Приватна бібліотека

У Месопотамії було безліч приватних бібліотек, багато з яких мали великі колекції, де налічувалося понад 400 клинописних табличок.[2] Ядром цих приватних бібліотек були переважно тексти, написані самими власниками після того, як вони засвоїли мистецтво писаря. Якими б незначними не здавалися ці бібліотеки, вони заклали основу для колекції бібліотеки Ашшурбаніпала.[2]

Хоча приватні бібліотеки в Стародавньому Єгипті не були звичайним явищем, вони все ж існували. Одна з проблем при виявленні потенційних приватних бібліотек полягає в тому, що часто важко відрізнити особисту бібліотеку від бібліотеки, що належала храму.[3] Проте, особисті бібліотеки існували в той час, і, можливо, їх більше, ніж прийнято вважати. У кількох приватних гробницях були знайдені тексти, зміст яких носить науковий характер. Крім того, великі скупчення сувоїв папірусу були розкопані в житлових кварталах.

Артефакти періоду Середнього царства (2055—1650 рр. до н. е.) дають більше підказок про наявність приватних бібліотек у Стародавньому Єгипті. Наприклад, одна могила містила скриню з книгами про бюрократичні відносини, гімни і заклинання (всього 20 томів). Досить велика колекція, яка відноситься до часу тринадцятої династії, належала лікарю або некроманту і містила безліч міркувань про медицину і магію.

Велика приватна бібліотека, яка включала в себе близько 50 рукописів, належала писареві Кенерхепшефу. Ця колекція містила інформації з різних предметів — від інструкцій по листуванню до астрології (у тому числі заклинання і тлумачення снів). Ця конкретна бібліотека охоплювала багато поколінь, передаючись від одного члена сім'ї іншому, що показує значимість бібліотеки.

У 600 році до н.е. бібліотечні та архівні колекції в Стародавній Греції процвітали. Протягом наступних трьох століть культура письмового слова досягла свого апогею. Хоча в деяких містах, наприклад в Афінах, були створені публічні бібліотеки, доступні всім громадянам, більшість громадян не вміла читати.

Проте, приватні книжкові колекції, що належали еліті і провідним громадянам, росли, поряд з чудовими будинками для їх зберігання. Приватні бібліотеки створювалися не тільки багатими людьми, а й професіоналами, включаючи лікарів і вчених, які постійно потребували довідкової інформації. Такі відомі вчені, як Евріпід, Геродот, Фукідід і навіть Платон, мали свої значні приватні бібліотеки.

Аристотель був однією з найпомітніших фігур в Стародавній Греції і також мав власну приватну бібліотеку. Створивши свою особисту колекцію в бібліотеці при ліцеї, Аристотель дозволив своїм учням і колегам використовувати її.[4] Після його смерті його колекція виросла і включала в себе роботи Теофраста і дослідження студентів. Вважалося, що колекція була розпорошена після смерті Теофраста. У той час як більша частина колекції імовірно була доставлена ​​в Рим і Константинополь, інша частина колекції була продана Александрійській бібліотеці, але пізніше була знищена разом з бібліотекою.

У Стародавньому Китаї було багато приватних бібліотек. Ці установи називалися «книжковими будиночками» і були широко поширені в часи династії Сун.[5] Під впливом дрібноселянської свідомості, патріархальної системи, нестачі книг та інших чинників тоді домінувало мислення «прихованої книги».[6] Не всі приватні бібліотеки в стародавньому Китаї були недоступні для публіки. Деякі власники робили свої колекції відкритими.[7]

Фасад зруйнованої Бібліотеки Цельса в Ефесі

Найбільш ранні бібліотеки, що з'явилися в Римі, були приватними і найчастіше створювалися на основі військових трофеїв. Наприклад, коли римський полководець Емілій переміг македонського царя Персея в 168 році до н.е., єдиною здобиччю, яку він хотів залишити собі, була особиста бібліотека царя.[8] Аналогічним чином, у 86 році до н.е. римський полководець Сулла присвоїв бібліотеку сумно відомого грецького бібліофіла і клептобібліофіла Апеллікона з Теосу. Нарешті, близько 73 року до н.е., Лукулл захопив і привіз в Рим приватну бібліотеку царя Понтійського царства Мітрідата VI.[8] Майже у кожному дворянському будинку була бібліотека, і практично кожна був розділена на дві кімнати: одна для латинських текстів, інша — для грецьких.[8] До приватних бібліотек римського періоду можна віднести Віллу Папірусів, будинок Менандра, будинок Августа і Золотий будинок імператора Нерона.

Мадам Рекам'є у власній бібліотеці

Ренесанс знову викликав інтерес до збереження нових ідей великих мислителів того часу. Королі європейських країн створили бібліотеки, деякі з яких стали національними бібліотеками сучасності. Крім того, заможні люди почали створювати і розвивати свої власні приватні бібліотеки.

Національна бібліотека Франції в Парижі була заснована 1367 року як Королівська бібліотека короля Карла V. У Флоренції, Італія, Козімо Медічі мав приватну бібліотеку, яка лягла в основу Бібліотеки Лауренціана. Ватиканська бібліотека була також заснована в 15 столітті. Папа Миколай V допоміг оновити Ватиканську бібліотеку, пожертвувавши сотні особистих рукописів у колекцію.

Створення і розширення університетів спонукало дарувати приватні бібліотеки університетським бібліотекам. На початку 15 століття Хамфрі, герцог Глостерський, пожертвував свою бібліотеку Оксфордському університету.