Повітряна битва за Кубань

• ВПС Північно-Кавказького фронту (командувач генерал-майор Вершинін К. А., з 24 квітня під оперативним керівництвом маршала авіації Новикова О. О.)
  • 4-та повітряна армія (генерал-майор авіації Науменко М. Ф., з 24 квітня 1943 року — генерал-лейтенант авіації Вершинін К. А.)
    • 216-та змішана авіаційна дивізія;
    • 8-ма гвардійська винищувальна авіаційна дивізія;
    • 229-та винищувальна авіаційна дивізія;
    • 230-та штурмова авіаційна дивізія;
    • 218-та нічна бомбардувальна авіаційна дивізія;
    • 219-та бомбардувальна авіаційна дивізія;
  • 5-та повітряна армія (генерал-лейтенант авіації Горюнов С. К.; 24 квітня управління армії переведене до Степового військового округу, авіаційні частини передані до 4-ї повітряної армії)
    • 236-та винищувальна авіаційна дивізія;
    • 295-та винищувальна авіаційна дивізія;
    • 287-ма винищувальна авіаційна дивізія (прибула 17 квітня);
    • 132-га бомбардувальна авіаційна дивізія;
• ВПС Чорноморського флоту (командувач генерал-майор авіації Єрмаченков В. В.)
  • • 4-та винищувальна авіаційна дивізія ВПС ВМФ;
    • 63-тя важкобомбардувальна авіаційна бригада далекої дії ВПС ВМФ;
    • 11-та штурмова авіаційна бригада далекої дії ВПС ВМФ.

У другій половині квітня 1943 року до складу авіаційного угруповання ВПС СРСР були передані додаткові авіаційні з'єднання з резерву Ставки ВГК:

• 3-й винищувальний авіаційний корпус (генерал-лейтенант Савицький Є. Я.)
  • • 265-та винищувальна авіаційна дивізія;
    • 278-та винищувальна авіаційна дивізія;
• 2-й бомбардувальний авіаційний корпус (генерал-майор Ушаков В. О.)
  • • 223-тя бомбардувальна авіаційна дивізія;
    • 285-та бомбардувальна авіаційна дивізія;
• 2-й змішаний авіаційний корпус (генерал-майор Єрьоменко І. Т.)
  • • 201-ша винищувальна авіаційна дивізія;
    • 235-та винищувальна авіаційна дивізія;
    • 214-та штурмова авіаційна дивізія;
• 6-й авіаційний корпус далекої дії (генерал-майор Тупіков Г. М.; сформований у травні 1943 року)
  • • 62-га авіаційна дивізія далекої дії;
    • 50-та авіаційна дивізія далекої дії;

• 4-й повітряний флот (командувач генерал-фельдмаршал Вольфрам фон Ріхтгофен; штаб — Дніпропетровськ)
  • I повітряний корпус (генерал авіації Гюнтер Кортен; штаб — Сімферополь)
    • 3-тя винищувальна ескадра «Удет»
    • 52-га винищувальна ескадра
    • 51-ша бомбардувальна ескадра «Едельвейс»
    • 55-та бомбардувальна ескадра «Грейф»
    • 2-га ескадра пікіруючих бомбардувальників «Іммельман»
    • IV./ZG1
    • III./KG4
    • I./St.G.3
    • III./St.G.77
    • II./Sch.G.1
  • IV повітряний корпус (генерал авіації Курт Пфлюгбайль; штаб — Сталіно)
    • 27-ма бомбардувальна ескадра «Больке» з I./KG100
  • VIII повітряний корпус (генерал авіації Мартін Фібіг, з 21 травня 1943 р. генерал-майор Ганс Зейдеманн; штаб — Полтава)
  • I зенітний корпус (генерал-полковник Отто Десслох)
    • 9-та зенітна дивізія
    • 15-та зенітна дивізія

На початку квітня 1943 року радянські війська, володіючи перевагою в силах і засобах над противником, почали наступальну операцію з метою завершити звільнення Північного Кавказу. Нестачу наземних сил керівництво вермахту вирішило компенсувати масованим застосуванням авіації. З цією метою до середині квітня воно зосередило на аеродромах Криму і Тамані 820 літаків 4-го повітряного флоту (510 бомбардувальників, 250 винищувачів і 60 розвідників), а також перекинуло до цього регіону до 200 бомбардувальників, що базувалися на Донбасі і в південній Україні. У складі цієї авіаційного угруповання були кращі частини, укомплектовані досвідченими льотчиками і літаками нової модифікації Ме-109G і FW-190A5.

Радянське командування, намагаючись досягти мети наступальної операції та остаточно розгромити німецьку 17-ту армію генерал-полковника Ріхарда Руоффа, блоковану на Таманському півострові, вирішило забезпечити успіх наземного наступу шляхом завоювання панування в повітрі в першу чергу. Для досягнення визначеної мети з боку Червоної армії у боях брали участь авіація Північно-Кавказького, частково Південного і Південно-Західного фронтів, Чорноморського флоту, а також частини авіації дальньої дії. На початок активних бойових дій у повітрі, німці, маючи певну перевагу в авіації, оперативно панували в повітрі, і намагалися утримати такий стан. Виходячи з розстановки сил на цьому напрямку з резерву Ставки ВГК було перекинуто на Кубань 3 авіаційних корпуси і окрема винищувальна дивізія, довівши в такий спосіб чисельність свого авіаційного угруповання до 1048 бойових літаків (508 бомбардувальників, 170 штурмовиків, 370 винищувачів).

17-24 квітня 1943 року сталося перше зіткнення в період боїв на плацдармі в районі Мисхако на Малій землі. У повітряній битві взяло участь близько 650 німецьких літаків та 500 радянських. 29 квітня-10 травня відбулися наступні битви в районах станиці Кримська.

26 травня радянські 56-та і 37-ма армії Північно-Кавказького фронту перейшли в наступ у районі станиць Київська та Молдаванська з метою прориву «Блакитної лінії» оборони противника. З метою забезпечення дій сухопутних військ з повітря радянське командування організувало масовану авіаційну підтримку, в якій брало участь 338 літаків, у тому числі 84 бомбардувальники, 104 штурмовики і 150 винищувачів. За перші шість годин бою радянські війська просунулися на ділянці прориву на глибину 3-5 км, захопивши першу і другу позиції німецьких військ. Масштабні бої в повітрі тривали до 7 червня.