Полігон злітно-посадкових систем «Нитка»

У 1981 році в авіагарнізоні Саки-4 був сформований 23-й випробувальний навчально-тренувальний комплекс (23 ІУТК). 21 серпня 1986 року він переформований у 39-е управління випробувального навчально-тренувального комплексу корабельної авіації, а сам комплекс отримав назву НИТКА.

Перший зліт з трампліна з кутом сходу вісім градусів здійснив 21 серпня 1982 року льотчик-випробувач ДКБ-155 Міністерства авіаційної промисловості СРСР імені А. І. Мікояна і М. І. Гуревича Герой Радянського Союзу А. Г. Фастовець на літаку МіГ-29ЛЛ[6].

Сакський навчально-тренувальний Як-38У в Морському музеї України, Севастополь.

У вересні 1984 року почалися польоти літаків Су-27 і МіГ-29. Перший зліт з нового трампліна на літаку Су-27 здійснив льотчик-випробувач Герої Радянського Союзу М. Ф. Садовніков, на літаку МіГ-29 — Герой Радянського Союзу В. Є. Меніцький. Після них польоти з «Нитки» на літаках МіГ-29 і Су-27 виконували льотчики-випробувачі Герої Радянського Союзу О. В. Федотов, Б. А. Орлов, В. Г. Пугачев та інші. Це були перші у світовій практиці злети літаків зі звичайною аеродинамікою з трампліна[4].

Одночасно розпочалися випробувальні польоти спеціально створеного для підготовки льотчиків корабельної авіації двомісного навчально-бойового літака Су-25УТГ (рос. учебно-тренировочный с гаком). Перші посадки з використанням аерофінішерів були виконані на літаках Су-27К В. Г. Пугачовим і МіГ-29К Т. О. Аубакировим.

Директивою головного штабу ВМФ від 13 грудня 1988 року на базі 39-го управління в Саках був створений 1063-й Центр бойового застосування корабельної авіації, до якого увійшли 23 ІУТК, 229-й окремий корабельний інструкторсько-дослідний штурмовий авіаполк (на літаках Як-38, пізніше МіГ-21 і Су-25) і сформований 10 березня 1986 року 100-й окремий корабельний винищувальний авіаційний полк (на літаках Су-27 і МіГ-29), а також частини забезпечення — батальйон зв'язку і батальйон аеродромно-технічного забезпечення. Центр замикався на 33-й Центр бойового застосування і переучування льотного складу авіації ВМФ імені Преображенського (Миколаїв).

У 1991 році, в ході випробувань літака Су-27К, в акваторії Чорного моря льотчики 100-го авіаполку Т. А. Апакідзе і А. П. Яковлев 26 і 27 вересня 1991 року виконали перші самостійні посадки на корабель — важкий авіаносний крейсер «Тбілісі» (нині «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнецов» ВМФ РФ). Льотчики С. Г. Расссказов і Л. Стратонітський, які також були підготовлені до польотів на «Тбілісі», але на літаках МіГ-29К, здійснити посадку на корабель не змогли — авіанесучий крейсер був терміново виведений у море і перебазований на Північний флот.

Палубний винищувач Су-27К (Су-33) над полігоном НИТКА, Саки, 2010

10 квітня 1992 року в урочистій обстановці 1063-й Центр бойового застосування корабельної авіації на чолі з полковником авіації Віктором Безногих присягнув Україні. Наказом Міністра оборони з'єднання було зараховане до складу Збройних Сил України. Перехід Центру майже повним складом під Державний прапор України вслід за Донузлавським і Очаківським гарнізонами надто багато значив у формуванні Військово-Морських Сил України[7][8]. Спочатку 1063-й ЦБЗКА і НИТКА були підпорядковані 3-й філії ГЛІЦ (Приморський, Феодосія), яка у свою чергу підпорядковувалася 5-му авіаційному корпусу ВПС України. А в липні 1993 року, з формуванням авіації Військово-Морських Сил 100-й і 299-й полки увійшли до її складу. На базі Центру бойового застосування корабельної авіації ВМС було сформоване управління авіації Військово-Морських Сил. Командувачем авіацією Військово-Морських Сил України був призначений генерал-майор Микола Воловін[9][10].

Оскільки воєнна доктрина України не передбачає ведення активних воєнних дій на океанському ТВД і Збройні сили України не потребують авіаносців, то й підготовка льотчиків літаків палубної авіації для ЗС України є зайвою. Тому певний час тренажерний комплекс за призначенням не використовувався.

7 лютого 1997 року уряди України і Російської Федерації підписали угоду Про використання полігона злітно-посадкових систем «Нитка»[3]. Сторони домовилися про спільне використання полігону НИТКА. За угодою Україна дозволила Росії використовувати полігон у складі злітно-посадкової смуги з трампліном і комплексом засобів та механізмів, що забезпечують трамплінний зліт і аерофінішерну посадку літаків, а також зобов'язалася надавати послуги щодо підготовки льотного складу, проведення випробувань об'єктів авіаційної та морської техніки, забезпечення експлуатації полігона. За надані послуги російська сторона мала постачати Україні запасні частини, агрегати, комплектуючі вироби до літаків типу «Су» Повітряних сил України на суму, еквівалентну витратам української сторони за надання полігона, підтримання його у справному стані та надані послуги з підготовки льотчиків.

З того часу до 2008 року на українському полігоні щорічно проходили тренування льотчики 279-го корабельного винищувального авіаційного полку Північного флоту Росії (аеродром базування Сєвєроморськ-3) на літаках Су-27К, Су-27УБ та Су-25УТГ. Тренування тривалістю 1,5-2 місяці, зазвичай проходили в літній період.

Навчально-тренувальний літак Су-25УТГ на полігоні НИТКА, Саки, 2010.

Після агресії Росії проти Грузії у серпні 2008 року співробітництво України й Росії з підготовки російських льотчиків було призупинене. За версією, оприлюдненою для ЗМІ заступником командувача морською авіацією ВМФ Росії Миколою Куклевим 5 вересня 2008 року, «9 серпня 2008 року МЗС України виступив із заявою, в якій тренування російських льотчиків на тренажері в Криму вважає недоцільним»[11][12]. Насправді такої заяви міністерство закордонних справ України не робило. У зв’язку з російсько-грузинським збройним конфліктом, що тривав, 9 серпня було заборонено перебазування з Анапи до Сак літаків, на яких російські пілоти мали тренуватися. Генеральний штаб ЗС України, у свою чергу, дав згоду на проведення цих тренувань, які мали розпочатися 11 вересня[13][14]. Внаслідок політико-дипломатичних суперечок між двома державами тренування льотчиків у 2008 році так і не відбулись.

Не відбулися тренування російських льотчиків на «Нитці» й 2009 року. Причина — не був продовжений термін експлуатації аерофінішера. Російська сторона причиною зриву тренувань назвала «постійно мінливу політичну кон'юнктуру на Україні й невміння українських політиків відповідати за свої слова»[15][16].

Наступні польоти з «Нитки» відбулися лише у 2010 році: 21 серпня 2010 року на аеродром Саки прибули російські літаки Су-27К, МіГ-29К, Су-27КУБ та Су-25УТГ, а тренування почалися 5 вересня та тривали близько 20 днів. За словами командира окремого корабельного винищувально-авіаційного полку морської авіації Північного флоту ВМФ РФ Євгена Кузнєцова, російські льотчики залишилися задоволеними організацією підготовки льотчиків спеціалістами полігона[17].

20 серпня 2012 року міністр оборони України Дмитро Саламатін і міністр оборони Російської Федерації Анатолій Сердюков підписали протокол Про внесення змін до Угоди між урядом України і урядом Російської федерації про використання полігона злітно-посадкових систем «Нитка». Реалізація протоколу дасть змогу перейти на розрахунки за використання полігона у твердій грошовій сумі замість отримання запчастин, збільшити перелік авіаційної техніки, яка залучатиметься для проведення випробувань на полігоні, а також використовувати полігон в інтересах не тільки Російської Федерації, а й інших держав[18][19].

В 2013 році Росія відмовилася від тренування льотчиків на полігоні «Нитка» в Криму[20]. Пізніше, 4 вересня 2013 року, під час 6-го засідання підкомітету з питань безпеки Україно-російської міждержавної комісії, яке відбулося в Москві, російська сторона повідомила про відмову у використанні тренувального комплексу «Нитка» з 2014 року[21]. Українська сторона зі свого боку заявила про готовність припинити дію російсько-української міжурядової угоди 1997 року, яка регламентує використання полігону в інтересах ВМФ РФ[22].

Офіційний представник МО РФ 7 січня 2014 року заявив, що з 2014 року переучування льотчиків 279-го корабельного винищувального авіаційного полку Північного флоту Росії на літаки МіГ-29К буде здійснюватися на аналогічному комплексі Центру бойового застосування і переучування льотного складу авіації ВМФ в Єйську[23].

Військово-морські сили США мають на озброєнні 11 багатоцільових авіаносців і відповідну кількість авіакрил авіаносної авіації (типове авіаносне крило нараховує 86-88 літаків палубної авіації). Наземна підготовка молодих льотчиків морської авіації здійснюється у навчальних авіакрилах на авіабазах Чейз-Філд і Кнінгсвілл (штат Техас). Польоти здійснюються на польову модель посадкової палуби авіаносця, яка являє собою аеродромну злітно-посадкову смугу, обладнану гальмівною системою (аерофінішерами). На першому етапі відпрацьовуються польоти з виконанням маневру «торкання-зліт» (англ. touch-and-go), тобто літак, ідучи на посадку, торкається ЗПС у визначеній точці і знову на форсажі злітає. На наступному етапі підготовки виконуються посадки з використанням системи гальмування — льотчик випускає гальмівний гак, який зачіпається за один з гальмівних тросів[24]. Після відпрацювання техніки посадки на польовій моделі льотчики продовжують навчання на справжньому авіаносці.

Китайський тренажер — габаритна копія середнього авіаносця в місті Ухань з літаком J-11В на «палубі»

Китай поступово розвиває своє виробництво палубних винищувачів J-15 і тепер вже безпосередньо розпочав оснащувати необхідні для підготовки льотного складу палубної авіації наземні тренажерні комплекси. У 2010 році низка ЗМІ, з посиланням на японську газету «Асахі», заявила про те, що Китай почав будівництво двох наземних комплексів, призначених для підготовки пілотів палубної авіації, які імітують злітно-посадкову палубу авіаносця, в провінціях Ляонін і Шеньсі[25]. За оцінкою експертів, один з них — наземний тренажерний комплекс в Хулудао, провінція Ляонін, — майже практична копія української «Нитки»[26].

Але найцікавіший об'єкт знаходиться на березі Бохайської затоки в Жовтому морі. На околиці міста Ухань в провінції Хубей збудований «наземний авіаносець» — майже повна габаритна копія середнього авіаносця з островом, польотною палубою і трампліном, яка за зовнішнім виглядом схожа на авіанесучий крейсер проекту 1143.6 «Варяг» (нині китайський авіаносець «Ши Лан»)[26][27].

Росія болісно сприйняла перебої з підготовкою льотчиків палубної авіації РФ в Саках. 21 січня 2009 року в 949-му державному льотно-випробувальному центрі (місто Ахтубінськ, Астраханської області) відбулося виїзне засідання військово-промислової комісії при уряді Російської Федерації під головуванням заступника голови уряду РФ Сергія Іванова. Одним з питань, яке обговорювалося в ході засідання ВПК, було питання створення на базі авіагарнізону Єйськ Центру підготовки льотчиків морської авіації з авіаційним багатофункціональним тренажерно-полігонним комплексом. За словами Іванова в рамках федеральної цільової програми «Створення системи базування Чорноморського флоту на території Російської Федерації в 2004–2020 роки» урядом РФ визначено кошторис на створення Центру підготовки льотчиків морської авіації (ЦПЛМА) з авіаційним багатофункціональним тренажерно-полігонним комплексом на території Єйського вищого військового авіаційного училища імені В. М. Комарова (нині — філія Військово-повітряної академії РФ). Рішення про створення ЦПЛМА в Єйську було прийняте урядом Росії ще у грудні 2007 року. Зміни до ФЦП, які передбачають фінансування об'єкту, затверджені президентом РФ наприкінці 2008 року. Кошторис робіт становив 5,7 млрд рублів до 2011 року. Формальним приводом для будівництва є «позбавлення залежності від України при підготовці льотчиків для важкого авіаносного крейсера „Адмірал Кузнецов“ на тренажерному комплексі НИТКА, орендованого в Україні»[28].

Аеродром Єйськ. Березень 2012. На передньому плані — котловани для блоків тренажерного комплексу

Відповідно до проектної документації ЦПЛМА, серед іншого планується будівництво на узбережжі Єйського лиману тренажерного комплексу палубної авіації, аналогічного українській «Нитці». У 2010 році з Качі під Севастополем до Єйську був виведений 859-й центр бойового застосування і переучування льотного складу морської авіації, на базі якого і створюється новий комплекс. За даними російських ЗМІ, в квітні 2012 року в Єйську розпочався монтаж трампліна[29], а в серпні — обладнання злітно-посадкового блоку аерофінішерами[30]. Командування морської авіації РФ заявляло, що завершить будівництво Єйського тренажеру у 2013 році[31], однак у грудні 2013 року командувач морської авіації заявив, що ввести в експлуатацію наземну модель палуби авіаносця вдасться не раніше лютого 2014-го[32].

Будівництво тренажера SBTF (від англ. Shore-Based Test Facility) на авіабазі ВМС Індії Ханса в штаті Гоа здійснюється росіянами за контрактом з ВАТ «Рособоронэкспорт» від 2009 року. Тренажер є статичною копією перспективного авіаносця «Вікрант», обладнаний трампліном з кутом сходу 14º і аерофінішерами. Тренажер призначений для тестових польотів легких винищувачів LCA (N) Tejas а також підготовки льотчиків МіГ-29К[33]. У березні 2012 року ВАТ «Пролетарський завод» відвантажив аерофінішери «Светлана-2» за індійським замовленням[34]. У 2012–2013 роках ВАТ «Невское ПКБ» на полігоні також побудовано стартовий блок з трампліном.