Піяле-паша

Піяле отримав освіту в Ендеруні. Закінчивши Ендерун в 1547 році, отримав звання капиджі-баші (начальник внутрішньої охорони султанського палацу)[8][1][4].

У 1554 році він став санджак-беєм Галліполі і капудан-пашею (головним адміралом флоту Османської імперії)[4]. Брав участь в нападі на острови Ельба і Корсика разом з такими видатними адміралами, як Тургут-реїс і Саліх-реїс. У травні 1555 султан Сулейман I послав його на прохання Катерини Медичі, матері короля Франциска II, із завданням допомогти Франції у протистоянні з імперією Габсбургів. Османський флот під керівництвом Піяле-паші з'єднався з французьким флотом біля Пйомбіно і успішно відбив напад, захопивши кілька іспанських фортець на Середземному морі[1][9].

Після невдалої спроби захопити саме Пйомбіно і острів Ельбу, у 1556 році Піяле-паша напав на міста Оран і Тлемсен в Алжирі і повернувся зі здобиччю в Стамбул[10]. У наступному році (в травні 1557 року[1]) він повернувся в море з шістдесятьма кораблями, опанував портом Бенезерт (сучасна Бізерта)[10] в Тунісі і до зими патрулював узбережжя Північної Африки, повернувшись до Стамбулу 11 грудня[1].

30 грудня 1557 р. король Франціїї Генріх II написав листа султану Сулейману з проханням про позику коштів, калійної селітри та флоту з 150 галер. Завдяки роботі посла Жана Кавенака де ла Вінья, прохання Генріха II було задоволено і в 1558 році османського флот було відправлено на допомогу Франції[11].

Османська армада покинула Константинополь у квітні 1558 року. 13 червня 1558 р., Піяле-паша разом з Тургут-реїсом зайшов в Мессинську протоку і захопив Реджо-ді-Калабрію. Звідти їх флот пройшов до Еолійських островів, Амальфі, Сорренто і Масса-Лубренсе. Вони висадилися у Торре-дель-Греко на узбережжі Тоскани і Пйомбіно, однак не досягнув якихось помітних успіхів, крім пограбування Сорренто, що відносилось до володінь Іспанії на півдні Італії, де османи захопили 3000 полонених[12].

У липні османський флот почав напади на Балеарські острови[13]. Османські сили складалися з 15 000 військ на 150 військових кораблях. Після того, як перший напад на Мао було відбито, османи напали на місто Сьюдадела на Менорці, гарнізон цитаделі якої складав лише 40 солдат[14]. Після декількох днів облоги місто і цитадель впали. Османський флот захопив багату здобич і взяв велику кількість жителів в полон для подальшого продажу в рабство[10].

У вересні 1558 році вони підійшли до іспанського узбережжя перед нападом на Менорку[1][9].

Після пограбування османським флотом Балеарських островів, король Іспанії Філіп II звернувся до папи Павла IV і його союзників в Європі, щоб протистояти Османській загрозі. На папський заклик було утворено союз Генуезької республіки, Великого Тосканського герцогства, Папської області і Мальтійського ордена.

У березні 1560 року союзний іспансько-італійський флот під командуванням Джованні Андреа Доріа, племінника знаменитого генуезького адмірала Андреа Доріа, зібрався в Мессіні. Іспанськими силами командував віце-король Сицилії герцог Медінаселі[15]. На кораблях перебувала армія з 14 тисяч військових. Флот підійшов до острова Джерба біля берегів Іфрикії і захопив її головну фортецю — османський форт Бордж-ель-Кебір. Шейхи острова визнали сюзеренітет іспанського короля і зобов'язалися сплатити йому данину в розмірі 6 тисяч екю. Герцог Медінаселі очікував побачити турків не раніше середини червня, але вже 11 травня османські кораблі з'явилися біля берегів Джерби і з ходу приступили до висадки на острів[1]. Османський флот на чолі з Піяле-пашею подолав відстань від Стамбула до Джерби всього за двадцять днів і застав супротивників непідготовленими. Іспанська командувач залишив на Джербі експедиційний корпус і, відступаючи, повів свої кораблі на північ. Піяле-паша переслідував його і 14 травня в протоці біля островів Керкенна флот християн був знищений[16]. Після цього на Джербу висадився Тургут-реїс на чолі п'ятитисячного війська. З кораблів Піяле-паші висадилося ще сім тисяч чоловік. 31 липня, після двох місяців облоги, форт здався[17]. Піяле-паша доставив в Стамбул близько 5000 полонених[18].

Тріумфальне повернення флоту в Стамбул було описано Ож'є Гісленом де Бусбек[19]. 27 вересня сам Сулейман перебував на терасі палацу, що виходить на порт, вшанувавши адмірала[17] при вході флотилії в порт. На юті флагмана були виставлені захоплені в полон Альваро де Санде, генерал Санчо де Левія (командир ескадри Сицилії) і генерал ескадри Неаполя Беренджер Кекеннес. Захоплені в битві європейські галери тягли на буксирі, без щогл і рулів[20]. Через три дні скутих разом трьох видатних полонених провели по вулицях Стамбула від арсенала до дивану. Дону Альваро зробили пропозицію стати головнокомандувачем армії проти Персії, якщо він зречеться своєї віри і відмовиться від служби імператору[21]. Він її відкинув і був звільнений з ув'язнення разом з доном Санчо де Левія завдяки клопотанню Гіслена де Бусбек і обіцянці викупу[22]. Перебував в Стамбулі в будинку Гіслена і через 4 роки був викуплений з полону[22].

Однак, незважаючи на свій тріумф, Піяле-паші з труднощами вдалося уникнути серйозних неприємностей. Бусбек стверджує, що Піяле-паша приховав на Хіосі Гастона, сина герцога Медінаселі, щоб самому отримати за нього викуп. Рустем-паша запідозрив його і за вказівкою Сулеймана почав розшук. Піяле-пашу врятувала своєчасна смерть Гастона від чуми. Гаммер, а також Бусбек підозрюють Піяле в тому, що він якимось чином посприяв смерті юнака[23][24] .

Мальта, карта Пірі-реїса

У 1565 році Піяле-паша був четвертим візиром і разом з Тургут-реїсом командував османськими військами при облозі Мальти .

Сулейман звелів:

«Я маю намір завоювати острів Мальта, і я призначив Мустафу-пашу командувачем в цій кампанії. Острів Мальта — це штаб-квартира невірних. Мальтійські лицарі вже заблокували маршрут, який використовується паломниками-мусульманами і торговцями в східній частині Білого моря[25] по шляху до Єгипту. Я наказав Піяле-паші взяти участь в поході з Імперським флотом»[26].

Великий візир Алі, проводжаючи армаду і дивлячись на Мустафу-пашу і Піяле-пашу, саркастично зауважив:

«Ось два пана з розвиненим почуттям гумору, любителі опіуму і кави. Вони відправляються на розважальну прогулянку до островів. Готовий посперечатися, що весь вантаж — це арабські зерна і мак»[27][28].

До моменту підходу противника на острові було приблизно 540 лицарів з зброєносцями, близько 1 000 іспанських піхотинців і ополчення в кількості близько 4 000 чоловік. Османська армія складалася з 40 000 чоловік, і прибула на більш ніж 200 судах (включаючи 130 галер, 30 галеасів і 11 вітрильних суден)[29]. Османський флот підійшов до Мальти 18 травня 1565 року. Кораблями командував Піяле-паша, сухопутними військами — Кізілахметлі Мустафа-паша.

23 травня розпочався обстріл форту святого Ельма. Через кілька днів прибув Тургут-реїс, який особисто прийняв командування облогою. Форт протримався 31 день. Коли 23 червня османська армія нарешті пробила собі шлях всередину, то з початкового гарнізону в живих залишилася дрібка людей. Турки захопили всього 9 полонених. Натомість, втрати османів були такі великі (близько 8 000 осіб, включно із самим Тургут-реїсом[29]), що, за словами Франческо Балби , Мустафа-паша сказав: «Якщо настільки маленький син так дорого обійшовся нам, то яку ціну ми повинні заплатити за батька?»[30][29].

Драгут (Тургут-реїс), Мустафа і Піяле на Мальті, фреска Маттео Переса д`Алеччо, XVI століття

Після взяття Форту святого Ельма активність нападників зосередилася на двох укріплених містах — Сенглеа і Біргу. Щоб зайняти нові позиції на південь від їм довелося тягнути всі свої важкі гармати і припаси. Крім того, в день падіння форту святого Ельма до мальтійських лицарів прибуло підкріплення з Сицилії — 1000 осіб, в тому числі 42 лицаря. Після того, як на допомогу до лицарів 7 вересня прибуло ще 9 тисяч осіб, османська армія зняла облогу і відпливла з Мальти [29]. Піяле-паша і Мустафа-паша заздалегідь послали Сулейману повідомлення про невдачу, що, як вважали сучасники, врятувало їх голови. «Тільки зі мною мої армії домагаються тріумфу!» — сказав Сулейман, отримавши звістки про невдачі[31][29]. Деякі звинувачували в цій невдачі Піяле, інші — сераскіра Мустафу-пашу. Щоб не лякати населення Стамбулу сумним видовищем переможених галер, пошкоджених в боях, Піяле було наказано зайти в порт вночі[32][31]. В дивані, який відбувся невдовзі після цього, Сулейман не звертався до першого і другого візирів Соколлу-паші і Пертеву-паші, і до решти теж, щоб пом'якшити якось немилість п'ятого візира, сераскіра Мальтійської експедиції, з яким він не розмовляв[32]. Ахмед-паша, бейлербей Румелії був в поході на Софію, коли він дізнався про повернення свого брата сераскіра Mустафи. Серед людей в свиті Ахмеда в якості читальника Корану був майбутній історик Селанікі. Саме з його слів відомо про більшість подій того часу[33].

Мустафа-паша позбувся і своєї посади і милості султана Сулеймана I, в той час як Піяле-паша зберіг звання капудан-паші і залишився султанським фаворитом[3].

Франческо Солімена . «Винищення Джустініані на Хіосі»

Ще в 1458 році, за часів Мехмеда Фатіха, Хіос погодився платити данину султану але острів підпорядковувався Генуї, що не влаштовувало османів. У квітні 1566 Піяле-паша мирно зайняв Хіос[1]. Флот, яким командував Піяле-паша, встав на якір біля входу в гавань 14 квітня[34]. Піяле-паша надіслав правителям острова розпорядження з'явитися на його флагман. Там османський адмірал оголосив, що жителі Хіоса прогнівали султана, оскільки вони розсилають усюди шпигунів, надають притулок рабам-утікачам та італійським піратам і не платять данину. Судячи з усього, звинувачення були не безпідставні. Піяле-паша оголосив вимогу султана зайняти Хіос. Після переговорів з правителями острова, його війська висадилися на острів, боєприпаси і склади були конфісковані, було піднято турецький прапор. Потім на берег зійшов Піяле-паша. Двох солдатів, що образили мирних городян, показово посадили на кіл. На наступний день Піяле-паша наказав розбити статуї святих в соборі і двох церквах, і церкви перетворити в мечеті, але собор був залишений єпископу[35]. Управителі острова були заарештовані і після відправлені в Кафу. Їх було звільнено лише через 4 роки після довгих прохань Пія V і французького посла[36].

Османи заарештували близько п'ятисот чоловік, що в більшості своїй не були жителями острова Хіос, їх завантажили на галери, щоб потім продати або отримати за них викуп. Серед них було безліч лицарів Мальтійського ордена, а також Вінченцо Джустініані з іншими 12 правителями. Крім того, хлопчики з родини Джустініані у віці між 12 і 16 роками (21 підліток) були доправлені до Стамбулу. Легенди сім'ї Джустініані свідчать, що їх примушували зректися католицької віри, троє з них прийняли іслам, але решта 18 не підкорилися і були вбиті після жорстоких тортур 6 вересня 1566 року. За сімейними переказами вони були канонізовані[37].

На Хіосі Піяле-паша залишив невеликий гарнізон і відправився до Наксос, який теж підкорився османам. Потім Піяле-паша попрямував до узбережжя Апулії і спустошив його та привіз султану багаті трофеї[36].

Аудієнція третього візира Піяле-паші. Шехнаме-і Селім хан, TSM, A3595, fol.29a [38]

Майже через місяць після смерті Сулеймана, його син від Роколани-хуррем Селім прибув в Белград, викликаний листом Соколлу Мехмеда-паші і зайняв престол під ім'ям Селіма II. Соколлу Мехмед-паша став великим візиром, Піяле-паша отримав пост третього візира[1][4], тоді як другим візиром став Перт-паша, а четвертим візиром — Семиз Ахмед-паша[39].

Але в Стамбулі під час урочистостей спалахнув бунт яничар. Яничари збунтувалися, висловлювали невдоволення невиплатою платні, ображали візирів, що супроводжували султана. Вони навіть проклинали останки Сулеймана і погрожували його труні[40]. Перт-пашу скинули з коня і збили з голови тюрбан, Піяле-пашу, який спробував умовити їх заспокоїтися, стягнули з коня і напали на Ферхада-пашу[41]. Семиз Ахмед-паша і Мехмед-паша Соколович почали розкидати пригоршні монет, і це допомогло візирам відступити до воріт[42]. Сміливе втручання аги яничарів Муезинзаде Алі-паши не врятувало ситуацію. За наполяганням Соколлу, Селім оголосив про роздачу подарунків і підвищення оплати для яничар, що розрядило обстановку і заспокоїло їх[42][43][44].

Ага яничарів Муедзінзаде Алі-паша отримав звільнену посаду капудан-паші[43].

Османські війська висаджуються на Кіпрі. Шехнаме-і Селім хан, TSM, A3595, fol. 102b [45]

Лала Мустафа-паша був призначений головнокомандуючим сухопутними військами на Кіпрі, командування флотом доручили Піяле-паші, а капудан-паша Муедзінзаде Алі-паша був йому підпорядкований. Флот було розділено на три флотилії, які доставляли армію на острів в березні, квітні і травні. Командування другою Піяле взяв на себе, Алі-паша командував третьою[46].

В декілька заходів османський флот доставив на Кіпр армію. Ніколо Дандоло, командувач обороною острова, не зумів перешкодити висадити на берег всі їхні сили. Османи швидко завоювали Лімасол, розграбували місто, і рушили до Ларнаки. В цей час Піяле-паша поповнив на Евбеї запаси продовольства і з вісьмома тисячами солдатів висадився на Тіносі . Вони розграбували острів, але губернатору вдалося його захистити[47].

Флот підвіз важку артилерію і Лала Мустафа-паша скликав військову раду, запропонувавши облогу Нікосії, в той час, як Піяле висловився за облогу Фамагусти. Але Лала Мустафа не змінив рішення[48]. У липні Мустафа-паша взяв в облогу Нікосію . Сім тижнів облоги міста Піяле провів з флотом біля берегів Родосу[49]. Більше місяця Лала Мустафа не міг подолати опір захисників Нікосії. У серпні Піяле з флотом висадився на Кіпрі в районі стародавнього Аматуса[50]. Після повернення флоту від Родосу, Лала Мустафа зажадав від Алі-паші і Піяле-паші зняти по сто чоловік кожного корабля і передати йому. Незважаючи на те, що в цьому випадку кораблі залишалися безпорадними при можливому нападі венеційського флоту, близько 20 000 солдатів і матросів прибуло в розпорядження сераскіра. 9 вересня був розпочато останній штурм, бастіони міста були захоплені і місто впало[51].

11 вересня Лала Мустафа-паша відправив посланника в Фамагусту з пропозицією здатися. В якості додаткового стимулу була послана голова Ніколо Дандоло. Фамагуста, яку захищали Маркантоніо Брагадін і Асторре Бальоні, здаватися відмовилася. 17 вересня розпочалась облога Фамагусти . Місто було взяте в облогу, проте взяти його армія Лали Мустафи-паші не змогла.

З Маркантоніо Брагадино здирають шкуру. Шехнаме-и Селим хан, TSM, A3595, fol. 125b[52]

Алі-паша і Піяле-паша повернулися з флотом в Стамбул, залишивши на Кіпрі сорок галер для обслуговування армії під командуванням Хамзи-бея, бейлербея Родосу. Лала Мустафа-паша залишився керувати облогою [53].

Об'єднаний християнський флот так і не прийшов на допомогу обложеним. Пороху не вистачало, ще сильніше відчувалася нестача харчів. 23 січня кілька судів зуміли прорвати блокаду і доставити в місто припаси, однак цього було мало[53]. У загальній складність облога тривала близько року. 1 серпня Фамагуста підняла білий прапор. Незважаючи на те, що венеціанці капітулювали під гарантії вільного повернення додому, які Лала Мустафа-паша запевнив своїм підписом і печаткою султана, своє слово він не дотримав. Коли Брагадін в супроводі інших захисників з'явився для передачі ключів від міста, Мустафа особисто накинувся на нього і відрізав вухо. Почалася різанина, підсумком якої стала гора з 350 голів, звалених біля шатра Мустафи. Через два тижні, після тортур і знущань, 17 серпня 1571 року Брагадін прийняв мученицьку смерть: з нього здерли живцем шкіру на очах залишилися в живих і стали бранцями жителів Фамагуста[54][55]. Збереглося свідчення Франческо Мерізі Караваджо (дядька художника), який описав подробиці в своєму щоденнику[56].

Всі вижили жителі Фамагусти потрапили в полон. Голови страчених воєначальників і содраную шкіру Брагадін Лала Мустафа-паша привіз до Константинополя в подарунок султанові.

За повідомленнями істориків, жорстокість Лала Мустафи-паші були викликані декількома причинами. По-перше, він був розлючений тривалим опором і великими втратами, по-друге, Брагадін поводився гордовито, відмовився при переговорах залишити заручника, По-третє, Лала Мустафа-паша звинувачував його у вбивстві 50 мусульманських паломників. Він зазначив під час страти: «пролив кров мусульман повинна наздогнати розплата»[55].

Алі-паша Муэдзинзаде. Позаду зображена його ж голова на пиці після битви при Лепанто.

У 1571 року османський флот на чолі з Муезинзаде Алі-пашею зазнав нищівної поразки від сил Священної ліги. Сам Алі-паша загинув, двоє його синів потрапили в полон[57]. Врятуватися вдалося 87 галерам під керівництвом Улуча Алі. Піяле-паші теж вдалось привести до Стамбулу 120 бойових галер і 13 транспортних кораблів, що були врятувалися від розгрому[58].

У 1571/1572 році Піяле-паша отримав посаду другого візира[1][4] і йому знову було доручено очолити флот Османської імперії. Піяле-паша зміг його відродити менш, ніж за рік і вже в 1574 році Улуч Алі відвоював Туніс у Іспанії та її васалів — Хафсідів[1].

В травні 1573 Піяле-паша ще раз висадився в Апулії и в листопаді доставив в Стамбул велику кількість здобичі і полонених[1]. Це була його остання експедиція.