Караченцов Микола Петрович

Кара́ченцов Мико́ла Петро́вич (рос. Караченцов Николай Петрович) (27 жовтня 1944, Москва, РРФСР, СРСР — 26 жовтня 2018, сел. Істра, Красногорський район, Московська область, Росія) — радянський і російський актор. Народний артист РРФСР (1989). Лауреат Державної премії Росії (2003). Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка». Працював у театрі «Ленком».

Караченцов Микола Петрович
Кара́ченцов Никола́й Петро́вич
Ім'я при народженні рос. Николай Петрович Караченцов
Народився 27 жовтня 1944(1944-10-27)
Москва, СРСР
Помер 26 жовтня 2018(2018-10-26)[1] (73 роки)
Істра (Красногорський район), Ільїнське, Красногорський район, Московська область, Росія[2]
  • ниркова недостатність
    • Поховання Троєкуровське кладовище
    Громадянство  СРСР
     Росія
    Діяльність актор, співак, каскадер, гітарист, актор дубляжу
    Alma mater Школа-студія МХАТ (1967)
    Роки діяльності 1967 — 2005
    У шлюбі з Людмила Поргінаd
    Батьки Петро Караченцовd
    IMDb nm0438712
    Нагороди та премії

     Караченцов Микола Петрович у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Біографія

    Народився 27 жовтня 1944 року в Москві. Батько Петро Якович Караченцов (1907—1998) багато років пропрацював у журналі «Огонёк» художником-графіком, заслужений художник РРФСР (1967) Мати Яніна Євгенівна Брунак (1913—1991), балетмейстер-постановник, ставила спектаклі в найбільших музичних театрах, брала участь у постановці вистав в Большом театре, Казанському музичному театрі, Музичному театрі Улан-Батора в Монголії, вела балетне училище і організувала Перший національний ансамбль В'єтнаму, працювала у Сирії, у Лондоні.

    У 1963 році вступив до школи-студії МХАТ, яку закінчив у 1968 році. Зазвичай випускників розподіляли до МХАТу. Але з Театру імені Ленінського комсомолу пішов головний режисер Анатолій Ефос, тому там склалася патова ситуація — недобір акторів. І Караченцова у числі 10 кращих студентів МХАТу відправили до «Ленкому». Одними із перших робіт Миколи в новому театрі були вистави «104 сторінки про любов», «Мій бідний Марат», «Знімається кіно», «Страх і відчай у третій імперії», «Прощай, зброя!». У 1973 році до тетру прийшов Марк Захаров, який після успішної проби Караченцова в першій виставі «Автоград 21» (1973) запросив його на головну роль Тіля Уленшпігеля в своєму наступному спектаклі «Тіль». Ця вистава викликала великий резонанс — завдяки ролі Тіля — блазня, хулігана і бунтаря — Караченцов став «кумиром» радянської молоді 1970-х. З репертуару «Ленкому» «Тіль» був знятий аж у 1992 році. Також однією із найвідоміших ролей Миколи Петровича є роль графа Резанова в рок-опері «Юнона та Авось» — виставі, що стала візитною карткою «Ленкома». Прем'єра відбулася 9 липня 1981 року. У 1983 вистава була записана для телебачення, і у тому-ж році відомий французький кутюр'є П'єр Карден представив «Юнону і Авось» у паризькому театрі «Еспас Карден». Після цього були тріумфальні гастролі по всьому світу: вистава була показана у США, Нідерландах, Німеччині та ін. Також великим інтересом серед глядачів користувалися вистави «Оптимістична трагедія», «Диктатура совісті», «Школа для емігрантів», «…Sorry», «Чеське фото» та ін. Серед останніх ролей Миколи Петровича у театрі — найсвітліший князь Олександр Меншиков в «Шуті Балакіреві» і Доменіко Соріано в «Місті мільйонерів».

    У кіно Караченцов став зніматися із 1967 року. Першими фільмами з його участю стали «Штрихи до портрета В. І. Леніна», «…І знову травень». Але активно зніматися Микола Петрович почав після тріумфу «Тіля». Марк Захаров не задіював його в своїх екранних роботах, за винятком невеликих ролей в телевізійних стрічках «12 стільців» (1976) і «Будинок, який побудував Свіфт» (1982). Примітно, що всі свої трюки у фільмах Караченцов виконував сам. Найбільшу відомість Миколі Петровичу принесли ролі у фільмах «Собака на сіні», «Благочестива Марта», «Ярославна, королева Франції», «Пригоди Електроніка», «Трест, що луснув», «Білі Роси», «Батальйони просять вогню», «Людина з бульвару Капуцинів», «Раз, два — горе не біда!», «Кримінальний квартет», «Світла особистість», «Дежа вю», «Пастка для самотнього чоловіка», «Чокнуті», «Петербурзькі таємниці», «Королева Марго», «Досьє детектива Дубровського», «Таємниці палацових переворотів» та багато інших. Всього в послужному списку Миколи Караченцова більше ніж 100 ролей в кіно. Він також працював над дублюванням зарубіжних фільмів, озвучував російською мовою багатьох персонажів французького актора Жан-Поля Бельмондо. Крім того, брав участь в озвучуванні багатьох мультфільмів, багато працював на телебаченні і радіо.

    З початку 1990-х років Караченцов довгі роки був головою журі фестивалю акторської пісні імені Андрія Миронова. У 1991 році обирався секретарем Спілки театральних діячів Росії. Є академіком Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка».

    У 1994 році спільно зі своїм другом каскадером і педагогом Миколою Астаповим створив у Красноармійську «Школу искусств Николая Караченцова» (ШИК), в якій діти навчалися в різних напрямках — від танців до живопису, від фехтування до верхової їзди.

    Одним із головних занять у житті Караченцова був теніс — він неодноразово брав участь у різноманітних тенісних турнірах.

    Близько півночі 27 лютого 2005 року Караченцову, який знаходився на своїй дачі в Московській області, подзвонила дружина, яка повідомила, що померла її мати. Разом із родичем Андрієм Кузнєцовим Караченцов поспішив до Москви. Вже 28 лютого автомобіль, за кермом якого був Микола Петрович, потрапив у ДТП на Мічуринському проспекті. Караченцов перевищив швидкість, не встигнув загальмувати перед залізничною колією і врізався у стовп — удар прийшовся саме на водійські двері. Караченцов був доставлений до лікарні. В результаті аварії актор отримав серйозну черепно-мозкову травму і тупу травму живота, в лікарні тієї ж ночі йому була зроблена трепанація черепа і проведена операція на головному мозку. Як тільки дозволив стан потерпілого, його перевезли в Інститут Скліфосовського. 26 днів Караченцов пролежав у комі. На початку червня його перевели в Центр патології мови і нейрореабілітації. Лише через 2 роки, у травні 2007, Микола Петрович зміг піднятися на сцену під час гала-концерту «Зірки зійшли з небес…» (за назвою останньої пісні, записаної актором), на якому була презентація дисків з піснями репертуару Караченцова.

    В жовтні 2013 року Караченцов зіграв невеликий епізод у фільмі «Білі роси. Повернення», де показано, як після довгої відсутності його персонаж Василь повертається додому до дружини. Оскільки мова актора після автокатастрофи була ускладнена і він був досить слабкий фізично, ця епізодична роль була практично без слів.

    5 червня 2015 року Караченцов, а також його друзі — композитори Олена Суржікова і Рустам Неврединов, які протягом багатьох років писали для нього пісні, отримали почесні нагороди від «Музею шансону» за внесок у розвиток жанру.

    12 жовтня 2016 року Московський фонд миру нагородив Миколу Караченцова золотим Орденом «Служіння мистецтву».

    Упродовж 10 років Микола Петрович виїжджав на лікування за кордон (до Китаю та Ізраїлю), де його стан дещо покращився.

    Близько 19:30 27 лютого 2017 року Караченцов знову потрапив у ДТП — автомобіль, в якому знаходився актор зі своєю дружиною та медсестрою зіткнувся із «Газеллю». Актор був доставлений до лікарні, але розповсюджена ЗМІ підозра на струс мозку не підтвердилася і через 4 дні Микола Петрович був виписаний із лікарні.

    У вересні 2017 року у актора діагностували неоперабельну ракову пухлину на лівій легені.

    На початку жовтня 2018 року він був госпіталізований в 62 онкологічну лікарню селища Істра.

    Микола Петрович Караченцов помер в реанімації 26 жовтня 2018 року о 8 годині 50 хвилин. Прощання з ним відбулося у театрі «Ленком». Похованний на Троєкурівському кладовищіі.

    Особисте життя
    • Батько — Петро Якович Караченцов (14.08.1907—23.12.1998) — радянський художник-графік, ілюстратор, плакатист, член Спілки художників СРСР, Заслужений художник РРФСР (1967).
    • Мати — Яніна Євгенівна Брунак (13.11.1913—1991) — балетмейстер-постановник.
    • Молодший брат — Петро Петрович Караченцов (нар. 7 квітня 1956) — художник, ілюстратор книг.
    • Дружина — Людмила Андріївна Поргіна (нар. 24 листопада 1948) — актриса, Заслужена артистка Росії. Прожили в шлюбі 43 роки.
    • Син — Андрій Миколайович Караченцов (нар. 24 лютого 1978) — (закінчив МДІМВ), адвокат, генеральний директор Культурного фонду Миколи Караченцова.
    • Онук — Петро Андрійович Караченцов (нар. 2002).
    • Онучка — Яніна Андріївна Караченцова (нар. 2005). В 2014 році внучку і невістку Ірину збив таксист «Хеппі таксі» на автомобілі «Хенде», позбавлений прав за водіння в нетверезому вигляді, травми у Яніни були незначні, діагностували забої ліктьових суглобів і гомілки.
    • Онучка — Ольга Андріївна Караченцова (нар. 2015).

    Творча діяльність

    Ролі у театрі «Ленком»
    • 1967 — «Дим вітчизни» К. Симонова — Шурка Басаргін
    • 1967 — «Прощавай, зброє!» за Е. Хемінгуеєм (реж. А. Гінзбург, О. Чубайс) — Солдат
    • 1967 — «Золотий ключик» О. Толстого; постановка С. Штейна — Кіт Базиліо
    • 1967 — «Суджанські мадонни» — Колька
    • 1967 — «У день весілля» В. Розова; постановка А. Ефроса — Женя
    • 1967 — «Мольєр» за М. Булгаковим — Шарлатан з клавесином, брат сили
    • 1972 — «Віра, Надія, Любов» А. Арбузова; постановка В. Монахова — Данила
    • 1973 — «Колоністи» за А. Макаренко; постановка Ю. Мочалова — Карабанов
    • 1973 — «Автоград 21»; постановка М. Захарова — хор
    • 1974 — «Музика на 11-му поверсі» І. Ольшанського; постановка В. Монахова — Костя
    • 1974 — «Тіль» Г. Горіна за Ш. де Костером; постановка М. Захарова — Тіль Уленшпігель
    • 1974 — «Кінець Хитрова ринку»; постановка В. Монахова та В. Всеволодова — Сеня Булаєв
    • 1974 — «Зірка та смерть Хоакіна Мур'єти» рок-опера А. Рибнікова за поемою Пабло Неруди; постановка М. Захарова) — Смерть і ватажок рейнджерів
    • 1977 — «Гамлет» В. Шекспіра; постановка А. Тарковського — Лаерт
    • 1979 — «Жорстокі ігри» А. Арбузова; постановка М. Захарова — Міша Земцов
    • 1981 — «Юнона і Авось» рок-опера А. Рибнікова за поемою А. Вознесенського; постановка М. Захарова — граф Резанов
    • 1983 — «Оптимістична трагедія» Вс. Вишневського — Олексій
    • 1983 — «Страх і відчай у Третій імперії» Б. Брехта — Штурмовик і Молодий робітник
    • 1990 — «Школа для емігрантів» — Серж
    • 1992 — «… Sorry» А. Галина; постановка Г. Панфілова — Юрій Звонарьов
    • 1995 — «Чеське фото» А. Галина; постановка А. Галина — Лев Зудін
    • 2001 — «Шут Балакірев» Г. Горіна; постановка М. Захарова — Меншиков
    • 2004 — «Місто мільйонерів»; постановка Р. Самгіна — Доменіко Соріано

    Фільмографія

    Див. також

    Примітки
    1. Умер Николай Караченцов: актеру было 73 года — Комсомольская правда (видавничий дом), 2018.
    2. В Москве скончался 73-летний Николай Караченцов — 2018.

    Література
    • Кино: Знциклопедический словарь. — М., 1987. — С.527;
    • Всемирный биографический знциклопедический словарь. — М., 1998. — С.327;
    • Раззаков Ф. Досьє на звезд. 1962—1980. — М., 1998. — С.499—507;
    • Раззаков Ф. Популярная знциклопедия звезд. — М., 2000. — С.236-240;
    • Кинословарь. Т.2. — СПб., 2001. — С.31-32.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.