Ернст Нойманн

Франц Ернст Крістіан Нойманн був онук натураліста Карла Ґотфріда Гаґена і син фізика Франца Ернста Нойманна. Як і його брати Карл Ґотфрід Нойманн і Фрідріх Юліус Нойманн, навчався у Староміській гімназії в Кеніґсберзі. Закінчивши її в 1850-му, він того ж року вступив до Кеніґсберзького університету. Спершу відвідував лекції математики та філософії, а тоді перейшов на медичний факультет. У 1855-му Ернст здобув докторський ступінь. Одним із його вчителів був Герман фон Гельмгольц. Після студій у Карловому університеті в Празі та в клініці «Шаріте», де тоді працював Рудольф Вірхов, 1866 року Ернст Нойманн став професором у Кеніґсберзі. Рік перед тим він обійняв посаду ректора Кеніґсберзького інституту патології на місце Фрідріха Данієля фон Реклінґгаузена й перебував на цій посаді до 1903-го. Під керівництвом Нойманна захистили дисертації 25 його учнів[1].

Був одружений з Анною Кеніґ (1839–1903), дочкою гімназійного викладача математики й астрономії Йоганна Фрідріха Кеніґа (1798–1865) і сестрою паризького науковця й механіка Рудольфа Кеніґа (1832–1901). Родина мешкала в Кеніґсберзі, на вулиці Флісштрасе, 28[1]. Троє з їхніх шести дітей померли в ранньому віці. Син Ернст Ріхард Нойманн викладав математику в Марбурзькому університеті. Дочка Гелена Нойманн (1874–1942) — маляр і графік, учениця Гайнріха Вольфа.

Нойманн помер у 84 роки. Його поховали на Першому траґгаймському кладовищі в Гуфені (Кеніґсберґ). Нині це територія Калінінградського центрального парку культури і відпочинку імені Калініна.

У 1868 році Нойманн описав «лімфоїдні мозкові клітини» в кістковому мозку, ствердив, що в цьому органі виробляється кров, і подав концепцію стовбурових клітин та кровотворення[2]. Він також описав гострий мієлолейкоз.

Завдяки цій «першорядній сенсації»[3] Кеніґсберський інститут патології увійшов в історію медицини, а з 1868 року від патології відгалузилася дисципліна «сучасна гематологія ХІХ століття»[4][5]. Крім гематології, Нойманн розвивав такі галузі патології, як регенерація нервів і м'язів, вчення про пігментацію, запалення і стоматологічні порушення. За багатогранність наукової роботи численні автори називають Нойманна «Вірховом Сходу»[1].

2007 року Цех та інші автори опублікували такий текст:

Можна вважати, що дослідження стовбурових клітин започаткував Ернст Нойманн. Призначений у 1866 році професором патології в Кеніґсберзі, він описав у попередньому повідомленні наявність ядерних еритроцитів крові в кістковому мозку. У своїх наступних працях він констатував, що упродовж постембріонального життя триває еритропоез і лейкопоез y кістковому мозку. На основі своїх спостережень Ернст Нойманн першим висунув постулат про кістковий мозок як кровотвірний орган із спільними для всіх гемопоетичних клітин стовбуровими клітинами.

Оригінальний текст (англ.)

The beginning of stem cell research can be dated back to Ernst Neumann, who was appointed professor of pathology at Koenigsberg in 1866 and described in a preliminary communication the presence of nucleated red blood cells in bone marrow (BM) saps. He concluded in his subsequent papers, that during postembryonic life, erythropoiesis and leukopoiesis are taking place in the BM. On the basis of his observation, Ernst Neumann was the first to postulate the BM as blood forming organ with a common SC for all hematopoietic cells.

— Zech, N. H., Shkumatov, A., Koestenbauer, S.: The Magic Behind Stem Cells. Journal of Assisted Reproduction and Genetics Vo. 24, Nr. 6 (2007) 208–214.

Ядро «великого лімфоцита» — стовбурової клітини — в печінці ембріона. Малюнок Ернста Нойманна, 1914. Опубліковано в Blut und Pigmente — Gesammelte Abhandlungen mit Zusätzen. Jena 1917.

Вивчення процесів регенерації в тканинах зубів і кісток, електрофізіологічні досліди над мембраною еритроцита, дослідження жовтяниці новонароджених, яку Нойманн відрізнив від патологічної жовтяниці, — все це в наслідку привело до виконаного в 1868 році першого опису клітин, які формують червоні кров'яні тільця. 1869 року цей учений уперше описав морфологію кісткового мозку, зокрема систему капілярів. У тій же роботі він зазначив, що в ембріонів кров виробляють не тільки селезінка й печінка, але й кістковий мозок. Всі досліди проведено над нативним (природним) препаратом (мікроскопічне дослідження на клітинному рівні без хімічних додатків), який уперше описав Нойманн.

У 1869 — 1871 роках цей учений аналізував мазки крові, взяті в пацієнтів, і описав залежну від діяльності кісткового мозку хворобу. Назвав її «мієлолейкозом», на відміну від «мієлоїдного лейкозу» (лейкозу, схожого на кісткомозковий), описаного Паулем Ерліхом. У 1878 році Нойманн з'ясував, що лейкоцити — білі кров'яні тільця — теж виробляються в кістковому мозку. 1882 року cформульовано закон розподілу жовтого і червоного кісткового мозку в кінцівках («закон Нойманна»[4]), який стверджує, що в новонароджених дітей усі кістки з мозковим наповненням містять червоний кістковий мозок. З віком виробляння крові зосереджується в центрі тіла, а в периферійних кістках залишається тільки жировий кістковий мозок. Таке твердження підтримували Джуліо Бідзозеро і Клод Бернар, а Жорж Пуше і Джордж Гаєм заперечували. Однак за два десятиліття цей закон став науковою аксіомою. «Сяйво істини спочатку може засліплювати, але зрештою воно заміняє всі штучні світильники»[5].

У 1888 році подано інший гематологічний закон Нойманна — про те, що червоний пігмент крові «гемосидерин» (Neumann) формується в здоровому організмі, тоді як пігмент гематоїдин — продукт некрозу.

1912 року в науковій праці Нойманн визначив, що постембріональне кровотворення відбувається завдяки клітині кісткового мозку, яку він описав ще в 1869 році, згодом із П. Ерліхом і А. В. Максимовим назвав «великим лімфоцитом», а в 1912 році — поліпотенціальною (здатною до диференціації в різних напрямах) «великолімфоцитною стовбуровою клітиною». Такі клітини виробляють кров'яні тільця всіх різновидів — еритроцити, лейкоцити і лімфоцити (унітарний погляд). Своєю чергою, ретикулярна тканина (reticulum) виробляє ці тільця в печінці, селезінці й кістковому мозку ембріона. Крім того, Нойманн зробив значний внесок у клінічну картину онкологічної анемії.

Зубні оболонки Нойманна — це особливо стійкі до хімічних речовин стінки зубних каналів, у яких містяться дентинні волоконця Тома. У випадку карієсу через зовнішній вплив виникає запальний набряк дентинних волоконець, розширюються оболонки зубів і звужуються зубні канали.

• Два закони Нойманна — див. вище в цій вікі-статті
• Клітини Нойманна — ядерні клітини в кістковому мозку, з яких утворюються червоні кров'яні тільця
• Оболонка Нойманна — шар тканини, відносно опірної проти кислот, яка формує стінки дентинних канальців. Інша назва — дентинна оболонка
• Синдром Нойманна — м'язова клітинна пухлина в дітей. Інша назва — неонатальна міобластома
• Оболонка Руже—Нойманна — аморфна основна речовина між остеоцитом і лакунарною перегородкою
• Пухлина Нойманна, або вроджений епуліс

У 1883 році Нойманну дали звання таємного медичного радника. Він мав почесні докторські ступені тюбінґенського (1898) та женевського (1915) університетів. У 1916-му його нагородили лицарським орденом. На 80-річчя Нойманна колишні студенти Кеніґсберзького університету подарували йому пам'ятну золоту медаль (діаметр 6 см) роботи Станіслава Кауера. Гіпсові (діаметр 45 см) копії медалі нині перебувають у Музеї міста Кеніґсберґ, Музеї міста Дуйсбурґ (1998), у Берлінському (1999) та Інґольштадтському музеях історії медицини. В останньому з них є також бронзова копія (діаметр 6 см)[7].

27 серпня 1995 року в Дюссельдорфі вперше відбулося вручення Премії Ернста Нойманна в рамках 24-го засідання Міжнародного товариства експериментальної гематології. Цією заново відлитою в золоті медаллю нагородили лауреата — професора Д. Меткафа за його заслуги в гематології (див. посилання). Крім того, Ернстові Нойманну віддали належне на виставці «Європейський масштаб природничих наук Кеніґсберзі ХІХ століття» з нагоди 750-річчя Кеніґсберга (нині Калінінграда) у 2005 році.

• Beiträge zur Kenntniss des Zahnbein- und Knochengewebes. Leipzig, 1863.
• Über das verschiedene Verhaltung gelähmter Muskeln gegen den constanten und inducirten Strom und die Erklärung desselben. Deutsche Klinik, Berlin, 1864, 16: pp. 65–69.
• Zur Histologie der rothen Blutkörperchen. In: Centralblatt für die Medizinischen Wissenschaften 3/31(1865): pp. 481–484 [nicht in: Blut und Pigmente]
• Über die Bedeutung des Knochenmarks für die Blutbildung. Vorläufige Mitteilung. In: Centralblatt für die Medizinischen Wissenschaften Nr. 44 (1868)
• Über die Bedeutung des Knochenmarks für die Blutbildung. Ein Beitrag zur Entwicklungsgeschichte der Blutkörperchen. Wagners Archiv der Heilkunde X (1869) [Abdruck in: Blut und Pigmente Fischer, Jena 1917, S. 6-51]
• Ein Fall von Leukämie mit Erkrankung des Knochenmarks. [Ernst Leberecht Wagners] Archiv der Heilkunde, Leipzig, 1870, 11: 1-14.
• Das Gesetz über die Verbreitung des gelben und roten Knochenmarks Centralblatt für die Med. Wissenschaft. 18 (1882) 321–323
• Einige Versuche über Nerventransplantationen. Arch. für Entwicklungsmechanik 6 H. 4 (1898) S. 326–236
• Hämatologische Studien III, Leukozyten und Leukämie. Archiv für Mikroskopische Anatomie und Entwicklungsgeschichte, 1912, 207: 480–520. [auch in: Blut und Pigmente. Fischer, Jena 1918.]
• Neuer Beitrag zur Kenntnis der embryonalen Leber. Arch. für mikroskopische Anatomie 85, Abt. I (1914) 480–520
• Blut und Pigmente — Gesammelte Abhandlungen mit Zusätzen. Gustav Fischer, Jena 1917. (z.B. «Großlymphozytäre Stammzelle» 1912, S. 313 — Ergänzung des Stammzellpools auch durch mitotische Teilung)

• Boroviczény, K. G. v.; Schippers, H.; Seidler, E.: Einführung in die Geschichte der Hämatologie. Georg Thieme Verlag Stuttgart 1974
• Buzmann, C.: Der Pathologe Ernst Neumann und seine Forschung auf dem Gebiet der Degeneration und Regeneration peripherer Nerven nach Kontinuitätsdurchtrennung. Dissertation, Medizinische Hochschule Hannover, 2003
• Dreyfus, C.: Some milestone in the history of hematology. Grune u. Stratton Inc., New York und London (1957)
• Klinger, Y.: Über die Entdeckung der hämatopoetischen Funktion des Knochenmarks und das Postulat der Stammzelle. Von der Hypothese Ernst Neumanns zum experim. Beweis, Inaugural-Dissertation, Castrop-Rauxel 1992
• Neumann-Redlin von Meding, E.: Der Pathologe Ernst Neumann (1834–1918) und sein Beitrag zur Begründung der Hämatologie im 19. Jahrhundert. Schriftenreihe der Münchner Vereinigung für Medizingeschichte, Demeter Verlag München 1987 (Mit dem gesamten überarbeiteten Literaturverzeichnis der Arbeiten Neumanns)
• Neumann-Redlin von Meding, E.: Ernst Chr. Neumann (1834–1918); Die Beschreibung der funktionellen Morphologie des Knochenmarks am Pathologischen Institut Königsberg und dessen Einfluss auf die Hämatologie des 19.Jahrhunderts. In: Rauschning, D. et al. (Hg.): Die Albertus Universität zu Königsberg und ihre Professoren. Jahrbuch der Albertus-Universität zu Königsberg, Bd. 29, S. 425–437. Berlin: Duncker u. Humblot, 1995
• Neumann, H. A.; Klinger, Y.: Knochenmark und Stammzelle. Der Kampf um die Grundlagen der Hämatologie. Ex libris Roche Band 1 Blackwell Verlag Berlin 1994
• Rosenow, G.: Ernst Neumann: His Significance in Todays Haematology, S. Karger AG (Karger Gazette) 15 (1967)
• Tavassoli, M.: Bone Marrow: The Seebed of Blood: aus Wintrobe, M. M.: Blood, pure and eloquent sh. 5; McGraw-Hill Book Company 1980 and: Bone Marrow. Structure and Funktion. Alan R. Liss. Inc. New York, 1983
• Peter Voswinckel: Neumann, Ernst Christian. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 19, Duncker & Humblot, Berlin 1999, ISBN 3-428-00200-8, S. 134 f. (Digitalisat).
• Wintrobe, M.: Hematology, the blossoming of a science; a story of inspiration and effort, Lea & Febinger, Philadelphia 1985
• Wintrobe, M.: Blood, pure and eloquent; a story of discovery of people and of ideas. McGraw-Hill Book Company, Leo Febiger Philadelphia 1980
• Zech, N. H., Shkumatov, A., Koestenbauer, S.: Die magic behind stem cells. Journal of Assisted Reproduction and Genetics Vo. 24, Nr. 6 (2007) 208–214.

• Ernst Chr. Neumann Leben
• Der Wissenschaftler Ernst Christian Neumann, Pathologe und Hämatologe, Königsberg
• Bauer, A.: International Bibliographic Guide to the History of Pathology (IBGHP)
• Franz Ernst Christian Neumann