Пол Інс

Пол Інс у складі «Вест Гем Юнайтед». 1988-89 рр.

З самого дитинства Пол вболівав за «Вест Гем Юнайтед», а вже з 12-ти років почав тренуватись в дитячій команді цього клубу під керівництвом Джона Лайолла. Вихованець Молотобійців провів свою дебютну гру у Чемпіонаті Англії 30 листопада 1986 року проти «Ньюкасл Юнайтед».[3] Починаючи з сезону 1987—1988 Інс регулярно виходить на поле, демонструючи усім талан гравця, який володіє чудовою швидкістю, відчуттям пасу, вмінням оборонятися та потужним ударом. В той час на нього звертають увагу тренери молодіжної збірної Англії віком до 21 року, за яку він проводить декілька поєдинків. В серпні 1988 року почався визначний сезон у кар'єрі футболіста. «Вест Гем Юнайтед», який тоді боровся за право залишитись у вищому дивізіоні, завдяки двом голам Інса сенсаційно переміг у чвертьфіналі Кубка Ліги діючого чемпіона — «Ліверпуль» з розгромним рахунком 4-1. Однак в півфіналі Молотобійці поступились скромному клубу «Лутон Таун» та по завершенні сезону повинні були залишити вищий дивізіон. Керманич «Вест Гем Юнайтед» Джон Лайолл після 15 років роботи в команді подав у відставку. У наступному сезоні Пол відіграв одну зустріч у Другому Дивізіоні, після чого молодого півзахисника придбав гранд англійського футболу — «Манчестер Юнайтед» за 1 мільйон фунтів.

Дебют Інса за «Манчестер Юнайтед» відбувся 16 вересня 1989 року в матчі проти «Міллуолу», який Дияволи перемогли з рахунком 5-1, а Пол разом з новими одноклубниками, тогочасним капітаном команди Браяном Робсоном та Нілом Веббом, створив надійну та могутню лінію півзахисту. І вже у першому сезоні в новій команді Пол здобув і свій перший трофей з клубом — «Манчестер» виграв Кубок Англії перегравши у фіналі на «Вемблі» «Кристал Пелес» з рахунком 1-0 (перший матч завершився унічию 3-3).

Протягом наступних чотирьох років, коли кар'єра легенди клубу Капітана Марвела вже поступово починала підходити до завершення, саме Пол став ключовою фігурою в цетрі півзахисту «Юнайтед», де він виділявся своїми сміливими підкатами, філігранними навісними передачами та потужними ударами, хоча голами відзначався досить рідко. Один з його найкращих матчів в Прем'єр-лізі відбувся в січні 1994 року, коли Пол зробив дубль (2-2) на виїзді проти свого колишнього клубу «Вест Гем Юнайтед».

В другій частині сезону 1992-93 новим партнером Інса в півзахисті став шотландець Браян МакКлер, який був змушений змінити амплуа та поступитись місцем в нападі новачку команди Еріку Кантона. А вже в наступному сезоні 1993-94 пару Полу складав інший новачок «Юнайтед» — молодий ірландський півзахисник Рой Кін, якого придбали у «Ноттінгем Форест» за рекордну на той час трансферну суму для Прем'єр-ліги — 3,75 мільйонів фунтів стерлінгів.

Свій другий трофей у складі Червоних дияволів Інс здобув 15 травня 1991 року, коли «Юнайтед» завдяки двом голам Марка Гьюза, здолав у фіналі Кубку Кубків УЄФА іспанську «Барселону» з рахунком 2-1 в Роттердамі. А через рік Пол став володарем ще одного трофею — Кубка Ліги, де у фіналі манкуніанці святкували перемогу над клубом «Ноттінгем Форрест».

Півзахисник манкуніанців Пол Інс під час матчу Прем'єр-ліги проти «Евертона». 1993 р.

В наступному сезоні 1992-93 «Манчестер Юнайтед» змагається в новоствореній Прем'єр-лізі, а Інс разом зі своїм найкращим другом Раяном Ґіґґзом стають лідерами легандарної команди, яка складалась з таких зірок як Марк Г'юз, Ерік Кантона, Петер Шмейхель, Андрій Канчельскіс, Стів Брюс та Деніс Ірвін. І ця команда виграє перший за 26 років чемпіонат, а Пол поповнює свою колекцію ще одною нагородою лише за три роки виступів за МЮ.

В сезоні 1993-94 «Манчестер Юнайтед» знов домінує в чемпіонаті та виграє "«дубль»: Прем'єр-лігу та Кубок Англії. В наступному сезоні в останньому турі чемпіонату Інс та «Юнайтед» вирушають до Лондона на матч проти «Вест Гем Юнайтед», в якій МЮ потрібні були лише три очки, щоб здобути чемпіонство. Однак манчестерцям так і не вдалося премогти, а «Блекберн Роверз», який незважаючи на поразку від «Ліверпуля», все-таки обійшов манкуніанців на одне очко та виграв національну першість. Але сезон закінчився і ще одною невдачею — цього разу прикрою поразкою у фіналі Кубка Англії від «Евертона».

Влітку 1995 року, тренер МЮ Алекс Фергюсон продає Інса міланському «Інтеру» за 7,5 фунтів стерлінгів, яка на той час стала найвищою в історії трансферною сумою заплаченою за англійського гравця.

Пол Інс #8 — капітан міланського «Інтера». 1995-97 рр.

В сезоні 1995—1996 міланцям не вдається здобути 14-те скудетто для клубу і вони посідають лише 7-ме місце в Серії А. Проте, для Інса перший сезон склався досить непогано, він виходив на поле регулярно і пропустив лише чотири зустрічі чемпіонату. В наступному році, і ще в одному вдалому сезоні для Пола у футболці нерадзуррі, він забив 6 голів в 26-ти матчах, а його команда фінішувала третьою у Серії А. Тоді ж «Інтер» змагався і на європейській арені, де клуб дійшов до фіналу Кубку УЄФА. В 1/8 у матчі-відповіді проти «Боавішти» Пол відзначився голом . А вже в наступних раундах, здолавши на своєму шляху бельгійський «Андерлехт» та французький «Монако», міланський клуб вийшов до фіналу. В першому виїзному матчі проти гельзенкірхенського Шальке, в якому «чорно-сині» поступалися з рахунком 1-0 (переможний м'яч забив Марк Вілмотс), Інс участі не брав. Вдома, на стадіоні Джузеппе Меацца Пол повертається на поле, а команда перемагає гостей 1-0 завдяки голу Івана Саморано наприкінці зустічі. В доданий час не вдалося виявити переможця, і вже в серії післяматчевих пенальті, після невдало виконаних ударів від Івана Саморано та Арона Вінтера, «Інтер» поступився 4-1.

Попри те, що президент міланського клубу Массімо Моратті запропонував Інсу новий контракт, Пол все-таки вирішив відмовитись та повернутись на Туманний Альбіон.

Пол Інс у складі «Ліверпуля». 1997-99 рр.

Ще однією причиною залишити Італію для Інса була необхідність в тому, щоб його син Томас ходив до англійської школи. Цей перехід коштував Червоним 4.5 мільйонів фунтів, однак трансфер був великою несподіванкою для багатьох, тому що через одвічне суперництво «Манчестер Юнайтед» та «Ліверпуля», мало кому вдавалося за свою кар'єру пограти за обидві команди.

Перший сезон на «Енфілді» для Інса склався досить невдало, клуб переживав не самі найкращі свої роки, головною причиною чого, стала погана дисципліна в команді. Преса навіть почала називати деяких гравців «Ліверпуля» «Спайс Бойз» (за аналогією з «Спайс Ґерлз» відомою поп-групою того часу), а саме Стіва МакМанамана, Роббі Фаулера, Джейсона МакЕйтіра та Джеймі Реднаппа, через те, що вони, нібито, приділяли більше часу своєму зовнішньому вигляду та розвагам, що лише заважало їм зосередитись на тренуваннях та виступах за клуб. Всі вони були хорошими друзями Інса, який мав не найкращу репутацію у пресі, тому і Пол також потрапив до списку «Спайс Бойз».

В другому сезоні Інс знов нічого не виграв з клубом, однак відзначився особливим для себе досягненням, забивши гол у ворота своєї колишньої команди «Манчестер Юнайтед» на «Енфілді», який приніс мерсісайдцям у матчі нічию.

Однак влітку 1999 року, керманич «Ліверпуля» Жерар Ульє продав 31-річного Інса до «Мідлсбро» за 1 мільйон фунтів, до команди, яку тоді очолював колишній партнер Пола по виступам за «Манчестер Юнайтед», Браян Робсон. Інс був обраний капітаном команди та провів на Ріверсайд Стедіум наступні три роки, зігравши за клуб понад 100 поєдинків, відзначившись 9-ма голами. У 2002 році Інс перейшов до «Вулвергемптона» на правах вільного агента і в першому ж сезоні допоміг клубу вийти до Прем'єр-ліги. Інс планував завершити кар'єру гравця по завершенні сезону 2004-05, але через призначення Глена Годла головним тренером Вовків, Пол вирішив пограти ще один рік. В квітні 2006, після розмови зі своїм другом Тедді Шерінгемом, Інс проявив бажання провести ще один сезон в команді. Однак в липні того ж року, новий наставник Мік Маккарті заявив, що відмовляється від послуг Інса. Після того як Пол залишив клуб, він висловив бажання в майбутньому повернутись на Молінью як тренер та очолити Вовків.