Паликорови

Паликорови́ — село в Україні, у Бродівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Паликоровівська сільська рада, якій підпорядковані села Паликорови, Кутище, Яснище[5]. Населення становить 449 осіб.

село Паликорови
с. Паликорови. Школа
с. Паликорови. Школа
Країна  Україна
Область Львівська
Район/міськрада Бродівський
Рада Паликоровівська сільська рада
Основні дані
Засноване 1501
Населення 449
Площа 1,541 км²
Густота населення 291,37 осіб/км²
Поштовий індекс 80672[1]
Телефонний код +380 3266[2]
Географічні дані
Географічні координати 49°54′44″ пн. ш. 25°20′15″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 349 м[3]
Водойми р. Сиорля
Відстань до
обласного центру		 130 км[4]
Відстань до
районного центру		 30 км[4]
Найближча залізнична станція Броди
Відстань до
залізничної станції		 30 км
Місцева влада
Адреса ради 80672, Львівська обл., Бродівський р-н, с. Паликорови, вул. Центральна, 98[5]
Сільський голова Вербіцька Наталія Степанівна[6]
Карта
Паликорови
Паликорови
Мапа

 Паликорови у Вікісховищі

Так виглядала печатка сільського війта в кінці ХІХст.

Назва

Існує декілька версій походження назви села. За однією з версій, селяни не хотіли коритися польським панам, підіймали проти них повстання, знищували панське майно, вбивали панських слуг. Панам вдалося придушити повстання. Непокірних селян жорстоко покарали: садили на палю (кіл). У перекладі з польської мови, звучить як «палі крові». Підтвердженням цього є те, що у 1872 році австрійська влада видала розпорядження, за яким правильно назву поселення було писати Палікрови, а не Палікрові. За іншими даними, у давні часи на село нападали татари, які забирали селян в полон, палили їх майно, а разом із тим спалювали й корів (кочівникам корови були не потрібні), тому і назва, — Паликорови.

За інформацією Державного архіву Львівської області, що в незапам’ятні часи у селі почали масово вимирати люди, а поселення тоді було в урочищі «За рудою». Селяни взяли пару волів, впрягли у плуг й заорали поле для нового села. А ці воли-корови  спалили. З того часу й пішла назва села Паликорови. За розповідями старожилів, що пізніше, вже за панщини, селяни орали в урочищі «За рудою», де знаходили черепки та вугілля згарищ. Недалеко від теперішнього села стояв кам'яний хрест з написом польською: «Jest tu cmentarz cholery», що вказував на місцерозташування цвинтару, де були поховані селяни, які померли під час епідемії холери.  

Ще одна версія пов'язана з трагічними подіями, що відбувалися на території села Паликорови. Кожен завойовник за будь-яку ціну хотів захопити підкамінський монастир, тому околиці села, поля, були залиті кров’ю, а звідси й назва села: «Поле крові» — Паликорови.

Іронічно жителів села Паликорови жителі сусідніх сіл називали "гули"[джерело?].

Географія

Урочища:

  • Піщина
  • Селища
  • За рудою
  • Жолубина
  • Сабариха
  • Віднога
  • Застав

Клімат
Клімат Паликорів
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −2,1 −0,9 3,8 12,2 18,4 21,8 23,1 22,4 18,0 12,0 4,9 0,0 11
Середня температура, °C −5,1 −3,9 0,3 7,4 13,0 16,5 17,8 17,0 13,0 7,7 2,2 −2,5 6
Середній мінімум, °C −8 −6,8 −3,2 2,6 7,7 11,3 12,6 11,7 8,0 3,4 −0,5 −4,9 2
Норма опадів, мм 33 31 30 46 71 84 91 68 57 38 37 39 625
Джерело: climate-data.org

Історія

Перша писемна згадка про село Паликорови датується 1501 роком[7].На початку ХVI cт селом Паликорови володіли князі Збаражські та Цебровські. В 1515 році на село Паликорови напали татари. [8]

В 1516р село Паликорови переходить у власність Мартина з Кам'янця,подільського воєводи.Разом з Паликоровами у власність Мартина потрапили також інші села Підкамінського ключа. В 1519 р власником села стає В. Цебровський[8] .

В 1524 р село Паликорови перебувало у власності польського короля Сигизмунда І. У Цей рік король передав с.Паликорови ( та шнші села Підкамінського ключа) у заставу Вінценту Цебровському терміном на 18 років.Через 4,5 роки Цебровський передає своє право застави Мартину з Кам'янця, при у мові ,що через 13,5 років с. Паликорови та інші села будуть повернуті у власність Цебровського та його спадкоємців.[9]

В 1527 році село знову переходить у власність Мартина з Кам'янця .Після його смерті власником Паликоровів в 1531р стає його син. [8]

В 1538р село Паликорови в довічне користування отримує Ян Цетнер.[8]

До 1569 року  в околицях села Паликорови проходив кордон між Польщею та Великим князівством Литовським . В описі встановлення кордону   зазначено , що село Паликорови  , станом  на 1546 рік, є власністю Яна Кам’янецького. Можливо, Цетнери продали село Паликорови Кам’янецькому, або він захопив село силою,  що у цей час було звичним явищем. При визначенні меж села Паликорови згадано такі урочища в  його околицях  : «Мокре», «Урвихвіст», став «Чехів».Представники Збаражських, чиї землі межували із землями Кам’янецького , переконували урядового комісара, що кордон має проходити по середині ставу у селі Паликорови.Представник Яна Кам'янецького це заперечував.[10]

В 1552р село Паликорови згадуться в податковому реєстрі сіл Золочівського ключа.Згідно податкового документу власником села Паликорови у той час був  Анжей Гурка , якому окрім Паликоровів, належали ще сусідні села.[11]

В 1602р село перебувало у власності Войтеха (Войцеха) Гурського[12].У цей рік він подав позов до Львівського суду  у справі втечі селян з його маєтку . Справу не було вирішено ,бо в 1605р  Барбара Гурська , вдова Войцеха Гурського, знову подала позов у тій самій справі. У документі згадувалося про втечу трьох селян із с.Паликорови . Барбара Гурська запевняла суд , що втікачі – її власність, проте суд зажадав від позивачки «титул права» -  наторіально засвідчене право власності. Гурська не пред’явила суду ніяких документів , тому у задоволенні позову на її користь  суд відмовив.[13]  Мабуть, Гурські заволоділи селом Паликорови незаконно, або документально не оформили майно відповідно до тогочасних вимог.

У1628р село Паликорови перебувало у власності дітей Марціна Кам'янецького.[14]

В 1649 році Паликоровами володів пан Гурський. Село у цей час зазнало великого спустошення.[8]

В 1698р селом володіла пані Гурська. Справи у Гурських йшли , мабуть, погано , бо 19 грудня 1711року Станіслав Гурський , староста Літинський , позичив у кляштора 20 тис.  золотих , за що відав у заставну оренду  село Паликорови .[15]

Можливо ,що Гурські не зуміли повернути гроші, монастирю, бо в 1725р с. Паликорови згадується як монастирське володіння.[15]

17 грудня 1729 року дідичі Юзеф з Домбровиці Фірлей-Ґурський, кагарлицький староста, з дружиною Маріанною Божичівною з Єловицьких подарували маєності — села Паликорови та Паньківці — Антонію Цетнеру з Чертвиць на Підкамені, Краківці, Пневі, Делятині — старості коритницькому.[16]

В 1735- 36 рр село Паликорови перебувало в оренді Підкамінського монастиря  , який віддав село в суборенду якомусь єврею .[15]

Від 1772р до 1918р неподалік села Паликорови проходив кордон між Австрійською та Російською імперіями.

Станом на 1787р. власником села був Петро Конопко ,якому ,крім села Паликорови, належало ще село Паньківці. Головна панська садиба знаходилася в Паликоровах ( там , де сучасна ферма ).У цей час пан мав власну броварню, яка розташовувалася над ставом, зі сторони Підкаменя. Пану також належали дві корчми. Одна корчма розташовувалась на дорозі від Залізців до Підкаменя (сучасне урочище «Озірець»,біля дороги ,яка веде до с.Загір’я, ). Друга корчма розміщувалась в селі . Пан  мав два млини .Один розташовувався біля ставу від Підкаменя. Другий був на греблі ставу на «Кобильовці» , від кордону з Кутищами.  [17]     

 У 1818р Gazeta Lwowska[18]надрукувала оголошення про продаж маєтку паликоровівського ключа.Можливо, що у цей час Конопки продали с. Паликорови Цетнерам.1833 року маєток у селі від власника — Алєксандера Цетнера — придбав барон Ян Конопка[16]

В 1848р австрійський уряд скасував панщину.На пам'ять про цю подію в селі Паликорови був поставлений "Хрест свободи".

В 1861р село переходить у власніть Йозефа Менчинського.[19][20]

В жовтні 1894р в селі сталася велика пожежа[21].Для допомоги постраждалим Цісар виділив 500 злотих.[22]

.У ХІХ столітті в селі діяла парафія Святого Михайла, що належала до Підкамінського деканату та була філією парафії Святої Параскеви у Підкамені. Налічувала 152 вірних. Адміністратором обох парафій був парох Накваші о. Іван Маркевич[23]


За радянських часів був створений колгосп імені 17 Вересня з центральною садибою (конторою) у Паликоровах[7].

Село Паликорови під час Першої світової війни.

В 20-х числах серпня 1914 року с. Паликорови було зайняте російською армією. Російська окупаційна влада силоміць насаджує в селі московське православ'я. [24]

На початку вересня 1915року в околицях села Паликорови відбувався бій між 5 військовим корпусом 2-ї австро- угорської армії та підрозділами 34 піхотної дивізії російської армії.[25]

Російський рубель 1896р та солдатський "Георгій" 4степ., знайдені в околицях с.Паликорови.

Ще 20 серпня 1915р російське командування дало наказ про будівництво укріплень в околицях нашого села , а загальна лінія фронту простягалася по лінії міст Тернопіль – Дубно –Пінськ. Вже 21 серпня 1915 року за селом російські саперні частини  почали копати окопи. Перша лінія оборони була за селом від сторони Стиборівки , при дорозі Броди-Тернопіль. Друга лінія  оборони проходила по лінії «Лиса гора»- «Жолубина»- «Застав»-околиці Підкаменя.Перші сутички між австрійцями та росіянами розпочалися 2 вересня 1915р. . Головний бій в околицях села Паликорови відбувся 6-7 вересня ( бій біля Підкаменя)[25] . Австрійська армія перемогла російську.Після цієї битви с.Паликорови стає тиловою зоною австрійського війська , а лінія фронту проходить на вістані 10-15 км на схід від села Паликорови.

Літом 1916р росіяни потіснили австрійців і село Паликорови знову займають російські війська . В селі перебувають тилові підрозділи царської армії , а лінія фронту проходить в околицях сіл Батьків, Звижень.В червні 1917р там точилися кровопролитні бої.Росіяни покидають околиці Підкаменя лише у лютому 1918р.

За даними австрійських джерел [26] 32 жителів села Паликорови брали участь у Першій світовій війні на стороні Австрії.[27][28][29][30][31][32][33]

Наслідки воєнного лихоліття 1914-1918рр для села Паликорови описані 17 серпня 1918р в газеті "Czas"[34] У статті під назвою "Бездомні" . Автор повідомляє , що війною село було зруйновано майже повністю.Жителі села Паликорови , як і решту сіл Бродівського повіту, до серпня 1918р не отримали жодної допомоги від держави.

Історія села в часи існування другої Речі Посполитої ( 1919-1939рр)

У липні 1927 року село Паликорови постраждало від випадання граду( всьго від стихії постраждали 20 сіл Бродівського повіту). Стихія знищила врожай на городах та садах.[35]

В 20-30-х рр ХХст в селі діяли товариства :"Добровільна пожежна охорона". [36] "Союз стрільців" [37], "Школа людова"[38],"Католицька жіноча молодь "[39]

В 1935р "Стрільці" з с.Паликорови при підтримці мосвофілів с. Кутище напали на будинок "Просвіти" в с. Кутище.[40]

В селі з 1927р існував осередок УНДО, головою осередку був Михайло Дзвіник , який обіймав ще посаду члена Підкамінського окружного комітету УНДО.[41]

Археологічні дослідження.

Напередодні першої світової війни під час копання криниці на глибині 6 метрів було знайдено старовинну монету — срібний денарій періоду правління римського імператора Адріана[42].

У 1987 році Бродівська археологічна госпдоговірна експедиція інституту суспільних наук АН УРСР провела рятувальні дослідження в зонах меліорації поблизу смт. Підкамінь та Паликорови (у цей час меліоративні роботи в селі проводилися на сіножатях в урочищі «Селище» та на полях по обидва боки урочища «Залізний міст»)[43]. Під час археологічної розвідки було виявлено три курганних насипи (підкурганних поховань), бабинської (багатоваликової кераміки) культури ранньобронзової доби[44], розташованих в урочищах «Піскове» та «Під Високою»[43].

Найбільший з курганів, діаметром близько 40 метрів та висотою 1,4 метри, розташований з південно-західного боку автошляху Броди—Тернопіль, на вершині водороздільного відрогу. Насип складався з пухлого чорнозему, перемішаного з вальками жовтої глини. У західній частині насипу простежено тонкі прошарки землі, перемішаної з попелом та вуглинками, що залягали на глибині 0,4—0,8 метри від поверхні насипу. В одному з цих прошарків знайдено кінський зуб та уламок вінець горщика. Під час розкопок кургану було знайдено лише 6 уламків посуду[43]. Розкопки кургану в Паликоровах підтверджують припущення багатьох дослідників про те, що на території села існувало поселення бронзової доби[45].

2007 року на північно-західній околиці села виявлене варварське наслідування золотого давньоримського ауреуса. Знахідка може датуватися ІІІ тисячоліттям нашої ери. Таким чином знахідки предметів римського походження на Волино-Подільському прикордонні засвідчують контакти його населення з економічно розвинутими центрами провінційно-римського світу[46].

  • Річка Сворля за селом Паликорови
  • Урочище «Жолубина»
  • Початок села від лісу «Олівець»
  • Собачий жетон № 8 (с. Паликорови, повіт Броди)
  • Вигляд на місцеву церкву Архистратига Михаїла (на задньому плані — «Ксьондзове поле» засіяне ріпаком та монастир походження дерева Хреста Господнього у Підкамені)

Радянські репресії та діяльність УПА (1944—1953)

Протягом 1947—1954 років через допомогу УПА, а найчастіше за сфабрикованими обвинуваченнями, окупаційною радянською владою було незаконно засуджено та відправлено на спецпоселення до Сибіру близько 20 осіб, серед них, родини Дишлюків, Коб'яковських, Кутняків, Пасічників та багатьох інших. Реабілітовані Львівською обласною прокуратурою у 1991—1993 роках[47].

Населення


В 1787р в селі було 90 господарств. Серед селян найпоширенішими прізвищами були : Юрченко, Зьомбра.[48]

В 1857р в селі проживало 492 соби.[49]

В 1870 р в селі проживало 653 особи.[50]

В 1880р в селі проживало 740 осіб, з них 42 особи жили на панськім фільварку. 465 осіб були римо-католики, 297- греко-католики. 20 осіб- євреї.[51]

На початок 1890 року в селі проживали 833 особи.[52]

На початок 1901 року в селі проживали 869 осіб ( 436 чоловіків і 433 жінки). 540 осіб вважали себе римо-католиками, 310- греко-католики;19-євреї.Село налічувало 135 господарств.[53]

В серпні 1918р в селі Паликорови проживали 850 осіб.[54]

В 1921р в селі проживали 974 осіб( 470 чоловіків,504 жінок).680 - римо-католики, 280-греко-католики,7- євреї.[55]До 1928 року кількість жителів не змінилася[56]

На початок січня 1939р в селі Паликорови проживали 1510 осіб, з них 340- українці,1165-поляки,5- євреї.[57]Село Паликорови було третім населеним пунтктом тодішнього Бродівського повіту Польщі за кількістю поляків. Більше поляків було тільки в Підкамені та в м.Броди.

В 1968р в селі Паликорови проживало 584 особи.[58]

Спорт

Честь села захищає ФК «Нива» (Паликорови).

Товариство "Просвіта"

У лютому 1905 р в с. Паликорови почало діяти товариство "Просвіта" . Ініціаторами створення товариства були місцеві селяни: Михайло Дзвінник ,Михайло Олійник,Михайло Куб'яковський,Михайло Цінцірук Василь Кутняк та ін. Статут товариства австрійська влада зареєструвала 01.04.1905р .

02.05.1906р.львівська "Просвіта" подарувала 75 книжок. 16.05. 1906р відбулися перші загальні збори читальні "Просвіти" в селі Паликорови.Головою читальні обрали о.Михайла Ваврика , пароха Підкаменя.Заступником голови обрали Михайла Цінцірука, секретарем став Михайло Дзвінник. В 1906р товариство зливається з "Просвітою" в Підкамені".[59]

Пам'ятки
  • Храм Архистратига Михаїла, збудований у 1911 році[60]. Греко-католицька громада належить до Підкамінського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії[61]. Громада ПЦУ належить до Підкаміньського деканату Львівської єпархії ПЦУ. Богослужіння проводяться почергово громадами УГКЦ та ПЦУ с. Паликорови[62].
  • Каплиця Святої Родини, збудована у 1912 році.

Примітки
  1. Поштові індекси та відділення поштового зв'язку України на сайті Укрпошти: ВПЗ-Паликорови. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Процитовано 7 грудня 2020.
  2. Коди автоматичного мiжмiського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Процитовано 12 січня 2020.
  3. Прогноз погоди в селі Паликорови. weather.in.ua. Погода в Україні. Процитовано 7 грудня 2020.
  4. Відстані від села Паликорови. della.com.ua. Процитовано 7 грудня 2020.
  5. Паликоровівська сільська рада. rada.info. Процитовано 7 грудня 2020.
  6. Львівська область. Верховна рада України. Процитовано 7 грудня 2020.
  7. ІМСУ, 1968, с. 169.
  8. Р-1617, Опис 1, сп 196, арк 9. ДАЛО.
  9. Martynowskі, Franciszek Ksawery (1886). Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym t.3. Warszawa: Orgelbrand S. с. .87.
  10. Археографический сборник документов относящихся к истории северозападной. Т-1 , Вильна, 1867,.
  11. [. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/suak/corp.exe?&I21DBN=SAUA&P21DBN=SAUA&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S2 . http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/suak/corp.exe?&I21DBN=SAUA&P21DBN=SAUA&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S2]. Пропущений або порожній |title= (довідка)
  12. Селянський рух на Україні1569-1647рр. Збірник документів і матеріалів. Київ: «Наукова думка»,. 1993,. с. 427.
  13. Ukraine, cultural heritage, national consciousness, and statehood (укр.). Naukova dumka. 2006. ISBN 978-966-02-3928-9.
  14. Dodatek Tygodniowy do Gazety Lwowskiej z Roku ... 1857, nr 47 (21 listopada).
  15. Barọncz, Sadok (1870.). Dziej klasztoru ww. Oo Dominikanów w Podkamieniu- Wroclaw , 1870. Wroclaw , 1870. с. 115,129.
  16. Konоpka Jan h. Nowina (1778—1843) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — T. XIII/4, zeszyt 59. — S. 567. (пол.)
  17. ЦДІА у м.Львові. Ф-134, О-2,СП. 598.
  18. Gazeta Lwowska nr 94 1818r.
  19. Marcin Niewalda. 3746. Palikrowy, pow. brodzki.
  20. Biuro Poszukiwan GP. Miączyński Józef Michał (1835-1912).
  21. https://genealogia.okiem.pl/forum/viewtopic.php?f=95&t=3746&p=11740&hilit=palikrowy#p11740. Пропущений або порожній |title= (довідка)
  22. Gazeta Lwowska R.85, nr 28 (5 lutego 1895).
  23. Schematismus Universi Venerabilis archidioeceseos metropolitanae graeco catholicae Leopoliensis pro anni domini 1832. — Leopoli: Impressum in typographia Petri Piller, 1832. — S. 226. (лат.), (пол.)
  24. В.Семенів , упорядник (2020). Московська купація Галичини 1914-1917рр. за свідченями сучасників. Львів.
  25. Гутор А.Е. (1939). Оборона корпуса на широком фронте. Действия 7-го русского корпуса с 3 по 6 сентября 1915 г. с. 47–55.
  26. Листа утрат №366 видана 27/1 1916. Відень.
  27. Вісті про ранених і недужих №495 , 11/5 1916р. Відень.
  28. Листа утрат №188,5/6 1915. Відень.
  29. Список загиблих, 13 лютого 1915 року.
  30. Звістка про поранених і поранених, 7 червня 1916 р.
  31. Список постраждалих, 22 травня 1915 року.
  32. Звістка про поранених і поранених, 10 серпня 1917 р.
  33. Звістка про поранених і поранених, 3 листопада 1914 р https://anno.onb.ac.at/.
  34. Czas : dziennik poświęcony polityce krajowej i zagranicznej oraz wiadomościom literackim, rolniczym i przemysłowym R.71, nr 357 (17 sierpnia 1918).
  35. Druk nr ... Okres 1, nr 2742/2743/2744/2745 (1922/1928). Warszawa : Sejm Rzeczypospolitej Polskiej, 1922-1939 (Warszawa : Druk. K. Kowalewskiego). 1927.
  36. ЛОДА Ф-1\231 Опис 2, справа 1409.
  37. ЛОДА Ф-1\231 ,Опис 2,спр.6261.
  38. ЛОДА Ф-1\231 , Опис -2, спр.6866.
  39. ЛОДА Ф-1\231,Опис-2, спр.7443.
  40. Діло №273 13.10.1935.
  41. Діло №66 від 25.03.1927, сторінка 3.
  42. Bohdan J. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. — Lwow: nakładem Towarzystwa dla Popierania Nauki Polskiej z funduszu Bolesława Orzechowicza, 1918. — S. 85. (пол.)
  43. Бандрівський М. С. Відкриття пам’яток культури багатоваликової кераміки на Львівщині // Археологія. — 1997. — № 1. — С. 138—140.
  44. Лисенко С. Матеріали доби пізньої фінальної бронзи з околиць Олеська // Археологічні дослідження у межиріччі Вісли, Дністра та Тиси у 2000-2007 рр. Матеріали міжнародної археологічної конференції, 6-8 травня 2008 р., м. Львів / Гол. ред. Д. Н. Козак. — Львів, 2011. — С. 48. — ISBN 978-966-397-112-4.
  45. Археологія Бродівського району Львівської області. Паликорови. zamky.com.ua. Процитовано 7 грудня 2020.
  46. Онищук Я. Провінційно-римські імпорти на землях Бродівщини: каталог знахідок // Бродівщина — край на межі Галичини й Волині. Матеріали ІІ краєзнавчої конференції. Вип. 1. — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2008. — С. 9—10.
  47. Реабілітовані історією…Львівська область-2, 2014, с. 631.
  48. ЦДІА у м. Львів Ф134,опис 2 , с598, арк 4-14.
  49. Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicii i Lodomerii jakoteż w Wielkim Księstwie Krakowskim. Lwów. 1868. с. 155.
  50. Oksza Orzechowski, Conrad (1872). Przewodnik statystyczno topograficzny i skorowidz obejmujacy wszystkie ... За Conrad Oksza Orzechowski. с. 63.
  51. Hlebowski, Bronislaw (1886). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Том 7. Warszawa. с. 829.
  52. Bigo,, Jan (1897). Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księs. Bukowińskiem, z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju, z oznaczeniem starostw, sądów powiatowych [...] Lwów. с. 139.
  53. Skorowidz gminny Galicyi : opracowany na podstawie wyników spisu ludności z dn. 31.12.1900. Wiedeń. 1907. с. 64.
  54. Orobkiewicz,, Władysław (1919). Z dziejów walk i cierpień na Kresach. Z 12 ilustracyami. Warszawa ; Lwów. с. 93–94.
  55. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. – T. 15: Województwo Tarnopolskie / opracowany na podstawie wyników Pierwszego Powszechnego Spisu Ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. – Warszawa, 1923. – 48 s. с. с3.
  56. Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa; Annuaire de la Pologne (y Compris la V. L. de Dantzig). Warszawa;: Towarzystwo Reklamy Międzynarodowej sp. z.o.o. Jener Reprez. Rudolf Mosse; Zakłady Graficzne "Biblioteka Polska", Bydgoszcz. 1928. с. 1852.
  57. Кубійович, Володимир (1983). Етнічні групи північнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939 р. Вісбаден. с. 12.
  58. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с. с. 169.
  59. Ф-348,0-1, спр4228 арк 1-11. ЦДІА.
  60. Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1914. — Львовъ-Жовква: Накладомъ Архіепархіяльного Клира : Печатня оо. Василіянъ, 1914. — С. 291. (рос.), (русин.)
  61. Підкамінський деканат Стрийсько-Жовківської єпархії. sokaleparchy.org.ua. Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Процитовано 1 січня 2021.
  62. Конфесійні громади Бродівського району. brody-rda.gov.ua. Процитовано 1 січня 2021.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.