Білогородка (Бучанський район)

Білогородський горб, с. Білогородка

Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н. е.), могильник епохи бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е.—II ст. н. е.). У VII—IX століттях тут існувало слов'янське поселення, де згодом виникло місто Білгород-Київський.

Білгород був одним з пунктів у системі оборони від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком. На той час місто з прилеглими землями знаходилось в особистому володінні великого князя київського Володимира Святославича, тут розташовувався князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцніших форпостів в обороні Київської Русі від кочовиків. Розкопками Вікентія Хвойки у 1909—1910 роках та Інституту археології АН УРСР в 1947 році виявлено фортифікаційні споруди з цегли, дерева і землі, кам'яні фундаменти двох храмів, а також багато окремих знахідок, що свідчать про високий рівень господарства, техніки і культури Русі XI—XIII століттях. На той час площа дитинця Білгорода становила близько 10 га, а всіх міських укріплень — близько 85 га. Білгород був місцем перебування єпископа і тимчасовою резиденцією київських князів.

Пам'ятник князю Володимиру

Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення — глибокий рів і вал заввишки 10—12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями.

Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. У XI—XII століттях Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі й далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив'яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією. Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпископа. Білгородом намагалися оволодіти князі, які претендували на київський престол.

На початку XII століття Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава Великого з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий. Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито в легенді про «білгородський кисіль», записаній у літописі за 997 рік. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. У місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, у другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу.

Мешканці Білогородського товариства.
Мал. П'єра Де ля Фліза (1848)

Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису за 1004 рік. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті. Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла XI—XII&nbspстоліть відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив'яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам'яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різно-кольоровими полив'яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.

Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося.

Літописний Білгород

Поіменно відомо чотири древлянських міста: Іскоростень, Овруч, Олевськ, Малин. Але є і п'яте древлянське місто X століття — Білгород, земельна столиця Святослава Володимировича, сина Володимира і Малфреди Чеської. Правда, літопис приховує цей ранг Білгорода, заради чого в статті 988 року, де мова йде про роздачу Володимиром князювань синам, згадує земельні столиці, куди посаджені всі сини, крім Святослава. Про нього ж ухильно сказано, що він посаджений батьком у Древлянській землі. Та академіку Рибакову вдалось розгадати, що Святослав Володимирович княжив саме в Білгороді.

Подібно до Любеча, древній Білгород став селом.

Вали літописного Білгорода

Висота валів становить приблизно 60 метрів, ширина валів така, що по верху їх йшла колись дорога. Наймогутніший і найкрутіший вал дитинця (тобто кремля) — з південної сторони. З валів відкривається велична панорама — древня дорога на захід вела колись у Чехію, а з півдня приходили печеніги. Під стінами дитинця тече річка Ірпінь. Валами оперезані не тільки дитинець Білгорода, але і посад. Всередині посадських валів знайдені дерев'яні зруби, туго набиті сирцем.

Будинки древлянського міста X століття давно зникли, але вали Білгорода стоять і до сьогодні.

Періоди Литовський та Речі Посполитої

Літописний колодязь, Білогородка

Після битви на Синіх Водах 1362 року Білгород опинився під владою Великого князівства Литовського та згадувався у джерелах від XIV століття як західний оборонний форпост Києва.

Через місто пролягав Білгородський гостинець, тож навесні 1474 року попри нього подорожував венеціанський посол Амброджо Контаріні, який занотував у подорожньому щоденнику, що після Житомира (Aitomir) потрапив до Beligraoch, «білого замку» (Caſtello biancho), де була королівська стація (la ſtátia de la maieſta del Re)[1][2]. У наступній нотатці Контаріні розповідає про те, як у місцевості, названій Chio чи Magraman, був прийнятий, вочевидь, першим литовським воєводою Києва ― Мартином Гаштовтом.

Від тих часів поселення дедалі менше нагадує місто, інколи його називають селом, а у довідниках кінця XIX століття стосовно нього вживають обидва топоніми одночасно ― Білгород і Білгородка.

16 жовтня 1604 року у селі зупинялося українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило Москву.[3]

Певний час маєтність Білогородки посідали князі Острозькі, після них — князі Корецькі. Потім від останніх Білогородка перейшла в посідання київського каштеляна Максиміліяна Бжозовського[4].

Повстання Хмельницького

Через місто на початку 1649 року проїжджала «комісія у справах козаків» — де-факто дипмісія — на чолі з Адамом Киселем. Тут посланці короля взнали, що кияни не хочуть пускати їх до свого міста. До Білогородки на таємні перемовини з А. Киселем приїжджав з Києва митрополит у супроводі кількох ченців.[5]

Білогородка на карті XVIII століття

На межі двадцятих і тридцятих років минулого століття навколо Києва почалося будівництво укріплень на випадок війни з Польщею. Білгородка була найзахіднішою точкою першої лінії укріплень. Звідси й до Юрівки фронт укріплень не був прикритий річкою. На території Білогородської сільської громади ширина першої лінії укріплень найбільша. Відстань від передових до тилових ДОТів складає 8 км. На території сільської громади розташована сотня ДОТів, на території власне села — два десятки. Майже всі вони відносились до двадцятого батальонного району оборони, найпівнічніші — до третього. Сім з них оголошені пам'ятками історії. Тільки у двадцятому батальонному районі оборони використовувались кулеметні гнізда типу «Барбет»

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 5954 особи, з яких 2748 чоловіків та 3206 жінок.[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 5871 особа.[7]

20 листопада 2007 року в селі було освячено церкву на честь архістратига Михаїла.

Церкви довгий час в селі не було. Після Німецько-радянської війни зібралася громада і почалися проводити богослужіння в одній із хатин. Проте в 60-ті роки минулого століття і цей храм було закрито.

Нинішнє відродження почалося на початку 90-х років, коли місцевій громаді для відправлення богослужінь було виділено одне з приміщень бібліотеки.

У селі також є діюча церква Православної церкви України та громада Української греко-католицької церкви.

Дерев'яна церква існувала у 1780 р., за штатом відносилася до 5-го класу. Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Воскресіння Христового м-ка Білогородка (приписне с.* Ігнатівка) Київської сот. Київського п., з 1795 р. Київського пов. Київського нам., з 1797 р. Київського пов. і губ., ХІХ-ХХ ст. Білогородської волості зберігаються в ЦДІАК України.

Список вулиць: Володимирська, Житомирська, Олександра Саєнка, Жовтнева, Київська, Князя Володимира, Левадна, Набережна, Осіння, Різдвяна, Садова, Спаська, Ставкова, Франка, Шкільна, Пасічна, Чехова, Покровська, Лисинка, Красногірська, Полунична, Новоселиці, Абрикосова, Михайла Величка.

• Городище літописного міста Білгорода і могильник — пам'ятка національного значення № 100011-Н
• Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни — пам'ятка місцевого значення № 438
• ДОТ № 356 — пам'ятка місцевого значення № 513/52-Ко
• ДОТ № 378 — пам'ятка місцевого значення № 513/53-Ко
• ДОТ № 380 — пам'ятка місцевого значення № 513/54-Ко
• ДОТ № 381 — пам'ятка місцевого значення № 513/55-Ко
• ДОТ «Міна» № 401 (402) — пам'ятка місцевого значення № 513/32-Ко
• ДОТ № 404 — пам'ятка місцевого значення № 513/33-Ко
• ДОТ № 406 — пам'ятка місцевого значення № 513/59-Ко

Тут зареєстроване, зокрема, ТзОВ «ЄВРО-АВТО-АЛЬЯНС»[9].

Ветерани ФК «Динамо» випробовують газон оновленого стадіону перед урочистим матчем

Сільська рада докладає багато зусиль для розвитку футболу в селі. Сьогодні в селі функціонує дитячо-юнацька спортивна школа. Дитячі команди грають в чемпіонаті м. Києва. В Білогородці діє спортивний клуб «Олімп — 5», в якому є секція боксу, боротьби та тренажерний зал. Директор — А. Рискулов.

25 вересня 2010 р. в рамках святкування Дня села було відкрито оновлений стадіон у селі. На церемонію відкриття були запрошені ветерани футбольного клубу Динамо (Київ) які провели товариську зустріч з ветеранами ФК «Білогородка».

У лютому 2017 р. був заснований дитячий футбольний клуб «Білгород Сіті», головним тренером і президентом якого став майстер спорту міжнародного класу з футзалу Юрій Усаковський, а спортивним директором і віце-президентом — Олексій Алексєєнко. Клуб стрімко розвивається і за 2017 вже налічує більше 100 дітей, та встиг вибороти золоті, бронзові медалі на престижному міжнародному футбольному турнірі Fragaria Cup 2017 у Словацькій Республіці, та бронзові медалі в Чемпіонаті Києва (діти 2007 року народження).[10]

• Домінік П'єр Де ля Фліз. Білогородка // Медико-топографічний опис державних маєтностей Київської округи з зображенням деяких природних витворів рослинного і тваринного світу, разом із статистикою кожного села, їхнім виглядом, зробленим з натури, зображенням селянських костюмів та географічною картою Київської округи. — К., 1854. — С. 696—698.
• Шевченко Л. В. Білогородка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 284. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Білогородка — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К. : Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К. : Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
• Biłhorod // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 228. (пол.)