Евальд Амменде

Середню освіту здобув у Перновській гімназії. Навчався в одному класі з майбутніми естонськими політиками — Юрі Улуотсом, Йоганнесом Семпером і Йоганнесом Барбарусом. Після закінчення гімназії почав працювати в сімейному бізнесі.

У 1910 р. Амменде вступив на комерційне відділення Ризького політехнічного інституту, оселившись на Бастіонному бульварі 11, квартира 8[9], однак провчився всього один семестр[10], після чого перевівся в Кельнску школу торгівлі. В цей час однокурсником (а, можливо, навіть одногруппником) Амменде був майбутній сталінський прокурор Василь Ульріх.

Будучи вихідцем з багатої сім'ї, Амменде вів у студентські роки спосіб життя, властивий золотій молоді[11] , одного разу потрапив у поліцію за бійку.

Разом з тим, у роки навчання в Кельні Амменде активно цікавився господарством сусідніх з Німеччиною країн і у зв'язку з цим відвідав Велику Британію, Францію і Бельгію, а також деякий час працював у фірмі Harder & Co. в Гамбурзі . Закінчивши курс навчання і захистивши дипломну роботу влітку 1913 р., Амменде здійснив поїздку до Поволжя, щоб вивчити торгові операції з зерном і особливості селянських господарств[12].

Після повернення в Петербург Амменде збирався вступити на службу в Зовнішторгбанк (збереглося його резюме, датоване 29 жовтня 1913 г.)[13] . Очевидно, ця ідея не вдалася, і Амменде вирішив продовжити освіту в Тюбингенському університеті[14] . Він оплатив літній семестр 1914 року[15], проте заняття перервала Перша світова війна. Амменде продовжив навчання вже в Московському комерційному інституті[16].

У роки Першої світової війни Амменде працював в сімейному бізнесі і в сфері постачання в Південній Росії. Був делегатом від Естляндії на Всеросійському продовольчому з'їзді (Москва, листопад 1917 г.). Продовжив роботу з постачання та в роки Громадянської війни, будучи уповноваженим Центрального комітету постачання по містах Ліфляндії і Естляндії, а також Пскова. За власними словами, був торговим агентом між Ліфляндією і Україною в роки існування гетьманату Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р)[17].

Є відомості, що в цей же час Амменде був членом воєнізованих формувань: резервної міліції Пернова[18] і балтійського ландверу[19].

Закінчення війни дозволило Амменде повернутися до освіти — в літній семестр 1920 р він знову навчався в Тюбінгені[20] (очевидно, заочно).

У 1922 або 1923 р. Амменде захистив кандидатську дисертацію на тему «Німецькі меншини в Європі. Їх виникнення, організація і прагнення до об'єднання».

Поряд з науковою та політичною діяльністю займався бізнесом, відкривши в Пярну в 1922 р разом з братом Едгаром магазин колоніальних товарів і сукні «Меркатор»[21] .

У 1919—1922 рр. — співробітник двох головних німецькомовних газет Прибалтики: «Ризького огляду» і «Ревельского кур'єра». На цій посаді він неодноразово відвідував Радянську Росію і вів інформаційну кампанію з висвітлення важкого продовольчого стану там. У ці роки також був директором видавництва, яке друкував «Ризький огляд».

У 1922 році став одним із засновників Союзу німецьких меншин Європи. На цій посаді вів переговори з естонським урядом, які увінчалися розробкою закону 1925 р. про культурну автономію німців в Естонії. Про Лігу націй Амменде висловлювався, що вона є засобом просування інтересів держав, а не національних меншин, які повинні самоорганізовуватися[22]. У зв'язку з цим зазначав, що рішення проблеми національних меншин полягає не в ірредентизмі (тобто переході територій, де живе меншина, до держав, де цей народ складає більшість), а у взаємному визнанні держави меншістю, і навпаки[14]. Просуваючи свої ідеї, активно взаємодіяв з громадськістю ряду країн Європи, а також США. Діяльністю Амменде цікавилися українські націоналісти[23].

Незважаючи на те, що Амменде був представником давньої німецької традиції ліберального націоналізму (добре відомого по середині-другій половині XIX ст. серед німецького елементу Австрії), в літературі його нерідко називають «нацистом». Можливо, це пов'язано з тим, що незадовго до смерті він почав співпрацювати з Антикомінтерном[24] (організація, що діяла під егідою Міністерства пропаганди Геббельса). Ідеологічно для Амменде було чужим використання нацистами німецької нацменшини в інтересах рейху[25]. При цьому, за даними польської розвідки, Амменде демонстрував русофільські настрої[3].

З 1935 р. — генеральний секретар Міжнародного конгресу національних меншин (Відень — Женева).

Ще у 1921 р. Амменде брав активну участь в інформаційному супроводі кампанії по боротьбі з голодом у Поволжі та сам відвідав Росію в 1921 .р в складі місії Естонського Червоного хреста. В 1931—1932 рр. стежив за подіями Голодомору, потім випустив книгу «Чи повинна голодувати Росія?» (1935), яка містила фотографії Александра Вінербергера, виконані в 1932—1933 р на Харківщині[26] (під «Росією» у назві книги мався на увазі СРСР, а конкретно мова йшла про Україну та Кубань).