Тайкури

У селі бере початок річка Безіменна. В 14 кілометрах на південь від Рівного.

Точного походження назви села Такури не визначено, але існує дві основні версії:[1]

1. від імені ченця Тайкура, що за переказами жив в печері на місцевих пагорбах;
2. від словосполучення «Тайні гори» (у польській вимові буде як "Тайні Гурі", адже при набігах татар у них ховалися місцеві жителі).

Тайкури, Наполеон Орда, XIX століття

Братські могили воїнів та жертв фашизму, с. Тайкури.jpg

Перша згадка про Тайкури датується 1570 роком. В 1583 році село належало І. Шпановському; після весілля Теодори Шпановської (Чапличівної) з Юрієм Вишневецьким відійшли до впливового князівського роду Вишневецьких. Князь побудував кам'яний замок, залишки якого залишилися і понині. З 1614 року отримало магдебурзьке право від Сигізмунда ІІІ. Після отримання містечком магдебурзького права його населення помітно збільшилося, пожвавилося ремісниче життя, також зафіксували міський герд із зображенням святого Юрія Змієборця, як знак оборонного містечка від набігів татар на Волинь. Місто активно ополячувалося, що призвело до знищення міських установ, замку і польського населення військом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни. Але після укладення Зборівського договору Тайкури мусили залишитися за Річчю Посполитою. Вже у 1650 році власником Тайкурів стає рід Сапегів, але невдовзі переходять у власництво Чолганських, а вже на початку XVIII століття до Пепловських. Біля підніжжя північного нахилу замкової гори, зберіглися руїни готичного костелу св. Лаврентія, збудованого одним з дідичів, Лаврентієм Пепловським в 1710 році, і закритим та зруйнованим радянською владою. Також у 1731 році на кошти поміщика Яна Павла Пепловського тут була побудована Покровська церква, яка є діючою до сьогодні. На початку XVIII століття Тайкури переходять до Пепловських.[1][2][3] 1778 року граф Юзеф Мьончиньський продав свою частку маєтностей у Тайкурах, Мирополі на Волині А. С. Млодзєйовському.[4] Вже з 1822 власниками містечка стає рід Ілінських. У 1825 році у Тайкурському замку трапилася велика пожежа, через що його назавжди покинули власники і у ньому більше ніхто не мешкав, у 1876 році його віддали на матеріали євреям, кінцевого занепаду він зазнав під час Першої світової війни.[1]

• Тайкурський замок (руїни), кінець XVI-початок XVII ст.
• Костел святого Лаврентія 1710 року (бароко; дослідниця Кінґа Блашке вказує на його певну схожість з костелом Різдва Найсвятішої Панни Марії і Святого Щепана першого мученика в Золотому Потоці[5]).
• Покровська церква 1730 року.
• Католицьке кладовище.

• Чапличі гербу Кердея, руський шляхетський рід, представники якого спочатку писалися як Кердеї-Тайкурські[6].
• Ян Павло Воронич (пол. Jan Paweł Woronicz, 3 липня 1757 — 6 грудня 1829) — польський поет, письменник, діяч Католицької церкви. Єпископ краківський, архієпископ варшавський, примас Королівства Польського.

• 
  Південна вежа здалеку
• 
  Залишки мура Тайкурського замку
• 
  Руїни Тайкурського замку
• 
  Костел святого Лаврентія
• 
  Костел всередині
• 
  Свято-Покровська церква
• 
  Католицьке кладовище
• 
  Інший пам'ятник на кладовищі

• Терлецький Ю. Святий Юрій — символ села Тайкури // Рівне вечірнє. — 2000. — № 12 (3 лют.). — С. 3.
• Blaschke K. Kościół parafialny w Tajkurach jako przykład długiego trwania archaicznych schematów przestrzennych w architekturze sakralnej Wołynia // Fides ars scientia. Studia dedykowane pamięci księdza Kanonika Augustyna Mednisa / redakcja: Andrzej Betlej, Józef Skrabski. — Tarnów, 2008. — S. 219—237. (пол.)
• Tajkury // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 144. (пол.) — S. 144—145. (пол.)

• Тайкури — Тайні кури, Тайні гури…
• Відеопрезентація собору