Звонецьке
Звоне́цьке — село в Україні, у Солонянському районі Дніпропетровської області.
| село Звонецьке | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Дніпропетровська область |
| Район/міськрада | Солонянський |
| Рада | Микільська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA12020270160055167 |
| Облікова картка | Звонецьке |
| Основні дані | |
| Населення | 366 |
| Поштовий індекс | 52470 |
| Телефонний код | +380 5669 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°14′20″ пн. ш. 35°10′14″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
126 м |
| Водойми | р. Дніпро, Балка Тягинка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 52470, с. Микільське-на-Дніпрі, вул. Центральна, 4 |
| Сільський голова | Копильцов Віталій Миколайович |
| Карта | |
  Звонецьке | |
 Звонецьке | |
| Мапа | |
| |
Географія
Село Звонецьке знаходиться на правому березі річки Дніпро, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Майорка (Дніпропетровський район), нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Олексіївка. Вище села за течією Дніпра був Дзвонецький поріг. Навпроти Звонецького острів Великий Мохортет. На південно-східній околиці села Балка Тягинка впадає у річку Дніпро.
Історія
«Урочище Звонецьке» з давніх-давен притягало до себе людину. Воно славилось силою риби, птиці, бобрів, бджоли, хутряного звіру. Уже 1530 року за те урочище сперечались канівські міщани з своїм старостою Пеньком[1], який «порог те звечный мещанский, на имя Звонец, на Днепре, на себе отнимал и половину имущества умершего или попавшего в плен козака на себя отбирал».
З приводу такої скарги канівських міщан київський воєвода Немирович зробив таку постанову: «Звонецкого порога старосте Пеньку совсем не касаться, а из имущества козака, если он, не имея ни жены, ни детей, умрет или попадется татарам, одну половину отдавать на помин души тому, кому он сам завещает».
Запорозьке козацтве ще при отамані Дашковичеві старанно клопоталися про будівництво фортець по Дніпру, щоб заважати татарам переправлятися на правий бік Дніпра. Десь у 1545 року козаки знайшли Звонецькій поріг, зайняли його і, зробили у ньому займище[2]. Часто відвідував це урочище Богдан Хмельницький із Старих Кайдак і заповідав запорожцям пильнувати його, як зіницю ока.
У 1780 році ця місцевість дісталася в рангову дачу полковнику Турчанінову, а близько 1794 року вся вона перейшла у власність правителя Катеринославського намісництва Йосипа Івановича Хорвата[3]
Служба Хорвата закінчилася слідством і судовим процесом (фінансові зловживання, махінації з так званими «хлібними» магазинами). Слідство над ним почалося у 1797 р., а в березні 1798 р. відбувся судовий розгляд в Сенаті. Було повелено повернути в казну села Звонецьке і Краснопілля.[4]
Десь у 1850-х роках у Звонецькому побував етнограф О. С. Афанас'єв Чужбинський. Він побачив, що мешканці Звонецького здебільшого хлібопашці, лише декотрі ловлять рибу для власних потреб. Також він познайомився з літнім чоловіком, який пам'ятав перших поселенців і подорож імператриці Катерини[5].
На 1859 рік Звонецьке було державним селом. Тут було 129 подвірь, 1 православна церква й мешкало 815 осіб.[6]
Станом на 1886 рік у селі Волоської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 1106 осіб, налічувалось 173 дворових господарства, існували православна церква й 2 лавки[7].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1098 осіб (574 чоловічої статі та 524 — жіночої), з яких 1111 — православної віри[8].
У 1917 році священиком у селі був Іван Кавун[9].
Церква
1737 року начальник січових церков ієромонах Павло Маркевич спорудив капличку з похідним, рухомим антимінсом для запорожців, які жили на Дзвонецькому урочищі, і почав правити службу Божу.
1798 року в селі Дзвонецькому збудовано дерев'яну церкву, але в ній довго не правили служби. Церква, що простояла до комуністичної боротьби з релігією теж була дерев'яною, збудованою 1837 року.
Орган місцевого самоврядування — Микільська сільська рада. Населення — 366 мешканців.
Відомі люди
З села Звонецького родом Різуни, дід Василь та батько Богдан (1921 р.н.) Віктора Суворова (Володимира Богдановича Різуна), радянського розвідника-утікача, капітана Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу; історика, дослідника та письменника в жанрі історико-документального та художньо-історичного роману
Примітки
- Ян Петрович Пенько, староста черкаський та каневський. 1537—1540 рр.
- Займище — це зайняте місце взагалі і, зокрема, те ж саме, що й займанщина — земля, придбана правом першого зайняття.
- Феодосий Макаревский: Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. - Екатеринослав, типография Я.М. Чаусского, 1880. Архів оригіналу за 24 січня 2010.
- Яворницький, Д. І. (1929.). До історії Степової України. – Дніпропетровськ,.
- Просмотр документа - dlib.rsl.ru. dlib.rsl.ru. Процитовано 18 серпня 2016.
- Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
- Екатеринославский адрес-календарь на 1917 год.