Екофашизм

Екофашизм — це теоретична політична модель, за якої авторитарний уряд вимагатиме від людей жертвувати власними інтересами «органічному цілому природи».[1]

Деякі автори використовували це поняття, посилаючись на гіпотетичну небезпеку майбутніх антиутопічних урядів, які можуть вдаватися до фашистської політики для розв'язання екологічних проблем.[1] Інші автори використовували його, посилаючись на сегменти історичного[2][3] та сучасного[4] фашистських рухів, які зосереджувались на екологічних проблемах.

Визначення

Історик навколишнього середовища Майкл Е. Циммерман визначає «екофашизм» як «тоталітарний уряд, який вимагає від людей жертвувати своїми інтересами заради добробуту «землі», яка вважається чудовою павутиною життя та органічним цілим природи, включаючи народи та їхні держави».[1]

Циммерман стверджує, що хоча дотепер не існувало жодного екофашистського уряду, але «важливі аспекти цієї ідеології можна знайти в німецькому націонал-соціалізмі, одним із центральних гасел якого було "Кров і ґрунт"».[1]

Ідеологічні джерела

Нацизм

Автори Джанет Біль та Пітер Штаденмаєр припускають, що синтез фашизму та екологізму почався з нацизму. У своїй книзі «Екофашизм: уроки німецького досвіду» вони підкреслюють інтерес нацистської партії до екології та вважають, що він «був пов'язаний з традиційним аграрним романтизмом та ворожістю до міської цивілізації». Ріхард Вальтер Дарре, провідний нацистський ідеолог, який придумав термін «Кров і ґрунт», розробив концепцію нації, що має містичний зв'язок зі своєю батьківщиною, і така нація зобов'язана дбати про землю. Через це сучасні екофашисти називають нацистську партію джерелом екофашизму.[5][6]

Collegium Humanum

Шаблон:ExcerptCollegium Humanum — це екофашистська організація, яка діяла в Німеччині з 1963 по 2008 рік. Вона була створена в спочатку як клуб та брала активну участь у німецькому природозахисному русі, потім з початку 1980-х стала ультраправою політичною організацією і була заборонена у 2008 році федеральним міністром внутрішніх справ Вольфгангом Шойблем через «заперечення Голокосту».

Савітрі Деві
Варіант ідеології нацизму Савітрі Деві в поєднанні із захистом прав тварин та вегетаріанством стали ідеями, які цікавлять екофашистів

Савітрі Деві була видатною прихильницею езотеричного нацизму та глибинної екології. Була фанатичною прихильницеою Гітлера та нацистської партії з 1930-х років, також підтримувала активізм щодо захисту тварин. Деві була вегетаріанкою з юних років і висувала погляди еколога у своїх роботах. Вона написала «Імпічмент людини» в 1959 р. в Індії, де висловила свої погляди на права тварин і природу. За її словами, люди не вищі за тварин; але в її поглядах людина є скоріше частиною екосистеми й повинна поважати все живе, включаючи тварин і всю природу. Через подвійну відданість як нацизму, так і глибокій екології її вважають впливовою фігурою в екофашистських колах.[7][8]

Рух Нових Правих

Європейський рух Нових Правих, розроблений Аленом де Бенуа та іншими, які беруть участь у дослідницькому центрі GRECE, також поєднали зелену політику з правими ідеями, наприклад з європейським етнонаціоналізмом.[9]

Тед Качинський, Unabomber

Тед Качинський, більш відомий як «Unabomber», є діячем, який дуже вплинув на екофашистську думку. У період з 1978 по 1995 рік Качинський ініціював терористичну вибухову кампанію, спрямовану на розпалювання революції проти сучасного індустріального суспільства, в ім'я повернення людства до первісного стану, який дав би людству більше свободи, одночасно захищаючи навколишнє середовище. У 1995 р. Качинський запропонував закінчити свою кампанію, якщо The Washington Post або The New York Times опублікують його маніфест «Промислове суспільство та його майбутнє» на 35 000 слів. Сподіваючись врятувати життя, обидві газети погодились з цими умовами. Маніфест критикував не лише сучасне індустріальне суспільство, але й «лівих», яких Качинський визначив як «соціалістів, колективістів, «політично коректних» типів, феміністок, геїв та активістів за права інвалідів, борців за права тварин і тому подібних.[10]

Через розум і здатність Качинського по-академічному писати, його маніфест був серйозно розглянутий після звільнення і став дуже впливовим, навіть серед тих, хто суворо не погоджувався використанням насильства Качинським. Його завзято радикальною, «зеленою» та антилівою роботою швидко зацікавилися екофашисти. Качинський також розкритикував правих за підтримку технологічного та економічного прогресу, одночасно страждаючи через занепад традицій, заявивши, що технологія руйнує традиційні соціальні звичаї, які консерватори та праві хочуть захистити, і назвав консерваторів «дурнями».[11]

У 2017 році Netflix опублікував інсценування життя Качинського під назвою Manhunt: Unabomber. Серіал знову допоміг вкорінитися особі Качинського та його маніфесту у свідомості громадськості, внаслідок чого екофашизм став ще популярнішим.[5][6]

Гаррет Гардін, Пентті Лінкола та «Етика рятувальних шлюпок»
Захисник «Етики рятувальних шлюпок» Пентті Лінкола наводиться коментаторами як приклад екофашизму

Визначними особами, що сприяли створенню теоретичною основи екофашизму, були Гаррет Гардін та Пентті Лінкола, обидва з яких були прихильниками того, що вони називають «етикою рятувальних шлюпок». Гаррет Гардін був американським екологом, якого Південний центр боротьби з бідністю звинуватив у тому, що він білий націоналіст[12], а Пентті Лінкола, фінського еколога, звинуватили в тому, що він був активним екофашистом, який виступав за припинення демократії та заміну її диктатурами, які використовували б тоталітарні та навіть геноцидні тактики припинення кліматичних змін.[13] Вони використовували версії, схожі до цієї, щоб показати свою точку зору:

Що робити, коли корабель, що перевозить сотню пасажирів, раптово перевертається, і є лише один рятувальний човен? Коли рятувальний човен заповниться, ті, хто ненавидять життя, намагатимуться завантажити його якомога більше і втонуть. Ті, хто любить і поважає життя, візьмуть корабельну сокиру і розірвуть зайві руки, що чіпляються за боки [5] [6]

— Пентті Лінкола

Зв'язки з масовими розстрілами

Винуватець розстрілів мечеті в Крайстчерчі Брентон Таррант у своєму маніфесті «Велика заміна», названому на честь однойменної думки, назвав себе екофашистом,[14][15] етнонаціоналістом і расистом[16][17] з Франції. Джордан Вайсманн, пишучи для Slate, описує версію екофашизму злочинця як «усталену, хоча і дещо неясну марку неонацизму»[18] і цитує заяву Сари Манавіс з New Statesman, «[Екофашисти] вважають, що живучи у власних регіонах раса має зароджуватися, а уникання мультикультуралізму — єдиний спосіб врятувати планету, якій вони надають пріоритет понад усе». [18] Подібним чином Люк Дарбі пояснює це так: «Екофашизм — це не крайній рух хіпі, який зазвичай асоціюється з екотероризмом. Це переконання, що єдиний спосіб боротися зі зміною клімату — це євгеніка та жорстоке придушення мігрантів».[19]

Вважається, що підозрюваний у стрілянині в Ель-Пасо у 2019 році, Патрік Крузіус написав подібний маніфест, сповідуючи підтримку стрільця в Крайстчерчі.[20] Він опублікував його на онлайновій дошці повідомлень 8chan,[21] а також звинувачує імміграцію до США у руйнуванні навколишнього середовища[22], заявляючи, що стиль життя американців руйнує його[23] і посилаючись на екологічний тягар, який залишиться майбутнім поколінням,[15][19] та дійшовши висновку, що розв'язанням цієї проблеми було б «зменшення використання ресурсів людьми в Америці». [23]

Шведська самовизначена екофашистська зелена бригада — це екотерористична група, пов’язана з Базою, яка відповідає за численні змови з масовими вбивствами. Ця організація відповідає за підпали «мішеней», які вважаються ворогами природи, як-от атака на норкову ферму, яка спричинила багатомільйонні збитки. Два члени були заарештовані шведською поліцією, які нібито планували вбивства суддів.[24] [25]

У грудні 2020 року Шведське агентство оборонних досліджень опублікувало звіт про екофашизм. Документ стверджував, що екофашизм тісно пов'язаний з ідеологією акселераціонізму. Крім того, ШАОБ стверджує, що не всі екофашистами були Пекка-Ерік Аувінен, який вбив вісім людей у Фінляндії перед тим, як скоїв самогубство; він дотримувався ідеології його праці «Маніфесту природного селектора». Він виступав за «тотальну війну проти людства» через загрозу, яку людство представляло для інших видів. Він писав, що смерть і вбивства не є трагедією, оскільки це постійно відбувається в природі між усіма видами. Овінен також писав, що сучасне суспільство перешкоджає «природній справедливості» і що всіх нижчих «недолюдей» слід вбивати й помилувати лише еліту людства. В одному зі своїх відео на YouTube Аувінен віддав шану видатному екофашисту Пентті Лінколі.[26]

Вільям Г. Стотцер, член дивізії Atomwaffen, організації, відповідальної за щонайменше 8 вбивств, перебував у Фронті визволення Землі ще у 2008 році й приєднався до Atomwaffen у 2016 році[27].

Критика

За словами еколога Девіда Ортона, цей термін є принизливим за своєю суттю, і він має «коріння соціальної екології, проти глибокого екологічного руху та його прихильників, а загалом і екологічного руху. Отже, терміни «екофашист» та «екофашизм» використовуються не для просвітлення, а для гноблення». [28]

Часто висовують звинувачення в екофашизмі, але, як правило, їх наполегливо заперечують.[28][29] Такі звинувачення надходять з обох сторін політичного спектра. Політичні ліві сприймають це як посягання на права людини, як у використанні цього терміну соціальним екологом Мюрреєм Букчиним.Раш Лімбо та інші консервативні та коментатори руху розумного використання належать до тих правих, яких звинувачують в екофашизмі. В останньому випадку вони є гіперболічним терміном для всіх екоактивістів, включаючи такі групи, як Грінпіс та Сьєрра-клуб.[30]

Критика Букчином глибокої екології

Мюррей Букчин критикує політичну позицію глибоких екологів, таких як Девід Форман:

Є ледве замасковані расисти, як-от Даніель Бун[en] і відверті соціальні реакціонери, які використовують слово екологія, щоб висловити свої погляди, так само як є глибоко стурбовані натуралісти, комунітаристи, соціальні радикали та феміністки, які використовують слово екологія, щоб висловити свою думку... Саме з цього колишнього виду грубого еко-бруталізму Гітлер, в ім'я "контролю над населенням", з расовою орієнтацією, створив теорії крові та ґрунту... Той самий еко-бруталізм знову з’являється через півстоліття серед глибинних екологів, які вважають, що людям Третього світу слід дозволити померти з голоду, а відчайдушних індійських іммігрантів з Латинської Америки слід виключити прикордонними копами зі США щоб вони не обтяжували "наші" екологічні ресурси.

Сакай про «природну чистоту»

Такі спостереження серед лівих не є виключними для Букчина. У своєму огляді біографії Анни Бремвелл про Ріхарда Вальтера Дарре, політичний письменник Дж. Сакай та автор «Поселенців: Міфологія Білого пролетаріату» спостерігає фашистські ідеї природної чистоти.[31] До російської революції царська інтелігенція була розділена, з одного боку, між ліберальними «утилітарними натуралістами», які «були віддані ідеї створення раю на землі шляхом наукового опанування природою» і російські зоологи-нігілісти, як-от Анатолій Петрович Богданов; та, з іншого боку, «культурно-естетичні» природоохоронці, такі як Іван Парфеневич Бородін, на яких, своєю чергою, вплинули німецькі романтичні та ідеалістичні концепції, такі як Landschaftspflege та Naturdenkmal.[32]

Дивитися також
  • Добробут тварин у нацистській Німеччині

Примітки
  1. Zimmerman, Michael E. (2008). Ecofascism. У Taylor, Bron R. Encyclopedia of Religion and Nature, Volume 1. London, UK: Continuum. с. 531–532. ISBN 978-1-44-112278-0.
  2. "...the phenomenon one might call "actually existing ecofascism", that is, the preoccupation of authentically fascist movements with environmentalist concerns". Peter Staudenmeier, "Fascist Ecology: The 'Green Wing' of the Nazi Party and its Historical Antecedents in Germany". In "Ecofascism: Lessons from the German experience", by Janet Biehl and Peter Staudenmaier, 1995. Staudenmeier's and Biehl's book was based on the research results of Marie-Luise Heuser, "Was grün begann endete blutigrot. Von der Naturromantik zu den Reagrarisierungs- und Entvölkerungsplänen der SA und SS". In: Dieter Hassenpflug (Hrsg.): Industrialismus und Ökoromantik. Deutscher Universitätsverlag, 1991, ISBN 9783824440771. She showed that the SS extermination programs were based on ecological motives.
  3. Olsen, Jonathan. Шаблон:Date missing Nature and Nationalism: Right-Wing Ecology and the Politics of Identity. New York: St. Martin’s Press.
  4. Matthew Phelan (22 жовтня 2018). The Menace of Eco-Fascism. New York Review of Books.
  5. Wilson, Jason (19 березня 2019). Eco-fascism is undergoing a revival in the fetid culture of the extreme right. The Guardian. Процитовано 19 січня 2020.
  6. Bennett, Tom (10 квітня 2019). Understanding the Alt-Right's Growing Fascination with 'Eco-Fascism'. Vice. Процитовано 19 січня 2020.
  7. Savitri Devi: The mystical fascist being resurrected by the alt-right. BBC. 29 жовтня 2017. Процитовано 19 січня 2020.
  8. Manavis, Sarah (21 вересня 2018). Eco-fascism: The ideology marrying environmentalism and white supremacy thriving online. New Statesman. Процитовано 19 січня 2020.
  9. "Fascism" by Roger Griffin, in Encyclopedia of Religion and Nature, edited by Bron Taylor. Continuum International Publishing Group, 2008. (pp. 639-644)
  10. Didion, Joan (23 квітня 1998). Varieties of Madness. Архів оригіналу за 13 серпня 2017.
  11. Washington Post (1997). The Unabomber Trial: The Manifesto.
  12. Garrett Hardin. Southern Poverty Law Center (англ.). Процитовано 20 липня 2018.
  13. Adler-Bell, Sam (24 вересня 2019). Why White Supremacists Are Hooked on Green Living. NewRepublic.com. New Republic. Процитовано 19 січня 2020.
  14. Koziol, Michael. Christchurch shooter's manifesto reveals (March 15, 2019). Sydney Morning Herald.
  15. Achenbach, Joel (18 серпня 2019). Two mass killings a world apart share a common theme: 'ecofascism': Environmental groups denounce racists who cloak themselves in green. The Washington Post.
  16. Fisher, Marc; Achenbach, Joel. Boundless racism, zero remorse: A manifesto of hate and 49 dead in New Zealand. The Washington Post. Процитовано 16 вересня 2019.
  17. Darby, Luke (5 серпня 2019). How the 'Great Replacement' conspiracy theory has inspired white supremacist killers. The Telegraph (London).
  18. Weissmann, Jordan (15 березня 2019). What the Christchurch Killer's Manifesto Tells Us. Slate. Процитовано 16 вересня 2019.
  19. Darby, Luke (7 серпня 2019). What Is Eco-Fascism, the Ideology Behind Attacks in El Paso and Christchurch?. GQ. Процитовано 28 серпня 2020.
  20. Noack, Rick (6 серпня 2019). Christchurch endures as extremist touchstone, as investigators probe suspected El Paso manifesto. The Washington Post.
  21. Arango, Tim; Bogel-Burroughs, Nicholas; Benner, Katie (3 серпня 2019). Minutes Before El Paso Killing, Hate-Filled Manifesto Appears Online. The New York Times.
  22. Owen, Tess (6 серпня 2019). Eco-Fascism: the Racist Theory That Inspired the El Paso and Christchurch Shooters. Vice.
  23. Lennard, Natasha (5 серпня 2019). The El Paso Shooter Embraced Eco-Fascism. We Can't Let the Far Right Co-Opt the Environmental Struggle.. The Intercept.
  24. Lamoureux, Mack (25 грудня 2020). Neo-Nazis Are Using Eco-Fascism to Recruit Young People. Vice News.
  25. Lamoureux, Mack (25 грудня 2020). Alleged Eco-Terrorists Discussed Abortion Clinic Bombing, Assassinating Judge: Court Documents. Vice News.
  26. Kaati, Lisa; Cohen, Katie; Sarnecki, Hannah; Fernquist, Johan; Pelzer, Björn. Ekofascism. En studie av propaganda i digitala miljöer. Swedish Defence Research Agency. Процитовано 26 грудня 2020.
  27. Nate Thayer: Secret Identities of U.S. Nazi Terror Group Revealed. 6. December 2019 Архівовано 2019-12-07 у Wayback Machine.
  28. Hoffmann, Helga (19 грудня 2004). Ecofascism: What is It? A Left Biocentric Analysis. home.ca.inter.net. Процитовано 29 червня 2014.
  29. Green historian to Brandis: My Work's Been Abused. The Sydney Morning Herald. 13 листопада 2003. Процитовано 9 жовтня 2010.
  30. Green historian to Brandis: My Work's Been Abused. The Sydney Morning Herald. 13 листопада 2003. Процитовано 9 жовтня 2010.
  31. Sakai, J. (2003). The Green Nazi - an investigation into fascist ecology. Kerspledebeb. ISBN 978-0-9689503-9-5.
  32. Weiner, Douglas R. (2000). Models Of Nature: Ecology, Conservation, and Cultural Revolution in Soviet Russia. University of Pittsburgh Press. ISBN 978-0-8229-5733-1.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.