Пилипівський піст

Між IV і V сторіччями постають на Заході т. зв. «Пости чотирьох пір року». Про ці пости папа Лев I (440—461 рр.) так каже: «Протягом цілого року пости так розложені, що закон поміркованости приписаний для всіх пір року, а саме, піст весняний буває в Чотиридесятницю, літній у П'ятдесятницю, осінній — у 7, а зимовий — у 10 місяці». Папа Лев І мотивує їхнє створення як благодарення Богові за зібрані плоди.

І якраз зимовий зі згаданих чотирьох постів стає зав'язкою Різдвяного посту. Колиска цього посту — давня Галлія, а сьогоднішня Франція. Тут з V ст. маємо згадки про підготовчий піст до Христового Різдва. Єпископ Григорій Турський († 594 р.) говорить, що святий Перпетій, єпископ Турський († 491 р.), починаючи від дня святого Мартина (11 листопада) аж до Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу.

Собор Турський II (567 р.) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Христового Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак до Англії. Різдвяний піст на Заході з часом отримує назву «адвенту», що з латинської означає «прихід», тобто прихід Христа. Первісно слово «адвент» означало празник Христового Різдва, а пізніше почало означати час перед Христовим Різдвом. У IX ст. перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року.

Тоді, коли на Заході Різдвяний піст у VI столітті стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу він у той час щойно починається. Першу згадку про Різдвяний піст від 14 листопада подає Коптійський календар з VIII сторіччя.

Йоанові Постникові (582—595 рр.), патріархові Царгороду, приписують такі слова: «Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в дві Чотиридесятниці, це є піст святого Пилипа і піст святих апостолів Петра й Павла». У IX ст. Різдвяний піст стає загальним на усьому Сході.

Собор у Сараґоссі (380 р.) приписує тритижневий піст перед празником Богоявлення, що в той час ще було разом з Христовим Різдвом. Собор у Маконі (581 р.), Франція практику турської єпархії, яка, починаючи від святого Мартина (11 листопада), дотримувалася посту три рази на тиждень, поширила на всю країну. Через те, що цей піст на Заході починався від празника святого Мартина, то отримав назву посту святого Мартина. З часом цей піст з трьох тижнів збільшився до 40 днів, на зразок посту перед празником Пасхи. Папа Григорій VII (1073—1085 рр.) скоротив число неділь адвенту на чотири, що мало б символічно означати чотири тисячі літ до Христового приходу.

Хоч тут Різдвяний піст починався від 14 листопада, його тривалість довгий час була невизначеною і спірною. Причиною було те, що на Сході тільки Пасхальний піст був приписаний законами Церкви, а три інші річні пости — піст Святих апостолів, Успення Богородиці і Різдвяний, увійшли в практику через звичай. Ще у IX ст. на Сході були спори щодо тривалості цього посту. У творі, який приписують антіохійському патріархові Анастасієві Синаїтові (561—600 рр.) «Про три Чотиридесятниці», йдеться про спори щодо обов'язку Різдвяного посту та про те, що його встановлення не вважали за апостольське, а монаше, а також про те, що його тривалість скорочували до 18, 12, 6 або 4 днів.

Автор намагається боронити апостольське походження і загальний обов'язок Різдвяного посту і при цьому покликається на передання про святого апостола Пилипа. У переданні сказано, що святий Пилип перед своєю мученицькою смертю просив у Бога кари для своїх мучителів. За те йому було об'явлено, що він як покуту 40 днів після смерті не зможе увійти до раю. Тому святий Пилип просив інших апостолів, щоб за нього постили 40 днів, а апостоли всім вірним доручили 40-денний піст.

Є деякі застереження щодо твору «Про Три Чотиридесятниці». Історики вважають, що цей твір не міг з'явитися раніше, ніж у IX ст. тому, що він говорить про Успенський піст, про який до IX ст. ще не знали.

В Антіохії про Різдвяний піст, який починався 1 грудня, знали з початку VI ст. У той час він був і в Єрусалимі і тривав там 40 днів. У IX ст. Студійський Устав уже подає точні приписи щодо їжі під час посту святого Пилипа.

Остаточно усталили час Різдвяного посту на Соборі 1166 року в Царгороді за патріарха Луки Хризоверга і цісаря Мануїла Комнена. Цей Собор приписує сорокаденний піст перед Христовим Різдвом і каже його починати від дня святого Пилипа, тобто від 14 листопада. Через це він отримав назву посту святого Пилипа, або Пилипівки. Антіохійський патріарх Теодор Вальсамон (1185—1204 рр.), пояснюючи це рішення Собору, каже, що цей піст у цілості зобов'язує монахів, а миряни можуть скорочувати його до сімох днів. За свідченням візантійського письменника Георгія Кодина († к. 1450 р.) на цісарськім дворі в Царгороді Різдвяний піст продовжувався сорок днів.