Залізці

Залізці (до 1992 — Заложці, пол. Załoźce, нім. Saliszi) — селище міського типу Тернопільського району на півночі Тернопілля.

смт Залізці
Герб Залізців
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський район
Громада Залозецька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1483
Магдебурзьке право 1520
Статус із 1961 року
Площа 4.4 км²
Населення ▼ 2649 (01.01.2017)[1]
Густота 615 осіб/км²
Поштовий індекс 47234
Телефонний код +380 3540
Географічні координати 49°47′45″ пн. ш. 25°22′41″ сх. д.
Водойма Серет
Відстань
Найближча залізнична станція: Зборів (у с. Млинівці)
До станції: 24 км
До райцентру:
 - фізична: 24 км
 - автошляхами: 28 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 35 км
Селищна влада
Адреса вул. Шевченка, 64, смт Залізці,
Зборівський район,
Тернопільська обл., 47234
Голова селищної ради Фесик Любомир Іванович
Карта
Залізці
Залізці

Залізці у Вікісховищі

У 1939—1941 роках та у 1944—1962 роках — районний центр Тернопільської області УРСР. Пізніше — центр селищної ради. Нині — адміністративний центр Залозецької селищної громади.[2]

До Залізців приєднано хутори Дерехів, Зоряний (Бонзулі), Турчин.

Населення — 2816 осіб (2003)[3].

Географія

Розташоване 17 км на південь від Підкаменя, 35 км на північ від Тернополя.

Через Залізці пролягли автошляхи Р39 Тернопіль — Броди — Червоноград та Т 2013 Кременець — Почаїв — Зборів.

Залозецький став

Залізці розташовані по обидва боки річки Серет. На східних околицях селища в неї впадає річка Гук. На правому березі річки Серет знаходяться Старі Залізці, на лівобережжі — Нові Залізці, хоча адміністративно — це один населений пункт. Частина селища прилягає до мальовничого ставу, який тягнеться аж до с. Чистопади. Раніше став був значно більший, він пролягав від Залозець аж до с. Ратищі. Після невдалої меліорації водних ресурсів цього регіону в середині ХХ століття, площа ставу зменшилась в рази, значні території було заболочено. Однак Залозецький став і зараз лишається найбільшою водоймою Тернопільщини.

Населення

За даними перепису 1999 року, проживало 2700 жителів. У путівникові Тернопільщиною за 1924 рік наводяться дані, що на початку XX століття у містечку проживало 8 тис. осіб.

Зміни населення[4]
Рік Населення Зміна
1880 6 100 —
1910 7 275 +19,3%
1921 4 773 -34,4%
1939 6 350 +33%
1979 2 609 -58,9%
1989 2 691 +3,1%
2017 2 649 -1,6%

Історія

Поблизу Залізців виявлено археологічні пам'ятки доби пізньої бронзи.

Перша писемна згадка про Залізці датується 1483 роком. Тоді вони були частиною Олеських маєтностей, що після смерті Яна із Сенна перейшли у власність його сина Петра Сененського. В документі уточнення кордону між Польщею і Великим Князівством Литовським (1546 р.) вказано, що Залізці (Залозцы) заклав пан Мартин[5]. На початку XVI ст. король Сигізмунд I Старий подарував ці землі Мартину Каменецькому, який сприяв будівництву замку (за іншою версією, Мартин Каменецький став дідичем після одруження з донькою Петра Сененського Ядвигою). Після смерті Мартина Каменецького дідичем став його син Ян — ймовірно, подільський воєвода.

1516 року Залізці отримали статус міста, 1520  року — магдебурзьке право (прохання дідича Мартина Каменецького, дозвіл короля Сигізмунда I Старого). У 1578 р. рідні брати Ян та Альберт (Войцех) Каменецькі (сини ротмістра Ян Каменецького, який помер 5 лютого 1560 р.) поділили спадок: віддали Залізці разом з селами Гаї-за-Рудою, Гаї-Розтоцькі (Гаї Залозецькі) у власність молодшому брату Станіславу (мав посаду львівського підкоморія, помер 1612 р.[6]).

Після Каменецьких власниками містечка була родини князів Вишневецьких (зокрема, Януш, Константин), Олеських, згодом — львівський староста Єжи Мнішек.

1603 року перед походом на Москву в Залізцях перебував Лжедмитрій I. 1604 — Єжи Мнішек, для допомоги Лжедмiтрію I  — своєму зятеві — захопити московський престол, заставив містечко за 40 тис. злотих угорському магнатові Ю. Другету.[7] Після цих подій Залізці перейшли у власність Вишневецьких.

1649 полк Максима Кривоноса здобув місцевий замок. 1675 року татари, не взявши фортеці, знищили будівлі та посіви, тому 1677 року польський сейм звільнив жителів містечка від сплати податків на 12 років.

Під час Північної війни (1705–1712) Залізці зазнали частих нападів і руйнувань.

1743 року перейшли у власність до Потоцьких (до гетьмана коронного Юзефа Потоцького), які 1768 року продали містечко М. Ронікерові.

1772 року Залізці прилучені до Австрії. Містечко належало до Бродівського, від 1788 — Золочівського округів (циркулів).

Від 1790 — власність графа Ігнація Мйончинського, його сина Матеуша,[8] пізніше — В. Дідушицького.

У середині XVIII століття в Залізцях споруджено суконну фабрику, у другій половині XIX ст. збудовані водяний млин, цегельня, винокур. з-д.

Під час І світової війни Залізці зазнали значних руйнувань, населення було евакуйоване.

Від вересня 1920 містечко — під владою Польщі. Діяли «Просвіта», «Сокіл», «Відродження» та інші українські товариства, кооперативи.

17 вересня 1939 в Залізці увійшла Червона Армія.

У січні 1940 р. створено Заложцівський район (існував до кінця 1962 р., коли Залізці перейшли до 3борівського р-ну).

Від 9 липня 1941 до 23 березня 1944 р. Залізці перебували під німецько-нацистською окупацією. 7 березня 1944 р. Залізці ненадовго зайняв партизанський загін М. Шукаєва.

У 1961 р. Залізцям надано статус селища міського типу (смт).

У ніч на 11 травня 2014 року невідомі підпалили храм Покрови Пресвятої Богородиці Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ у селищі, вчинили зневагу на Святими Тайнами.[9][10]

Символіка

Герб

Матір Божа з дитиною на руках.[11]

Пам'ятки
Колишня синагога

Залозецьке джерело
Фігура святої Анни коло джерела в Залізцях

Залозецьке джерело — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташоване нижче від дамби ставу біля колишнього кафе «Рибалка». Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільскої обласної ради від 26. 12. 1983 № 496. Перебуває у віданні Залозецької селищної ради. Площа — 0,01 га. Під охороною — джерело питної води, цінне у науково-пізнавальному, оздоровчому та естетичному значеннях.

Залозецький замок
Рештки замку
Панорама Залозецького замку

Зведений у 1516 р. за сприяння Марціна Каменецького. Побудований з пісковика, у плані[12] чотирикутний з 4-ярусними баштами і комірами з підйомним мостом, перекинутим через рів з водою. Житлові будови розташовувались вздовж периметру стін — північної і південної. У північній частині був 2-поверховий палац. У північно-західній частині розташовувалися 2-ярусні каземати з арочним проїздом головних воріт по центральній осі фасаду та кутовою, неправильною в плані 5-гранною баштою. В'їзна брама мала білокам'яний портал з рустованих пілястр, що несли антаблемент тосканського ордеру. Підвальний ярус башти, перекритий напівциркульним зведенням[13], вів з двору замку вузьким довгим коридором і сполучається з казематами[14]. Перебудовувався замок наприкінці XVI ст. та в першій половині XVIII ст. Замок обороняв жителів від татар та турків, захищав поляків від облог козаків. За хазяйнування тут Вишневецьких та Потоцьких замок перетворюється на панську резиденцію. З цього замку в 1604 році Лжедмітрій І за підтримки короля Сіґізмунда ІІІ Вази та власника замку — князя Костянтина Вишневецького готував похід на Москву.

Костел Святого Антонія

Після того, як Потоцькі залишили Заложці, нові власники замку перетворюють замок на фабрику сукна, потім влаштовують в старовинних стінах бровар.

На сьогоднішній день збереглися фрагменти північної та західної стіни, напівпідвальний поверх з вузьким коридором.

З замком пов'язана легенда: «Літом 1675 року замок взяли в облогу турки та татарами. Після двох невдалих спроб взяти замок приступом, вирішили поворожити. Мовляв, як Аллах скаже — так і буде. Для ворожби взяли чорну курку, її завдання полягало визначати в яку сторону потрібно рухатись війську. Курка, побігла туди, звідки її принесли, у турецький табір. Це сприйняли, як знак до відступу і облога була знята».

Костел Святого Антонія

Костел був побудований з пісковика в XV ст. В 1547 році сини Мартина Каменецького зробили фундуш для костелу.[15] Собою поєднував стилі пізньої готики та ренесансу. В 1730 році перебудовується коштом Юзефа Потоцького в бароковому стилі. Тут в криптах знайшли свій спочинок князі Константи та Януш Вишнівецькі. На сьогоднішній день перебуває в руїнах. Подекуди проступають залишки поліхромії на стінах, збереглися вітражні решітки.

церква Покрови Пресвятої Богородиці

Покровська церква і дзвіниця

Зведена в 1740 році, як костел. У другій половині XIX ст. над нефом зведений декоративний розділ, а бічні фасади увінчані щипцями.[16]

Дзвіниця розташована на південь від церкви, є архітектурним твором в стилі пізнього бароко. Складається з 4-х пілонів, об'єднаних арками і несучих антаблементів з фігурним фронтоном, завершеним сегментним зламом багатопрофільного карнизу.[17]

церква Пресвятої Трійці

Церква Пресвятої Трійці

Греко-католицьку церкву Пресвятої Трійці було зведено у Старих Залізцях на початку ХХ ст. Парох Старих Залізців о. В. Склепкович був головою місцевого осередку товариства «Просвіта». Тепер храм належить УПЦ КП[18]

костел Непорочного Зачаття Діви Марії

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії

Костел після Другої світової війни закрили. У 1994 р. його передали римсько-католицькій громаді. Зараз сюди приїздять для відправ священики з Тернополя[19]

Пам'ятники
  • Т. Шевченку (1995),
  • В. Якубовському (1997, скульптор В. Садовник),
  • пам'ятний знак «Залізці 1483 р.»
  • односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1984)
  • воїнам Радянської Армії (1958) — збудований на одній із могил радянських воїнів (4 та 1 індивідуальна)[20],
  • Пам'ятний знак «Залізці 1483 р.»
  • Меморіальний комплекс полеглим у німецько-радянській війні
  • Загальний вигляд Меморіального комплексу
  • Пам'ятник Т. Г. Шевченку
  • Пам'ятник В. Якубовському
Пам'ятник Т. Шевченку

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташований навпроти селищної ради.

Встановлений 1995 р. Автор невідомий.

Скульптура, постамент – бетон.

Скульптура – 3,2 м, постамент – 1,5 м.[21][22]

Скульптура Матері Божої

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована біля церкви.

Виготовлена із каменю.

Скульптура — 1,2 м, постамент — 3х0,8х0,8 м, площа — 0,0004 га.[23]

Соціальна сфера

Діють спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов, музична школа, будинок культури, бібліотека, лікарня, кілька аптек, відділення зв'язку, пекарня, спиртозавод, завод продтоварів, ПП «Скала», ВАТ «Агропромтехніка», рибгосп, перукарня тощо.

Відомі люди

Уродженці

Проживали

Працювали
  • Адам Врубель — ксьондз, громадський діяч, репресований, був тут адміністратором парафії.[28]

Парламентські посли від Залізців

Дідичі
  • Юзеф Потоцький, помер в місцевому замку[30]
  • Станіслав Потоцький — надав значну суму для будівництва костелу авґустіянів у місті.[31]

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 22 жовтня 2021.
  3. Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
  4. Лозинський, Роман (2005). Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини). Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. ISBN 966-613-378-4.
  5. Археографический сборник документов относящихся к истории Сѣверозападной Руси, издаваемый при Управлении Виленскаго Учебнаго Округа: Том первый. — С. 114.. books.google.com.ua. Процитовано 29 березня 2016..
  6. Spieralski Z. Kamienecki Jan h. Pilawa (1524—1560) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt…. — 638 s. — S. 514. (пол.)
  7. Похід на Москву / П. Блавацький. – Київ: Видавець Корбуш, 2020. – 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1
  8. Золочів // «Галицька брама». — № 1—2 (145—146), 2007 (січень—лютий). — 40 с. — С. 26
  9. На Тернопільщині невідомі підпалили дві церкви
  10. Церкви на Тернопільщині підпалив донеччанин, який гостював у Почаївській Лаврі
  11. Українська геральдика
  15. Podkamień // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 404. (пол.).— S. 404. (пол.)
  16. Покровська церква
  17. Дзвіниця
  18. Релігійна історія Залізців: на гербі — Пречиста з Ісусом
  19. Залізці
  20. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.
  21. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 60. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  22. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 18 жовтня 2005 р. № 112.
  23. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 27 січня 2010 року № 16.
  24. Відомий український гурт «Гайдамаки» має тернопільську душу Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine. // Тернопільські позитивні новини/
  25. Józef Białynia Chołodecki: Zakładnicy miasta Lwowa w niewoli rosyjskiej 1915-1918 (z odbitką fotograficzną zakładników. Lwów: 1930, s. 104.
  26. нині Зборівський район, Тернопільської області
  27. Олексюк Василь. Залозецький край. — Дрогобич, 2004.
  28. Ханас В. Врубель Адам // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 310. — ISBN 966-528-197-6.
  29. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. — C. 167.
  30. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa.— Lwów, 1858. — S. 108. (пол.)
  31. Dymnicka-Wołoszyńska H. Stanisław Potocki h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 158. (пол.)

Джерела

Література
  • Пам'ятники містобудування і архітектури Української РСР. — К. : «Будівельник», 1983—1986.
  • Barącz S. Załoźce. — Poznań : W. Simon, 1889. — 31 s. (пол.)
  • Załoźce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 354. (пол.) — S. 354—355. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.