і лівим берегом Тари, щоб затримати наступ німецьких військ і дати можливість переправити Центральний шпиталь через Пиву на Вучево. 1-му Боснійському корпусу 29 травня було наказано відправити 5-ту дивізію через містечко Фойниця в напрямку Трново і Калиновика для подальшої взаємодії з ОГД[8][23].

У зв'язку з тим, що 118-та дивізія не змогла взяти Вучево і обступити переправи в каньйоні Пиви, основний задум операції «Шварц» по оточенню ОГД на просторі між Тарою, Пивою і Дурмітором виявився проваленим. Розпізнавши намір партизанського командування прорватися з оточення на Сутєсці, німці наприкінці травня ухвалили рішення значно посилити оборону її лівого берега. Для цього в наступні дні сюди з району Фочі перекинули всю 118-ту дивізію. Велика частина 369-ї піхотної (хорватської) дивізії була повернута з річки Чехотина окружним шляхом через Горажде і Фочу в район населених пунктів Мілевина і Калиновик. Звідси вона мала висунутися в північно-західному напрямку через Зеленгору і, при необхідності, утворити нову лінію оборони з ціллю припинення можливого прориву партизанів через оборонні позиції 118-ї дивізії на Сутєсці чи посилити її лінію оборони. Правий берег Тари зайняла 4-та домобранська бригада. 7-ма дивізія СС була перевезена автотранспортом через Нікшич, Білече і Гацько на ділянку між Чемерно і Плужине. Звідси їй належало наступати через хребет гори Біоч, Волуяк і Маглич у межиріччя Пиви і Сутєска та тіснити частини НВАЮ на полонині Вучево. Італійська дивізія «Феррара» і німецька 1-ша гірськострілецька дивізія наступали через Дурмитор до нижньої течії Тари і Пиви. Німецьке командування розраховувало стягнути кільце оточення навколо партизан і знищити ОГД в районі Вучево і Півського плоскогір'я[8][23].

На стороні загарбників були чисельна, тактична і технічна перевага, ефективна радіорозвідка і тилове постачання, а також підтримка авіації. На противагу їм, перед ОГД у щільному кільці оточення наростала гостра проблема забезпечення харчуванням бійців і поранених. В останні і найважчі часи битви вони були змушені вживати в їжу траву. Але незрівнянно більші труднощі для Оперативної групи дивізій складали поранені і хворі, що позбавляли партизанські дивізії всієї свободи маневру[9][24].

Прорив ОГД ВШ НВАЮ з оточення в ході німецької операції «Шварц» (1—25 червня 1943 року)

Незважаючи на вжиті німецьким командуванням заходи, завдяки самовідданості бійців 1-ї і 2-ї Пролетарських бригад партизанам вдалося відстояти ділянку Сутєски шириною до 6 км (за іншими даними, 4—5 км) між селами Суха і Т'єнтіште. Верховний штаб прагнув розширити цей плацдарм і очистити напрямок Попов-Мост — Врбниця. У бій було введено 1-шу Маєвицьку, 6-ту Східно-Боснійську і 3-тю Країнську бригади, проте їхні напади на німецькі позиції в районі гір Кошур, Боровно і біля села Попов-Мост не мали успіху[8][25].

Посилені німецькі наступи лівим берегом Сутєски в час з 31 травня по 3 червня не тільки не дозволили розширити вузький плацдарм між Суха і Т'єнтіште, а й створювали загрозу його знищення. Стан долиною Сутєски ставав дедалі складнішим. До 2 червня частини 7-ї гірськострілецької дивізії СС «Принц Ойген» вийшли на простір гір Біоч і Маглич. Оборона 118-ї дивізії в долині Сутєски і наступ 7-ї дивізії СС з півдня на лівий фланг ОГД сильно погіршили становище партизан на Вучево. Вузького плацдарму між селом Суха і горою Кошур, а також усього двох стежок, що ведуть звідти на Зеленгору, було недостатньо для прориву і виходу з оточення всієї ОГД, включаючи Центральний шпиталь. До того ж шпиталь і 3-тя та 7-ма дивізії все ще залишалися на Півському плоскогір'ї, далеко від плацдарму на Сутєсці. Операція «Шварц» входила у вирішальну фазу. Командувач операцією генерал Лютерс перемістив свій штаб зі Сараєва в район Мілевини, щоб в безпосередній близькості керувати знищенням партизанського угруповання на чолі з Верховним штабом. У цьому стані Верховний штаб на світанку 3 червня перебрався у Мратіне через Пиву і того ж дня на нараді прийняв рішення про поділ ОГД на дві оперативні групи, які мали діяти на напрямках розходяться[8][23][26].

— Першу групу, під командуванням ВШ, склали 1-ша і 2-га Пролетарські дивізії з десятьма бригадами, які до цього переправилися через Пиву. Групі ставилося завдання прориву на північний захід через Сутєску.

— Друга група складалася з 3-ї ударної і 7-ї Банійської дивізій, з шістьма бригадами: 1-ша Далматинська, 5-та Чорногорська, 3-тя Санджакська, а також 7-ма, 8-ма і 16-та Банійські. Ці частини і Центральний шпиталь[К 9] досі перебували на схід від Пиви. Для управління 2-ою групою (південна група) було утворену оперативний штаб на чолі з Радованом Вукановичем, колишнім командиром 3-ї дивізії, і Мілованом Джиласом. Командувати 3-ою дивізією призначили Саву Ковачевича, комбрига 5-ї Чорногорської бригади. Групі доручалося прориватися через Тару у Санджак або, залежно від розвитку обставин, через Сіняєвіну чи Голію у Санджак або Чорногорію[8].

Рішення розділити ОГД на дві частини було продиктовано вагою обставин, що склалися. Існувала загроза знищення німцями плацдарму на Сутєсці за час, коли 1-ша і 2-га Пролетарські дивізії були зосереджені на вузькому просторі Вучево, обкладені з півдня 7-ою дивізією СС. Будь-яке зволікання ускладнювало їхнє становище, а види на прорив були неясними.

Для виходу з котла зі займаного партизанами вузького плацдарму Оперативна група дивізій могла скористатися лише двома гірськими стежинами. Перша вела від Т'єнтіште до села Крекови і далі через Мілінкладу. Друга тягнулася від села Сухе вздовж гірського хребта Товарниця через плоскогір'я Донє- і Горнє-Баре[К 10], потім гребенем Зеленгори. Наступаючи флангами з боку сіл Граба, Попов-Мост і гори Кошур, противник великими силами наполегливо намагався закрити наявну прогалину в долині Сутєски. 6 червня ВШ віддав наказ частинам першої групи прориватися через Зеленгору, використовуючи наявний плацдарм між Суха і Т'єнтіште: 1-й Пролетарській дивізії — першим шляхом через Т'єнтіште — Мілінкладу — Врбнічке-Колібе, 2-й Пролетарській дивізії — другою стежиною від села Суха через плато Донє- і Горнє-Баре в район джерела Коньске-Воде. Цим часом в частинах партизан уже загострився голод. Щоб прогодувати бійців, Верховний Головнокомандувач наказав закопати важку зброю, обоз скоротити до мінімуму, а коней використовувати для прожитку людей і перевезення поранених. 5 червня ВШ дав вказівку 1-му Боснійському корпусу відправити свої частини назустріч силам ОГД, що проривалися через Сутєску і Зеленгору[8][26].

Поранені бійці 2-ї Далматинської бригади на горі Мілінклада близько Сутєски, 9 червня 1943 року

8 червня велика частина 1-й Пролетарської дивізії (1-ша Пролетарська і 3-тя Країнська бригади) пробилася на Зеленгору. 2-й Пролетарській дивізії, а з нею і Верховному штабу, прорватися не вдалося. Ще 5 червня на їхньому напрямку в авангарді 2-ї дивізії висунулася 2-га Далматинська бригада зі завданням оволодіти гребенем гори Товарниця і забезпечити прохід інших бригад дивізії і Верховного штабу. Незабаром після виходу поблизу плоскогір'їв Донє- і Горнє-Баре вона зав'язала важкі бої з чисельнішими силами 118-ї єгерської дивізії, яка заволоділа Товарницею і полониною Горнє-Баре. Єгерів підтримувала артилерія і авіація, і вони прагнули обступити єдину відкриту ділянку на Сутєсці між селами Суха і Т'єнтіште. Ціною втрати близько половини особового складу 2-ї бригада затримала просування німців, але шлях на Зеленгору через Донє- і Горнє-Баре залишився закритим. 8 червня Тіто прийняв рішення продовжити прорив за маршрутом 1-ї дивізії. Цей вузький коридор від Т'єнтіште через Мілінкладу до Зеленгори з великими втратами утримувався батальйонами 2-ї Пролетарської і 6-ї Східно-Боснійської бригад. Шлях знаходився під вогнем німецьких військ, а також піддавався ударам авіації. У цих умовах частини першої групи дивізій поступово перебралися 9 червня через Сутєску і досягли Зеленгори. При цьому вранці під час бомбардування німецькими літаками партизанської колони був поранений і сам Тіто[8][21][26].

Іван Рібар (зліва) і Йосип Броз Тіто під час битви при Сутєсці, 13 червня 1943 року

Розуміючи, що 118-та єгерська дивізія не зможе зупинити сили НВАЮ на Сутєсці, німецьке командування віддало 7 червня наказ 369-й (хорватській) піхотній дивізії, перекинутій напередодні на дорогу Фоча — Калиновик в район населеного пункту Мілевина, закрити розрив кільця обступання на ділянці між 7-ою гірськострілецькою дивізією СС і 118-ою єгерською дивізією. 9 червня хорватською дивізією було створено на Зеленгорі новий рубіж оточення перед 1-ою і 2-ою пролетарськими дивізіями, котрі тільки-но прорвалися через Сутєску[8][25].

Тим часом як 1-ша і 2-га дивізії з Верховним штабом пробивалися через Сутєску, частини 3-ї ударної і 7-ї Банійської дивізій зробили кілька спроб піти разом з пораненими Центрального шпиталю через Тару в Санджак. Не маючи засобів для форсування Тари, протилежний берег якої був зайнятий ворогом, а також обтяжена шпиталем, південна оперативна група не змогла здійснити прорив. Переважні за силою німецькі та італійські війська нападали на неї за усім фронтом між Пивою і Тарою, що робило становище оточених більш аніж критичним. У цій обстановці командування південної групи вирішило пробиватися через Пиву на Вучево і далі по шляху першої групи на Зеленгору. Сьомого червня бійці 7-ї Банійської дивізії і 600 легкопоранених перейшли Пиву у села Чокова-Лука і після невеликого перепочинку продовжили рух до Т'єнтіште. Слідом за ними 8—10 червня на Вучево перебралися 3-тя ударна дивізія і Центральний шпиталь. Таким чином, до вечора 9 червня Оперативна група дивізій Верховного штабу з Центральним шпиталем, що зазнавала чимраз потужніших ударів противника з землі й повітря та розпалася на декілька непов'язаних між собою угруповань, виявилася розосереджена в вузькому коридорі довжиною близько 35 км від каньйону Пиви до Врбнічке-Колібе на Зеленгорі та перебувала у найкритичнішому стані. Безперервні бої, багатоденні нічні переходи, позбавлення сну, виснаження і голод вичерпали фізичні сили бійців[8][26].

Командир 1-ї Пролетарської бригади Данило Лекич розмовляє з бійцями перед проривом на Сутєсці, червень 1943 року

З огляду на загрозу німецьких флангових ударів з ціллю розсічення партизанського угруповання і його знищення вроздріб, увечері 9 червня штаб 1-ї Пролетарської дивізії прийняв рішення завдати попереджувального удару по противнику. Вранці 10 червня 1-ша Пролетарська бригада вдарила німецькі позиції в районі гори Баліновац і відкинула 369-ту дивізію на північ. Введена в бій 3-тя Країнська бригада продовжила переслідування противника в напрямку лінії Фоча — Калиновик. Решта сил 1-ї і 2-ї дивізій з Верховним штабом залишалися протягом 10 червня в районі Лучке- і Врбнічке-Колібе в очікуванні підходу 3-ї і 7-ї дивізій зі шпиталем. Обороняючи вузький коридор на Зеленгорі, частини 2-ї дивізії за день відбили кілька запеклих нападів ворога. Найважчі бої вели 4-та Пролетарська Чорногорська ударна бригада в районі гірського перевалу Любін-Гроб і 2-га Пролетарська бригада в районі висот Велика і Мала Кошута. В ніч з 9 на 10 червня на Зеленгору в район Лучке-Колібе пробилася 7-ма дивізія, що вселило надію на те, що 3-й дивізії також вдасться вийти до основних сил. Водночас, відкладати прорив основного угруповання на північ було не можна, оскільки німці за будь-якої миті могли спробувати знову стягнути кільце оточення у гори Баліновац. Тому, бачачи відсутність можливості допомогти 3-й дивізії, Тіто віддав наказ всім частинам 2-ї і 7-ї дивізій виступити на північ у напрямку населених пунктів Ратай і Мілевина і далі на Яхоріну[8][26].

2-га Пролетарська дивізія в поході через Зеленгору під час Битви на Сутєсці, червень 1943 року

За наказом генерала Лютерса від 10 червня жоден чоловік, здатний носити зброю, не повинен був вийти з оточення живим. За підтримки танків і авіації німці знову спробували замкнути кільце блокади на дорозі Фоча — Калиновик. 12 червня 1-ша Пролетарська бригада штурмом прорвала німецький заслін на напрямку Ратай — Мілевина. Через створене «вікно» з оточення вирвалися 1-ша, 2-га і 7-ма дивізії разом з Верховним штабом. Спроби німецького командування створити чергову загороджувальну лінію уздовж залізниці Сараєво — Вишеград, а також організувати загальне переслідування розбитих партизанських дивізій не мали успіху через відсутність необхідних сил. Протягом 15 червня ОГД ВШ досягла південних схилів Яхорина[8][25].

Тим часом 3-тя ударна дивізія під артилерійським вогнем і ударами ворожої авіації прорвалася через Вучево до Сутєски. В її авангарді йшла 1-ша Далматинська бригада, яка відповідала за плацдарм в районі Т'єнтіште. Погода 10-11 червня була похмурою, дув сильний вітер і йшов дощ. Після полудня 11 червня бригаді вдалося переправитися через Сутєска і атакою опанувати Т'єнтіште, але утримати плацдарм вона не змогла. Протягом ночі і наступного дня далматинці пробилися на Зеленгору, де мала зібратися уся дивізія. На схід від Сутєски залишалася основна частина 3-ї дивізії і понад 1200 поранених Центрального шпиталю, оточені з усіх боків німецькими дивізіями: 118-ою єгерською, 1-ою гірськострілецькою, 7-ою дивізією СС «Принц Ойген», а також італійською — «Феррара»[8][28][26].

На світанку 13 червня частини 3-ї ударної дивізії (5-та Пролетарська Чорногорська і 3-тя Пролетарська Санджакська бригади, 2-й батальйон 1-ї Далматинської і Мостарський батальйон 10-ї Герцеговинської бригад) почали переправу через Сутєску в районі Т'єнтіште. За ними слідували поранені і хворі. Німці розташувались углиб від річки схилами гір Кошур й Озрен. У лісі, за декількох сотнях метрів вище берега, партизани потрапили під убивчий вогонь з близької відстані. Напади 3-ї дивізії йшли один за одним, але прорватися через німецькі позиції партизани не змогли. В ході ранкового штурму загинув командир дивізії Сава Ковачевич. Протягом 13 червня дивізія була розбита. Майже половина її складу загинула, зокрема 11 Народних героїв Югославії. Приблизно тисячі бійців і командирів вдалося пробитися окремими групами різної чисельності на Зеленгору або назад через Сутєску в Санджак або Чорногорію. З ними з оточення вийшла і деяка кількість поранених. Після загибелі 3-ї дивізії Центральний шпиталь лишився без захисту і майже повністю був знищений. Німецькими солдатами було вбито понад тисячу поранених і близько ста вихованців дитячого будинку. За даними німецького джерела, за зачищення місцевості між Сутєскою, Пивою і Дриною було захоплено і розстріляно 1200 партизан[К 11]. Також було виявлено тіла 200 осіб, серед яких був опізнаний Сава Ковачевич[8][28].

Німецькі солдати вбивають поранених партизан на Сутєсці, 1943 рік

У кільці оточення загинув ряд видних активістів народно-визвольного руху, в їх числі заступник голови виконкому АВНВЮ Нурія Поздерац, публіцист Веселін Маслеша, професор Белградського університету доктор Сима Мілошевич, а також молодий хорватський поет Іван Горан Ковачич, творець поеми «Печера» — йому вдалося вирватися з оточення, але незабаром він потрапив у полон і загинув десь на Дрині[28].

15 червня 1943 німці завершили операцію «Шварц» і почали відведення військ[8].