Гобіт (книга)

«Гобіт, або Туди і звідти» чи «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» (англ. The Hobbit or There and back again) — дитячий фентезійний роман-казка англійського письменника і філолога Джона Толкіна, один з основоположних творів жанру фентезі. Книга видана 21 вересня 1937 року. Роман оповідає про подорож домувальника Більбо в компанії гномів та чарівника Ґандальфа до гори Еребор. Дорогою вони потрапляють у різні пригоди, щоб врешті перемогти дракона Смоґа, котрий прогнав гномів з батьківщини, і повернути привласнені ним скарби. Продовженням казки є трилогія «Володар перснів».

«Гобіт, або Туди і звідти
Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори»
Ліворуч видання «Астролябії» в перекладі Мокровольського, праворуч — у перекладі О'Лір
Автор Дж. Р. Р. Толкін
Назва мовою оригіналу The Hobbit or There and back again
Мова англійська
Тема легендаріум Толкінаd
Жанр дитяча література, фентезі
Місце Велика Британія
Видавництво George Allen & Unwin
Видано 1937
Видано українською 1985
Перекладач(і) О. Мокровольський (1985)
Олена О'Лір (2007)
Сторінок 310
Наступний твір Володар перснів

Книга отримала Carnegie Medal, премію від New York Herald Tribune та від дитячого журналу «Books for Keeps» — «Найважливіший твір ХХ сторіччя для старших читачів». Всього по світу видано понад сто мільйонів примірників цієї книги.

Українською роман вперше був перекладений Олександром Мокровольським та виданий у видавництві «Веселка» у 1985 році. Через 36 років, 24 грудня 2021 року видавництво «Астролябія» перевидало переклад Мокровольського, але без ілюстрацій Біломлинського; натомість було використано ілюстрації самого Джона Толкіна[К 1][1]. У 2007 році роман вдруге було перекладено українською Оленою О'Лір та виданий у видавництві «Астролябія».

Сюжет

Зміст

  • І. Неждана гостина[К 2]
  • II. Смажена баранина
  • III. Короткий перепочинок
  • IV. Через гору та попід горою[К 2]
  • V. Загадки в темряві
  • VI. З вогню та в полум'я
  • VII. Чудернацька оселя
  • VIII. Мухи та павуки
  • IX. У діжках — на волю
  • X. Гостинний прийом
  • XI. На порозі
  • XII. Вивідування секретів[К 2]
  • XIII. Доки господаря нема вдома[К 2]
  • XIV. Вогонь і вода
  • XV. Хмари збираються
  • XVI. Нічний злодій
  • XVII. Грянула гроза
  • XVIII. Дорога назад
  • XIX. Кінцева зупинка

Казка починається з опису житла та побуту добропорядного Більбо Торбина — одного з народу коротунів, званих гобітами. Одного разу чарівник Ґандальф приходить до Більбо, пропонуючи покинути затишну домівку заради пригод і великої винагороди. Однак, Більбо не бажає куди-небудь вирушати. Ґандальф позначає його помешкання символом, який означає, що тут мешкає досвідчений викрадач, який шукає роботу. Через цей знак до гобіта згодом один за одним прибувають гноми: Торін Дубощит, Балін, Двалін, Філі, Кілі, Біфур, Бофур, Бомбур, Дорі, Норі, Орі, Оїн і Глоїн. Вони розповідають, що вирушають за скарбом діда й батька Торіна — Трора і Траїна, захованим у горі Еребор під охороною дракона Смоґа. Ґандальф володіє картою шляху до гори, але скарб не повернути без вправного злодія. Гномам і чарівникові все ж вдається вмовити Більбо піти з ними, хоч він не бажає того і переконує, що нічого не вміє.

Уп'ятнадцятьох вони вирушають у довгу подорож. Дорогою їм зустрічаються ельфи Елронда, і їхній правитель підказує мандрівникам шлях. Але попереду на них чекає багато небезпек. Спершу вони потрапляють у полон до трьох тролів: Берта, Тома і Вілла. Тролі збираються з'їсти мандрівників, але Ґандальф завдяки своїй кмітливості рятує їх. Втікаючи згодом від розлючених грозою велетнів, мандрівники ховаються в печері. Там їх захоплюють у полон ґобліни, але гноми вбивають ватажка своїх ворогів, Великого Ґобліна. У печерах Більбо відстає від компанії і знаходить Перстень із чудовою властивістю: надівши його, можна ставати невидимим. В темряві печери він зустрічає дивну істоту — Ґолума, яка хоче його зжерти. Готуючись до нападу, Ґолум розпочинає гру в загадки з Більбо, але Більбо виграє, вдавшись до хитрощів і ставши невидимим. Ґолум, — а це саме він загубив Перстень, здогадується, що той у Більбо, і починає гонитву за гобітом. Більбо щастить утекти, як від Ґолума, так і від ґоблінів, і врешті відшукати гномів. Це підносить його в очах супутників, які раніше йому не вельми довіряли. Однак гонитва за мандрівниками продовжується — до ґоблінів приєднуються злі вовки варги. Врятуватися вдається тільки з допомогою велетенських орлів, котрі переносять мандрівників на безпечну відстань. Ґандальф приводить шукачів до перевертня-ведмедя Беорна, у якого вони дістають коней, щоб доїхати до Морок-лісу. Тут Ґандальф їх полишає та їде у своїх справах, на поєдинок з іншим чаклуном, злим Некромантом.

У повному небезпек Морок-лісі водяться величезні павуки, і гобіту доводиться рятувати гномів від них. Бомбур падає в Чорну річку і засинає, а Більбо втрачає друзів з виду. Подорожуючи, він натрапляє на табір лісових ельфів короля Трандуїла, які захопили гномів. Користуючись Перснем, Більбо проникає в покої ельфів, визволяє гномів і влаштовує втечу.

Всі разом нарешті дістаються до Озерного міста поблизу Еребору, де їх спершу приймають як героїв. Знайшовши вхід до печери під горою, гноми спершу посилають Більбо всередину як найбільш непомітного. Там Більбо пробирається до скарбниці й заводить розмову з драконом. Смоґ, підозрюючи, що його багатства хочуть відібрати, вилітає з гори, щоб знищити Озерне місто. Його вбиває лучник Бард, а гноми потрапляють у скарбницю. Більбо отримує свою частку: кольчугу з мітрилу та золото. Також він знаходить великий коштовний камінь Аркенстон (англ. Arkenstone), який являє собою огранений сяйливий діамант. Торін саме шукає діамант, не бажаючи нікому віддавати його, гобіт вирішує лишити цей камінь собі.

Дізнавшись, що дракона подолано, гору беруть в облогу люди Озерного міста і лісові ельфи, які теж прагнуть частини скарбів. Гноми з гобітом барикадуються в Ереборі. Торін викликає на допомогу свого родича Даїна. Щоб запобігти війні, Більбо потай віддає Аркенстон людям і зустрічає Ґандальфа. Той прибув, щоб попередити всіх про навалу ґоблінів та варгів. Торін, дізнавшись про вчинок Більбо, дуже сердиться на гобіта. Розпочинається фінальний бій. На допомогу гномам прибувають гноми Даїна, Беорн та орли. Більбо пропускає битву, бо йому в голову поцілює камінь. У бою гинуть Торін, Філі та Кілі, але ґоблінів та їхніх спільників вдається перемогти.

Скарб ділять чесно, Більбо відмовляється від великої частини мотивуючи це тим, що він не зможе його довезти до дому. Йому видають дві скрині (одна з золотом інша зі сріблом), і всі повертаються додому. Тут на гобіта чекає несподіванка — скориставшись зникненням Більбо, його родичі Лякошель-Беґінзи відкрили аукціон з продажу його майна. Після повернення гобіта додому його вважають дивакуватим, але Більбо лишається при багатстві й досвіді. Одними з небагатьох хто лишається близьким до Більбо виявляються його племінники. Книга закінчується візитом до оселі Більбо Ґандальфа та Баліна. Повечерявши, вони закурюють люльки, і Більбо вимовляє: «Ось і добре».

Основні персонажі
  • Більбо з Ґандальфом
    Більбо Торбин (англ. Bilbo Baggins) — поважний гобіт, на початках цілком задоволений своїм тихим і розміреним життям. Ґандальф обирає його на роль викрадача, хоча Більбо й сам не підозрює про свої вправність та кмітливість. Після року подорожей він повертається додому і продовжує колишнє життя, але з багатствами і досвідом. Однак, інші гобіти після цього вважають його диваком за такі «негідні» для гобіта заняття як подорожі
  • Ґандальф (англ. Gandalf) — дивакуватий чарівник в образі старого. Саме він домовляється з Торіном та іншими гномами організувати похід до гори Еребор і повернути відібрані драконом Смоґом скарби. Впродовж подорожі Ґандальф неодноразово допомагає мандрівникам, рятує їх і просто дає поради. Чарівник чудово знає місцевість і її жителів, однак зайнятий і іншими справами, тому час від часу покидає Більбо з гномами.
  • Торін Дубощит (англ. Thorin Oakenshield) — очільник гномів, що разом з іншими гномами був вигнаний з батьківщини — підземель під Еребором — драконом Смоґом. За порадою Ґандальфа він зібрав невеликий загін однодумців, який і вирушив до Еребору.
  • Балін, Двалін, Філі, Кілі, Дорі, Норі, Орі, Оїн, Глоїн, Біфур, Бофур, Бомбур — гноми, набрані Торіном у похід.
  • Елронд (англ. Elrond) — ельф, правитель Рівенделлу, в якого мандрівники зупиняються перепочити і отримують хороший прийом.
  • Трандуїл (англ. Thranduil) — високомірний король лісових ельфів, котрі беруть у полон гномів у Морок-лісі. Трандуїл полюбляє влаштовувати бенкети, а з жителями Озерного міста веде торгівлю, сплавляючи їм по річці дерево.
  • Бард (англ. Bard) — влучний і прозорливий лучник з Озерного міста. Саме він убив дракона Смоґа, влучивши в його єдине вразливе місце. Після цього був щедро винагороджений, а отримане багатство витратив на відбудову міста та став його правителем.
  • Беорн (англ. Beorn) — добрий, проте відлюдькуватий перевертень. В образі людини є високим дужим чоловіком, але здатний перетворюватися на ведмедя. В його оселі мандрівники гостюють перед подорожжю крізь Морок-ліс.
  • Ґолум (англ. Gollum) — в цій казці — істота, що живе в підземеллі та дуже дорожить своїм Перснем. Більбо знаходить Перстень і відбирає його хитрощами, давши Ґолуму нерозв'язну загадку.
  • Смоґ (англ. Smaug) — жадібний до золота дракон, що захопив підземелля гори Еребор, приманений накопиченим там багатством. Прогнавши звідти гномів, Смоґ оселився в підземеллях, прагнучи володіти золотом і знищувати кожного, хто насмілиться його відібрати. Розгніваний мовою Більбо, вирішив, що жителі Озерного міста задумали обікрасти його і був убитий Бардом при нападі на місто.

Історія написання та публікації
«Гобіт». Перше видання 1937 року

За легендою, написання «Гобіта» почалося з того, що Джон Толкін, стомившись перевіряти екзаменаційні роботи, написав на звороті однієї з них «В норі під землею жив гобіт…» За його власними спогадами, робота над казкою почалася в 1930 році, після того як у 1925 Джон з сім'єю переїхав з Лідсу до Оксфорду. Проте діти Джона Толкіна, Майкл і Джон, згадували, що чули фрагменти казки від батька і до того, в 1928 чи 1929. Кілька разів Джон Толкін оповідав її частини, додаючи нові подробиці. Як розповідав Майкл, третій син Джона, Крістофер, одного разу зауважив, що минулого разу батько інакше розповідав про житло гобіта. Тоді письменник і філолог вирішив записати казку, вірогідно почавши її словами, виведеними на парах в університеті. Як зізнавався сам Толкін в листі поетові Вістену Одену, можливо, «несвідомим джерелом натхнення» для нього стала книга Едварда Августина Вайк-Сміта «Чудесна країна снергів» (1927). Іншим джерелом натхнення стали дві літературні пам'ятки старовини: «Беовульф» та «Старша Едда».

Толкін писав, що створював «Гобіта», наче йшов навпомацки, поступово відшукуючи правильний шлях, часто звертаючи не туди. Справа стосувалася як сюжету, так і імен — останні для Толкіна завжди були вкрай важливі. Так, дракона Смоґа спершу звали Пріфтан, а чарівника — Бладортін. Ім'я Ґандальфа спочатку носив ватажок гномів, а Беорн мав схоже на запозичене зі слов'янських мов ім'я Мідвед. Від цієї версії залишилося всього шість сторінок з першого розділу. Далі пішов змішаний (рукописний і машинописний) варіант, який завершувався на 14-му розділі (13-й при цьому не було, його Толкін написав і додав пізніше). Ця версія в 167 сторінок спершу містила все ті ж варіанти імен (Бладортін, Пріфтан), проте потім Толкін вже вручну виправив їх на звичні тепер. Для Толкіна, професійного мовознавця, імена були особливо важливими. Якщо спершу він грав з коренями відомих йому мов, то з часом став використовувати самостійно винайдені. Врешті вони лягли в основу вигаданих мов світу Арди і Середзем'я.

Спочатку Толкін задумував, що Смоґа повинен був убити Більбо, оскільки саме він головний герой казки. Викрадати гномів повинні були не лісові, а морські ельфи — і вже після прибуття до озера. Першу, умовно завершену версію казки, Толкін дописав до початку 1933 року. Саме тоді його друг і колега, Клайв Льюїс, в одному зі своїх листів згадує про «дійсно хорошу дитячу книгу, яку Толкін тільки-но закінчив». Однак та історія не мала чіткого фіналу і обривалася на смерті дракона Смоґа. В якийсь момент Толкін втратив до казки інтерес і вона залишилася машинописним текстом для сімейного читання. Відомо, що між 1933 і 1936 роками «Гобіта» прочитали також кілька друзів і знайомих Толкіна. Врешті в 1936-му по допомогу до Толкіна звернулися з лондонського видавництва «Allen & Unwin», де хотіли перевидати виправлену редакцію «Беовульфа» і «Битви за Фіннесбурзі». Представниця видавництва, Сьюзен Дагналл, приїхала в Оксфорд, щоб обговорити деталі роботи, і дізналася від колишньої студенки Толкіна, Елейн Гріффітс, про існування дитячої казки «Гобіт». Дагналл поцікавилася чи може письменник завершити казку і той взявся за її завершення.

У перший тиждень жовтня 1936 рукопис було відправлено до видавництва. Його директор, Стенлі Анвін, спершу прочитав книгу сам, потім дав на рецензію дитячій письменниці Роуз Філмен. Втім, Анвін завжди давав дитячі книги також «на пробу» своїм дітям. І рецензенти і діти добре відгукнулися про казку, проте сам автор вирішив, що текст має надто багато стилістичних вад. Оскільки переверстка тексту була в ті часи доволі тривалим процесом, Джон Толкін взявся заміняти слова і фрази, дотримуючись колишньої кількості знаків і погодився взяти на себе додаткові витрати, якщо такі будуть. Додатково він вирішив додати ілюстрацій і карт, які створював паралельно до тексту. Робота з Толкіном настільки захопила Стенлі Анвіна, що той доручив письменнику дизайн обкладинки і суперобкладинки. Таким чином Толкін фактично став одним з перших британських авторів, які самі ілюстрували власні книги.

Перше американське видання з ілюстраціями автора. 1938 рік

Зусилля видавців виправдалися і книга отримала приголомшливий успіх. Її випустили 21 вересня 1937 року невеликим накладом в 1500 примірників, однак вже до початку грудня видавництво змушене було зробити додатковий тираж в 2300 екземплярів. «Гобіт» зібрав досить схвальні відгуки в пресі, а права на публікацію були куплені американським видавництвом «Houghton Miffl in Company», для якого Толкін зробив ще п'ять повнокольорових ілюстрацій. При цьому Толкін залишив за собою право накаласти вето на публікацію «Гобіта» з будь-якими додатками, навіяними студією Волта Діснея. Джон Толкін вважав твори цієї америнканської кіностудії квінтесенцією несмаку. Підставою для цього був вихід того ж року анімаційного фільму «Білосніжка і семеро гномів», тож порівняння двох казок про гномів було неминучим.

Після успіху «Гобіта» в Британії та США книга отримала премію «New York Herald Tribune», тривали переговори про видання іншими мовами. Однак Друга світова війна завадила подальшому поширенню казки. У Британії ввели жорсткі обмеження на використання паперу, а склад паперу «Аллена і Анвін» було розбомблено. Майже на десять років «Гобіт» зник з ринку, інтерес до казки пожвавився лише з виходом нового твору Толкіна під назвою «Фермер Джайлс з Гема» (1949).

Працюючи над «Володарем перснів», у вересні 1947 року Толкін вніс виправлення до тексту «Гобіта», щоб пов'зати цей більш похмурий твір з казковим «Гобітом». Автор вислав виправлений варіант Стенлі Анвіну аби той лише висловив свою думку. Той, однак, сприйняв це як остаточні правки і незабаром випустив перероблену казку. Цей варіант надалі публікувався з передмовою Джона Толкіна, де пояснювалися причини відмінностей. Але навіть і в такому вигляді казка бентежила автора своєю казковістю. В 1960 році він знову взявся за переробку, щоб казка гармонічно передувала «Володарю перснів» і вписувалася в його історико-міфологічний контекст. Толкін переробив кілька глав, але згодом припинив роботу, побачивши, що «Гобіт» втрачає свою казковість. Натомість він написав «Похід до Еребору» — своєрідне доповнення до «Володаря перснів», де Ґандальф вже після перемоги над Сауроном, розповідає вцілілим членам Братства про події «Гобіта» — але зі своєї точки зору. Цей твір лишався неопублікованим багато років, поки син Крістофер не помістив його до збірки «Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я».[2]

Джерела натхнення
Деякі характерні особливості Ґандальфа походять від скандинавського бога Одіна

Образ Ґандальфа був навіяний Толкіну швейцарською поштовою листівкою з репродукцією картини «Гірський дух», на якій зображений старий бородатий чоловік у червоному плащі й крислатому капелюсі. Малюнок виконаний німецьким художником Йозефом Мадленером[3][4] і ймовірно зображує Рюбецаля, персонажа німецького і чеського фольклору[5]. Перехід компанії Торіна через Імлисті гори заснований на спогадах Толкіна про поїздку в швейцарські Альпи у 1911 році[6].

Одним з основних джерел натхнення при написанні повісті «Гобіт» послужила скандинавська міфологія, до якої письменник виявляв великий інтерес. Чарівник і більшість гномів отримали імена, перераховані в Dvergatal — списку гномів зі «Старшої Едди». Крім того, прізвисько Торіна (Дубощит, англ. Oakenshield) є перекладом імені «Ейкінск’яльді» (давньоскан. Eikinskjaldi) з того ж джерела[7][8]. Багато рис, властивих гномам у «Гобіті», зустрічаються в скандинавських міфах, в тому числі життя під землею, ковальське ремесло, багатство і зв'язок зі скарбами[9].

В одному з листів Толкін назвав Ґандальфа «мандрівником в дусі Одіна» — верховного бога в скандинавській міфології. Дослідник творчості письменника Мерджорі Бернс звертає увагу на паралелі між цими персонажами. Зовні Ґандальф нагадує Одіна, коли той подорожує — сивобородий старий чоловік з посохом і в крислатому капелюсі[10]. Спільним мотивом для них є протистояння вовкам — під час Рагнарока Одіна чекає загибель в бою з вовком Фенріром, а Ґандальф б'ється з варгами під час подорожі до Самотньої Гори[11]. Епізод, в якому Ґандальф вводить в оману тролів, щоб світанок перетворив їх у камінь, є відсиланням до «Старшої Едди», де Тор таким же чином вчиняє з гномом Альвісом[12].

Образ Імлистих гір взято з пісні «Поїздка Скірніра» в «Старшій Едді», в якій згадуються «імлисті гори, де живуть племена орків»»[13]. Назва «Морок-ліс» (Мірквуд) походить від міфологічного лісу Мюрквіду (давньоскан. Myrkviðr — «похмурий або темний ліс»), що розділяє землі готів і гунів[14]. Варги, союзні гоблінам злісні вовки, отримали свою назву від давньоскандинавського vargr («вовк») і давньоанглійського wearh («вигнанець»)[15]. Ім'я чарівника Радагаста, ймовірно, походить від бога Радегаста з слов'янської міфології[16].

Прообрази гри в загадки між Більбо і Ґолумом зустрічаються в різних середньовічних творах[17]. У «Старшій Едді» і «Сазі про короля Гейдрека Мудрого» присутні сюжети за участю Одіна, який виграє аналогічну гру завдяки питанню, правильну відповідь на яке знає лише він[18]. Подібним чином вчиняє Більбо в «Гобіті». Загадки Ґолума своїм похмурим змістом відповідають його світогляду і засновані на стародавніх джерелах. Зокрема, загадки про час і темряву походять з давньоанглійської поеми «Соломон і Сатурн», в якій відомий своєю мудрістю єврейський цар змагається в загадках з язичницьких богом. Загадки Більбо, в свою чергу, походять з англійського дитячого фольклору — Толкін вважав, що за ним цілком може стояти багатовікова поетична традиція, згодом зведена до рівня простих дитячих віршиків. На відміну від багатьох сучасників письменника, Більбо не втрачає зв'язку зі своєю старою традицією, тому він і представник стародавнього світу — Ґолум — під час гри в загадки добре розуміють один одного[19].

На розмову Більбо і Смоґа вплинула пісня «Мова Фафніра» зі «Старшої Едди». У розмові з вмираючим драконом Фафніром герой Сіґурд, побоюючись прокляття, не розкриває йому своє ім'я і відповідає загадками. Фафнір, у свою чергу, намагається викликати у співрозмовника недовіру до його товаришів. У «Гобіті» Більбо Торбин подібним чином не називає своє ім'я, розповідаючи про себе загадками, а дракон переконує його в нещирості намірів гномів[20].

Епізод з викраденням чаші зі скарбниці дракона є прямим відсиланням до «Беовульфу»

Одним з найбільш цінних джерел своєї творчості Джон Р. Р. Толкін називав англосаксонський епос «Беовульф». З «Гобітом» перегукується згаданий в «Беовульфі» епізод, в якому злодій краде чашу з драконячої скарбниці, після чого дракон лютує і спалює поселення людей[21]. Згодом чоловік, який вкрав чашу, стає тринадцятим учасником походу проти дракона — для порівняння, Більбо Торбин у «Гобіті» приєднується до компанії Торіна чотирнадцятим, «задля щасливого числа»[22]. З давньоанглійської поеми походить мотив викликаючих жадібність «зачарованих» драконівських скарбів[23]. Дослідники також відзначають схожість Ґолума з чудовиськом Ґренделем з «Беовульфа», якого характеризують світіння очей і зв'язок з водою[24][25].

Як і личить філологічно орієнтованій творчості Толкіна, про здатність Беорна до зміни подоби свідчить його ім'я — в давньоанглійській поезії під словом beorn малася на увазі «людина», але початковим його значенням було «ведмідь»[26][27]. Літературознавці відзначають його схожість зі скандинавським героєм Бьодваром Бйаркі (давньоскан. Bǫthvarr Bjarki — «войовниче ведмежа»), який у вирішальній битві воював у образі величезного ведмедя, тоді як його людське тіло перебувало в свого роду трансі[28][29]. Нагадує Беорна і батько Бьодвара, Бйорн (давньоскан. Bjorn — «ведмідь»), який через прокляття в денний час ставав ведмедем, а вночі повертав собі людську подобу[30]. Несамовитість і величезна сила, яку Беорн виявляє під час Битви П'яти Воїнств, є відсиланням до войовничих берсерків зі скандинавських саг[31]. Ще одним прототипом персонажа став давньоанглійський герой Беовульф, чиє ім'я перекладається як «бджолиний вовк», тобто «ведмідь», і який має неабияку фізичну силу, вважає за краще битися без зброї і здатний вбивати ворогів «ведмежою хваткою»[32].

Події у Морок-лісі, пов'язані з ельфами та їх чарами, відповідають традиційному образу ельфів з середньовічних творів і чарівних казок. Перетинаючи зачарований потік, Більбо і гноми опиняються в таємничому і повному небезпек «Чарівному королівстві», жителі якого — ельфи — несхвально сприймають подорожніх, які вторглися в їх володіння. Невиразні звуки ріжків і гавкіт хортів великого ельфійського полювання, які доносяться до гобіта і гномів, нагадують подібний епізод з поеми XIV століття «Сер Орфео» — англійської версії міфу про Орфея і Еврідіку, яку Толкін переклав зі середньоанглійської мови. Герой поеми мандрує в лісах чарівної країни, де час від часу зустрічає полювання короля ельфів: «не раз у спеку полудневу, / що лист в’ялила і дерева, / король ельфійський серед лав / своїх ловців ген-ген скакав, / сурмління й гамір чулись наче, / а також гавкання собаче, / та не вбивали звірини / й дівались хтозна-де вони»[33][34][35].

Значний вплив на Толкіна справили твори одного з фундаторів жанру фентезі, англійського письменника Вільяма Морріса[36]. Різні обставини пригод Більбо Торбина в «Гобіті» мають паралелі з подорожами Морріса в Ісландію, які описані їм в «Ісландських щоденниках»[37]. З творчості цього письменника запозичені ідея пусток, що виникали навколо лігва дракона, і образ «коренів гір», який зустрічається в «Гобіті» і «Володарі Перснів». В описі ж людей, що населяють різні куточки Дикого Краю, Толкін створював свого роду передісторію роману Морріса «Дім Вольфінгів». У лісовиках, які будували свої поселення на розчищених від лісу місцях, сусідами яких згодом стали нащадки Беорна, помітні відгомони моррісівських вольфінгів і проживаючих неподалік від них беарінгів — «ведмежих дітей». Люди Долу (англ. Dale) і Озерного міста, яких після подій «Гобіта» очікує війна зі східнянами, нагадують миролюбних жителів торгово-ремісничого міста Боргдейла, вимушених стримувати натиск «похмурих» — фентезійного еквівалента гунів. І люди півночі Середзем'я, і вольфінги зберігають пам'ять про перемогу героя над драконом — Барда і Сіґурда відповідно[38]. Гобліни з «Гобіта», що живуть в печерах і побоюються сонячного світла, зобов'язані своїм походженням казкам ще одного основоположника сучасного фентезі — Джорджа Макдональда[39].

Толкін говорив, що «гобіти — це просто сільські англійці. Вони зображені малими на зріст, тому що це відображає властиву їм здебільшого обмеженість уяви — але аж ніяк не нестачу сміливості і прихованої сили»[40]. Він також вказував на можливий зв'язок слова «гобіт» з назвою роману Сінклера Льюїса «Беббіт». Історія головного героя цієї книги нагадує біографію Більбо Торбина — самовдоволений американський бізнесмен змінює звичний спосіб життя, завдяки чому «знаходить самого себе», але втрачає становище в суспільстві. Прізвище Більбо (англ. Baggins) походить від діалектизма baggins, яким у північних графствах Англії називають їжу, вживану між регулярними прийомами їжі, а також післяобіднє чаювання[41][42]. Садиба гобіта, Беґ-Енд (англ. Bag End — досл. «глухий кут торби»), отримала назву від ферми тітки Толкіна у Вустерширі[43]. Літературознавець Том Шиппі зазначає, що «Беґ-Енд» є перекладом на англійську мову напису Cul-de-sac ( «глухий кут»), яка зустрічається на покажчиках в кінці невеликих англійських доріг. Це слово, за висловом дослідника, з'явилося в результаті снобістського бажання «облагородити» англійські назви, надавши їм французької форми. У цьому сенсі Беґ-Енд є відповіддю на Cul-de-sac від «істинного англійця»[41].

Теми і аналіз твору

Більбо як сучасний анахронізм. Зіткнення стилів

Толкін створював повість, в якій фігурували герої епосу і міфів, проте в сучасності подвиги героїв легенд часто прийнято сприймати радше з іронією. Вирішується ця проблема завдяки введенню в повість фігури Більбо Торбина, який являє собою сучасний анахронізм в стародавньому світі, «вікторіанця у Вальгаллі», і виступає посередником між епохами. Йому властиві багато рис сучасної людини — Більбо «втілює і часто висловлює сучасні думки, він страждає сучасними слабкостями, його ніколи не тягне мстити, він не мислить себе героєм, не може „пугукнути двічі совою та один раз пугачем“, як пропонують йому гноми, відправляючи його на розвідку»[44][45]. При цьому виникає питання, яке місце зайняла би сучасна людина, представлена Більбо Торбином, у світі героїв епосу і саг? На початку Більбо відіграє, по суті, роль «багажу», який гноми вимушені тягати за собою, коли він не встигає за ними під час втечі від ворогів, але ситуація змінюється, коли він знаходить чарівний перстень, що робить власника невидимим. Перстень стає для гобіта своєрідним «вирівнювачем»[К 3], надаючи йому рівні можливості з героями. Однак саме по собі володіння таким предметом не робить нікого героєм, і Більбо належить проявити мужність і винахідливість. Це помітно, наприклад, в епізоді з Ґолумом, коли Більбо наперекір страху вирішує не вбивати беззахисного ворога. Особливе значення приділяється епізоду, коли Більбо, зібравши всю свою мужність, наважується увійти до печери з драконом. На питання про співвідношення людини сучасної культури з давніми героями читач «Гобіта» отримує «тверезу і тим не менш відносно оптимістичну» відповідь[46].

Взаємодія Більбо зі світом героїв відображена у «зіткненні» стародавнього та сучасного стандартів поведінки, що є однією з головних особливостей повісті. Цей контраст проявляється переважно через стилістику мови персонажів. У початкових розділах «Гобіта» пародується низка сучасних виразів, які не мають конкретного сенсу, на кшталт «вибачте»: «— Вибачте ласкаво, але я нічого не просив! — Ні, просив! Тепер уже двічі. Мого вибачення. Я даю його тобі». Фраза «добрий ранок», використана кілька разів Більбо у розмові з Ґандальфом, може мати різні значення — висловлене співрозмовнику побажання, об'єктивне чи суб'єктивне твердження, або навіть прояв неприязні: «Як же багато всього ти вкладаєш у цей „Добрий ранок“! — протягнув Ґандальф. — Тепер ти маєш на увазі, що хочеш відкараскатися від мене і що найліпше для тебе, щоб я забрався звідси». Комічно зображена ситуація, коли Більбо в діловій манері цікавиться умовами своєї участі в поході у якості зломщика — «ризиками, непередбачуваними витратами, скільки це забере часу, яка буде винагорода тощо». Всі ці терміни є абстракціями, і оповідач зазначає, що справжнім значенням питання Більбо було: «Що з того матиму я і чи повернусь я живим?». Торін, що представляє стародавній світ, навпаки, говорить про реальні речі, а не про обчислення — у пісні гномів йдеться про гори, коштовності, золото. Протистояння цих стилів триває протягом розповіді, причому у деяких випадках поведінка «архаїчних» персонажів виставляється не в кращому світлі, а в діях «сучасного» Більбо під час суперечки за скарби проявляється його моральна перевага над сторонами конфлікту. Єдність між стилями досягається в останніх словах Торіна і при прощанні Більбо з гномами:

— Якщо навідаєшся до нас, коли наші чертоги знову почепурнішають, — ну й бучну ж учту ми утнемо!
— Якщо колись проходитимете повз мій дім, — відказав Більбо, — заходьте без стуку! Чай — о четвертій, але ласкаво прошу і в будь-який час!
Оригінальний текст (англ.)
«If ever you visit us again, when our halls are made fair once more, then the feast shall indeed be splendid!»
«If ever you are passing my way», said Bilbo, «don't wait to knock! Tea is at four; but any of you are welcome at any time!»

Незважаючи на різницю в стилістиці, і Більбо, і гном кажуть, по суті, одне й те саме[47][48].

Розвиток головного героя

Центральне місце у сюжеті «Гобіта» займає тема розвитку головного героя. Дослідники характеризують повість як історію про його особистісне зростання[49][50]. Як випливає з розповіді, Більбо є представником шанованої серед гобітів сім'ї Торбинів, вихідці з якої цінують спокій і благополуччя, відрізняючись цілком передбачуваною поведінкою: «можна було заздалегідь знати, як Торбин відповість на те чи інше запитання, тож і не завдавати собі клопоту ставити його». На початку історії Більбо є типовим представником «торбинівського» укладу і не відрізняється широким кругозором — коли Ґандальф у розмові з ним згадує про пригоду, то чує у відповідь, що від пригод «лише прикрі клопоти і невигоди! Через них запізнюєшся на обід!». Однак у характері Більбо є й інший бік. По материнській лінії він походить з сім'ї Туків, окремі представники якої були відомі своєю схильністю до ризикованих авантюр, що для гобітів було надзвичайним явищем. Відповідно, на дії Більбо впливають дві сторони його характеру — респектабельна «торбинівська» і авантюрна «туківська»[51].

Зустріч із несподіваними гостями проходить для гобіта в коливаннях між цими сторонами. Коли він чує пісню гномів, у ньому часом прокидається «щось туківське»: Більбо переймається любов'ю до скарбів, створених руками гномів, і в нього виникає бажання вирушити у подорож. Однак від однієї думки про драконів йому стає страшно, і він відразу повертається у свій звичний стан. Справжнє пробудження «туківської» сторони відбувається після того, як Більбо випадково чує від гнома Ґлоїна зневажливу характеристику на свою адресу. Тепер він уже вголос заявляє про готовність взяти участь у поході та зустрітися з можливими небезпеками. Тим не менш, про остаточне перетворення Більбо в хороброго нащадка Туків не йдеться — в ньому, як і раніше, залишається чимало «торбинівських» рис, і в подальшому він ще не раз пошкодує про свій «безрозсудний вчинок»[52].

У складі загону Торіна Більбо проходить шлях від «бакалійника» (відповідно до характеристики одного з гномів) до «без п'яти хвилин героя», який неодноразово виручає гномів. Він набуває поваги з боку своїх супутників, які звертаються до нього за допомогою в складних ситуаціях. Деякий час гобіт навіть виконує роль ватажка загону[53][54]. В результаті розвитку у його характері відкриваються невідомі досі якості: додому Більбо повертається поетом[55][56]. Зростання персонажа відбувається за взаємодії обох сторін його характеру. «Туківська» сторона штовхає його на ризиковані справи, а «торбинівська» складова визначає тверезий погляд на речі: в Озерному Місті він не приєднується до загальних радощів з приводу повернення короля Під Горою, пам'ятаючи про майбутню зустріч з драконом. У той же час Більбо не піддається зневірі, що охопила гномів біля Самотньої Гори, — він єдиний з загону вчиняє практичні дії для виходу з ситуації, що склалася[57]. З розвитком історії стає очевидним, що Більбо необхідні обидві сторони його характеру, але вони повинні взаємно стримувати одна одну, бо «туківська» складова сама по собі перетворюється на зайву самовпевненість і нерозсудливість, а «торбинівська» обертається лінощами і боязкістю. Суть розвитку Більбо полягає не в перемозі однієї з цих сторін, а в їх примиренні — завдяки правильному поєднанню «туківського» і «торбинівського» він набуває, згідно з характеристикою Торіна, «трохи хоробрості, трохи мудрості, сполучених у гармонії»[58].

Жадібність

В повісті неодноразово повторюється тема жадібності[59]. У 1923 році було опубліковано вірш Толкіна «Iúmonna Gold Galdre Bewunden», назва якого є 3052-м рядком давньоанглійської поеми «Беовульф», і перекладається як «золото древніх людей, огорнуте чарами». У «Беовульфі» сказано, що на скарбах, які охоронялися драконом, лежало прокляття, до дії якого були схильні ті, хто забажає ними заволодіти. У вірші Толкіна цей мотив отримує подальший розвиток — в ньому володіння про́клятим скарбом поступово призводить до деградації всіх, хто ним володів. «На початку його вони молоді, веселі, хоробрі і сповнені життя, в кінці — немічні, багаті та скупі. Причина їхньої деградації — золото»[60].

У «Гобіті» після смерті дракона Смоґа звільняються скарби, які їм охоронялися, що дозволяє багатьом претендувати на них. Почуття жадібності до коштовностей у героїв формується не тільки під зовнішнім впливом закляття, що лежить на драконових скарбах, а й унаслідок прояву внутрішньої слабкості. Саме тому на різних персонажів «Гобіта» золото впливає по-різному. Король ельфів піддається йому в незначній мірі, тому що цінує коштовності за їхню красу, а не за високу вартість. Відносно несприйнятливий до них Більбо — при остаточному поділі скарбів він погоджується взяти собі лише дві невеликі скрині із золотом та сріблом. На гномів же скарби справляють дуже сильний вплив. Після загибелі дракона їхній король Торін перебуває в «непереборній владі» скарбів. Він не бажає виконувати будь-які вимоги Барда із зруйнованого драконом Озерного Міста і ледве не порушує власне слово, що невластиво гномам. Коли Більбо передає ватажкам людей і ельфів Дорог-камінь, сподіваючись змусити Торіна вирішити конфлікт миром, Торін проганяє його геть, забувши про всю ту допомогу, яку йому надав гобіт. Як зазначає Том Шиппі, на цій стадії сюжету «Гобіт» нагадує дидактичний роман, в якому Сучасна Людина, в ролі якої виступає Більбо, робить подорож у чарівну країну лише для того, щоб у самому серці казкового світу зіткнутися з «втіленням найгірших сторін своєї власної природи», … втіленням жадібності чи, можливо, самого Капіталізму»[61][62].

Спроба Більбо вирішити протистояння мирним шляхом зазнає невдачі — Торін роздумує над можливістю порушити власну обіцянку та спробувати повернути дорогоцінний камінь за допомогою союзної армії гномів. Серед лідерів ворогуючих сторін єдиним, хто намагається не доводити ситуацію до війни, виявляється король ельфів — на пропозицію Барда атакувати армію гномів першими він заперечує, заявляючи: «довго ж вам доведеться чекати, щоб я розпочав цю війну заради золота!». Єдність і примирення між сторонами досягається завдяки вимушеному союзу проти спільних ворогів — гоблінів, раптова поява яких зупиняє наступаючі армії від взаємного кровопролиття. У розпал битви відбувається переродження Торіна, який разом зі своїми соратниками приходить на допомогу людям, ельфам та своїм родичам-гномам. Торін зцілюється від жадібності, «драконової хвороби», і змінює свої погляди на значущість золота та срібла. Перед смертю він примиряється з Більбо, визнаючи свою неправоту. Від впливу «драконової хвороби» звільняються й інші герої. Даїн, новий король Під Горою, виділяє значну частку з скарбів гномів для того, щоб обдарувати ними своїх союзників, забезпечивши дружні відносини з ними[63].

Відображення військового досвіду автора

Досвід участі Толкіна у Першій світовій війні справив значний вплив на його творчість[64]. Подорож Більбо Торбина може розглядатися як парабола цих подій, у якій герой залишив свій сільський будинок і був відправлений на війну в далекій країні, де традиційні види героїзму втрачають сенс[65]. На відміну від багатьох авторів міжвоєнного періоду, Толкін не вдається до іронічного стилю при описі війни, воліючи вести оповідь у міфологізованій і фантастичній формі та приділяючи увагу проявам героїзму[66]. На думку Тома Шиппі, перемога над драконом у «Гобіті» була досягнута завдяки невластивій давнім часам дисципліні, а вся сцена нападу на Озерне Місто витримана в дусі Першої світової війни. Побачивши дракона, що наближається, Бард, на відміну від стародавнього героя Беовульфа, не готує до бою власну зброю, а організовує оборону міста і віддає накази, демонструючи якості піхотного офіцера XX століття. Під його керівництвом жителі міста руйнують міст, заготовляють посудини з водою і готують до бою стріли та дротики, що служить середземським еквівалентом збору боєприпасів і копання траншей. Оповідаючи під час битви з драконом про загін лучників, які «зайняли оборону», і про наказ захищати місто «до останньої стріли», Толкін використав порівняно пізні висловлювання з англійської мови — «битися до останнього» (англ. fighting to the last round, набуло поширення після появи у Європі мушкетерів) та «тримати оборону» (англ. holding one's ground, відоме з 1856 року). За словами Шиппі, «Толкін переніс у давнину етику Ватерлоо та Альбуери»[67][68].

Руйнівна дія війни на природу, яку письменник спостерігав на полях битв у Франції, відображена в описі Пустки Смоґа біля Самотньої Гори, яка є похмурою і спустошеною місцевістю[69]. В описі діяльності гоблінів з «Гобіта» відображається думка автора про індустріалізацію та науково-технічний прогрес, що призводять до створення нових видів озброєння: «Нема нічого дивного, що саме гобліни винайшли деякі з тих машин, через які світ і досі здригається, особливо ж оті хитромудрі пристрої для вбивства великої кількості людей, бо колеса, механізми та вибухи завжди були їм до вподоби, а ще вони охочі не докладати ні до чого рук без великої потреби, — але в ті часи й у тих диких краях вони ще не просунули, як то кажуть, прогрес аж так далеко»[70][71]. Ставлення до війни Толкіна, ветерана бойових дій, можна резюмувати словами Більбо, сказаними після битви[72]:

І все-таки гадаю, що це перемога! Та й сумна це, виявляється, штука.

Художні особливості

Стиль

Загальна стилістика «Гобіта» зазнає змін протягом розповіді, відображаючи розвиток головного героя[73][74]. Значна частина повісті витримана у легкому тоні, з безліччю комічних ситуаций[75][76]. Характерною особливістю твору є часте використання пісень. Поетична складова книги включає такі жанри, як усна історія, сатира, робоча або стройова пісня, колискова пісня, плач та елегія[77]. «Гобіт» був призначений насамперед для дитячої аудиторії, тому автор послідовно вдається до пом'якшення опису страшних подій та небезпек за рахунок гумористичного тону. Ця особливість характерна переважно для ранніх етапів історії, у яких відбувається знайомство читача з казковим світом. Перший розділ розповідає про похмурі і трагічні події — наводяться спогади гномів про напад дракона і зникнення батька Торіна, а запланований похід до Самотньої Гори є «безнадійним за суттю заміром». Проте автор активно застосовує у тексті гумористичні вставки, щоб пом'якшити похмурість оповідання[78]. Цей прийом продовжує використовуватись у наступних розділах. Найяскравішим прикладом є епізод, у якому кровожерливі тролі хапають гномів з наміром їх з'їсти. Напруженість сцени розбавляється гумористичним ефектом, який викликає опис тролів та їхньої поведінки — вони представлені в образі пародійних персонажів, які п'ють пиво, розмовляють на лондонському діалекті кокні та обзивають один одного «найрізноманітнішими прізвиськами, цілком справедливими й доречними»[79][80].

В останніх розділах історія набуває більш серйозного і похмурого відтінку. У розповіді про долю жителів спаленого Озерного Міста прямо говориться, що багатьом з них доведеться померти від голоду і хвороб. Гноми, які на початковому етапі пригод нагадують «трупу комедіантів», під час Битви П'яти Воїнств стають суворими воїнами[81][82]. В цілому стилістика останніх розділів повісті стає наближеною до скандинавських саг[83]. Розповідаючи про перебіг битви, оповідач лаконічно повідомляє, що, оскільки Торін загинув, то його племінники, Філі та Кілі, зрозуміло, загинули теж. Ці відомості відсилають до стародавнього мотиву, згідно з яким герой повинен був захищати в бою своїх старших родичів[84][82]. Як відзначає професор-медієвіст Корі Олсен, після загибелі дракона «історія наближається до щасливого кінця, але тепер сум стане її постійним супутником. Як і завжди в книгах Толкіна, радість буде затьмарена нагадуванням про реальність людського страждання»[85].

Роль оповідача

Літературознавці звертають увагу на роль, яку відіграє у творі оповідач: «його голос чутний у „Гобіті“ дуже виразно». Оповідач часто використовує слова «звісно» і «зрозуміло», які супроводжуються непередбачуваними твердженнями, наприклад: «так, власне, і слід розмовляти з драконами». Повідомляючи про чутки, згідно з якими один із представників сім'ї Туків взяв собі за дружину ельфійку, оповідач коментує: «це, звісно, дурниці». Завдяки подібним фразам у читача формується враження, що за межами оповіді залишається ще багато недомовленого і що розвиток історії підпорядковується певним правилам, про існування яких, однак, відомо лише за непрямими згадками. Завдяки характеристикам на кшталт «знаменита Беладонна Тук» чи «сам Торін Дубощит» створюється враження історичної глибини[86][87]. Іноді звернення до читачів набувають гумористичного характеру. Наприклад, коли під час підготовки втечі гномів у діжках Більбо розуміє, що забув подбати про себе, оповідач зазначає: «Ви, мабуть, помітили це ще рашіше й уже посміялися з гобіта, але не думаю, щоб на його місці ви впоралися бодай наполовину так добре»[88][89].

Оповідач знайомить читача з характерними рисами представників різних народів, які з'являються у розповіді. Коментуючи поведінку троля, який їсть м'ясо, витираючи губи рукавом, оповідач каже: «Так-так, боюся, що тролі завжди поводяться саме так, навіть якщо в них лише по одній голові». Про орлів говориться, що їх не можна назвати добрими, проте вони приходять на допомогу компанії Торіна. Гобліни охарактеризовані як злі істоти, які відчувають особливу ненависть до гномів, ельфи — як «Добрий Народ»[90][91]. Таким чином оповідач створює уявлення про моральні рамки оповіді — ельфи є безумовно «хорошими», гобліни — «поганими», а гноми, люди, орли, дракони та Беорн розташовані десь посередині між цими крайнощами[92].

Жанр

Повість «Гобіт» має особливості, що дозволяють розглядати її як літературну чарівну казку. Твір сформовано на основі поширеної фольклорної структури: існує затишний та безпечний «свій» світ, де живе головний герой, і сповнений небезпек «чужий», куди він відправляється у подорож. «Чужу» землю характеризують відповідні атрибути — темний ліс, річка, яка є перепоною для мандрівників, гора, підземне царство та «рай», роль якого виконує Рівенділ. Оповідь включає два основних мотива, властивих архетиповому квесту: вбивство дракона і добування скарбу, причому Більбо має до цих подій прямий чи опосередкований стосунок. Якщо головний герой не має змоги самостійно впоратися зі своєю роллю, його функцію виконує «заступник»: Більбо помічає незахищене місце в броні Смоґа, а Бард Лучник, користуючись цими відомостями, вбиває дракона[93][56].

Тим не менш, у «Гобіті» порушуються теми, нехарактерні для жанру чарівної казки. Протягом повісті в абсолютно «неказковому» Більбо Торбині відбувається ряд змін, які роблять для нього подорож шляхом пізнання себе. Набуваючи репутації серед гномів своєю сміливістю та винахідливістю, Більбо не стає просто «везучим авантюристом», зберігаючи здатність виявляти мудрість та милосердя. Завдяки цим особливостям повість стає набагато ближчою до «великої літератури», ніж до звичайної казки[93].

Дослідники відзначають слідування «Гобіта» традиційним зразкам англійської дитячої літератури. Серед характерних для цього жанру елементів, що присутні у повісті Толкіна, виділяються: наявність оповідача, який звертається безпосередньо до читача; присутність персонажа, з яким діти можуть ідентифікувати себе («маленький гобіт» Більбо); виразна різниця між «небезпечними» і «безпечними» місцями у географії казкового світу[94][95]. Сюжет «Гобіта» включає елементи роману виховання — літературного твору, основною темою якого є розвиток і формування особистості головного героя[49].

Поширеним є сприйняття повісті як твору в жанрі фентезі[96]. Творчість Толкіна справила ключовий вплив на розвиток цього літературного напряму. В рамках цього жанру «Гобіт» відноситься до напряму високого фентезі, про що свідчить, зокрема, наявність у творі детально опрацьованого «вторинного світу». Публікації книг Толкіна стали важливими етапами у розвитку високого фентезі — «Гобіт» та «Володар Перснів» започаткували стандарти, виходячи з яких оцінюються інші твори цього жанру[97].

Композиція

Базовою структурою сюжету «Гобіта» є квест — похід із метою добування скарбів, після завершення якого головний герой повертається додому[98]. Вільям Говард Грін виділяє в композиції повісті 4 складові, кожна з яких є відповідною стадією розвитку головного героя, — шлях з країни гобітів до Дикого Краю (розділи 1—3), Імлисті Гори (4—8), Морок-ліс (8—10) і Самотня Гора (11—19). Кожна частина починається з підготовки до подорожі в дику місцевість, що супроводжується нуждою та небезпеками, і закінчується порятунком героїв та прибуттям їх у безпечне місце, де вони отримують відпочинок (Рівенділ, будинок Беорна, Озерне Місто та Беґ-Енд). У кожній із цих пригод герої потрапляють у полон до ворогів або в пастку, а Більбо вимушено відокремлюється від загону. Гобіт на всіх етапах стикається з певними випробуваннями, а також отримує своєрідну нагороду, якою служать, наприклад, ельфійський меч, чарівний перстень або статус лідера загону[99].

На думку Джейн Ченс, спеціаліста із середньовічної літератури, композиція «Гобіта» зазнала впливу поглядів письменника на структуру «Беовульфа». Згідно з Толкіном, у давньоанглійській поемі протиставлено два моменти з життя героя — підйом і занепад. Перший епізод пов'язаний із протистоянням Беовульфа з чудовиськом Ґренделем та його матір'ю, яке завершується успіхом героя. В іншому випадку Беовульф бореться з драконом і гине. Відповідно, поема поділяється на дві протилежні частини. Подібним чином у «Гобіті» Більбо по черзі зустрічає Ґолума і дракона Смоґ, що дозволяє визначити у структурі повісті дві складові, пов'язані з цими подіями. Однак, на відміну від Беовульфа, для Більбо обидва ці епізоди характеризуються підйомом, оскільки «Гобіт» є «історією духовного дозрівання, а не духовної смерті»[100].

Адаптації
Плакат фільму «Хоббіт: Несподівана подорож» — першої частини трилогії Хоббіт" Пітера Джексона

Екранізації

Настільні ігри
  • Yahtzee: The Hobbit — The Desolation of Smaug (1956)
  • The Hobbit Game (1977)
  • Die abenteuerliche Reise der Hobbits ins Reich der Ringgeister (1992)
  • The Hobbit Adventure Boardgame (1994)
  • The Hobbit: The Defeat of Smaug (2001)
  • The Hobbit SBG: An Unexpected Journey (2014)

Відеоігри

Українські переклади

Українською роман вперше був перекладений Олександром Мокровольським та виданий у видавництві «Веселка» у 1985 році (у 2021 році видавництво «Астролябія» перевидасть переклад Мокровольського 24 грудня 2021 року;[К 1][1] про нове перевидання перекладу Мокровольського видавництво оголосило на Book Forum Lviv 2021[101]).[102][103] У 2007 році роман вдруге було перекладено українською поетесою Оленою О'Лір та видано у видавництві «Астролябія» (та в подальшому неодноразово перевидано, як-от у 2011, 2012, 2013, 2014, 2017, 2020, 2021 роках).[104]

  • Переклад Олександра Мокровольського
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Міхаіл Бєломлінскій. Київ: Веселка. 1985. 303 стор. (Бібліотечна серія)
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Міхаіл Бєломлінскій. Київ: Веселка. 1992. 303 стор. ISBN 5-301-01224-X (2-е вид)
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Світлана Фесенко. Київ: Школа. 2002. 348 стор. ISBN 966-661-065-5[К 4] (Золота бібліотека)
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Дж. Р. Р. Толкін; післяслово: Володимир Аренєв. Львів: Астролябія. 2021. TBA стор. ISBN 978-617-664-242-8 (готується до друку)[1][К 4][К 5]
  • Переклад Олени О'Лір
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олени О'Лір. Львів: Астролябія, 2007. 320 с. ISBN 978-966-8657-22-1[105][К 5]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір; ілюстр. Алан Лі. Львів: Астролябія, 2011. 304 с. ISBN 978-966-8657-55-9[К 5][К 4]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір; Кінопалітурка Warner Bros. Entertainment Inc.. Львів: Астролябія, 2012. 384 с. ISBN 978-617-664-019-6[К 5]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір; ілюстр. Алан Лі. Львів: Астролябія, 2013. 304 с. ISBN 978-617-664-037-0[К 5]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір; Кінопалітурка Warner Bros. Entertainment Inc.. Львів: Астролябія, 2014. 384 с. ISBN 978-617-664-082-0[К 5]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір; Кінопалітурка Warner Bros. Entertainment Inc.. Львів: Астролябія, 2017. 384 с. ISBN 978-617-664-115-5[К 5]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір: Кінопалітурка Warner Bros. Entertainment Inc.. Астролябія, 2020. 384 с. ISBN 978-617-664-214-5[К 5]
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Туди і звідти». Пер. з англійської: Олена О'Лір; ілюстр. Алан Лі. Львів: Астролябія, 2021. 304 с. ISBN 978-617-664-189-6[К 5]

Також існує частковий переклад кількох розділів Ганни Хомечко зроблений у 2000—2001 роках під час «Перекладацької Майстерні у Львові».[106]

Коментарі
  1. однак за твердженням деяких українських фанатів Толкіна переклад Мокровольського для Леґендаріуму Толкіна залишиться не канонічним, оскільки додатки «Володаря Перснів» посилаються на «Гобіта» у перекладі Олени О'Лір
  2. Нова редакція перекладу Олени О'Лір від «Астролябії», назви розділів з 2020 року. У виданнях «Астролябії» 2007-2019 рр. розділи мали назву I. Неочікувана гостина, IV. Через гору та під горою, XII. Про що стало відомо за дверима, XIII. Доки господаря не було вдома
  3. «Вирівнювачем» називали шестизарядний револьвер Семюела Кольта.
  4. У новій редакції.
  5. Переклад ліцензійний. Астролябія має ексклюзивне право від правовласників видавати твори Джона Рональда Руела Толкіна українською мовою

Примітки
  1. ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ: Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори. Ювілейне ілюстроване видання. astrolabium.com.ua. 2021
  2. John D. Rateliff (2015). A Brief History of The Hobbit. London: HarperCollins. ISBN 978-0-00-755725-7. (англ.)
  3. Алексеев, 2013, с. 29.
  4. Anderson, 2002, с. 36—38.
  5. Anderson, 2002, с. 189.
  6. Anderson, 2002, с. 101.
  7. Anderson, 2002, с. 77—78.
  8. Drout, 2006, с. 473.
  9. Drout, 2006, с. 135.
  10. Burns, 2005, с. 95—97.
  11. Burns, 2005, с. 103—104.
  12. Rateliff, 2011, с. 104.
  13. Shippey, 1992, с. 65.
  14. Drout, 2006, с. 430.
  15. Shippey, 1992, с. 60.
  16. Orr R. Some Slavic Echoes in J. R. R. Tolkien's Middle-earth // Germano-Slavica : journal. — University of Waterloo, 1994. — No. 8. — P. 23—34. — ISSN 0317-4956.
  17. Rateliff, 2011, с. 168—169.
  18. Anderson, 2002, с. 202.
  19. Shippey, 2001, с. 23—27.
  20. Shippey, 2001, с. 36—37.
  21. Anderson, 2002, с. 272—274.
  22. Rateliff, 2011, с. 533.
  23. Shippey, 1992, с. 79—82.
  24. Anderson, 2002, с. 132—133.
  25. Tolkien et le Moyen Âge / Réd. L. M. Carruthers. — Paris : CNRS Éditions, 2007. — P. 110. — ISBN 2271065682.
  26. Shippey, 2001, с. 30—32.
  27. Hammond, Scull, 2005, с. 207.
  28. Shippey, 2001, с. 31.
  29. Rateliff, 2011, с. 257.
  30. Anderson, 2002, с. 165.
  31. Anderson, 2002, с. 349.
  32. Shippey, 2018, с. 63.
  33. Shippey, 1992, с. 58—37.
  34. Олсен, 2013, Глава 8.
  35. Толкін Дж. Р. Р. Сер Ґавейн і Зелений Лицар, а також Перлина і Сер Орфео = Sir Gawain and the Green Knight. With Pearl and Sir Orfeo / За ред. К. Толкіна; Пер. з англ. Олени О'Лір. — Львів : Астролябія, 2021. — С. 285. — ISBN 978-617-664-238-1.
  36. Алексеев, 2013, с. 288.
  37. Amison A. An Unexpected Guest // Mythlore : journal. — Mythopoeic Society, 2006. — Vol. 25, no. 95/96. — P. 127—136. — ISSN 0146-9339.
  38. Алексеев, 2013, с. 293—297.
  39. Алексеев, 2013, с. 279—280.
  40. Carpenter, 2000, с. 180.
  41. Shippey, 1992, с. 66.
  42. Anderson, 2002, с. 30—31.
  43. Anderson, 2002, с. 46.
  44. Shippey, 1992, с. 64—66.
  45. Eden, 2014, с. 152.
  46. Shippey, 1992, с. 70—73.
  47. Шиппи, 2003, с. 142—144.
  48. Shippey, 2001, с. 41—45.
  49. Drout, 2006, с. 660.
  50. Grenby M. O. Children's Literature. — Edinburgh : Edinburgh University Press, 2008. — P. 162. — (Edinburgh critical guides to literature) — ISBN 0748622748.
  51. Олсен, 2013, с. 15—16.
  52. Олсен, 2013, с. 18—20.
  53. Олсен, 2013, Глава 9.
  54. Шиппи, 2003, с. 141—142.
  55. Олсен, 2013, Глава 19.
  56. Штейнман М. А. (28 січня 2013). «Хоббит»: конфликт интерпретаций. ПостНаука. Процитовано 18 березня 2017.
  57. Олсен, 2013, Главы 10—11.
  58. Олсен, 2013, Глава 18.
  59. Hammond, Scull, 2005, с. 146.
  60. Шиппи, 2003, с. 167—169.
  61. Шиппи, 2003, с. 169—175.
  62. Eden, 2014, с. 85.
  63. Олсен, 2013, Главы 17—18.
  64. Алексеев, 2013, с. 195—196.
  65. Carpenter H. Review: Cover book: Tolkien and the Great War by John Garth // The Sunday Times : newspaper. — Times Newspapers Limited, 2003. — 11. — ISSN 0956-1382.
  66. Croft, 2004, с. 27—31.
  67. Шиппи, 2003, с. 157—160.
  68. Shippey, 2001, с. 39—41.
  69. Croft, 2004, с. 34.
  70. Олсен, 2013, Глава 4.
  71. Drout, 2006, с. 78.
  72. Croft, 2004, с. 66.
  73. Anderson, 2002, с. 361.
  74. Олсен, 2013, с. 28—29.
  75. Kocher, 1977, с. 30.
  76. Eden, 2014, с. 209.
  77. Drout, 2006, с. 520.
  78. Олсен, 2013, с. 27—28.
  79. Олсен, 2013, с. 37.
  80. Толкін, 2021, с. 44.
  81. Олсен, 2013, Глава 17.
  82. Толкин Дж. Р. Р. Комментарий к с. 297 // Хоббит, или Туда и обратно = The Hobbit, or There and Back Again / Пер. с англ. М. Каменкович, С. Степанова. — Москва : АСТ, 2014. — С. 334—382. — 14000 прим. — ISBN 978-5-17-083891-2.
  83. Anderson, 2002, с. 362.
  84. Шиппи, 2003, с. 154.
  85. Олсен, 2013, Глава 14.
  86. Шиппи, 2003, с. 144—145.
  87. Толкін, 2021, с. 10, 17, 220.
  88. Kocher, 1977, с. 18—19.
  89. Толкін, 2021, с. 183.
  90. Kocher, 1977, с. 19—20.
  91. Толкін, 2021, с. 42, 168.
  92. Шиппи, 2003, с. 144.
  93. Штейнман М. А. «Хоббит, или Туда и обратно». Словарная статья // Энциклопедия литературных произведений / Сост. и научный редактор С. В. Стахорский. — Москва : Вагриус, 1998. — С. 530—531. — ISBN 5-7027-0825-3.
  94. Kuznets L. R. The Hobbit Is Rooted in the Tradition of Classic British Children's Novels // Readings on J. R. R. Tolkien / ed. K. D. Koster. — San Diego : Greenhaven Press, 2000. — P. 31—33. — ISBN 0-7377-0245-1.
  95. Poveda J. A. Narrative Models in Tolkien's Stories of Middle-earth // Journal of English Studies : journal. — University of La Rioja, 2004. — Vol. 4. — P. 7—9. — ISSN 1576-6357.
  96. Hunt P. Children's Literature. — Oxford; Malden : John Wiley & Sons, 2001. — P. 173. — ISBN 0-631-21141-1.
  97. Sullivan C. W. High Fantasy // International Companion Encyclopedia of Children's Literature / ed. P. Hunt, S. Ray. — London; New York : Routledge, 1996. — P. 300—308. — ISBN 0-415-08856-9.
  98. Drout, 2006, с. 277.
  99. Green W. H. «The Hobbit» and Other Fiction by J. R. R. Tolkien: Their Roots in Medieval Heroic Literature and Language // LSU Historical Dissertations and Theses. — Louisiana State University, 1969. — P. 22—38.
  100. Chance J. Tolkien's Art: a Mythology for England. — Lexington : University Press of Kentucky, 2001. — P. 51—52. — ISBN 0-8131-9020-7.
  101. «У норі під землею жив собі гобіт»: розмова із Олександром Мокровольським про історію створення «Гобіта» та його українського перекладу. bookforum.ua. 18 вересня 2021
  102. Gololo Hobbit: Ukrainian. hobbit.gololo.es. 2011 (англ.)
  103. Translations of Tolkien all over the world: Ukrainian. elrondslibrary.fr. 2013 (англ.)
  104. Видавництво «Астролябія» поставило собі за мету видати українською мовою всі твори Джона Рональда Руела Толкіна. astrolabium.com.ua. 2021
  105. Гобіт або Туди і Звідти (Джон Рональд Руел Толкін) - Видавництво Астролябія. astrolabium.com.ua. Процитовано 23 вересня 2016.
  106. Толкін Дж. Р. Р. Гобіт (фрагменти) / Переклад з англійської: Ганна Хомечко // Альманах Перекладацької Майстерні 2000—2001. Т. 1.— Дрогобич: Видавництво «Коло», 2002.— С. 27 — 48

Література
  • Алексеев С. В. Дж. Р. Р. Толкин. — Москва : Вече, 2013. — 416 с. — (Великие исторические персоны) — 3000 прим. — ISBN 978-5-9533-5142-3.
  • Олсен К. Хоббит: Путешествие по книге = Exploring J. R. R. Tolkien's The Hobbit / Пер. с англ. О. Вольфцун, Т. Кухты, В. Полищук. — Санкт-Петербург : Лениздат; Команда А, 2013. — 384 с. — 5000 прим. — ISBN 978-5-4453-0129-5.
  • Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Туди і звідти = The Hobbit, or There and Back Again / Пер. з англ. Олени О'Лір. — Львів : Астролябія, 2021. — 304 с. — ISBN 978-617-664-189-6.
  • Шиппи Т. А. Дорога в Средьземелье = The Road to Middle-earth / Пер. с англ. М. Каменкович. — Санкт-Петербург : Лимбус Пресс, 2003. — 824 с. — 2000 прим. — ISBN 5-8370-0181-6.
  • Anderson D. A. The Annotated Hobbit. — Boston; N. Y. : Houghton Mifflin, 2002. — 398 p. — ISBN 0-618-13470-0.
  • Burns M. Perilous Realms: Celtic and Norse in Tolkien’s Middle-earth. — Toronto; Buffalo; L. : University of Toronto Press, 2005. — 225 p. — ISBN 0-8020-3806-9.
  • Croft J. B. War and the Works of J. R. R. Tolkien. — Westport : Praeger, 2004. — 175 p. — ISBN 0-313-32592-8.
  • Hammond W. G., Scull C. The Art of the Hobbit by J. R. R. Tolkien. — L. : HarperCollins, 2011. — 143 p. — ISBN 978-0-00-744081-8.
  • Hammond W. G., Scull C. The J. R. R. Tolkien Companion and Guide: Reader's Guide. — L. : HarperCollins, 2006. — 1256 p. — ISBN 978-0-00-714918-6.
  • Hammond W. G., Scull C. The Lord of the Rings: A Reader's Companion. — L. : HarperCollins, 2005. — 894 p. — ISBN 0-00-720308-X.
  • J. R. R. Tolkien Encyclopedia: Scholarship and Critical Assessment / ed. M. D. C. Drout. — N. Y.; L. : Routledge, 2006. — 808 p. — ISBN 978-0-415-96942-0.
  • Kocher P. H. Master of Middle-Earth: The Fiction of J. R. R. Tolkien. — N. Y. : Ballantine Books, 1977. — 233 p. — ISBN 0-500-01095-1.
  • Shippey T. A. J. R. R. Tolkien: Author of the Century. — L. : HarperCollins, 2001. — 347 p. — ISBN 0-261-10400-4.
  • Shippey T. A. The Road to Middle-earth. — L. : Grafton, 1992. — 337 p. — ISBN 0-261-10275-3.
  • Shippey T. A. Tolkien and «that noble northern spirit» // Tolkien: Maker of Middle-earth / ed. C. McIlwaine. — Oxford : Bodleian Library, University of Oxford, 2018. — P. 58—69. — ISBN 978-1-85124-485-0.
  • The Hobbit and Tolkien's Mythology: Essays on Revisions and Influences / ed. B. L. Eden. — Jefferson : McFarland & Company, 2014. — 236 p. — ISBN 978-0-7864-7960-3.
  • Tolkien J. R. R., Rateliff J. D. The History of The Hobbit. — L. : HarperCollins, 2011. — 938 p. — ISBN 978-0-00-744082-5.

Посилання
  • Гобіт на сайті британського видавництва Harper Collins (англ.)
  • Гобіт на сайті американського видавництва Houghton Mifflin Harcourt (англ.)
  • Гобіт (українськомовний переклад) на сайті українського видавництва Астролябія
  • Гобіт (українськомовний переклад) на сайті книго-датабази Goodreads (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.