Трави, зілля

Трави, зілля — у цьому контексті — це рослини з пряними або ароматичними властивостями, які використовуються для ароматизації та прикрашання їжі, в лікувальних цілях або для ароматизації; виключаючи овочі та інші рослини, що споживаються для отримання макроелементів. Кулінарне використання зазвичай відрізняє трави від спецій. Трави, як правило, відносяться до листяних зелених або квітучих частин рослини (свіжих або сушених), тоді як спеції зазвичай сушать і виробляють з інших частин рослини, включаючи насіння, кору, коріння та плоди.

М'ята разом з деякими іншими травами.

Трави мають різноманітне використання, включаючи кулінарне, лікарське, а в деяких випадках і культово-релігійне. Загальне використання терміна «трава» відрізняється між кулінарними травами та лікарськими травами; у лікувальних або духовних цілях будь-які частини рослини можуть розглядатися як «трави», включаючи листя, коріння, квіти, насіння, кору коренів, внутрішню кору (і камбій), смолу та колоплодник.

Визначення
Трав'яний сад у місті Хардвік-Холл, штат Дербішир, Англія, спочатку посаджений леді Луїзою Егертон у 1870-х роках, відтворений Національним трастом, переважно за оригінальним дизайном.

У ботаніці термін «трава» відноситься до трав'янистої рослини,[1] визначається як невелика насіннєва рослина без дерев'янистого стебла, в якому всі надземні частини (тобто над землею) відмирають назад до землі в кінці кожного вегетаційного періоду.[2] Зазвичай цей термін стосується багаторічних рослин, хоча трав'янисті рослини можуть бути також однорічними (де рослина гине в кінці вегетації та відростає з насіння наступного року)[3] або дворічними рослинами. Цей термін протиставляється чагарникам і деревам, що мають дерев'янисте стебло. Чагарники і дерева також визначаються за розмірами, де кущі мають висоту менш ніж десять метрів, а дерева можуть виростати на більш як десять метрів.

Інший сенс цього поняття може мати відношення до набагато більшого асортименту рослин,[4] що мають кулінарне, терапевтичне чи інше використання.[1] Наприклад, деякі найбільш часто описувані трави, такі як шавлія, розмарин та лаванда, будуть виключені з ботанічного визначення трави, оскільки вони не відмирають щороку та мають дерев'яні стебла.[3] У ширшому розумінні трави можуть бути трав'янистими багаторічними рослинами, але також деревами, кущами, чагарниками, однорічними рослинами, ліанами, папоротями, мохами, водоростями, лишайниками та грибами. Фітотерапія може використовувати не тільки стебла та листя, але також плоди, коріння, кору та ясна. Отже, одне із запропонованих визначень пряно-ароматичних трав — це рослина, яка є корисною для людей, хоча це визначення є проблематичним, оскільки воно може охоплювати велику кількість рослин, які зазвичай не називають травами.

Давньогрецький філософ Теофраст розділив рослинний світ на дерева, чагарники та трави.[5] Трави стали розглядати у трьох групах, а саме: «трави у горщик» (наприклад, цибуля), солодкі трави (наприклад, чебрець) та салатні трави (наприклад, дика селера).[3] Протягом XVII-го століття, коли селекційне розведення змінило розмір рослин та аромат, віддаляючи їх від дикої рослини, трави в горщиках стали називати овочами, оскільки їх більше не вважали придатними лише для горщика.

Кулінарні трави
Пучок чебрецю
Трава Базиліку і зеленої цибулі (кулінарні трави)
Трава петрушки

Кулінарні трави відрізняються від овочів тим, що, як і спеції, вони використовуються в невеликих кількостях і більше надають смак, ніж є саме їжею.[6]

У кулінарії термін «трави» використовується не обов'язково в ботанічному сенсі трав'янистих рослин.

Травами можуть бути такі багаторічні рослини, як чебрець, шавлія або лаванда; дворічні рослини, такі як петрушка; або однорічні рослини, такі як базилік. Багаторічними травами можуть бути такі кущі, як розмарин (Rosmarinus officinalis), або такі дерева, як благородний лавр (Laurus nobilis) — це контрастує з ботанічними травами, які за визначенням не можуть бути деревними рослинами. Деякі рослини використовують як трави та спеції, такі як зелень кропу і насіння кропу або листя і насіння кинзи. Є також деякі лікарські рослини, такі як ті, що входять до сімейства м'ятових, які використовують як у кулінарних, так і в лікувальних цілях.

Імператор Карл Великий (742—814) склав список із 74 різних трав, які слід було посадити в його садах. Зв'язок між травами та здоров'ям визначено вже в європейському Середньовіччі — The Forme of Cury (Різновиди готування, тобто «кулінарія») просуває широке використання трав, зокрема й у салатах, і заявляє в передмові «рекомендації і поради від майстрів фізики та філософії при королівському дворі».[7]

Перелік деяких кулінарних трав:

Трав'яні чаї

Деяке зілля можна настоювати в киплячій воді, щоб виготовити трав'яні чаї (також називають тізанами).[1][4] Зазвичай використовуються висушене листя, квіти або насіння або свіжа зелень. Трав'яні чаї, як правило, виготовляються з ароматичного зілля[5] можуть не містити дубильних речовин або кофеїну і зазвичай не змішуються з молоком. Поширені приклади включають ромашковий чай або м'ятний чай . Трав'яні чаї часто використовують як джерело релаксації або можуть бути пов'язані з ритуалами.

Лікарське зілля
Ніколас Калпепер був англійським ботаніком, травником, лікарем і астрологом .[8] (офорт Річарда Гейвуда між 1644 і 1662)

Зілля використовували ще у доісторичній медицині. Ще у 5000 р. до н. е. на клинописі було описано свідчення того, що шумери використовували трави в медицині.[9] У 162 р. н. е. лікар Гален був відомий тим, що готував складні рослинні препарати, що містять до 100 інгредієнтів.[10]

Деякі рослини містять фітохімікати, які впливають на організм. Декотрі ефективні при вживанні в невеликих рівнях, що характерно для кулінарних «прянощів», а деякі трави токсичні у більших кількостях. Наприклад, деякі види рослинних екстрактів, такі як екстракт звіробою (Hypericum perforatum) або кави (Piper methysticum), можуть використовуватися в медичних цілях для зняття депресії та стресу.[11] Однак велика кількість цих трав може призвести до токсичного перевантаження, яке може спричинити ускладнення, які мають серйозний характер, і їх слід застосовувати з обережністю. Ускладнення можуть також виникнути через уживання трав з деякими ліками, що відпускаються за рецептом.

Трави здавна використовувались як основа традиційної китайської фітотерапії, починаючи з першого століття н. е. і набагато раніше. В Індії лікарська система Аюрведи базується на травах. Лікарське використання трав у західних культурах сягає корінням у систему зцілення Гіппократа (грецька), засновану на метафорі зцілення четвертинних елементів. До відомих травників західних традицій належать Авіценна (перська), Гален (римська), Парацельс (німецько-швейцарська), Калпеппер (англійська) та ботанічно прихильні лікарі-еклектики Америки 19-го / початку 20-го століття (Джон Мілтон Скаддер, Гарві Вікс Фелтер, Джон Урі Ллойд). Сучасна фармацевтична продукція бере свій початок із сирих рослинних ліків, і до цього часу деякі ліки все ще видобуваються у вигляді фракцій / ізолятів сполук із сирих трав, а потім очищаються відповідно до фармацевтичних стандартів. В Україні відомий липовий чай, що готується з насіння липи і є лікарським відваром.

Деяке зілля має психоактивні властивості, які люди використовували як для релігійних, так і для рекреаційних цілей ще з часів раннього голоцену, зокрема листя та екстракти рослин конопель та коки. Листя рослини кока жували люди у північних перуанських суспільствах понад 8000 років[12] тоді як використання конопель як психоактивної речовини бере свій початок у першому столітті нашої ери в Китаї та на півночі Африки.[13]

Корінні австралійські народи розробили «ліки з кущів» на основі рослин, які були їм легко доступні. Завдяки тому, що ці групи народів жили в ізоляції, тому розроблені засоби лікування були розроблені для набагато менших недугів, ніж західні хвороби, якими вони заразилися під час колонізації. Такі трави, як річкова м'ята, акація та евкаліпт, використовували при кашлі, діареї, гарячці та головних болях.[10]

Термін «трави» часто застосовується в фітотерапії і медицині загалом. Залежно від періоду збору лікарських трав, заготовлювані трави можуть бути як без плодів, насіння, квіток, так і включаючи їх. Наприклад, траву вовчого тіла болотного збирають під час повного цвітіння рослини. Молочай кипарисоподібний використовується для виготовлення лікарських форм, для чого використовують траву і коріння рослини. У науковій медицині використовують траву барвінку малого (Herba Vincae minoris). З неї виготовляють препарат «девінкан».

Священне зілля
Commiphora gileadensis (Мірра)

Зілля використовується в багатьох релігіях. Під час монастирської ери ченці вирощували трави поряд з овочами, а декотрі висаджували у «фізичний сад» для специфічних цілей.[14] Наприклад, мирра (комміфори Мірра) і ладан (види Boswellia) в елліністичній релігії, то дев'ять трав чарівності в англо-саксонському язичництві, листя німа (Azadirachta indica), листя бейл (Aegele marmelos), святий базилік або туласі (Ocimum tenuiflorum), куркума або «халді» (Curcuma longa), конопля в індуїзмі, а біла шавлія у Вікці. Растафарі також вважає каннабіс святою рослиною.

Сибірські шамани також використовували зілля в духовних цілях. Рослини можуть бути використані для спонукання до духовного досвіду для проведення обрядів, таких як пошуки зору в деяких культурах корінних американців . Корінні американці Черокі використовують як білу шавлію, так і кедр для духовного очищення та розмиття свідомості .

Рослинна косметика

Спочатку завжди були сумніви в стародавніх суспільствах, особливо у скептичному середовищі західних традицій, щодо ефективності рослинних ліків. Застосування рослинної косметики в європейських та західних країнах налічує приблизно шість століть. Суміші та пасти часто готували, щоб відбілити обличчя. Протягом 1940-х років рослинна косметика повернулася з появою червоного кольору помади, щороку набираючи все більш інтенсивний червоний колір. Рослинна косметика буває різних форм, таких як креми для обличчя, скраби, помада, натуральні ароматизатори, пудри, олії для тіла, дезодоранти та сонцезахисні креми. Вони активуються через епітелій сальних залоз, щоб зробити шкіру більш еластичною. Аюрведичні олії широко використовуються в Індії, цінуються за їх природні оздоровчі властивості.[15]

Одним із методів, мабуть, найкращим, що застосовується для вилучення натуральних масел із трав для виготовлення помади, є перегородкова хроматографія . Процес включає поділ у водянистому розчині, а потім впорскування кольору під тиском.

Посипання зілля

Зілля для посипання розкидають (посипають) по підлогах житлових місць та інших будівель. Такі рослини зазвичай мають запашний або терпкий запах, а багато з них також слугують інсектицидами (наприклад, для відлякування бліх) або дезінфекційними засобами. Наприклад, гадючник (Filipendula ulmaria) в середні віки іноді розсипався по підлогах через його солодкуватий запах.[4] В Україні на Зелені Свята на підлозі розкладають татарське зілля.[16][17]

Примітки
  1. The Royal Horticultural Society encyclopedia of gardening (вид. 2nd). Dorling Kindersley. 2004. с. 404,679. ISBN 9781405303538.
  2. Allaby, Michael (2012). A Dictionary of Plant Sciences. Oxford University Press. ISBN 9780191079030.
  3. Stuart, Malcolm (1989). The Encyclopedia of herbs and herbalism. Crescent Books. с. 7. ISBN 978-0517353264.
  4. Bown, Deni (1995). Encyclopedia of herbs & their uses. Dorling Kindersley. с. 10, 11. ISBN 978-0751302035.
  5. Bremness, Lesley (1994). The complete book of herbs. Viking Studio Books. с. 8. ISBN 9780140238020.
  6. Small, E.; National Research Council Canada (2006). Culinary Herbs. NRC Research Press. с. 1. ISBN 978-0-660-19073-0. Процитовано 9 жовтня 2018.
  7. Freeman, Margaret B. (1943). Herbs for the Medieval Household, for Cooking, Healing and Divers uses. New York: The Metropolitan Museum of Art. с. ix–x.
  8. Patrick Curry: «Culpeper, Nicholas (1616—1654)», Oxford Dictionary of National Biography (Oxford, UK: OUP, 2004)
  9. Wrensch, Ruth D. (1992). The Essence of Herbs. University Press of Mississippi. с. 9.
  10. Health benefits of herbs and spices: The past, the present, the future. Medical Journal of Australia 185 (4): S1–S24. 2006. PMID 17022438. doi:10.5694/j.1326-5377.2006.tb00548.x.
  11. Adele G Dawson (2000). Herbs, Partners in Life: Healing, Gardening and Cooking with Wild Plants. Bear & Co. с. 5–6.
  12. Early Holocene coca chewing in northern Peru. Antiquity 84 (326): 939–953. 2010. doi:10.1017/S0003598X00067004.
  13. Ernest Abel (1980). Marihuana: The First Twelve Thousand Years. New York: Springer. ISBN 978-0-306-40496-2. Процитовано 25 липня 2018.
  14. Cooper, Guy; Taylor, Gordon I. (1986). English Herb Garden. Random House.
  15. Panda, H. (2015). Herbal Cosmetics Handbook (вид. 3rd). Asia-Pacific Business Press.
  16. Зелені свята і Трійця: чим вони унікальні. BBC. 2020.
  17. Татарське зілля. Газета "День". 2020.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.