Мілан Шуфлай

Народився у дрібній[1] шляхетській сім'ї (звідси «pl.» (хорв. plemeniti «шляхетський») в імені як відповідник німецького «von») у Лепоглаві, що тоді входила до Королівства Хорватія і Славонія — складової частини Австро-Угорщини. Був наймолодшою дитиною (мав двох старших сестер, з якими все життя залишався тісно пов'язаним). Його батько Августин (1847-190?) був учителем, а його матір'ю була німкеня з Угорщини Франциска Велле фон Форгестерн (1847-1910).[2] Їхній родинний герб було включено у збірник «Der Adel von Kroatien und Slawonien» («Шляхта Хорватії і Славонії», 1899) під іменем «Sufflay de Otrussevcz».[3] Їхнє прізвище спочатку писалося «Sufflei» або «Schufflei», а їхнім маєтком було поселення Отрушевець (хорв. Otruševec) — нині в складі Самобора.

Закінчив гімназію в Загребі, після чого навчався в Загребському університеті, де здобув ступінь Ph.D з історії, захистивши дисертацію на тему: «Hrvatska i zadnja pregnuća istočne imperije pod žezlom triju Komnena (1075-1180)» (Хорватія і останні поривання східної імперії під скіпетром трьох Комнінів (1075-1180)). Був відмінником як у середній школі, так і в університеті. Ще студентом володів французькою, німецькою, італійською, англійською, всіма слов'янськими мовами, а також латиною, старогрецькою і середньогрецькою. У пізнішому віці вивчив новогрецьку, албанську, іврит і санскрит. Хорватський історик і політик Тадія Смічиклас вважав Шуфлая своїм найобдарованішим студентом і взяв його своїм помічником при редагуванні «Codex diplomaticus» Хорватської академії наук і мистецтв.

Займався історією Балкан і як історик був переконаний, що історію хорватів можна належним чином дослідити тільки під цим кутом зору. Його переконання зіштовхнулися з панівною тоді думкою хорватських істориків про те, що хорвати були представниками Заходу, який протиставлявся Балканам.

Досліджував середньовічну історію Хорватії та історію Албанії, за що і зажив світової слави. Угорський історик Лайош Талоці, визнаючи Шуфлая як великого генія, яким би пишалася Угорщина, взяв його на роботу у Будапешт, де Шуфлай працював у Національному музеї за невеличку платню.

Не зваживши на пропозицію ради університету, бан Павал Раух призначив його в 1908 р. професором університету в Загребі. Проте, коли в 1910 році баном став його далекий родич і ворог Нікола Томашич, Шуфлаю довелося покинути університет. На початку 1915 року його призвали, хоча університетські професори були звільнені від обов'язку військової служби. Незабаром його комісували через хворобу. Тоді ж він написав свої найважливіші твори.

У новоутвореній державі — Королівстві сербів, хорватів і словенців його заарештували за державну зраду і звинуватили у шпигунстві на користь іноземної держави разом з іншим хорватським істориком Іво Піларом. Їхнім адвокатом був Анте Павелич, на той час керівник Партії права і соратник Шуфлая.[4] Останній був засуджений на три роки і шість місяців позбавлення волі. Реакція на вирок була сильнішою за кордоном, ніж у Хорватії, оскільки колеги-науковці з багатьох країн намагалися домогтися його звільнення, але безуспішно. Він відбував покарання у в'язниці містечка Сремська Митровиця. Після відбуття більш ніж половини строку його було випущено з в'язниці в 1922 році, після чого він повернувся до своєї наукової роботи.

1924 року Шуфлай написав свій перший науково-фантастичний роман «На Тихому океані в 2255», який вважається першим хорватським науково-фантастичним романом.[5]

У тому ж 1924 році Шуфлай ввійшов до складу керівництва Чистої партії права — правої хорватської політичної партії, взірцем для якої служила діяльність палкого націоналіста Йосипа Франка. Ця партія, як повідомлялося, зуміла вибороти не більше, ніж кілька місць у 300-місному законодавчому органі країни.

1928 року, коли в югославському парламенті було застрелено Степана Радича — за рік до того, як король Олександр I встановить свою диктатуру — Шуфлай написав збірку есеїв «Hrvatska u svijetlu svjetske historije i politike» (Хорватія у світлі світової історії і політики), де зазначав, що хорватський народ страждає від югославської диктатури і що йому потрібно здобути волю. Він твердив, що межа між Західною і Східною цивілізаціями пролягає по річці Дрина, це «той рокований рубіж по річці Дрина, по якому могутня Римська імперія тріснула на двоє ... межа як духовна, так і культурна»:

«Хорватський народ пройшов через римсько-західне горнило, а сербський через візантійсько-турецьке. Тому психіка цих двох народів істотно відрізняється, навіть якщо мови схожі. Об'єднання цих двох народів означатиме усереднення і ретельне обмежування. Централізувати тут означало б зробити Хорватію піддослідним кроликом для експериментів із вівісекції. Це моя теза про те, що хорватська нація, як громадянин великої імперії західної цивілізації, має право піднімати свій голос проти будь-якого гноблення. Ті, хто знає історію, знають, що югославська ідея не має ніякої динаміки. Це ніщо у порівнянні з могутньою хорватською ідеєю. У Хорватії югославська ідея являє собою уламок корабля на мілині, під яким кипить хорватський національний вулкан; необхідно тільки легенький поштовх, щоб він вивергнувся. Як філософові, як неупередженому хорватові мені особисто все одно, чи я сиджу закований у ланцюги в суді, чи у якійсь виправній установі або чи вийду я на облудну свободу, яка приховує більшу неволю, в якій – на щастя, тільки тимчасово – знемагає хорватський народ!»

Ідея Шуфлая про розмежування по річці Дрина пізніше справила вплив на великохорватський іредентизм.

У 1928 році його призначили професором Будапештського університету, але він не зміг влаштуватися на цю роботу через відсутність у нього паспорту.[6]

На прохання албанського уряду і Академії наук у Відні, він продовжив роботу Їречека і Талоці, редагуючи 3-й том архівного збірника «Codex albanicus». 1931 року він, нарешті, одержав паспорт і виїхав в Албанію, щоб підписати контракт на роботу над збірником документів «Acta Albaniae».[6]