Біла Підляська

В історичних документах вперше Біла Підляська з'явилася в 1345 р. Її володарем був руський шляхетський рід Великого князівства Литовського Іллінчі. Засновником міста вважається Петро Янович на прізвисько «Білий» — трокський воєвода, гетьман Великого князівства Литовського. В цей час Біла заходилася в складі Берестейського воєводства Великого князівства Литовського. В XVI ст., протягом 40 років, місцевий католицький костел (суч. св. Анни) було перетворено на протестантський храм — аріанський збір.

Перша церква (православна) в Білій збудована у 1582 р., згоріла у 1646 р. На її місці була збудована нова дерев'яна церква. В грамоті Катерини Радзивіл на заснування монастиря у 1690 р. сказано, що «церква здавности збудована».

В другій половині XVI ст. місто перейшло у володіння роду Радзивілів. Це відбулося у 1569 р., як свідчить записів земських книгах. Період їх володарювання, що тривав два з половиною століття призвів до швидкого розвитку міста, яке довгий час називалося Білою Князівською чи Білою Радзивілів. В 1622 р. Олександр Людвік Радзивіл збудував фортецю та замок. Дякуючи фундації Христофора Цибровича Вільського, в 1628 р. закладено Більську академію, яка з 1633 р. існувала як філія Краківської академії (наразі загальноосвітній ліцей імені І. Крашевського).

В 1655—1660 рр. місто було знищене шведами, військами Ракочі, вояками Хованського. Однак завдяки Михайлу Радзивілу і його дружині Катерині з Собеських (полонізований руський рід) швидко відновилося після занепаду. В 1670 р. Михайло Казимир Радзивіл  надав місту магдебурзьке право та герб на якому зображений архангел Михаїл на драконі.

В XVII ст. місто було знане як місце продукції сукна та фаянсу, пізінше також з переробки дерева.

Вид на палацово-парковий ансамбль Радзивілів у Білій. 18 ст. Фото 2019 р.

В 1720 р. Анна Радзивіл з Сангушків  розпочала будову вежі та в'їзної брами (наразі це найцікавіші частини замку). Місто і палацовий ансамбль XVIII ст. неодноразово знищувався (в часи шведських воєн та переслідування греко-католиків під кінець ХІХ ст.) i відбудовувався. Останній наслідник Домінік Радзивіл, полковник польського війська вмер у Франції 11 листопада 1813. Палац як руїну розібрано в 1883 р.

При церкві Різдва Пр. Богородиці Більського монастиря у 1744 р. Фома Мушинський написав нотолінійний Ірмолой (тепер зберігається в Москві в Державному Історичному Музеї). У 1747—1749 рр. для василиянського монастиря збудовано нову церкву, ймовірно, за проектом Павла Фонтани на кошти Михайла Казимира Радивила. В цій церкві перебували мощі св. Йосафата Кунцевича (тепер у Римі). У 1826 р. на сучасному православному цвинтарі була збудована греко-католицька церква[7].

Більський деканат холмської дієцезії УГКЦ налічував 14 парафій. 1874 року російський уряд заборонив УГКЦ, а церкви віддав Російській православній церкві, що зумовило прийняття частиною українського населення римо-католицького віросповідання і виникнення групи латинників. Тож у 1878 році з 59 274 мешканців Більського повіту було 36120 православних (українців), 13319 юдеїв, 9434 римокатоликів (разом з латинниками-українцями), 233 протестанти і 108 мусульман.[8]

Нагробок народного вчителя Антона Савчука, що помер 22 вересня 1913 р. на 59 році життя. Матеріальне свідчення присутності українців з Надніпрянщини на Підляшші під час російського панування. Православний цвинтар в Білій. Фото 2019 р.

У 1864 р. ліквідовано василіанський монастир, а у 1875 р. у вже православній церкві єпископ Модест 2 лютого офіційно прийняв православ'я, хоча велика частина греко-католиків не прийняло цього і залишилась католиками. Найсильнішу прив'язаність до греко-католицької церкви мали саме українці Підляшшя. Опір греко-католиків тут був найбільш запеклим. Він викликав гострі репресії російської влади. Найголосніші були криваві пацифікації в Парчеві (1873 р.), Дрелові і Пратулині (січень 1874 р.) під час яких були вбиті і поранені. В сумі біля 260 осіб. Репресії стосувалися також греко-католицьких священиків. Толераційний указ 1905 р. викликав перехід в католицизм понад 170 тис. греко-католиків Східної Люблінщини. Саме в цей час на надбужанських теренах католики почали переважати над православними. Ті ж православні які залишилися в східній вірі (небагато-чисельні) — «були відданими вірними, і жодні польсько-католицькі впливи на них не діяли»[7].

1890 р. проведено перебудову церкви Різдва Богородиці з наданням їй ззовні рис російського православ'я за проектом академіка Віктора Сичугова. У 1868 р. в закритому царським урядом костелі св. Антонія у Білій, збудованому у 1671—1688 рр. для реформатського монастиря, влаштовано православну церкву св. Кирила і Мефодія, освячену у 1875 р. після ремонту. В 1907 р. на місці попередньої греко-католицької церкви на цвинтарі збудована нова православна церква, що була філією церкви Різдва Пр. Богородиці (колишньої василиянської). Ця церква згадується у документах 1914 р.[7]

В Білій ходив до гімназії польський письменник сильно пов'язаний з Україною — Юзеф Ігнатій Крашевський. Сьогодні його іменем названо цю гімназію[7].  

Біла була включена в ареал Перших Визвольних змагань. Місцеве українство намагалося включити її до Української Народної Республіки[7].

Союз визволення України приступив до створення першого полку Синьожупанніків і 17 січня 1917 року до Білої відправлено 27 козаків і старшин на чолі з Миколою Шаповалом і двома підстаршинами. 16 квітня 1917 року ще одна група з 25 вояків прибула до міста, a 1 травня того ж року прибуло ще 250 козаків.

У Білій організовано «Українську Громаду», яка як громадська установа що приймала політичні рішення в разі потреби. 26 лютого 1917 року відбулося пленарне засідання «Української Громади» де прийнято ряд резолюцій. Українським шкільництвом керувала Шкільна рада, яка складалася з місцевих і наддніпрянських вчителів.

23 червня 1917 року в Білій побачив світ Український часопис «Рідне Слово». Редактором часопису був М. Соловій, а керівником друкарських справ — Степан Кордуба.

За умовами Берестейсього миру 1918 Підляшшя з Білою мало відійти до Української Народної Республіки, але на початку листопада 1918 польські збройні сили захопили територію Підляшшя і Холмщини, зайняту німецькими військами[7].

У 1918 р. церква Різдва Богородиці перетворена на костел і реставрована з поверненням первісного вигляду у 1924 р. під наглядом і за проектом А. Шишко-Боґуша[7].  

Будинок «Української Громади» і редакції «Рідне Слово» в Білій на Підляшші в 1918 році. Сучасна вул. Пілсудського, 13. Будинок зберігся.

1 квітня 1928 р. передані місту Білій Підляській частини територій з гмін Ситник (фільварок Старий Славатинок з ділянками казарм піхоти і артилерії, шпиталем св. Карля Боромеуша і територією Радзивилівського замку, урочища Колихава і Клин) і Сидорки (ділянки Софіїн ліс і Відпадки)[9].

Після першої світової війни православна церква на цвинтарі була зачинена і знищена у 1928 р. під час акції нищення церков. У 1929 р. православними мешканцями міста, у яких в післявоєнній відродженій Польщі не залишилося ні одного храму, для задоволення своїх духовних потреб збудували будинок молитви. У 1938 р. польська влада знищила і його[7].

У міжвоєнний період у місті діяли Курси українознавства під керівництвом отця Дмитра Павелка, де поширювалися українські книги і преса.

В міжвоєнному часі місто швидко розвивалося в цей час була створена фабрика Рабе, міська електростанція, а в 1923‒1939 рр. існувала Підляська фабрика літаків. Вона виробляла військові літаки, як за ліцензією (Potez XXV), так і власної конструкції (винищувач PWS-1, шкільний літак PWS-26, шкільно-розвідувальний літак RWD-8). Матеріальна база цієї фабрики була пограбована совітами після окупації білої 17 вересня 1939 р.[7]

Похоронна процесія сенатораІвана Пастернака в Білій, 28 травня 1943 року.

Місто однак було передано Німеччині, що зумовило можливість українського культурно-економічного відродження[7].

У часі Другої світової війни в Білий працювала філія Українського центрального комітету під керівництвом колишнього сенатора Івана Пастернака. Початки організованої кооперації припали на часи німецької окупації. В Білій союз носив назву — Підляського Союзу Українських Кооперативів, тому що охоплював не тільки кооперативі Підляського, але й Радинського повітів. Установчі збори українського повітового Союзу Кооперативів відбулися 14 грудня 1940 року у залі Городського Суду, за участі 300 селян кооператорів.

Нагробок Івана Пастернака. Православний цвинтар в Білій. Фото 2019 р.

У 1939—1940 рр. в місті діяла українська неоунійна парафія св. Йосафата, але невідомо, якою церквою вона користувалася[7].  

У 1941 році в місті діяла українська торговельна школа і курси вчительок дитячих садочків.

28 травня 1943 р. в лікарні в Білій помер застрілений польськими підпільниками Іван Пастернак. Похоронна процесія протягнулася через місто до православного кладовища, де він був похований. Могила збереглася (координати 52°2.4740 Пн, 23°6.8260 С)[7].

В 1944 р. Біла була здобута Червоною армією з допомоги Армії Крайової. Проте, місто не було включено до складу України, а передано Польщі. У місті до 1940-х рр. мешкала відчутна частка українців, яких у ті роки масово виселено звідси. У 1948 р., вже після виселення українців під час злочинної акції «Вісла» у 1947 р., у Білій відновлено православну парафію Різдва Пр. Богородиці. На початку 1950-х рр. стараннями о. Олександра Біронта 4 перенесено і встановлено на цвинтарі дерев'яну церкву з с. Сичин (?) з Холмщини. 5 У 1994 р. її перенесли в с. Добратичі[7].

У 1975 р. Біла стала столицею воєводства, що викликало дворазове збільшення кількості її мешканців протягом 20 років.

Меморіальний знак в пам'ять про 60-ту річницю злочинної акції «Вісла» 1947 р. Православне кладовище в Білій. Фото 2019 р.

У 1985 р. Митрополит Варшавський і всієї Польщі Василій освятив наріжний камінь під будову нового православного мурованого храму на православному цвинатрі. 24 вересня 1989 р. єпископом Авелем освячено нововибудувану на цвинтарі муровану церкву св. Кирила і Методія. Збудована стараннями і коштом Никифора Кузьмицького при сприянні отця В. Пугацевича. Її архітектурне вирішення нав'язує до давньоруських храмів, правда, з модерним вирішенням елементів. Будівничий Дмитро Гвесюк. Його ж роботи іконостас. Стінопис пензля Славомира Полов'яка[7].

Після адміністративної реформи 1999 р. має статус міста — центру повіту.

Станом на 1 січня 2009 площа міста становить 49,4 км²[10] і є найбільшою серед міст Південного Підляшшя[7].

Існували плани перенесення в Білу бази НАТО[11].

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][12]:

Будинок «Української громади» та редакції «Рідного Слова», вулиця Пілсудського 13. Фото 2019 р.

Берестейська вулиця в Білій-Підляській.

• Комплекс замку та палацу Радзивілів, XVIII ст.;
• Церква св. Різдва Богородиці (спочатку греко-католицька, потім православна, наразі — римо-католицький костел), середина XVIII ст., колись місце зберігання реліквій св. Йосафата Кунцевича;  
• Кляштор капуцинів з костелом Антонія, колишній кляштор реформатів з д.п. XVIІ ст. В часи російського панування православна церква.  
• Будинок «Української Громади» і редакції «Рідне Слово», вул. Пілсудського, 13;
• Колишня лікарня — фрагмент барокового комплексу Радзивілів — місце смерті Івана Пастернака . Раніше будинок Більскої академії, закладеної в 1628 р. як філія Краківської академії, наразі будинок ліцею Юзефа Крашевського;
• Пам'ятник Юзефа Ігнатія Крашевського 1928 р.;
• Православний (колись греко-католицький цвинтар по вул Теребелській (ul. Terebelskiej) з могилою Івана Пастернака, а також похованнями Семена Лещука (1880—1941), підполковника Армії УНР, згодом учителя та сотника Армії УНР Володимира Кубашевського (1862—1935).
• Будинок залізничного вокзалу з 1920 х. рр. XX ст.;
• Будинок магістрату 1835 р.;
• Дерев'яні будинки початку ХХ ст.;
• Еклектичні кам'яниці кінця XIX і поч. XX ст. на Плаці Вольносці та інших вуличках центру;
• Костел св. Анни 1572 р., тривалий час аріанський збір. На подвір'ї костелу встановлена пам'яткова таблиця підляським греко-католикам;
• Цвинтар — місце поховання близько 7 тис. радянських військовополонених, а також радянських солдат, що загинули в боях за Підляшшя в липні 1944 р. (серед яких було багато українців);
• Колекція музею Південного Підляшшя у брамній вежі замку (ікони та православні релігійні предмети, що походять з митного конфіскату, вистава коней та кінної їзди в польському малярстві, археологічна експозиція);
• Дерев'яні вілли на вулицях Narutowicza, Kolejowej, Zielonej;
• Синагоги–збудовані у XIX i XX ст. (не існують);
• Єврейський цвинтар з XVIII ст.;
• Корчма 1777 р., сама стара в місті;
• Німецько-австрійський цвинтар з часів першої світової війни по вул Шпацеровій (Spacerowej);
• Пам'ятник 34-му полку піхоти на вул. Варшавській;
• Парафіяльний цвинтар з каплицею св. Роха;
• Цвинтар італійських військовополонених;

• Пастернак Іван — український громадсько-політичний діяч Підляшшя, Холмщини, Берестейщини.
• Роман Клосовскі — польський актор театру і кіно.
• Марцін Войцік — член і засновник знаменитого кабаре Ani Mru Mru.
• Аріель Борисюк — польський футболіст.
• Боґуслав Качиньскі — творець телебачення, журналіст, публіцист, музичний критик, популяризатор опери, оперети і класичної музичної культури, телеведучий.
• Вацлав Ковальскі — польський актор театру і кіно, найбільш відомі його ролі Казімєжа Павляка в фільмах «Самі Свої», «Nie ma mocnych» i «Kochaj albo rzuć».
• Кароль Окраса — польський кухар, ведучий кулінарних програм на телебаченні.
• Роман Кулеша — польський гімнаст; представник клубу AZS-AWF Biała Podlaska.
• Яцек Каспшик — всесвітньо відомий диригент.
• Юзеф Ігнацій Крашевський — польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, польський та український громадський і політичний діяч.
• Купрись Петро Михайлович (1933 — 17 листопада 2002) — український поет, перекладач.
• Грицьків Зенон Дмитрович (1938—2006) — український вчений в області техніки прецизійних телевізійних та скануючих систем.
• Юзеф Прушковський (1837—1925) — польський католицький священик — історик церкви на Підляшші.
• Б'янка Залевська (* 1979) — польська та українська журналістка.

• 
  Церква св. Кирила і Методія на православному кладовищі у Білій. Фото 2019 р.
• 
  Трійця. Зображення на фронтоні православної церкви св. Кирила та Мефодія у Білій. Фото Івана Парнікози, 2019 р.
• 
  Дзвіниця православної церкви св. Кирила та Мефодія у Білій. Фото 2019 р.
• 
  Каплиця архангела Михаїла - патрона Білої. Біла біля православної церкви. Фото 2019 р.
• 
  Пам'ятник Юзефу Ігнатію Крашевському в Білій. Фото 2019 р.
• 
  Нагробок митрополита протоірея Олександа Біронта (14.11.1897 -27.08.1969 р.) на православному цвинтарі у Білій. Вказано що він є фундатором існуючого храму. Фото 2019 р.
• 
  Нагробок Марії Кухтувни (29.12.1909-02.03.1938). Православний цвинтар в Білій, Фото 2019 р.
• 
  Дерев'яна вілла у Білій. Фото 2019 р.
• 
  Дерев'яний будинок у Білій. Фото 2019 р.
• 
  Будинок філії Краківської академії -шпиталю в Білій. Фото 2019 р.
• 
  Колишній будинок українських організацій в Білій. Вул. Пілсудського, 13. Фото 2019 р.
• 
  Фронтон будинку українських організацій в Білій по вул. Пілсудського, 13. 1910 р. Фото 2019 р.
• 
  Монумент на цвинтарі радянських військовополонених та солдат загиблих в боях в липні 1944 р. Фото 2019 р.
• 
  Кладовище жертв Сталагу – місце поховання близько 7 тис. радянських військовополонених, а також радянських солдат, що загинули в боях за Підляшшя в липні 1944 р. Фото 2019 р.

• Марчак І. З Мучеництва Холмщини на Білґорайщині. — Вінніпег, Канада, 1957.
• Мирослав Іваник. Кров Українська, Кров Польська. Трагедія Холмщини та Підляшшя в роках 1938—1948 у спогадах. —— Торонто 2014.
• Пастернак Є. Нарис історії Холмщини і Підляшшя. — Вінніпег, 1968
• Гаврилюк Ю. Холмщина і Підляшшя в вогні великої війни (1914—1918) // Наше слово, 2014 р.

• Надбужанщина: Сокальщина, Белзщина, Радехівщина, Каменеччина, Холмщина і Підляшшя. Історично-мемуарний збірник т. 2. Нью-Йорк, 1989