Дистрибутизм

Згідно з дистрибутистським уявленням, володіння приватною власністю є основним правом[4], а засоби виробництва повинні бути широко поширені, а не зосереджені під наглядом держави (державний соціалізм), чи кількох окремих осіб (плутократія), або корпорацій (корпоратократія). У такий спосіб дистрибутизм виступає за суспільство, яке описується великим поширенням приватної власності[5]. Кооперативісти, такі як Рейс Метьюс (англ. Race Mathews), стверджують, що такий устрій є основою для створення справедливого соціального порядку[6].

Дистрибутизм часто протиставляється як соціалізму, так і капіталізму[7][8], що розглядаються дистрибутистами неправильними та визисковими[9]. Томас Сторк (англ. Thomas Storck) стверджував, що «і соціалізм, і капіталізм є продуктами епохи Просвітництва, тому є модернізаторськими та антитрадиціоналістськими силами. Крім того, деякі дистрибутисти стверджують, що соціалізм є логічним наслідком капіталізму[10][11]. Дистрибутизм прагне зробити економіку залежною від людського життя як цілого, від нашого духовного, інтелектуального та сімейного життя»[12].

Деякі розглядають дистрибутизм як прагнення, що було успішно втілено в короткостроковому часі через прихильність засадам субсидіарності та соціальної одностайності, «вбудованим» у фінансово незалежні місцеві кооперативні та малі сімейні підприємства. При цьому прихильники дистрибутизму також вказують на такі доби, як середні віки, як приклади історичної довгострокової життєздатності дистрибутизму[13]. Найбільший вплив на розвиток віди дистрибутизму надали католицькі автори Г. К. Честертон і Гілер Беллок (англ. Hilaire Belloc)[9], — двоє ранніх та найжвавіших прихильників дистрибутизму[14][15].

Середина XIX століття була відзначена зростанням політичного впливу католицтва в Європі[16]. Згідно з істориком Майклом А. Ріфом (англ. Michael A. Riff), спільною рисою цих рухів була протидія не тільки щодо секуляризму, але також капіталізму і соціалізму[15]. У 1891 р. Лев XIII видає енцикліку «Rerum Novarum», де він звертається до теми «зол і нещасть, від яких тепер страждають майже всі робітники», звертаючи увагу на те, що «мала група дуже заможних» змогла «покласти на плечі багатолюдних мас робітних жебраків тягар, що не набагато краще рабства»[17]. У цій енцикліці затверджувалося право володіння приватною власністю[18], необхідності устрою, який би дозволяв «щонайбільшій кількості людей стати власниками»[19], обов'язок роботодавців забезпечити безпечні умови праці[20] і належну зарплату[21], право робітників на створення профспілок[19]. Колективне (зокрема, муніципальне і державне) володіння власністю були відкинуті як засоби допомоги бідним[22][23].

На початку XX століття, Г. К. Честертон і Гілер Беллок звели воєдино розрізнений досвід різних кооперативів і товариств взаємодопомоги в північній Англії, Ірландії та північній Європі в гармонійну і логічно послідовну політичну ідеологію, що виступала за поширення приватної власності на житло й нагляду за промисловістю через малі бізнеси, що управлялися власниками, і кооперативи робітників. Найбільш важливими з робіт Беллока і Честертона, що стосуються дистрибутизму, є Служача держава (де слуга народу — державний службовець)[24] і «Обрис розуму» (англ. Outline of Sanity)[25].

І хоча більшість наступних прихильників дистрибутизму не були католиками, а деякі були колишніми радикальними соціалістами, котрі розчарувалися в соціалізмі, дистрибутистська думка була сприйнята Рухом католицьких робітників у з'єднанні з думками Дороті Дей та П'єра Морана про незалежні місцеві громади.

Позиція дистрибутистів у порівнянні з іншими політичними світоглядами іноді видається дещо дивною. Бувши переконаними англійськими католиками, прихильниками засади природної єдності, носіями цінностей культурного традиціоналізму в аграризмі, протидіючи основним принципам історіографії вігів — І. Беллок був членом Парламенту від Ліберальної партії, а Честертон одного разу заявив:

… Я вірю в лібералізм. Але був і той світлий час невинності, коли я вірив у лібералів[26].

Цей вид лібералізму, що відрізняється від сучасних різновидів цієї ідеології, уперше описаний у роботах Вільяма Кобета і Джона Раскіна, які з радикальних поглядів засуджували взірці й закиди можновладдя, але робили це в межах обновленської, а не революційного прозору: вони бачили себе борцями за відновлення традиційних свобод Англії та її народу, які були відібрані в них із часів Промислової революції.

Маючи деякі спільні ідеали з традиційним торізмом, особливо у схвальному баченні Середніх віків і природного суспільства, дистрибутисти не погоджувалися з ними в низці важливих питань. Хоча багато торі протидіяли змінам, дистрибутисти інколи розглядали це не як збереження визнаної традиційної концепції Англії, але як закріплення вадливих помилок і нововведень. Беллок протидіяв до протестантизму як до концепції і як до схизми від Католицької Церкви, розглядаючи поділ християнського світу в XVI столітті як однієї з найбільш згубних подій в європейській історії. Торі, з іншого боку, були безкомпромісними в тому, що стосувалося державного значення Церкви Англії: заради його підтримки, деякі дистрибутисти навіть відмовлялися від своїх початкових легітимістських ультрароялістських принципів щодо Якова II.

Багато що у творчості Дороті Сеєрс, у чому вона стосується соціальних та економічних питань, має схожість з думками дистрибутистів: останні могли вплинути на неї або ж вона сама прийшла до висновків, які зустрічаються на сторінках її праць. Її доводи як члена Церкви Англії вкорінені в теології креаціонізму й Боговтілення, що дещо відрізняється від позицій католиків Честертона та Беллока.