Населення Південної Кореї

Народжуваність у Південній Кореї, станом на 2015 рік, дорівнює 8,19 ‰ (220-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,25 дитини на одну жінку (220-те місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 80 % (станом на 2009 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 30,3 року (оцінка на 2011 рік)[1].

Смертність у Південній Кореї 2015 року становила 6,75 ‰ (139-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,14 % (186-те місце у світі)[1].

Віково-статева піраміда населення Південної Кореї, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Південної Кореї становить 41,2 року (40-ве місце у світі): для чоловіків — 39,7, для жінок — 42,8 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 80,04 року (39-те місце у світі), для чоловіків — 76,95 року, для жінок — 83,34 року[1].

Вікова структура населення Південної Кореї, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:

• діти віком до 14 років — 13,69 % (3 489 464 чоловіка, 3 232 371 жінки);
• молодь віком 15—24 роки — 13,52 % (3 518 488 чоловіків, 3 122 997 жінок);
• дорослі віком 25—54 роки — 46,63 % (11 687 846 чоловіків, 11 214 687 жінок);
• особи передпохилого віку (55—64 роки) — 13,14 % (3 190 093 чоловіка, 3 264 411 жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 13,02 % (2 662 353 чоловіка, 3 732 485 жінок)[1].

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,4; коефіцієнт розлучуваності — 2,3; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 36[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,6 року, жінки — 30,0 року, загалом — 31,1 року (дані за 2012 рік)[4].

Південна Корея надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 82,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,66 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. В останні десятиліття продовжується міграція сільських жителів у міста, що призводить до надмірної концентрації населення. Майже кожний четвертий кореєць живе в столиці Республіки Корея.

Головні міста держави: Сеул (столиця) — 9,774 млн осіб, Пусан — 3,216 млн осіб, Інчхон — 2,685 млн осіб, Тегу — 2,244 млн осіб, Теджон — 1,564 млн осіб, Кванджу — 1,536 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (92-ге місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

У країні мешкає 197 осіб без громадянства[1].

Південна Корея є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].

Шаманство базується на вірі в те, що душа є не тільки у людини. Шаманісти одухотворяли видиму природу, наділяючи нескінченною кількістю духів і демонів усе живе і неживе на землі: скелі, дерева, гори, джерела або небесні тіла. Шаман, або по-корейськи мудан, є посередником між людьми і світом духів. Вважається, що він може відвернути біду, вилікувати хворобу і допомогти благополучно відійти в інший світ. Один з найважливіших елементів корейського шаманства — глибока віра в існування душ померлих. Вважається, що шаман повинен улагоджувати конфлікти і непорозуміння, які виникають між світом живих і світом мертвих. Ці вірування зберігаються у Кореї і понині. Шаманство і в нинішній час є однією з глибинних основ релігійних вірувань корейців, невід'ємним елементом національної культури.

Один з напрямків буддизму (махаяна, або «Велика колісниця») був привнесений у Корею у IV столітті ченцями-місіонерами з Індії та Китаю. За підтримки королівської влади нова віра швидко поширилася у державах Когуре і Пекче. До 668 року буддизм був уже державною релігією, хоча управління країною здійснювалося на принципах конфуціанства. В епоху Коре багато ченців стають політиками і придворними.

1392 року полководець Лі Сон Ге очолив повстання, проголосив себе королем і ліквідував вплив буддизму на владні структури, поклавши в основу державного управління і суспільної моралі конфуціанське вчення. Протягом усього п'ятисотрічного правління династії Лі (епоха Чосон) всі спроби відродити буддизм зустрічали жорсткий опір з боку вчених-конфуціанців і чиновників.

Нині буддизм у Кореї переживає своєрідний ренесанс, намагаючись при цьому пристосуватися до сучасних змін. Для пропаганди своєї віри буддистські громади створюють у містах власні центри, залишаючи розташовані у горах монастирі.

Конфуціанські твори з'явилися на півострові разом з ранніми пам'ятками китайської писемності. Королівський двір Об'єднаного Сілла направляв у Китай делегації вчених, щоб вони могли на місці ознайомитися з роботою конфуціанських інститутів і привезти додому праці, присвячені конфуціанству. Хоча державною релігією був буддизм, конфуціанство становило філософську і структурну основу держави. Навіть після приходу до влади династії Корьо в X столітті форма правління істотно не змінилася, хіба що сильніше відчувався вплив буддизму.

Епоха правління династії Лі (період Чосон) була «золотим віком» конфуціанства, періодом його відродження. Конфуціанство в Кореї найбільше виявлялося у сферах освіти, церемоніального етикету і державної служби. Іспити для прийняття на державну службу були введені за аналогією до китайської системи наприкінці X століття, з'явився серйозний стимул для вивчення класичних творів конфуціанства; завдяки їм у свідомості корейців глибоко укоренилися основні конфуціанські цінності. Навіть сьогодні навряд чи можна сказати, що корейці повністю відкинули традиції, звички і стереотипи мислення, які походять від конфуціанського вчення.

Хвиля християнської місіонерської діяльності дісталася Кореї у XVII столітті, коли члени місії, які щорічно направляються до двору китайського імператора для сплати данини та обміну дарунками, привезли сюди з Пекіна копії творів католицького місіонера Маттео Річчі китайською мовою. Ці твори містили відомості про досягнення західної науки в різних галузях. Зокрема, у них наводилася досконаліша система літочислення, а також інша інформація, що привернула увагу вчених руху Сірках, або Школи реальних наук.

На початку XVIII століття кілька цих вчених і членів їхніх сімей вже прийняли християнство або були готові до цього, однак до 1785 року в Кореї не було жодного священика, поки батько-єзуїт Пітер Грамонт таємно не перетнув кордон і не почав хрестити віруючих і посвячувати у духовний сан. Кількість навернутих до християнства збільшувалася, хоча формально пропаганда чужоземної релігії на корейській землі була все ще заборонена, і час від часу спостерігалися випадки переслідування за віру. У 1863 році 12 корейських священиків мали паству, що налічувала близько 23 тисяч осіб. Після приходу у 1863 році до влади принца-регента, який страждав на ксенофобію, почалися утиски християн, що тривали аж до 1876 року.

Під час і після Корейської війни 1950—1953 років кількість католицьких благодійних організацій і місіонерів зросла. Католицька церква Кореї швидко поповнювала свої лави, і до 1962 року її ієрархія була остаточно сформована. У 1984 році римсько-католицька церква Кореї відзначила своє 200-річчя, на святкування якого в Сеул прибув Папа Іоанн Павло II. Тоді ж були канонізовані 93 корейці і 10 французьких місіонерів, які стали жертвами переслідувань за віру. Вперше церемонія канонізації проходила поза стінами Ватикану. За кількістю католицьких святих Корея посідає четверте місце у світі.

Після відкриття Кореєю своїх портів у країну ринулося багато протестантських місіонерів різних напрямків, діяльність яких продовжувалася аж до їх вигнання з країни у 1940 році, напередодні Другої світової війни. Після Корейської війни кількість протестантських церков різко збільшилася, і в 1992 році в країні вже існувало 92 напрямки протестантизму. У 1985 році протестанти відзначали 100 років з часу появи цієї релігії на корейській землі. Найбільші пастви мають пресвітеріанська і методистська церкви.

Першими корейцями, які долучилися до ісламу, стали переселенці в Маньчжурію на початку XX століття, у період японського колоніального панування. Невелика кількість навернутих до ісламу повернулася в Корею після Другої світової війни, але їм ніде було відправляти богослужіння, доки під час Корейської війни у складі сил ООН в країну не увійшли турецькі війська і не дозволили корейським мусульманам молитися разом з ними.

Перша корейська ісламська служба відбулася в 1955 році, після цієї події було обрано першого корейського імама. У 1967 році Корейську ісламську громаду розширено і реорганізовано, вона перетворилась на Корейську мусульманську федерацію, а в 1976 році в Сеулі була освячена головна мечеть країни.

У Кореї існує понад 240 так званих «нових релігій», послідовників яких налічується від 600 тисяч до кількох десятків осіб. Більшість з них поєднують в собі елементи різних релігій. Найвпливовішим з усіх цих рухів є Чхондоге, або «Релігія Небесного Шляху». Ця відверто націоналістична релігія зародилася в 60-х роках минулого століття як суспільний і теологічний рух, спрямований проти корупції та зазіхань іноземних держав на незалежність Кореї. У той час він (рух) називався Тонхак, або «Східне вчення», на противагу «Західному вченню», тобто католицизму. На початку 90-х років цей рух переріс у селянську революцію і пізніше почав називатися Чхондоге.

Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15-49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 6,3 % (139-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 0,6 % (оцінка на 2011 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Доступ до облаштованих джерел питної води 2012 року мало 99,7 % населення в містах і 87,9 % в сільській місцевості; загалом 97,8 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 100 %, в сільській місцевості — 100 %, загалом по країні — 100 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2003 рік, дорівнює 25,47 км³ на рік, або 548,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 26 % припадає на побутові, 12 % — на промислові, 62 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 26,89 млн осіб (25-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 5,7 %; промисловість і будівництво — 24,2 %; сфера послуг — 70,2 % (станом на 2015 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 3,5 % працездатного населення, 2014 року — 3,5 % (31-ше місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10 %, серед юнаків — 11,2 %, серед дівчат — 9,2 % (107-ме місце у світі)[1].

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Південної Кореї докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[7][8].

• 
  Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.)
• 
  Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)

• Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
• Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
• Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
• Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
• Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
• Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
• Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
• Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
• Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
• Ігнатьєв П. М. Країнознавство: Країни Азії. — Ч. : Книги-ХХІ, 2004. — 383 с. — ISBN 966-8029-53-4.
• Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
• Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
• Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
• Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
• Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.

• (рос.) Корея // Демографический энциклопедический словарь / главн. ред. Валентей Д. И. — М. : Советская энциклопедия, 1985. — 608 с.
• (рос.) Корея // Страны и народы. Зарубежная Азия. Восточная и Центральная Азия / Редкол. : М. И. Сладковский (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1982. — 284 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
• (рос.) Атлас народов мира / Отв. ред. С. И. Брук и В. С. Апенченко. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с. — 20 тис. прим.
• (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
• (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
• (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.