Вулиця Огієнка (Львів)

• 1855 — 1871 роки — Красіцького.
• 1871 — 1942 роки — Красіцькіх.
• травень 1942 — липень 1944 років — на часі німецької окупації Львова — Герренштрассе.
• липень 1944 — 1945 років — повернена передвоєнна назва — Красіцьких.
• 1945 — 1991 роки — Куйбишева, на честь радянського партійного діяча Валеріана Куйбишева[4].
• від 1991 року — сучасна назва, вулиця Огієнка, на честь українського вченого, громадського та церковного діяча, митрополита Івана Огієнка[5].

В забудові вулиці Огієнка присутні класицизм, сецесія, історизм, радянський конструктивізм[6]. Більшість будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення[3]:

№ 1 — одноповерховий будинок, збудований у ХІХ столітті. До 1921 року власником будинку був польський граф, колишній міністр закордонних справ Австро-Угорщини, доктор права граф Аґенор Ґолуховський — син намісника Королівства Галичини та Володимирії Аґенора Ґолуховського[7]. У міжвоєнний період в будинку працювало ательє дамських капелюхів Ґольдшміда. Нині будинок належить клінічній лікарні «Львівської залізниці». Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1311-м[3].

№ 3 — поліклінічне відділення клінічної лікарні Львівської залізниці.

№ 4 — п'ятиповерховий житловий будинок, збудований у 1960-х роках. В одному з приміщень у партері будинку за радянських часів працював театральний магазин.

№ 5 — наприкінці XIX століття в будинку містився склад готових дзвонів та інших литих виробів фірми «Зиґмунт Мозер і Син»[8].
До побудови будівлі дирекції австрійської державної залізниці на сучасній вулиці Гоголя, 1 у 1912—1913 роках, на початку XX століття дирекція перебувала в будинку на сучасній вулиці Огієнка, 5 (тодішній — Красіцькіх)[9]. Тут містилися секція львівських інженерів, спілка працівників[10] та інші структурні підрозділи дирекції. Також мешкали інспектор залізниці та королівський радник Єжи Ґуттманн[11] і на той час керівник дирекції та королівський радник Станіслав Рибицький[12]. У міжвоєнний період тут діяло представництво ліги сприяння туризму[13]. У 1940-х—1950-х роках — Залізнична поліклініка[14], нині тут розташований один з корпусів клінічної лікарні Львівської залізниці.

№ 6 — наприкінці XIX століття в будинку мешкав будівничий Віктор Шрьодль[15]. На початку ХХ століття власницею будинку була Емілія Строх[16]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1310-м[3].

№ 7 — на початку XX століття власником будинку був Адольф Барон[17]. В будинку діяли польське академічне товариство «Огніско» та єврейське товариство «Бар Кохва»[18], редакція часопису «Ґазета Звйонзкова» (редактор Влодзімєж Гостинський), мешкали антиквар Теофіл Боровіч, театральний актор Леон Реґенський[19]. Від радянських часів в будинку міститься клінічна лікарня Львівської залізниці. До складу клінічної лікарні входять: багатопрофільний стаціонар на 515 ліжок з цілодобовим наданням планової та ургентної медичної допомоги, поліклінічні відділення для дорослих і дітей, Міждорожній консультативно-діагностичний центр, Міждорожні центри здоров’я жінки, ендохірургії та урології. На базі лікувального закладу розгорнуто чотири кафедри Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького: кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб і сестринської справи, філія кафедри загальної хірургії, філія кафедри ендоскопії та малоінвазивної хірургії факультету післядипломної освіти, філія кафедри урології факультету післядипломної освіти[20].

№ 8 — житловий будинок, в якому на початку XX століття мешкав адвокат Альберт Самюелі, постачальник шпал для залізниці Шимон Улям[21], а також містилася торгова аґенція Симона Фельдеґена[22]. Нині тут розташований магазин західноукраїнської мережі супермаркетів роздрібної торгівлі «Свій Маркет»[23].

№ 9 — житловий будинок, в якому на початку XX століття мешкав адвокат, доктор права Леон Балабан[24], працювала торгова аґенція Германа Люфта[22], містилася редакція єврейського часопису «Схід» та пральня Клари Мельцер[25], мешкав директор кредитної спілки Емануель Вайсманн[26].

№ 10 — в партері будинку у міжвоєнний період містилася єврейська книгарня «Бет-Ізраель» Ізраеля Бета. Нині у цьому приміщенні міститься аптечна крамниця мережі аптек «D.S.».

№ 12 — за Польщі в будинку містилася філія жіночої народної школи імені Тадеуша Чацького, директором якої на той час був Кароль Вінніцький[27]. За радянських часів в будинку містилося бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» Львівського обкому ЛКСМУ. Нині в будинку діє хостел.

№ 13 — житловий будинок, у якому за Польщі містилося фотоательє Панцера.

№ 14 — на початку XX століття в партері будинку працювала крамниця трикотажних виробів «Бит»[28], нині — центр ультразвукової діагностики «Ультрамед»[29].

№ 15 — на початку XX століття власником будинку був Вацлав Томашевський[30]. В будинку працювала кондитерська Матеуша Марцисяка[31], а також містилася школа каліграфії С. Нусдорфа[32].

№ 16 — на початку XX століття власниками будинку були Ісаак Блюменґартен та Ісаак Векслер[33]. В будинку працювали друкарня Станіслава Марцисяка[31], їдальня Міхала Драбіка та продаж (фабричний склад) хірургічного інструменту Норберта Беренґаута[34].

№ 18, 18-А — кам'яниці збудовані на початку XX століття фірмою Міхала Уляма і Зигмунта Кендзерського). [35]. Скульптурне оздоблення будинків приписується Францішку Томашу Бєрнату[36]. В будинку № 18 за Польщі містилася приватна єврейська гімназія № 12, а за радянських часів — сектор прийому іноземних туристів та гідів-перекладачів. Нині тут містяться дитячі клуби Галицького району міста Львова — гурток англійської мови «English house», танцювальний гурток «Веселка» та гурток рукоділля і музичної творчості «Мажоретки»[37], а також львівський клуб аргентинського танго «Milonguero» та офіс культурно-просвітницької організації «Альянс Франсез».
В будинку № 18-А до початку війни містився гуртожиток приватної єврейської гімназії № 12 та готель «Еліт», у 1940-х—1950-х роках — середня школа № 30 міського відділу народної освіти[38] та школа робітничої молоді № 13, нині тут Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти[39]. Кам'яниці є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1311-м[3].

№ 20 — чотириповерховий житловий будинок, власником якого на початку XX століття був Самюель Ґірш[40], мешкали оперний співак Мар'ян Леонтович[41], ресторатор Натан Мьонти і фотограф Марек Мьонти[42], перукар Джетті Сейдлер[43]. В партері будинку за польських часів працювала аптека К. Ауґестерна[44] та магазин меблів Тененбаума.

У межах вшанування 100-ліття з дня створення Західноукраїнської Народної Республіки, 1 листопада 2018 року, на розі вулиць Листопадового Чину та Огієнка відкрили пам’ятник героям Західноукраїнської Народної Республіки та Української Галицької Армії[45].

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 90—91. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 121, 147. (рос.)
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Огієнка вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 88. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ—ХХ століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 43, 84, 109. — ISBN 966-603-115-9.
• Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
• Kleczewski A. Ksiega adresowa miasta Lwowa: wydanie nowe. — Lwów: Nakład księgarni F. H. Richtera, 1883. — 60 s. (пол.)
• Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)
• Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910. — Lwów, 1909. — 904 s. (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Огієнка I.. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 23 вересня 2020.
• Вулиця Куйбишева (тепер вул. І. Огієнка). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 23 вересня 2020.