Сівчина

Село розташоване на відстані 5 кілометрів на північ від Бірчі, 22 кілометри на захід від Перемишля і 48 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею село в 1340–1772 роках входило до складу Сяноцької землі (1494 in terra et districto sanociensis) Руського воєводства Королівства Польського. Католики належали до римо-католицької парафії в Бірчі, та в Бабичах (гміна Кривча). Греко-католицька громада села Сівчина належала до парафії в селі Березка (пол. Brzuska).

Церква Введення в Храм Пречистої Діви Марії у селі Сівчині. Cпоруджена у 1879р., зруйнована у 1963р.

Починаючи з 1456 село було власністю Станіслава, Миколи і Яна Кмітів (пол. Stanisława, Mikołaja i Jana Kmitów).

З 1491 року Сівчина перейшла у власність Єжи Бірецького (пол. Jerzego Bireckiego), сина дідича Бірчі.

У 1541 році міцевість стала власністю Барбари Хербурт (пол. Barbary Herburt).

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Сівчина відійшла до імперії Габсбургів та належала до гміни Бірчі Сяноцького округу Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської імперії.

У 19 столітті Сівчина була власністю графа Адальберта Дембінського (пол. Adalberta hr. Dembińskiego), потім Яна Стресова (пол. Jana Stresów). Йому також належала гута по виробництву скла, передана в 1890 році Людвікові Гейнерові (пол. Ludwikowi Geynerowi). Для працівників цієї гути закладено новий населений пункт — Ясениця-Сівчинська (пол. Jasienica Sufczyńska).

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року. Село входило до ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 1250 жителів, з них 930 українців-грекокатоликів, 270 українців-римокатоликів, 20 поляків, 30 євреїв[3]

До 1939 року в селі існував фільварок, який був власністю графів Тарновських (пол. hr. Tarnowskich).

Перед початком Другої світової війни в тому ж 1939 році населення Сівчини становило 1 тисячу 95 осіб. Абсолютну більшість з них (близько 87 %) складали українці, або, як вони самі себе називали в пам'ять про Червону русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків (123 особи, або близько 11 %) та євреїв (23, або приблизно 2 %).

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Сівчина, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району[4] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту і з червня 1941 року по липень 1944 року Сівчина знаходилась під німецькою окупацією.

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[5]

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[6].

2 грудня 1944 року над селом потрапив в авіакатастрофу американський бойовий літак Б-24 «Ditney Hill».[7][8]

В березні 1945 року Сівчина, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передана Польщі.[9]

11 квітня 1945 року село стала місцем трагічних подій: підрозділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл були замордовані 26 українців, мешканців Сівчини.

На греко-католицькому цвинтарі Сівчина знаходиться братська могила кількох десятків українських мешканців села, замордованих 11 квітня 1945 року.

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[11],[12]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[14]

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[15].

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][16]:

• 1785 — 385 греко-католиків, 86 римо-католиків i 8 юдеїв;
• 1840 — 560 греко-католиків (нема інформації про інші конфесії);
• 1859 — 569 греко-католиків;
• 1879 — 650 греко-католиків;
• 1899 — 792 греко-католики;
• 1926 — 921 греко-католик;
• 1938 — 1011 греко-католиків;
• 1939 — 949 українців, 123 поляки, 23 євреї;
• 1997 — 289 осіб
• 2006 — 293 особи

В селі знаходилася філіальна греко-католицька мурована церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці, побудована в 1879 році на місці старшої дерев'яної церкви. Церква була зруйнована в 1962 році.

У Сівчині знаходиться також римсько-католицька парафія святої Ядвіги, що належить до деканату Бірчі. Парафіяльний костел святої Ядвіги є давньою придворною каплицею з XVIII століття, в яку в XIX столітті добудовано неф, а в 1930 вежу.

• 
  Хрест на межі Сівчини з Новим Селом
• 
  Капличка в Сівчині
• 
  Місце, де був фільварок Тарнавських
• 
  Територія греко-католицької церкви та кладовища в Сівчині
• 
  Римо-католицький костел в Сівчині

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сівчина

• Різня в Березці
• Бої в Бірчі та околицях
• Трагедія села Павлокоми
• Пискоровичі
• Різня в Сагрині

• 49°43′54″ пн. ш. 22°28′10″ сх. д.
• Сторінка села Сівчина на вебсайті гміни Бірча
• Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991)
• Бірча (пол. Bircza) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 230. (пол.)
• Сівчина (пол. Sufczyna) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 556. (пол.)