Буковинський курінь ОУН (м)

Букови́нський ку́рінь — українська добровольча військова частина часів Другої світової війни.

Військова історія України
Буковинський курінь ОУН (м)
Категорія • Портал
Пам'ятник Героям Буковинського куреня, Чернівці, квітень 2009

Створення і діяльність

Був утворений в серпні 1941 як напіввійськове формування ОУН. Його члени не носили уніформу, це була інтеґральна частина похідних груп ОУН. Членами цієї формації були переважно молоді люди зі всіх верств населення Буковини: селяни, робітники, студенти, митці, адвокати, лікарі, вчителі. По дорозі до Києва, за директивою Проводу, багато з буковинців залишилися в містах України, де включилися в місцеву громадсько-політичну роботу, проводячи антирадянську діяльність та пропаганду.

Засновником і керівником куреня був полковник Петро Войновський.

За своєю чисельністю Буковинський курінь перевищував усі інші Похідні групи ОУН, разом узяті.

Основна частина куреня прибула до Києва 29 жовтня 1941 року, тому в розстрілах євреїв 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру, у чому Буковинський курінь часто звинувачують, участі не брали[1]. Але за твердженням істориків Карела Беркгофа та Юрія Радченка, окремі відділи куреня прибули до Києва раніше й могли брати участь у розстрілах, хоча їх участь у розстрілах є ними не доведеною.[2][3][4] Однак, існує документ, який свідчить про те, що жодні підрозділи Буковинського куреня до та під час розстрілів у Бабиному Яру в кінці вересня 1941 року не прибували.[5] Головна та пряма роль у розстрілах належала німцям із Зондеркоманди 4а Айнзацгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки двох підрозділів полку поліції «Південь»[6] — 45-го і 303-го батальйонів поліції (Polizei-Bataillon) порядку[7].Військовослужбовці Зондеркоманди 4а та 45-го батальйону німецької поліції порядку прийняли безпосередню участь у розстрілах. Військовослужбовці 303-го батальйону німецької поліції порядку в цей час охороняли зовнішній периметр місць розстрілів[8][9][10][11].

Після прибуття до Києва Буковинський курінь був об'єднаний із Київським куренем під командуванням Петра Захвалинського.

Учасники Буковинського куреня одразу ж включилися у процеси національного відродження столиці, зокрема тісно співпрацювали з органами місцевого самоврядування, забезпечували діяльність українських установ, підприємств, культурних та політичних інститутів.

Наприкінці 1941 Буковинський курінь був розпущений німцями за націоналістичну діяльність, що йшла в розріз із політикою окупаційної німецької влади. Чимало членів Куреня були репресовані.

Діяльність членів куреня після розпуску

Після розпуску частина членів куреня пішла в підпілля, частина влилася до ряду батальйонів охоронної поліції (Шуцманшафт) — 109-го (Вінниця), 115-го та 118-го (Київ).

У серпні 1944 року 115-й і 118-й батальйони було реорганізовано в 62-й і 63-й батальйони 30-ї дивізії військ СС і перекинуто з Білорусі у Францію для боротьби з загонами Французького Резистансу.

В понеділок 21-го серпня 62-й і 63-й батальйони було об'єднано в один курінь і призначено нових командирів. З німецького боку новим 62-м куренем керували майор Пнцке і капітан Лібе.

Перехід стрільців 62-го батальйону на бік Французького Опору був одним з найкраще організованих та найвідважніших їх вчинків у роки війни.

Тут 62-й батальйон було перейменовано на 2-й Український Курінь ім. Тараса Шевченка, оскільки 1-м Українським Куренем ім. І.Богуна названо колишній 102-й волинський батальйон, який також перейшов на бік Французького Опору. У французьких військових документах Буковинський Курінь значився як «Le 2 Bataillon Ukrainien des Forces Francaices de L'Interier, Groupement Frontiere, Sous-Region D.2.» Курінним стрільці обрали колишнього старшину Армії УНР Негребецького, командиром 1-ї сотні Мелешка, командиром 2-ї сотні Поліщука, командиром 3-ї сотні Федоріва.[12]

Пам'ять

Перший надгробний пам'ятник стрільцям Буковинського Куреня постав в 1945 р. в м. Дамблен, де поховано трьох українських вояків, які впали на полі бою в вересні 1944 р. До цього скромного, але виконаного зі смаком з тривкого матеріалу надгробка сходилися в дні свят українські комбатанти, вшановуючи полеглих побратимів.

Семеро стрільців Буковинського Куреня були поховані на цвинтарі м. Версель, де за десятиліття їх могили зазнали руйнівної дії часу. Тож 20 травня 1973 р. в Ліоні постав Комітет для вшанування пам'яті вояків-українців, які полягли за волю Франції (голова колишній бунчужний Буковинського Куреня Іван Слижук, скарбник — Орест Білак), заходами якого перенесено останки героїв до братської могили, на центральній алеї цвинтаря м. Версель і споруджено ґранітний пам'ятник з тризубом та іменами загиблих. Відкриття і освячення пам'ятника 14 липня 1973 р. перетворилося у величну франко-українську маніфестацію за участю командира Куреня полковника Віктора Петі, почесної роти 65-ї французької дивізії, представників французької влади та української громадськості з цілого світу. Як наголосив у своєму виступі на освяченні пам'ятника відомий митець Василь Авраменко з США, це перший раз у світі чужа армія вшановувала українських вояків…

Того ж 1973 року заходами і коштом першого командира Буковинського Куреня полковника Петра Войновського в його садибі в Керкгонксоні, США, почала споруджуватися церква-пам'ятник на спомин про побратимів з Буковинського Куреня, які віддали своє життя за волю України. Збудовану в стилі українського бароко дерев'яну церкву увінчує Мазепинський хрест, як символ братерства по зброї. Церкву-пам'ятник св. Петра і Павла урочисто освячено 12 липня 1975 року; того ж дня в недалекій оселі «Союзівка» відбулася Академія на честь Буковинського Куреня за участю представників українських комбатантських організацій та центральних українських установ, членів Буковинського Куреня з цілого світу і численних гостей. З нагоди урочистостей видруковано серію конвертів з портретами учасників Куреня та провідних діячів ОУН, пам'ятні марки та коротку брошуру з історією Буковинського Куреня.

1986 року Командою Буковинського Куреня, в 45-ліття його створення встановлено пам'ятну відзнаку — «Хрест заслуги Буковинського Куреня» на жовто-блакитній стрічці. На лицьовому боці хреста викарбувано націоналістичний тризуб і напис «ОУН 1941—1945», на зворотньому — «Хрест заслуги Боєвикови Воїневи

Буковинського Куреня». Хрестом заслуги нагороджуються не лише учасники Буковинського Куреня, але й особи, які допомагали стрільцям Куреня у воєнні роки (наприклад, в 1986 р. отримав відзнаку француз Жільбер Аміо, котрий супроводив Курінь під час його переходу до французьких повстанців) або прислужилися справі вшанування пам'яті про Буковинський Курінь.[13]

У 1995 р. в Чернівцях, у сквері на розі вулиць Руської й Садовського, споруджений пам'ятник Героям Буковинського куреня.

Примітки
  1. В. Р. Нахманович. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. // Український історичний журнал. — 2007. — № 3 (474). — С. 76–97
  2. Карел Беркгоф. Бабин Яр: місце наймасштабнішого розстрілу євреїв нацистами в Радянському Союзі Архівовано 13 липня 2018 у Wayback Machine. // Бабин Яр: масове убивство і пам'ять про нього: Матеріали міжнародної наукової конференції 24–25 жовтня 2011 р., м. Київ. — К.: Укр. центр вивчення історії Голокосту, Громад. к-т для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, 2012. — С. 15-16.
  3. Юрій Радченко. Знову про «сучих дітей» або Моя відповідь Володимиру Старику. Частина перша. // Україна Модерна. — 27.02.2017.
  4. Юрій Радченко. Знову про «сучих дітей» або Моя відповідь Володимиру Старику. Частина друга. // Україна Модерна. — 2.03.2017
  5. Короткий нарис про хід організації охоронної поліції м. Києва
  6. Nuernberg Military Tribunal Volume IV «The Einsatzgruppen Case», pages 145, 148, 213
  7. John R. Angolia / Hugh P. Taylor: Uniforms, Organization & History of the German Police Volume 1. pages 124, 308
  8. MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case» Архівовано 9 липня 2012 у Wayback Machine. pages 145, 148, 213 (англ.)
  9. Круглов А. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах. — Днепропетровск: Центр «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2011. — 140 с. ISBN 978-966-383-346-0
  10. Трагедія Бабиного Яру крізь призму архівних документів Служби безпеки України / Т.О. Євстаф’єва // Архіви України. — 2011. — № 5. — С. 137-158. — Бібліогр.: 76 назв. — укр.
  11. Бабин Яр: масове убивство і пам′ять про нього. Матеріали міжнародної наукової конференції 24–25 жовтня 2011 р., м. Київ / В. Нахманович, А. Подольський, М. Тяглий. Український центр вивчення історії Голокосту; Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. – К., 2012. – 256 с.
  12. Андрій Дуда, Володимир Старик БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ в боях за Українську Державність: 1918-1941-1944.
  13. ЩО ПИСАЛИ ДОСІ ПРО БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.