Розділові знаки

Розділо́ві зна́ки, або зна́ки пунктуа́ції, — сукупність графічних знаків, що не належать до алфавіту даної мови, а служать засобом відображення тих ознак (сторін) писемної мови, які не можуть бути передані літерами та іншими писемними позначеннями цифрами, знаками рівності, подібності тощо.

Пунктуація

апостроф(' , ’)
дужки ([ ], ( ), { },  )
двокрапка(:)
кома(,)
тире (, –, —, ―)
три крапки (…, …)
знак оклику(!)
крапка(.)
дефіс(-, )
знак питання(?)
лапки ( ’, « », « », « »)
крапка з комою(;)
Скісна риска(/)
Розділювачі
пробіл ( ) () () (␠) (␢) (␣)
інтерпункт(·)
Основні друкарські знаки
амперсанд(&)
равлик(@)
зірочка(*)
обернена скісна риска(\)
маркер списку()
циркумфлекс(^)
макрон(¯)
хрестик (†, ‡)
символ градуса(°)
перевернутий знак оклику(¡)
перевернутий знак питання(¿)
октоторп(#)
символ номера ()
порядковий індикатор (º, ª)
відсоток (%)
проміле ()
базисний пункт ()
символ абзацу()
штрих(′, ″, ‴)
символ параграфа(§)
тильда(~)
підкреслення(_)
вертикальна риска(|, ¦)
Інтелектуальна власність
знак охорони авторського права(©)
символ правової охорони товарного знаку(®)
символ знаку обслуговування()
знак охорони суміжних прав
для фонограми
()
символ товарного знаку()
Символи валют
символ валюти (¤)
символи валют
฿ ฿ ¢ R$ $ £ ƒ £ ¥

Склад

До розділових знаків належать: крапка, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, три крапки, знак оклику, знак питання, лапки, дужки, скісна риска, абзац, проміжок.

Історія

Вперше прототипи розділових знаків з'явилися 2 столітті до н. е. Арістофан Візантійський, очільник Александрійської бібліотеки, створив систему нотацій для драматичних творів. Він позначав крапками місця, де акторові або оратору потрібно зробити паузу. В залежності від тривалості паузи крапки ставилися внизу, посередині або зверху рядка. Його система пунктуації використовувалася до IX століття. Також він розробив знаки наголосу.

У XV столітті засновник Венеціанської друкарні Альдо Мануціо розробив систему розділових знаків, яку було б зручно використовувати у типографії. Зокрема в його системі з'явилася кома замість крапки посередині рядка або косої риски та крапка з комою замість крапки зверху рядка.

Двокрапка вперше згадується у книзі «Грамматіка словенска» Лаврентія Зизанія (1596) у значенні, близькому до сучасної крапки з комою, а Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1619) називає його «двоєточієм».

Дужки трапляються у джерелах XVI століття. Раніше їх називали «містками». Тире почали використовувати у кінці XVII століття, а лапки увійшли в ужиток у XVIII столітті.

Знаки оклику та питання вперше з'явилися у німецькій граматиці у першій половині XIX століття. У кінці питального речення використовували літерацію Qo (від лат. Quaestio — «питання»), а в кінці вигуку ставили латинський вигук Io, що означав вигук захоплення, радості. Згодом Qo трансформувався в ?, а Io в !.

Див. також

Нелітерний орфографічний знак

Джерела

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.