Південний вокзал (станція метро)
Південний вокзал — 2-га станція Холодногірсько-Заводській лінії Харківського метрополітену між станціями «Холодна гора» та «Центральний ринок». Введена в дію 23 серпня 1975 року.
| Південний вокзал | |
|---|---|
|
Холодногірсько-Заводська лінія  | |
| Загальні дані | |
| Тип | пілонна |
| Платформи | |
| Кількість | 1 |
| Тип | острівна |
| Форма | пряма |
| Довжина | 102 м |
| Ширина | 10 м |
| Будівництво | |
| Дата відкриття | 23 серпня 1975 |
| Архітектор(и) | В. А. Співачук |
| Інженер(и)-конструктор(и) | Ю. Е. Крук, Ю. А. Коровкін |
| Транспорт | |
| Виходи до |
 вул. Євгена Котляра, Привокзальний майдан |
| Наземний транспорт |
Т: 1, 3, 5, 6, 7, 12, 20 Тр: 11 А: 221, 246, 250, 254, 277, 278, 282, 302, 303 залізнична станція Харків-Пасажирський |
| Інше | |
| Час відкриття | 05:30 |
| Час закриття | 00:00 |
| Географічні координати | 49°59′22″ пн. ш. 36°12′18″ сх. д. |
| Стільниковий зв'язок | Київстар |
| |
| Холодногірсько-Заводська лінія | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Легенда
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Технічна характеристика
Трисклепінна станція пілонного типу з острівною платформою.
Колійний розвиток
Станція без колійного розвитку.
Оздоблення
За задумом авторів, вона повинна давати приїжджому перше уявлення про Харків. Не зважаючи на те, що комплекс залізничного вокзалу зазнав значну реконструкцію — станція «Південний вокзал» Харківського метрополітену органічно вписується у сучасність. Склепіння станційних залів спираються на пілони лаконічної форми. Оздоблення світло-жовтим мармуром «газганом». Посередині кожного пілона — вертикальна виїмка, завдяки чому вони виглядають менш масивними. Полегшують конструкцію станції і прорізи у перекриттях над проходами між пілонами. Уздовж підстав склепінь встановлені бетонні світлові карнизи, за якими знаходяться люмінесцентні лампи. Світло, яке відбивається білими склепіннями, робить зали вище і просторіше. Люстри розширюють догори смуги з мармуру світло-жовтого кольору на облицьованої сірим мармуром торцевої стіни середнього залу нагадують потужні промені локомотивних прожекторів.
Архітектурне рішення трипрогінного вестибюля підпорядковане загальному задуму станційного комплексу. Його колони і стіни також оздоблені мармуром «газганом», підлога з полірованих плит сірого граніту і чорного лабрадориту з родовищ Житомирської та Кіровоградської областей. До вестибюля примикає ще один просторий підземний зал, де розташовані каси приміського сполучення і куди сходяться підземні переходи.
Розташування
Станція розташована під Привокзальним майданом, з якою з'єднана двома переходами. З одного вихід веде до будівлі управління Південної залізниці, з іншого — до Привокзального поштамту і північних приміських кас вокзалу. Два тунелі ведуть прямо до залізничних платформ, у просторому переході розташовані торгові ряди, телефони-автомати. З підземного переходу виходи також ведуть у центральну залу Південного вокзалу.
Будівництво
Будівництво станції велося в складних гідрогеологічних умовах із застосуванням заморожування ґрунтів. Тут практично була створена фабрика з виробництва холоду зі складними комунікаціями. Роботи з заморожуванню ґрунтів велися впродовж п'ять років. За цей час будівельники пробурили в цілому 24 км свердловин, з них для станційних тунелів, що споруджувалися закритим способом — 15 км. Саме по цих каналах холод проникав глибоко у ґрунт, створюючи надійний льодовий захист навколо тунелів. Замкнута несуча стіна завтовшки 6 м із замороженого ґрунту відгородила котлован вестибюля станції, який споруджувався відкритим способом на великій глибині. Холод по дворядним свердловинам подавався під тиском двома компресорами.
Про майстерність будівельників говорить хоча б такий факт. Проєкт передбачав просідання будівлі Південного вокзалу, під яким проходять колійні тунелі, на 100 мм. На ділі ж воно осіло всього на 8 мм.
Цікаві факти
- «Південний вокзал» — єдина станція Харківського метрополітену, побудована спочатку для прийняття 4-вагонних потягів. Для прийняття 5-вагонних потягів довелося подовжувати бічні тунелі станції. Станом на середину 2010-х років на платформі можна побачити проходи у службові приміщення станції, закриті металевими ґратами. Ці проходи повинні були виходити у тунель, але після подовження станції стали доступні з платформи.
- Початковий проєкт пускової ділянки передбачав кінцеву станцію «Південний вокзал», проте в ході досліджень з'ясувалося, що глини в районі станції слабкі, і додаткові роботи під вокзалом (тобто будівництво оборотних тупиків) можуть призвести до сильного осідання залізничної станції Харків-Пасажирський. Через це було вирішено подовжити трасу на захід, зробивши кінцевою станцію «Холодна гора».
- «Південний вокзал» — єдина станція метро в Харкові, на якій збереглася будка оператора ескалатора, що розташована на платформі.
Література
- Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель / [Сост. А. Ю. Лейбфрейд, В. А. Реусов, А. А. Тиц].- Х.: Прапор, 1985. — 151 с, ил.