Водно-водяний енергетичний реактор

Реактори ВВЕР-210 і ВВЕР-365 працювали в експериментальному режимі, на основі досвіду їх експлуатації на 1 і 2 блоках Нововоронезької АЕС (Росія) були спроєктовані серійні реактори ВВЕР-440 і ВВЕР-1000. На ВВЕР-210 і ВВЕР-365 перевірені можливості підвищення теплової потужності реактора при незмінному обсязі регулювання реактора поглинаючими добавками до теплоносія та ін. З 16 лютого 1988 і 29 серпня 1990, відповідно, ці реактори були зупинені, законсервовані і знаходяться на етапі «виведення з експлуатації»[5].

Розробник ОКБ «Гідропрес» (м. Подольськ Московської області, Росія). Реактор спочатку планувався на електричну потужність 500 МВт, але через відсутність відповідних турбін, був перероблений на 440 МВт, з розрахунку на 2 турбіни К-220-44 по 220 МВт, Харківського турбогенераторного заводу, нині Турбоатом.

ВВЕР-440 були збудовані і введені в експлуатацію на 3 та 4 блоках Нововоронезької АЕС, на Кольській АЕС (Росія), на 1 і 2 блоках (дубль-блок) Рівненської АЕС[6], на АЕС у Фінляндії (АЕС Ловііса), Болгарії (АЕС Козлодуй), Угорщини (Пакш), 3 і 4 блоках АЕС Богуніце, 1 і 2 блоках АЕС Моховце (усі — Словаччина), 1—4 блоки АЕС Дуковани (Чехія) і АЕС Грейфсвальд, інша назва АЕС «Норд», (Німеччина — після об'єднання Німеччини зупиненої. Ведуться роботи з добудови та введення в експлуатацію 3 та 4 блоків АЕС Моховце (Словаччина).

Проєкт реактора середньої потужності ВВЕР-640 (реакторна установка В-407) був розроблений в 1990-х роках у рамках програми «Екологічно чиста енергетика» на основі реактора ВВЕР-1000 при максимальному використанні пасивних засобів безпеки, він відповідає всім сучасним вимогам безпеки[7][8] і отримав високу оцінку міжнародних експертних організацій. Передбачалося побудувати головний блок під Санкт-Петербургом[8]. У серію не був запущений. Є перспективним для будівництва в місцях, не розвинених з точки зору електричних мереж (тайга, тундра, пустелі, гірська місцевість).

Зовнішні відеофайли
	Монтаж корпусу реактора ВВЕР-1000.

Активна зона ВВЕР-1000 набирається з 163 паливних касет, в кожній з яких по 312 твелів. Рівномірно по касеті розташовано 18 напрямних трубок. У напрямних трубках приводом, в залежності від положення касети в активній зоні, може переміщуватися пучок з 18 поглинаючих стрижнів (ПС) органу регулювання системи управління і захисту (ОР СУЗ). Осердя ПС виготовлене з дисперсійного матеріалу (карбід бору в матриці з алюмінієвого сплаву, можуть застосовуватися й інші поглинаючі матеріали: титанат диспрозію, гафній). У напрямних трубках (в яких не розміщуються ОР СУЗ) також можуть бути розміщені стрижні з вигоряючим поглиначем (СВП), матеріал осердя СВП — бор в цирконієвій матриці, в наш час^[коли?] проведений повний перехід з СВП які витягаються з касети на інтегрований в паливо поглинач (оксид гадолінію). Сердечники ПС і СВП діаметром 7 мм укладені в оболонки з нержавіючої сталі аустенітного класу розміром ø 8,2×0,6 мм. Окрім систем ПС та СВП у ВВЕР-1000 застосовують і систему борного регулювання (введення в теплоносій борної кислоти).

Потужність блоку з ВВЕР-1000 підвищена в порівнянні з потужністю блоку з ВВЕР-440 завдяки зміні ряду характеристик. Збільшено обсяг активної зони в 1,65 раза, питома потужність активної зони в 1,3 раза і к.к.д. блоку.

Середнє вигорання палива при трьох часткових перевантаженнях за кампанію становило спочатку 40 МВт·добу/кг, зараз доходить приблизно до 50 МВт·добу/кг.

Вага корпусу реактора становить близько 330 т[9].

ВВЕР-1000 і обладнання першого контуру з радіоактивним теплоносієм розміщені в захисній оболонці з попередньо напруженого залізобетону (гермооболонці).

Існує кілька проєктів реакторних установок на основі реактора ВВЕР-1000:

• ВВЕР-1000 (В-187) — блок № 5 Нововоронезька АЕС (головний блок ВВЕР-1000)
• ВВЕР-1000 (В-338, В-302) — так звана «мала серія», блоки № 1,2 Калінінської АЕС, блоки № 1,2 Південно-Української АЕС;
• ВВЕР-1000 (В-320) — «велика серія». Всі блоки Балаковської АЕС, блоки № 1,2 Ростовської АЕС, блоки № 1-6 Запорізької АЕС, блоки № 3,4 Калінінської АЕС, блоки № 1,2 Хмельницької АЕС, блоки № 3,4 Рівненської АЕС, блок № 3 Південно-Української АЕС, блоки № 1,2 АЕС «Темелін», блоки № 5,6 АЕС «Козлодуй». Передбачалася так же установка на Кримській АЕС;
• ВВЕР-1000 (В-392) — розрахована на сейсмічний вплив при проєктному землетрусі в 7 балів за шкалою MSK 64 і при максимальному розрахунковому землетрусі в 8 балів за шкалою MSK 64;
• ВВЕР-1000 (В-412) — на базі В-392, розрахована на сейсмічний вплив специфічний для майданчика АЕС «Куданкулам», на замовлення Індії;
• В основу споруди АЕС «Куданкулам» покладено проєкт АТ «Атоменергопроект» з енергоблоками ВВЕР-1000 МВт, який повністю задовольняє вимогам сучасних нормативно-технічних документів МАГАТЕ та сертифікований на відповідність вимогам клубу європейських експлуатуючих організацій (EUR)[10].
• ВВЕР-1000 (В-428) — на базі В-392, розрахована на сейсмічний вплив при проєктному землетрусі в 7 балів за шкалою MSK 64, на замовлення КНР
• ВВЕР-1000 (В-446) — на базі В-392, для роботи з обладнанням KWU на Бушерській АЕС.

Чотири з восьми запроєктованих реакторів Тяньваньської АЕС — ВВЕР-1000 (В-428).

Шість водо-водяних енергетичних корпусних реакторів типу ВВЕР-1000/В-320 виробничого об'єднання «Іжорський завод», м. Санкт-Петербург працюють на Запорізької АЕС — найбільшій АЕС у Європі.

На основі ВВЕР-1000 ВАТ концерн «Росенергоатом» розробив типовий реактор ВВЕР-1200 на 1150 МВт електричної потужності.

Роботи в рамках проєкту створення нового реактора отримали назву проєкт «АЕС-2006». 2018 року ВВЕР-1200 було введено в дію на енергоблоці №1 Ленінградської АЕС-2, 2019 року планується запустити такий самий тип реактору на енергоблоці №2. Підписано розпорядження про будівництво Балтійської АЕС з 2 блоків за проєктом «АЕС-2006» з реакторами типу ВВЕР-1200, встановлена ​​потужність станції - 2400 МВт, введення першого блоку — 2016 року, другого — 2018. Проєкт ВВЕР-1200, виграв тендер на будівництво АЕС «Аккую» в Туреччині. Крім цього заплановано, що реактори ВВЕР-1200 будуть використані при будівництві першої Білоруської АЕС в міському селищі Островець Гродненської області, Білорусі.

Інноваційні енергоблоки покоління «3+» мають поліпшені техніко-економічні показники, забезпечують абсолютну безпеку при експлуатації, і повністю відповідають "постфукусімським" вимогам МАГАТЕ.

Головною особливістю проєкту ВВЕР-1200 є поєднання активних і пасивних систем безпеки, що роблять станцію максимально стійкою до зовнішніх і внутрішніх впливів. У проєкті реалізовано повний комплекс технічних рішень, що дозволяють забезпечити безпеку АЕС і унеможливити вихід радіоактивних продуктів у довкілля. Зокрема, енергоблок обладнаний двома захисними оболонками з вентильованим простором між ними. Внутрішня захисна оболонка забезпечує герметичність простору, де розташована реакторна установка. Зовнішня оболонка здатна протистояти природним (смерчі, урагани, землетруси, повені та т.д.), техногенним та антропогенним (вибухи, падіння літака і т.д.) впливам на АЕС. Пасивні системи безпеки станції здатні функціонувати навіть у разі повної втрати електропостачання, можуть виконувати всі функції безпеки без участі активних систем і втручання оператора.[11]

Енергоблоки ВВЕР-1200 покоління «3+» встановлено на Нововоронезькій АЕС. У нижній частині захисної оболонки станції, відповідно до проєкту, встановлено пристрій локалізації розплаву (ПЛР), або «пастка» розплаву, призначений для локалізації та охолодження розплаву активної зони реактора в разі гіпотетичної аварії, яка може призвести до пошкодження активної зони реактора. «Пастка» дозволяє зберегти цілісність захисної оболонки, і тим самим, запобігти виходу радіоактивних продуктів у довкілля навіть при гіпотетичних важких аваріях.

Перспективний проєкт реактора третього покоління ВВЕР-1500, що є еволюційним розвитком проєктів ВВЕР-1000 з підвищеним рівнем безпеки і економічності, розпочатий в 1980-х роках був тимчасово заморожений у зв'язку з малим попитом і необхідністю розробки нових турбін, парогенераторів та генератора великої потужності. Роботи по розробці проєкту були відновлені в 2001 році.