Підкамінь

Підка́мінь — селище міського типу в Україні, у Бродівському районі Львівської області. Через містечко проходить автошляхР39[2]. Відоме геологічною пам'яткою Ерозійний останець морських рифів Товтрів або Медоборів Сарматського віку в околицях с. Підкамінь.

смт Підкамінь
Герб Підкаменя Прапор Підкаменя
Вигляд на місто з монастиря
Вигляд на місто з монастиря
Країна  Україна
Область Львівська
Район/міськрада Бродівський
Рада Підкамінська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване —
Перша згадка 1441
Статус із 1940 року
Площа 3,57 км²
Населення ▼ 2032 (01.01.2017)[1]
Густота 596 осіб/км²
Поштовий індекс 80670
Телефонний код +380 3266
Географічні координати 49°56′42″ пн. ш. 25°19′35″ сх. д.
Відстань
Найближча залізнична станція: Броди
До станції: 25 км
До райцентру:
 - автошляхами: 25 км
До обл. центру:
 - залізницею: 93 км
 - автошляхами: 127 км
Селищна влада
Адреса 80670, Львівська обл., Бродівський р-н, смт Підкамінь, вул. Франка, 1
Голова селищної ради Бутинський Богдан Ярославович
Карта
Підкамінь
Підкамінь

Підкамінь у Вікісховищі

Розташування, природні умови
Скелястий велетень

Розташоване на узгір'ї посеред височин Волино-Подільського пограниччя. Територія колишнього «Підкамінського ключа​» знаходилася в межах Вороняцького і Гологоро-Кременецького кряжів, які, простягаючись із заходу на схід, нагадують гірський хребет з висотами, що перевищують 400 м над рівнем моря. На південь від Підкаменя височить горбогірне пасмо Подільських Товтр, прозваних в народі Медоборами. Саме містечко розташоване безпосередньо на стику цих височин.

Через південну частину містечка проходить водорозділ між басейнами Дністра та Дніпра.

Завдяки географічному розташуванню, сприятливому для проживання людей клімату і багатому на воду, родючі ґрунти, рослинний і тваринний світ ландшафту, територія сучасної Підкамінеччини приваблювала до себе людність, починаючи із стародавніх часів.

Історія
Кам'яний хрест
Домініканський монастир, 1846
Підкамінь, до 1895 року
Церква-ротонда, осінь 2014

Понад п'ять з половиною століть налічує його писемна історія. Згідно з писемними джерелами, саме 1441 рік вважається першою згадкою про «місто під Каменем». За цей поважний вік не одна подія відбулася на цій благодатній місцевості, зробивши Підкамінь однією з найбільших перлин краю. А відомий він, насамперед, своїми історичними пам'ятками, на першому місці серед яких знаходиться Монастир походження дерева Хреста Господнього студитського уставу.

Монастир походження дерева Хреста Господнього

1471 року на королівщину Підкамінь в «тенуті» шляхтича Петра Цебровського з руського роду Цебровських «татарським способом» напали рідні брати Ян Сененський-Олеський з братами (сини львівського каштеляна Яна з Сенна і Олеська) разом з 60-ма своїми людьми із Золочева, Олеська[3].

Гнівош Ледуховський 1539 р. запросив до міста суддів, які 22 жовтня винесли вирок у майновій справі стосовно сіл Накваша, Попівці. Представниками сторін були: підстароста крем. Ян Котовський, Якуб Дмуховський — від Гн. Ледуховського; Пйотр Підгорецький — від воєводини подільської Ядвіги Олеської, дружини Марціна[4].

Згідно з даними енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» 1569 р. Підкаменю надано статус міста або ж міське право[5].

Раніше коло містечка знаходилися фільварок «Альбертівка», «гаївка» «Шумка».

Згідно з записами в «Актах ґродських і земських» за 1758 рік, місто мало назву Підкамінь Цетнерівський (від прізвища дідичів — Цетнер)[6].

XVIII—XIX століттями датуються відбитки печатки місцевої громади з гербом містечка (імовірно, давнішого походження): на блакитному тлі — срібна скеля з двома верхами (символічне відтворення назви містечка), над якою — Око Провидіння в золотому сяйві (алегорія домініканського монастиря).

У часи першої світової пожежею в монастирській бібліотеці у вересні 1915 року були знищені вогнем, зокрема, рукописи праць пріора монастиря Садока Баронча[7].

Часи ЗУНР, українсько-польських воєн 1918—1920 років

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР. В цей час у місті функціонував переповнений сирітський притулок (також діяли у Тернополі, Бродах, інших містах)[8].

Через район Підкаменя — Зборова — Озерної наступало польське військове угрупування (зокрема, дивізії полковника Владислава Сікорського, Єнджеєвского, частини генерала Юзефа Галлера) під час українсько-польської війни 1918—1919 років[9].

22 серпня 1919 року місто було звільнене від поляків під час Чортківської офензиви УГА вояками 10-ї Янівської бригади.

Влітку 1920 року під час радянсько-польської війни Підкамінь був зайнятий частинами Першої кінної армії С. Будьонного. Тоді був створений місцевий ревком, до складу якого увійшли В.  Артех, І. Паляниця, М. Шинкарчук, О. Черняхівський[5].

Польський період

За Польщі у Підкамені діяла політична партія радянофільського спрямування «СельРоб»[5].

Радянський період

У 1940—1941 та 1944—1959 роках був центром Підкамінського району. В селищі виходив часопис «Радянська нива» — друкований орган Підкамінського РК КПУ та районної Ради депутатів трудящих[5].

Період Відновлення Української Державності

З 24 серпня 1991 року — в складі України.

Пам'ятки

«Камінь»

Одним із свідків минулого є унікальна пам'ятка природи — скелястий велетень, розташований на високому узгір'ї на північно-східній околиці селища, прозваний в народі «Каменем». Звичайно, що 16-ти метровий кам'яний останець своєю величчю завжди привертав до себе увагу. В очах наших далеких предків він порівнювався з чимось духовним, надприродним. Знахідки у підніжжі Каменя фрагментів посуду висоцької культури ранньозалізного часу (ХІ-VII ст. до н. е.) та періоду Галицько-Волинської держави (ХІ-ХІІІ століття), засвідчують використання його, у першому випадку, в ролі ідола, обереги місцевих жителів і землі від усього злого, а у другому — наскельного храму-фортеці. Можливо саме із цими часами пов'язується ніша, зроблена у формі стилізованого серця із західного боку Каменя. Там могли відбуватися язичницькі обряди давніх мешканців цієї території, приносилися жертви для умилостивлення богів.

На вершині кварцового пісковика чиясь рука видовбала 6 ям-могил глибиною 0,4 — 0,6 м. Численні пази і заглиблення, які утримували дерев'яні конструкції, нагадують систему забудови Карпатських фортець Тустань і Бубнище. Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства на Камені була побудований церква оборонного характеру. І ніби за історичною спадковістю досі у західній околиці пам'ятки збереглися кам'яні хрести від цвинтаря другої половини XVII ст., який, ймовірно, залишився від церкви Спаса.

Можливо, із слов'янських часів походить й стародавня назва гори, де зараз височіє монастир — «Рожаниця». Завдяки історико-етнографічним дослідженням встановлено, що язичницькі божества Роду, Рожаниці у наших далеких предків ототожнювалися з процесом родючості і народження.

У глибині Рожаницької гори, на схід від Каменя, знаходяться дві печери із слідами людської діяльності. Дослідженнями співробітників Бродівського історико-краєзнавчого музею у 2001 році встановлено, що вони мали природне походження і в давнину могли використовуватися як печерні церкви або каплиці. Однак, на початку XVIII століття звідти почали видобувати камінь для спорудження монастирських оборонних укріплень, вирізаючи його за допомогою пил та відколюючи залізними і дерев'яними клинами.

Монастир студитів (УГКЦ)

Навпроти Каменя, на пагорбі, височить монастир «Походження Дерева Хреста Господнього». У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих».

Цвинтар
Інтер'єр монастирської каплиці (Цетнерів) цвинтаря Підкаменя, осінь 2014

Місцевий цвинтар розташований на південно-східній околиці села. У цвинтарній капличці поховано представників роду Цетнерів (за деякими даними — С. Баронч). Поруч з каплицею є поховання, зокрема, монахів-домініканців. Також неподалік знаходиться спільна могила поляків, що загинули у 1940-х роках.

Церква

1749 року в селі збудована церква святої Параскеви.

У 1900 році парохом церкви у Підкамені був о. Степан Концевич, а греко-католицька парафія налічувала 890 вірних. Наступного 1901 року парохом став о. Григорій Павлюк, можливо вже після смерті свого попередника, він опікувався 908 вірними. У 1902—1933 роках парохом у Підкамені був о. Михайло Ваврик, а греко-католицька парафія вже налічувала 985 вірних[10].

Наприкінці 1934 року сотрудником у Підкамені був призначений о. Андрій Іздрик, а з 1939 року о. Андрій став парохом місцевої церкви святої Параскеви. Отець Андрій Іздрик зорганізував церковний хор, був членом товариств «Просвіта» та «Сільський господар». У Підкамені чотири рази на рік відбувалися відпусти, які збирали до церкви Святої Параскеви духовенство та жителів навколишніх сіл. У травні 1943 року грамотою Митрополита Андрея Шептицького о. Андрій Іздрик був призначений місцедеканом Підкамінського деканату[11]. Однак часи були складними: отцю часто погрожували польські боївки, під час Служби Божої в селі Паликорови провідник польської боївки сказав парафіянам, «що ваш ксьондз згине з моєї руки». З огляду на це родина Іздриків 1944 року переїжджає до Олеська, де отець Андрій продовжив душпастирську роботу[12].

Галерея
  • Джерело
  • Стара криниця
  • Скеля
  • Костел
  • Стара дорога
  • Цвинтар біля скелі
  • Символічна могила
  • Будинок колишнього шпиталю
  • Петро Цебровський
  • Один з бастіонів, Підкамінь
  • Під час фестивалю «Підкамінь-2008»
  • В центрі села
  • Камінь

Відомі люди

Народилися
  • Жаба Францішек — польський інженер, військовик АК.

Пов'язані з Підкаменем

Поховані
Могила Степана Альбуса

Дідичі
Антоній Цетнер

Див. також

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Ділянка у Львівській області з численними вибоїнами, на відтинку до Залізців ледве 2—3 частини по 200—300 м без вибоїн станом восени 2014; в Тернопільській — без значних вибоїн, за винятком Мшанця
  3. Bukowsk W. Sienieński (Oleski) Jan z Sienna i Oleska h. Dębno (zm. między 1510 a 1513) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 180. (пол.)
  4. Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu. — Lwów, 1879. — S. 6—7. (пол.)
  5. ІМСУ, 1968, с. 169.
  6. Akta grodzkie i ziemskie… — Lwów, 1928. — Т. XXIII. — S. 365. (лат.) (пол.)
  7. Knot A. Barącz Sadok Wincenty Fererjusz (1814—1892) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 290—292; Reprint. Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 291. — ISBN 8304034840. (пол.)
  8. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 100. — ISBN 5-7707-7867-9.
  9. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 203.
  10. Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1914. — Львовъ-Жовква: Накладомъ Архіепархіяльного Клира : Печатня оо. Василіянъ, 1914. — С. 291. (рос.), (русин.)
  11. Підкамінський деканат. sokaleparchy.org.ua. Процитовано 2 березня 2017.
  12. Спис греко-католицького духовенства Львівської Архієпархії (стан з дня 1 січня 1944 р.). — Львів, 1944. — С. 26.
  13. Першопостаті Львівських лісів
  14. Мельничук Б. Гудима Петро Ярославович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 429. — ISBN 966-528-197-6.
  16. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 258. (пол.)

Джерела та література

Посилання

Відео
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.