Немировська Ірен

Народилася 24 лютого (11 лютого — за старим стилем) 1903 року в єврейському кварталі («ідішланд») Києва, в заможній родині Лева (Арьє) Борисовича Немировськи (*1868 — †1932), одного з найвідоміших банкірів Російської імперії, пов'язаного із оточенням імператора. Він народився у Єлисаветграді, а його родина походила з Немирова на Поділлі, де з часів Речі Посполитої існувала велика єврейська громада. Мати — домогосподарка — Анна Маргуліс (*1875 — †1972), із заможної одеської єврейської родини, вимагала, щоб її називали на французький манер Фанні. Доньку не любила і намагалася тримати подалі від себе. Взаємини з матір'ю Ірен згодом використала в сюжетах деяких своїх творів. Також Фанні вимагала, щоб Ірен говорила з нею французькою, в чому їй допомагала гувернантка з Франції.

Близько 1910 року Немировські переїхали в елітний район Києва — Печерськ, у велику квартиру на вулиці Пушкінській, 11[5].

Ірен отримала домашню освіту. Вивчила кілька іноземних мов, багато читала. Влітку — відпочивала разом з матір'ю на курортах Лазурового узбережжя Франції.

1914 року Немировські переїхали до Петербурга, а 1917 — до Москви. Після Жовтневого перевороту — батько втратив банк, йому загрожував арешт, а все майно Немировських мали конфіскувати. У грудні 1918 більшовики оголосили премію за голову «російського білогвардійця» Льва Немировськи. Родині довелося тікати до Фінляндії у селянському одязі. Там переховувалися рік. В цей період Ірен написала свої перші поеми в прозі, наслідуючи Оскара Уайльда.

Коли виникла небезпека наближення більшовиків — переїхали до Швеції: 3 місяці жили у Стокгольмі.

Мати Ірен, Анна Маргуліс-Немировськи не пізніше 1914	Батько Ірен, Лев Немировськи не пізніше 1914	Будинок у Києві, на вулиці Пушкінській, 11, де жили Немировські 2015

У липні 1919, на вантажному судні під час бурі, що тривала 10 днів (вона описана у останній сцені роману «Давид Гольдер»), родина Немировських добралася до Руану. Звідки — поїхала до Парижа. У столиці Франції Леву Немировськи вдалося відновити своє багатство, керуючи місцевою філією власного банку.

На початку 1920–х років, навчаючись у паризькій Сорбонні, в ілюстрованому двотижневику «Фантазіо» Ірен опублікувала свої перші «Кумедні казочки».

До кінця 1930-х років — жила на вулиці Констан-Коклен № 10 з Мішелем Епштейном, уповноваженим Банк дю Нор, за якого вийшла заміж у 1926. У 1929 році у подружжя народилася донька Деніз, у 1937 — Елізабет. Час від часу — Ірен відпочивала у Ніцці, в готелі Негреско, лікуючи астму.

1929 року вийшов роман «Давид Гольдер», який приніс письменниці популярність. Вже 1931 року роман екранізував майбутній класик французького кіно Жульєн Дювів'є.

1935 року вийшов роман «Вино самотності», події перших розділів якого розгортаються у Києві. Так само, як і роману «Собаки й вовки», який Ірен написала у 1940 році. Тиражі творів Ірен перевищили тиражі Колетт та Наталі Саррот. Згідно декларацій про податки, літературою Ірен заробляла в чотири рази більше за чоловіка, голову відділу міжнародних відносин та перекладача в паризькому Північному банку[6].

Зі зростанням популярності фашизму, 2 лютого 1939 року, прийняла католицьку віру та разом із чоловіком і доньками пройшла обряд хрещення. Їх охрестив румунський католицький священник Володимир Гіка — у каплиці абатства Сент-Марі в Парижі[7]. З початком Другої світової війни і німецькою окупацією Франції — друзі залишили Ірен. Через єврейське походження — чоловік втратив роботу, а Ірен — перестали друкувати. Їй довелося підписувати твори псевдонімами. Письмове звернення до голови уряду режиму Віші маршала Філіппа Петена залишилось без відповіді. У жовтні 1940 року уряд Віші прийняв закон, згідно якого всі євреї оголошувались ворогами Франції і позбавлялися усіх прав. Немировські поїхали з Парижу і оселилися в маленькому селі Іссі-л'Евек в Бургундії, сподіваючись, що там життя буде безпечнішим. Еміграцію Ірен відкинула, сказавши, що одного разу вже залишила рідну домівку.

У Франції близько 1919	Сторінка двотижневика «Фантазіо» з першим опублікованим твором Ірен 1921	На пляжі, з Деніз на колінах. 1930

13 липня 1942 року до Немировських прийшла французька поліція, 16 липня (за іншими даними — 17 липня[8]) — жандарми забрали Ірен у транзитний фільтраційний табір у Пітів'є, а через шість днів — вивезли ешелоном №6 в Освенцім. У концтаборі вона захворіла на тиф і потрапила у табірний лазарет, у якому отримала направлення до Біркенау — спільний із Аушвіцем табір смерті, де була газова установка. 17 серпня 1942 року Ірен Немировськи занесли у список померлих концтабору Аушвіц-Біркенау.

Її чоловіка заарештували у жовтні цього ж року, а у листопаді — відправили до газової камери. Доньки, Деніз та Елізабет, врятувалися, переховуючись у католицькій школі-інтернаті. Все життя вони возили за собою стару материну валізу, зберегти яку заповів їм батько[6].

За романом «Бал» французько-ар­гентинський композитор Оскар Страсной створив однойменну оперу, яку у 2010 році поставила Гамбурзька опера.

• Le Malentendu, 1923.
• L'Enfant génial, Fayard, 1927. Le roman fut renommé Un Enfant prodige en 1992 par l'éditeur avec l'accord de ses filles3.
• David Golder, Grasset, 1929.
• Le Bal, Grasset, 1930.
• Les Mouches d'automne, Grasset, 1931.
• L'Affaire Courilof, Grasset, 1933.
• Le Pion sur l'échiquer, Albin Michel, 1934.
• Films parlés, NRF, 1934. Deux nouvelles de cette collection, Ida et La Comédie bourgeoise, seront publiées dans Ida (Folio2, Denoël, 2006).
• Le Vin de solitude, Albin Michel, 1935.
• Jézabel, Albin Michel, 1936.
• La Proie, Albin Michel, 1938.
• Deux, Albin Michel, 1939.
• Les Chiens et les loups, Albin Michel, 1940.

• La Vie de Tchekhov, Albin Michel, 1946.
• Les Biens de ce monde, Albin Michel, 1947.
• Les Feux de l'automne, Albin Michel, 1957.
• Dimanche (nouvelles), Stock, 2000.
• Dimanche et autres nouvelles, 2000.
• Destinées et autres nouvelles, 2004.
• Suite française, 2004, prix Renaudot 2004.
• Le Maître des âmes, Denoël, 2005.
• Chaleur du sang, Denoël, 2007.
• Les vierges et autres nouvelles, Denoël, 2009.