Площа Революції (станція метро)

У станції два наземні вестибюлі. Західний вестибюль «Площі Революції» є спільним зі станцією «Театральна». Вихід з метро розташовано в самому ескалаторному залі. У ескалаторному тунелі три ескалатори типу ЕТ-3М, встановлені в 2004 році. Східний вестибюль, вбудований в лінію будинків в Богоявленському провулку, є великим напівциркульним залом з касами і верхньою аркою ескалаторного тунелю. У східному вестибюлі під час реконструкції було встановлено три ескалатори типу Е55Т.

У 1974 році було побудовано перехід з центрального залу «Театральної» до торця «Площі Революції».

Конструкція станції — пілонна трисклепінна (глибина закладення — 33,6). Споруджена за типовим проектом. Діаметр центрального залу 9,5 метрів, бокових залів — 8,5 метрів.

Архітектура інтер'єрів західного вестибюля досить лаконічна[2]. Стіни ескалаторного залу оздоблені темним мармуром «Садахло». Стелю оздоблено рельєфними тягами. Підлога вкрита гранітом. Стіни касового залу і проходи оздоблено темно-жовтим «Б'юк-Янко». Ескалаторний зал висвітлюють круглі підвісні світильники, а касовий зал і прохід — настінні бра. У вестибулі встановлений бюст В. І. Леніна. Зовні павільйон вирішено у вигляді портика з шістьма квадратними колонами, оздобленими темним лабрадоритом. Зовнішні стіни павільйону покриті білим підмосковним вапняком[3].

Стіни східного вестибюля з виступаючими напівколонами облицьовані сірувато-білим мармуром[4]. На торцевій стіні в техніці флорентійської мозаїки зображений герб СРСР в оточенні червоних прапорів[4]. Нижче викладені дати «1917» і «1947» і рядки одного з перших радянських гімнів[4]. Зал висвітлює знаходиться перед аркою ескалаторного тунелю гігантська висяча люстра[4] з 24 ріжками[4]. По боках арки на постаментах розташовані колоноподібні торшери, обкладені бронзовими листами химерного фігурного карбування[5].

В оздобленні станції використано чорний вірменський мармур «давалу», що поєднується з білим, сірим і золотистим мармуром інших порід. Підлога викладена у вигляді шахової дошки з сірого і чорного габро[4]. Станційний зал освітлюється двома рядами круглих плоских люстр-«тарілок».

Проходи між вузькими в базі пілонами оформлені у вигляді крутих напівциліндричних арок, що спираються на невисокі широкі постаменти [6]. На цих постаментах встановлено 76 бронзових фігур, що зображають радянських людей. Скульптурним оформленням станції займався один з найвидатніших радянських скульпторів — М. Г. Манізер. Спочатку скульптур було 80, але в 1947 році у зв'язку з відкриттям східного наземного вестибюля 4 були зняті (також був демонтовано барельєф Леніна і Сталіна, який знаходився в тупиковому торці центрального залу[4])). Всього на станції 20 різних образів (18 з них повторюються чотири рази, а 2 — двічі) [7].

Колійний розвиток станції Площа Революції

Обидві діючі з'єднувальні гілки, що сполучають Арбатсько-Покровську лінію з іншими лініями Московського метрополітену, розташовані поблизу станції. При русі в бік «Арбатської» можна побачити двоколійний тунель, який веде до станції «Олександрівський сад»[8]. Ця єдина збережена в Москві двоколійна службова з'єднувальна гілка, що раніше (у 1938—1953 роках) використовували для пасажирського руху по лінії, що об'єднувала сьогоденні дільниці Арбатсько-Покровської та Фільовської ліній. Аж до 1997 потяги з пасажирами іноді переїжджали з Арбатсько-Покровської на Фільовську лінію, оскільки потяги депо «Ізмайлово» розставляли на ніч у тупиках за станцією «Київська» Фільовської лінії[8]. З 1997 року пасажирські перевезення по всіх службових сполучних гілках були заборонені. Інша ССГ відгалужується від перегону «Курська» — «Площа Революції» і сполучає його із Замоскворецькою лінією[8].

• Театральна
• Охотний ряд
• А: м2, м3, м10, м27, 101, 144, 904, К, Н1 та Н2

• «Площа Революції» на www.mosmetro.ru(рос.)
• «Площа Революції» на www.metro.ru(рос.)
• «Площа Революції» в програмі «Подземка» на Радіо801(рос.)
• «Площа Революції» на news.metro.ru(рос.)
• Схема пересадного вузла на www.metroreklama.ru
• Станція «Площа Революції». KartaMetro.info. Архів оригіналу за 26 травня 2012. Процитовано 12 березня 2012.