Знам'янський район

Весною 1869 року у Чорний ліс була привезена група робітників, велика кількість яких загинула від епідемій та виснажливої праці.^{[джерело?]} Залізниця швидко просувалась крізь дубові та грабові хащі на північний схід.

Тут і почали зводити стіни станції, якій дали назву сусіднього села — Знам'янка. В стадії «залізничної лихоманки», була побудована залізниця через Дніпро у районі Крюкова, яка далі пішла на Полтаву і Харків.

Цей період отримав фінансову підтримку з банків Амстердама, Парижа, Лондона, Варшави, Петербурга. В 1857 році царський уряд затвердив Головне товариство Російських залізниць. Через шість років у міністерських кабінетах спалахнула полеміка навколо питання про напрямок Південної залізниці. Вирішили вести магістраль на Кременчук і Харків. У 1865 році дільниця Одеса — Балта стала до дії. Того ж року колію було прокладено далі на північ. Згодом прокладалася залізниця з Миколаєва на Харків. Лінія її теж пролягала крізь Чорний ліс. Рух поїздів на дільниці Знам'янка — Миколаїв відкрився у серпні 1873 року. В 1876 році було прокладено залізницю від Фастова до Знам'янки в районі Сміли, і таким чином станція Знам'янка стала важливим залізничним вузлом Правобережжя і півдня України.

Тривалий час Знам'янка залишалась станцією третього класу. Депо було розраховано лише на чотири паровози. Наприкінці 1883 року тут закінчили будівництво ремонтних цехів. Тоді на Знам'янській дільниці дістали прописку 29 локомотивів. Особливий склад депо від начальника до сторожа налічував 92 чоловіка. Найновішою на той час технікою можна було за добу дістатися із Знам'янки до Фастова.

Першим поселенцям жилося дуже скрутно. Робочий день будівельників тривав від сходу до заходу сонця. Стрілочникам ніде було сховатись від дощу. Дровоклади, пічники та теслярі мешкали в брудних землянках. До того ж заробітна плата була дуже низькою. Багато станційних робітників жило в сусідніх селах: Дмитрівці, Шамівці, Орловій Балці, Мошориному. Вони повинні були вставати о третій-четвертій годині, щоб встигнути дійти до місця роботи. А вузол розростався. У 70-80 роках позаминулого століття біля станції виросли робітничі селища Осипове, Ліницьке, Патрине. На початку минулого століття вони з'єдналися, хоча до 1917 року в офіційних документах згадуються як окремі населені пункти. У 1916 році в Знам'янці вже налічувалось 1360 господарств і понад шість тисяч жителів. Швидке зростання населення станції було зумовлене перш за все тим, що наприкінці минулого століття Знам'янка стала важливим торговельним пунктом та одним з центрів найму дешевої робочої сили в зоні товарного землеробства півдня Росії. Пожовклі сторінки земської сільськогосподарської хроніки свідчать, що в 1891—1895 роках з середньорічного врожаю близько 20 мільйонів пудів зерна в Олександрійському повіті тільки Знам'янка відвантажувала щорічно в середньому 580 тисяч пудів хліба. В цей період в Знам'янці відкрились контори трьох акціонерних банків. Споруджено було магазини, складські приміщення. Був відкритий 30 квітня 1892 році з ініціативи санітарного лікаря М. І. Тезякова лікувально-продовольчий пункт з організацією реєстрації робітників, санітарного нагляду за ними, надання амбулаторної допомоги хворим.

Незважаючи на велике торгове пожвавлення, технічне оснащення станції залишалось на низькому рівні. Протягом місяця депо випускало всього два паровози з підйомного ремонту і 20 — з промивального. На початку минулого століття тут спорудили невеличку електростанцію. ЇЇ енергії вистачало лише на освітлення кількох конторських приміщень. В інших місцях вночі горіли гасові ліхтарі.

Першою школою, збудованою 1898-го року у Знам'янці, була школа № 8 (тепер загальноосвітня школа № 2). З початкової школи вона виросла у фабрично-заводську семилітку згодом — у десятилітку. Далі — середня політехнічна школа, одна з двох шкіл в Україні, що стала експериментальною школою союзного значення.^{[джерело?]}

У ніч на 5 березня 1917 року на Знам'янському вузлі зупинився військовий ешелон більшовиків, який захопив місцеві органи влади. 19 січня 1918 року було обрано військово-революційний комітет на чолі з Терентієм Назаренком, а також створено невеликий загін військової охорони. Ревком у складі п'яти чоловік взяв усю повноту влади на вузлі в свої руки.

У період 1918—1921 року в Україні йшла боротьба між комуністичною Росією і демократичною Україною, де перемогла з рештою Росія. Утретє повернувшись в Україні, більшовики зробили все для того, щоб ніколи не втратити контроль над нею.

Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розроблявся у Москві й враховував насамперед інтереси більшовицького центру. Ці інтереси диктували необхідність уніфікації всіх сторін життя України відповідно до норм, що складались у Російській Федерації, зокрема в її центральних губерніях. У цих губерніях радянська влада існувала під знаком посилення «воєнно-комуністичної» політики. Яскравим проявом цього стало рішення Раднаркому РСФРР від 29 січня 1920 р. про впровадження у країні обов'язкової трудової повинності. Тих, хто ухилявся від виконання розпоряджень, переслідували за законами воєнного часу: ув'язнювали в концтабори, направляли на примусові роботи тощо. Ці, як і інші «воєнно-комуністичні» заходи центру, поширювалися в Україні.

1920 року райпартком, ревком, очолюваний Федотом Купченком, і політвідділ залізничного вузла, яким керував Терентій Назаренко, мобілізували знам'янчан на відбудову транспорту. При ревкомі були створені відділи соціального забезпечення, народної освіти, земельний і житловий комітет, загс. Восени почали діяти три трудові школи, вечірні курси для дорослих, соціально-економічна школа, відкрилась публічна бібліотека, розгорнуто роботу створеного при клубі гуртка «Наука і праця». Спроби продовжити «воєнно-комуністичний» курс за мирних умов зустріли народний опір у всіх радянських республіках. В Україні він вилився в антибільшовицьке повстання селянства і заворушення селянства і заворушення серед робітників, аналогічна ситуація була і в Знам'янці. Відхід від воєнного комунізму став питанням життя і смерті партії більшовиків та створення нею радянської системи. Роки нової економічної політики (НЕП) були особливим періодом у історії Знам'янщини. Ці роки позначилися стрімким розвитком залізничного містечка. Відкрилася вечірня комсомольська середня школа, школа ліквідації неписьменності серед жінок, музична студія та технічна станція для дітей. Знам'янка стала однією з найбільших на Правобережжі України «фабрик поїздів». В усі напрямки безперервним потоком йшли із станції поїзди з рудою, вугіллям, нафтою, машинами, хлібом.

Знам'янку зайняли німці 5 серпня 1941 року, а наступні два дні вони встановили владу вже у всьому Знам'янському районі. Німецька окупація тривала понад 850 днів. З перших її днів проводився масовий геноцид, тобто організоване і послідовне знищення мирних громадян.^{[джерело?]} У «Пам'ятці німецького солдата» говорилось, що вони не тільки мали право, а й були зобов'язані виявляти жорстокість, убиваючи кожного, незважаючи хто перед ними — дитина, жінка чи стара людина.^{[джерело?]} З перших днів активно розпочали боротьбу з загарбниками партизани загонів імені Щорса — командир І. І. Нечаєв та імені Сталіна — командир І. С. Щученко. Згодом у місті організовуються і діють підпільно-диверсійні групи на чолі з А. І. Александровим і В. Ю. Рожком. Найбільш організовані й чисельні були підпільно-диверсійні групи у Дмитрівці, Шамівці, Богданівці, Казарні. Саме партизани і підпільники надали допомогу радянській армії у розгромі ворога на Знам'янському напрямку.

Восени 1943 року до Знам'янки наблизилися війська Радянської Армії. 19 жовтня битву за місто розпочали літаки, а в ніч проти 9 грудня, після тривалої артпідготовки, почався штурм вузла. Наступальні операції здійснювали частини 18-го і 29-го танкових корпусів 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова, 6-ї, 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов, та стрілецький корпус, який очолював генерал-майор О. І. Родимцев. 9 грудня Знам'янку визволили від ворога. У визволенні міста активну участь брали партизанські загони під командуванням І. Д. Діброви, Є. І. Петрова, М. П. Кришталя, Г. М. Володіна, І. Ф. Присяжнюка, а також підпільники знам'янських диверсійних груп. Основну роль у битві за Знам'янському плацдармі відіграли танкісти і піхота, які утворювали гострі клини, що пробивали шлях. Однак вся битва за Знам'янку є гармонійним поєднанням зусиль усіх родів військ, у тому числі й піхоти, яка зробила важкі марші за танками і артилерією, яка змогла масованими ударами знищувати найбільш укріплені вузли. Не менше значення в успіхові цього наступу відіграли люди армійського тилу. Нарешті, разом з регулярними військами в цій битві брали участь герої задніпрянських лісів, славні^{[джерело?]} партизани, які вдарили з тилу, дезорганізували німецьку оборону і підготовляли частинам радянської армії плацдарм удару на залізничний вузол. У боях за місто і залізничну станцію німецькі війська понесли великі втрати: лише 9 грудня 1943 року, в день визволення Знам'янки, було знищено до 1500 солдатів і офіцерів, 23 танки, захоплено 94 танки і бронемашини, 152 гармати, 52 бронетранспортери, 684 автомашини, 22 склади з боєприпасами, пальним, продовольством.^{[джерело?]}

На території міста і району — 47 братських могил, меморіальних комплексів. Встановлено пам'ятні знаки, іменами героїв-визволителів названо вулиці. Понад 1000 трудівників міста, які захищали Батьківщину на фронті, було нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. В 1944 році на збірні кошти працівників депо купили та передали на фронт 6 танків та один військовий літак, якому дали назву «Знам'янський паровозник».

Перші повоєнні десятиліття — особливий період новітньої історії України. Об'єднаний у межах СРСР український народ у ці роки відбудував народне господарство і в складних умовах тоталітарного режиму досяг поступу в усіх сферах економічного і соціально-культурного життя. У жовтні 1946 року виконком міськради затвердив схему генерального плану забудови міста. Розширилася привокзальна площа, почалося озеленення, брукування вулиць.

На кінець 1949 року в місті стали до ладу основні магістралі водопостачання; промисловість і транспорт почали одержувати електроенергетику з Олександрії. У 50-ті роки в Знам'янці розгорнулося спорудження багатьох підприємств, реконструювалися діючі.

1952 року закінчилося будівництво вокзалу. Розширення колійного господарства дало змогу збільшити пропускну здатність вузла. У грудні 1959 року вузол одержав струм з Кременчуцької ГЕС, завдяки чому стало можливим електрифікувати в 1962 році ділянку Знам'янка — П'ятихатки. Через рік потужні електровози пішли до Миронівки. В 1958 році на знам'янських коліях почали їздити паровози серії ФД. В 1960 році почалася планова перепідготовка кадрів для роботи на електровозних видах тяги. В 1965 році реконструкція локомотивного депо була закінчена і підприємство почало працювати на тепло- і електротягу. 2 жовтня 1962 року на електрифікованому шляху Знам'янка — П'ятихатки був проведений перший вантажний потяг електровозом ВЛ60к. Потягом керував машиніст Ткаченко Миколай Лук'янович. 1965 року в Знам'янці почав працювати потужний маслосирзавод — найбільше підприємство молочної промисловості області. У 1971 році став до ладу хлібозавод потужністю 50 тонн продукції на добу. У центрі та на околицях міста виникли масиви багатоповерхових житлових будинків з комплексами підприємств побутового обслуговування. Відома в області Знам'янська бальнеологічна лікарня відкрита в 1966 році на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води. За бальнеологічним та кліматичним факторами, методами комплексної терапії та ефективністю лікування знам'янська здравниця не поступається перед давно відомими курортами.

Антоновичська балка.

Чорноліський (загальнодержавного значення).

Дуби-велетні (Відділкова лікарня станції Знам'янка), Дуби-велетні (Знам'янська міська рада), Ковилові горби, Кудинове.

Болото «Чорний ліс» (загальнодержавного значення).

Витоки річки Інгулець (загальнодержавного значення).

Антоновицькі горби, Бочки.

Наша глибока шана і вічна пам'ять хоробрим і відважним землякам, які за особливі подвиги на фронтах німецько-радянської війни удостоєні найвищої відзнаки — звання Героя Радянського Союзу. Одинадцять знам'янчан — Герої Радянського Союзу. Четверо з них не дійшли до Перемоги. Ще четверо померли у післявоєнний час.

Знам'янчани — Герої Радянського Союзу: Ананьєв Іван Федорович, Губенко Кузьма Йосипович, Євплов Іван Гаврилович, Кива Олексій Минович, Кобець Федір Семенович, Крюченко Володимир Пилипович, Лінник Михайло Никифорович, Лінник Павло Дмитрович, Маляренко Михайло Софронович, Осадчий Олександр Петрович, Філоненко Петро Євдокимович — всі ці люди зробили вагомий внесок у боротьбу за вітчизну, і вони по праву є видатними постатями міста.