Сосниця

Дослідники кажуть, що назва селища походить від соснового лісу, який оточує місцевість. Але є й інші думки. В давнину на Поліссі топонім Сосниця означав «дерево з бортю», тобто з вуликом, видовбаним з колоди, який вішали на сосну, або з дуплом у ній, де жили бджоли.[3]

За результатами археологічних розкопок на околиці селища і поблизу нього виявлено кілька поселень епохи неоліту (V—IV тисячоліття до н. е.), бронзи (II тисячоліття до н. е.), 2 поселення і курганний могильник скіфського періоду (V—IV ст. до н. е.). Знайдені також 2 скарби римських монет (II ст. н. е.). На території Сосниці досліджені 2 ранньослов'янських поселення перших століть н. е.., 4 поселення і 2 могильника сіверян (VII—X ст.), 2 городища і 3 поселення часів Київської Русі; виявлені стародавні гончарні вироби: вони відрізняються характерним орнаментом. Подібну кераміку в археології прийнято називати «сосницькою».

Найранніший документ, в якому можна знайти згадки про Сосницю — Іпатіївський літопис. У хроніці 1234 року згадано як Данило Галицький, допомагаючи Київському Великому князю у війні з Михайлом Чернігівським, звільнив кілька міст, в тому числі і Сосницю.

До 1648 року Сосниця — центр Сосницької волості Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства.

У 1648—1649 і 1663–1668 роках Сосниця — центр полку. Після Зборівського договору 16 жовтня 1649 року включена до Чернігівського полку.

Троїцька церква (1702 р.) — колись найдавніша споруда міста. Знищена вандалами-комуністами

У 1651 році король Ян ІІ Казімеж дозволив новгород-сіверському старості Івану (Яну) Пісочинському продати маєток Сосниця (також Глухів, Погар) у Чернігівському воєводстві стриєчним братанкам Івану, Стефану та Казимиру. Трансакцію підтвердили на сеймі 1659 року, зацікавлені сторони — у 1661.[4]

У 1654 році включена в Ніжинський полк. В липні 1663 року гетьман Брюховецький відновив Сосницький полк. Петро Дорошенко, під час свого походу на Лівобережжі, в 1668 р. ліквідував Сосницький полк, а територію і козаків як окрему сотню включив до Чернігівського полку.

Після ліквідації автономного устрою на лівобережній Україні в 1782 році Сосниця увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, отримала власний герб. З 1797 року стала повітовим центром Малоросійської, з 1802 року — Чернігівської губернії.

У 1803 році почалася регулярна забудова міста. В середині 19 століття почалася розробка торфу, діяли пивоварний, 2 цегельних та лісопильний заводи, кустарні майстерні, існувала пожежна команда.

У 1844—1855 роках у маєтку Полторацьких у Сосниці жила внучка Марка Полторацького Анна Керн зі своїм чоловіком О. В. Марковим-Виноградським.

У 1905—1907 роках відбувалися сутички робітників та селян з поліцією.

На території району у період 1917—1921 років кілька разів змінювалась влада, остаточну владу отримали більшовики, проти них діяли українські повстанські загони.

У 1923 році у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи Сосниця стає районним центром, а в 1924 році віднесена до категорії селищ міського типу. В 1932 році Сосниччина входить до складу Менського району, а в 1935 створюється Сосницький район Чернігівської області. Він проіснував до 1962 року, коли був включений до Менського району, і відновлений у 1965 році.

З 7 липня 2017 р. смт Сосниця — центр об'єднаної територіальної громади/[5]

17 липня 2020 року[6] в результаті адміністративно-територіальної реформи Корюківський район укрупнили, до його складу увійшли території:

• Корюківського району,
• Менського району,
• Сновського (Щорського) району,
• Сосницького району із Сосницею.

Сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку

У селищі діють:

• Сосницький сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку
• Сосницький професійний аграрний ліцей
• Сосницька гімназія імені О.П.Довженка
• Сосницький багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр
• Сосницька ЗОШ І-ІІ ступенів
• Сосницька дитяча музична школа ім. М. Ф. Полторацького
• Дошкільний навчальний заклад «Калинка»
• Дошкільний навчальний заклад «Сонечко»

• Сосницький заказник
• Довженківський заказник
• Лісопарк (заказник)

• Аміров Руслан Алієвич (1992—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни;
• Бернацький Володимир Нифонтович — український художник;
• Виноградський Юрій Степанович — український краєзнавець і діалектолог;
• Воробей Василь Андрійович — (1916—1981) український історик, викладав історію у школах сіл Сосницького району;
• Довженко Олександр Петрович — письменник, кінорежисер;
• Керн Анна Петрівна — російська дворянка, в історії передусім відома по ролі, яку вона грала в житті Пушкіна;
• Корнєв Костянтин Арсенович — доктор хімічних наук, член-кореспондент АН УРСР;
• Назаренко Богдан Анатолійович (1982—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни[9];
• Полторацький Марко Федорович — український та російський співак (баритон), козак Сосницької сотні Чернігівського полку;
• Василь Потієнко — протодиякон і церковний діяч Української автокефальної православної церкви (УАПЦ);
• Сенютович Іоаникій — український православний діяч епохи Гетьманщини;
• Сікало Іван Михайлович (1909—1975) — радянський актор;
• Тарасенко Василь Якимович — історик, український дипломат, доктор історичних наук;
• Рут Хактін (1901—1991) — ізраїльська політична діячка;
• Шафонський Опанас Филимонович — український лікар, історик, громадський діяч, один з засновників епідеміології в Російської імперії;
• Адаменко Микола Петрович (1931) — український поет, політв'язень, засновник сосницької "Просвіти", краєзнавець;
• Потієнко Василь (1898 — 1945) — український церковний діяч, голова Вищої Православної Церковної ради (1924 — 1926), засновник українських парафій на Сосниччині.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

• Верменич Я. В., Вортман Д. Я. Сосниця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 713. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Sośnica, mto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 87. (пол.) — S. 87—88.