Адміністративно-територіальний устрій Києва

Перший офіційний адміністративний поділ міста на частини відбувся наприкінці XVIII століття. Згідно з указом імператриці Катерини ІІ від 17 квітня 1787 року було затверджено план Києва[5], яким визначалася частина для будівництва кам'яних споруд, яка отримала назву Володимирова, на честь св. Володимира — Хрестителя Русі. Ця частина міста займала територію нинішніх Липок та Печерська. Цим же указом визначалося ще дві частині міста — Старий Київ та Поділ.

На картах 1803 і 1812 року частини міста були зазначені під номерами. Перша — у районі Липок та Печерська, друга — у Старому Києві та третя — на Подолі.

На початку 1830-х років у місті налічувалось вже п'ять частин. Починаючи з жовтня 1834 року, за указом імператора Миколи І Київ поділявся на шість частин: 1-шу Печерську, 2-гу Либідську, 3-тю Дворцову, 4-ту Старокиївську, 5-ту Подільську і 6-ту Плоську[6].

Починаючи з 1874 року, коли було затверджено черговий офіційний план міста, міські частини було названо поліцейськими дільницями.

У березні 1879 року було утворено дві нові поліцейські дільниці: Бульварну та Лук'янівську[7].

На жовтень 1917 року в Києві існувало 8 районних дум: Либідська, Лук'янівська, Печерська, Подільська (з місцевістю Плоске й Трухановим островом), Пріорська-Куренівська (включала Пущу-Водицю), Солом'янська, Старокиївська, Шулявська-Бульварна[8].

У березні 1921 в Києві більшовики створили 6 партійно-територіальних районів: Деміївський, Міський, Печерський, Подільський, Солом'янський, Шулявський[9]. У жовтні 1922 року територію міста було поділено на десять міліцейських районів: Центральний, Бульварний, Подільський, Шулявський, Либідський, Солом'янський, Печерський, Деміївський, Святошинський та Куренівський[10]. Натомість партійно-територіальних районів станом на 1923 рік залишалося вже п'ять: Подільський, Печерський, Солом'янський, Шулявський та Деміївський[11].

У січні 1924 року Печерський район було перейменовано на Ленінський[12], а у березні 1925 року Подільському району було надану назву Петрівський[13]. У 1923 року Шулявський район був перейменований на Раковський, на честь Християна Раковського, з 1927 року — Жовтневий район.

Кількість районів, як і їхні межі, не були сталими, постійними, вони весь час змінювались. У 1922–1925 роках у місті було п'ять районів, в 1927 році — сім, а в 1932 році — чотири.

Після перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва, Київська міськрада 11 березня 1934 року постановила утворити в місті чотири райради (за кількістю районів): Ленінську, Сталінську, Петрівську і Жовтневу, що й було здійснено під час виборів 1934 року[14].

В 1935 році на базі земель селищ Осокорки, Позняки, Биківня, Аварійного, хуторів Червоного та ім. Тараса Шевченка, колишніх слобідок Микільської, Кухмистерської, Воскресенської та Передмістної було утворено Дарницький район.

Адміністративно-територіальний поділ Києва у 1937–1938 роках

4 квітня 1937 року ЦВК УРСР було затверджено постанову, за якою у Києві замість п'яти районів утворювалося вісім: Ленінський, Сталінський, Молотовський, Кагановичський, Кіровський, Жовтневий, Петрівський і Дарницький.

• Ленінський район охоплював невелику територію навколо сучасного Хрещатика. Територія району — 280 га.
• Сталінський район займав територію навколо залізничного вокзалу від вулиці Леніна, Солом'янку, залізничну колонію, селище Першого Травня та Олександрівську слобідку. Територія району — 1765 га.
• Молотовський район, виділений з існуючого Жовтневого району, включав в основному територію Лук'янівки та частину центру — новостворюваний Урядовий майдан, вулицю Короленка від її початку до вулиці Леніна, територію вулиці Гершуні, Нероновича та Дмитрівської. Територія району — 980 га.
• Кагановичський район займав територію навколо Червоноармійської вулиці, а також всю Сталінку, Забайків'я, Совки, Голосіїв та Мишоловку. Територія району — 5480 га.
• Кіровський район утворено в основному на базі Печерська, Звіринця та Телички. Територія району — 2120 га.
• Жовтневий район у свої межі включав територію Шулявки, Караваєвих Дач, Сирця, селища Шевченка та Святошина. Територія району — близько 10 тис. га.
• Петрівський район займав територію сучасного Подолу, Куренівки, Пріорки та Пущі-Водиці. Нагірну частину Татарки та Юрковиці було передано до Молотовського району. Це був найбільший район міста, його територія складала 13 738 га.
• Дарницький район займав територію всього лівобережжя міста, а також Труханів острів. Територія району — 8580 га[15].

9 квітня 1938 року постановою ЦВК УРСР було утворено Залізничний район, до якого відійшла частина території Сталінського і Кагановичського районів. До складу новоутвореного району увійшли селище Першого Травня, Чоколівка, Олександрівська слобідка, Батиєва гора, непарний бік вулиці Саксаганського (від рогу вулиці Короленка до вулиці Комінтерну), вулиця Комінтерну від залізничного вокзалу до вулиці Саксаганського, смуга відчуження вздовж залізниці від вокзалу до Поста Волинського[16].

Такий адміністративний устрій зберігався до початку окупації міста у вересні 1941 року.

Постановою Київської міської управи від 13 жовтня 1941 року було утворено 11 районів, на чолі яких постали районові управи: Богданівська, Подільська, Софіївська, Печерська, Шевченківська, Залізнична, Ярославська, Володимирська, Святошинська, Дарницька та Куренівська[17][18]. Того ж дня колишній Жовтневий район було перейменовано на Володимирський[19].

З 1 січня 1943 року на підставі вказівок штадткомісара міська управа м. Києва провела скорочення: Святошинська, Куренівська та Богданівська районові управи були ліквідовані, територія Святошинського району підпорядкована Володимирській районовій управі, Куренівського — Подільській, Богданівського — Шевченківській[20].

Після звільнення Києва у 1943 році у в Києві було відновлено дев'ять довоєнних районів: Дарницький, Жовтневий, Залізничний, Кагановичський, Ленінський, Молотовський, Печерський (до війни — Кіровський), Подільський (до війни — Кіровський), Сталінський.

Цей адміністративний поділ у загальних рисах зберігався фактично до адміністративної реформи 2001 року (з урахуванням зростання міської території та будівництва нових житлових масивів). Так, в 1969 року з Дарницького району був виділений Дніпровський район; в 1973 року був створений Ленінградський район; в 1975 році — Мінський, у 1987 році створені Харківський і Ватутінський райони.

Також проводилися перейменування районів — в 1957 році Кагановичський район був перейменований в Московський, а Молотовський — у Шевченківський; в 1961 році Сталінський район перейменовано Радянський[21], а в 1992 році  — Ленінський район перейменували в Старокиївський.

Варто зауважити, що домінували не географічно прив'язані назви районів, а ідеологічно: з чотирнадцяти районів до географії були прив'язані тільки Дніпровський , Дарницький , Печерський і Подільський[22].

Мапа Києва кінця 1980х років.