Толбухін Федір Іванович

Народився 16 червня 1894 року в селі Андроники Ярославській губернії, нині Ярославський район (Ярославська область), в багатодітній заможній селянській родині. За версією рідних, родове прізвище було Хольнови, але в 1815–1825, коли один з Хольнових був бургомістром у поміщика, той дав йому дворянське прізвище Толбухін — можливо для того, щоб відрізнити його від інших Хольнових. Толбухін — прізвище друга цього поміщика, ярославського дворянина.

Закінчив церковнопарафіяльну школу і Давидковську земську школу. Після смерті батька був разом з іншими дітьми узятий на виховання його братами, петербурзькими купцями. 1912 року закінчив Петербурзьке комерційне училище і працював бухгалтером в Санкт-Петербурзі.

З початком Першої світової війни призваний до армії, служив солдатом-мотоциклістом, потім був направлений на навчання в школу прапорщиків. 1915 року відправлений на фронт. Командував ротою, батальйоном на Південно-Західному фронті і за бойові заслуги був нагороджений орденами Святої Анни і Святого Станіслава. Після Лютневої революції був обраний головою полкового комітету. Закінчив війну в чині штабс-капітана, в 1918 році був демобілізований.

Незабаром вступив до Червоної армії. З серпня 1918 року служив в військовому комісаріаті. В 1919 році закінчив школу штабної служби і брав участь у Громадянській війні, будучи молодшим помічником начальника штабу стрілецької дивізії з оперативної роботи на Північному та Західному фронтах. Тоді ж одружився, шлюб з Катериною Іванівною протривав рік, залишилася дочка, Тетяна (в заміжжі Врублевська).

У 1921 році брав участь у придушенні Кронштадтського повстання, а потім у військових діях проти Фінської армії у Карелії. Був нагороджений орденом Червоного Прапора (1922).

1923 року одружився в Новгороді з Тамарою Євгенівною Бобильовою, вона була з дворян. Дітей у цьому шлюбі не було.

Закінчив курси удосконалення вищого комскладу в 1927 і в 1930 році. В 1934 році закінчив Військову академію імені Фрунзе. Займав посади начальника штабу стрілецької дивізії, з червня 1934 року — начальника штабу стрілецького корпусу. З вересня 1937 року — командир стрілецької дивізії. У липні 1938 — серпні 1941 років Ф. І. Толбухін — начальник штабу Закавказького військового округу. У червні 1940 йому було присвоєно військове звання генерал-майор.

На початку війни з Німеччиною Толбухін був начальником штабу Закавказького (серпень — грудень 1941) і Кавказького фронтів (грудень 1941 — січень 1942).

В січні — березні 1942 року займав посаду начальника штабу Кримського фронту, брав участь у розробці та проведенні Керченсько-Феодосійської десантної операції.У березні 1942 року знятий із посади представником Ставки Л. З. Мехлісом.

Незважаючи на початковий успіх, операція закінчилася великою поразкою: три радянські армії були оточені і розгромлені; загальні втрати становили понад 300 тисяч чоловік, включаючи близько 170 тисяч полонених, а також була втрачена значна кількість важкого озброєння. Поразка десанту важко відбилося на долі Севастополя, який перебував в облозі, і полегшило вермахту літній наступ на Кавказ.

У травні — липні 1942 року був заступником командувача військами Сталінградського військового округу.

З липня 1942 року командував 57-ю армією на Сталінградському фронті. Під час Сталінградської битви армія обороняла південні підступи Сталінграда. Толбухін проявив себе вмілим полководцем. У вересні 1942 року контрударами зупинив ворога на Сарпінських озерах. Під час операції «Уран» 57-а армія брала участь в оточенні і розгромі німецьких військ під Сталінградом.Саме танкові частини армії Толбухіна замкнули кільце оточення над армією Паулюса. За Сталінград 28 січня 1943 року генерал-лейтенант Федір Іванович Толбухін був нагороджений орденом Суворова 1-го ступеня.

З лютого 1943 року — командувач військами 68-ї армії на Північно-Західному фронті. Брав участь у Староруській операції в березні 1943 року. Наступ закінчився провалом з великими втратами з радянського боку.

З березня 1943 року Толбухин командував військами Південного (з 20 жовтня — 4-го Українського) фронту. Генерал-полковник Толбухін провів Міуську операцію (липень — серпень 1943) в результаті якої противнику не вдалося перекинути свої війська в район Курської битви. Ця операція зіграла важливу роль в битві на Курській дузі.

21 вересня 1943 року йому присвоєне звання «генерал армії». В серпні — листопаді 1943 року він успішно провів операції в результаті яких від нацистських загарбників був визволений Донбас та Мелітополь.

Війська фронту прорвали заздалегідь підготовлений рубіж оборони по річці Молочна, просунулися на 320 кілометрів, відрізали війська противника в Криму і зайняли плацдарми для його подальшого штурму.

У ході Нікопольсько-Криворізької операції його війська вибили німців з плацдарму, форсували Дніпро і визволили Нікополь (лютий 1944).

Під час Кримської операції (квітень — травень 1944) його війська прорвалися до Криму з півночі, і спільно з Приморською армією розгромили німців і визволили Крим. Німці втратили понад 100 тисяч солдатів убитими і полоненими.

З травня 1944 року командує військами 3-го Українського фронту. У серпні 1944 року брав участь у проведенні Яссько-Кишинівської операції, в результаті якої війська 3-го Українського фронту спільно з військами 2-го Українського фронту (командувач Р. Я. Малиновський) розгромили групу армій «Південна Україна», повністю визволили територію Молдови і частину Румунії. Безповоротні втрати вермахту склали понад 300 тисяч солдатів та офіцерів. Румунія була виведена з війни на боці нацистської Німеччини, і вступила до антигітлерівської коаліції.

12 вересня 1944 року Толбухіну було присвоєне звання Маршал Радянського Союзу. У жовтні 1944 успішно провів Белградську операцію, його війська визволили східні райони Югославії, і її столицю Белград. Потім його війська форсували Дунай і розгромили 2-у угорську армію.

Під час Будапештської операції його війська, спільно з військами 2-го Українського фронту, з важкими боями захопили Будапешт (грудень 1944 — лютий 1945).

У березні 1945 провів Балатонську оборонну операцію — останню велику операцію Червоної Армії проти німецьких військ під час Другої світової війни. Війська фронту відбили останній великий наступ вермахту у Другій світовій війні. Противник зазнав великих втрат і відступив.

Війну закінчив розгромом групи армій «Південь», завершивши визволення Угорщини і звільнивши більшу частину Австрії (березень — квітень 1945). 13 квітня 1945 року його війська визволили столицю Австрії Відень (Віденська операція).

За успішне проведення військових операцій Толбухіна нагороджено вищим полководницьким орденом «Перемога».

Після війни маршал Толбухін — головнокомандувач Південною групою військ на території Румунії та Болгарії, створеної для ймовірних військових дій на Балканах (розформована в лютому 1947). З січня 1947 року — командувач військами Закавказького військового округу. Депутат Верховної Ради СРСР II скликання (1946–1949).

Помер 17 жовтня 1949 року в Москві від цукрового діабету. Був кремований, урна з прахом похована в Кремлівській стіні на Червоній площі.

7 травня 1965 року маршалові Толбухіну Федору Івановичу посмертно присвоєне звання Герой Радянського Союзу.

• Орден Святої Анни 3-го ступеня
• Орден Святого Станіслава 3-го ступеня

• Герой Радянського Союзу (7 травня 1965, посмертно)
• Орден «Перемога» (26 квітня 1945)
• 3 ордена Леніна (19.03.1944, 21.02.1945, 7.05.1965)
• 3 ордена Червоного Прапора (18.10.1922, 3.11.1944)
• 2 ордена Суворова 1-го ступеня (28.01.1943, 16.05.1944)
• Орден Кутузова 1-го ступеня (17.09.1943)
• Орден Червоної Зірки (22.02.1938)
• Медаль «За оборону Севастополя»
• Медаль «За оборону Сталінграда»
• Медаль «За оборону Кавказу»
• Медаль «За перемогу над Німеччиною»
• Медаль «За взяття Будапешта»
• Медаль «За взяття Відня»
• Медаль «За визволення Белграда»
• Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
• Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

• Герой Народної Республіки Болгарія (посмертно)
• Народний Герой Югославії (31 травня 1945)
• Орден Почесного легіону
• Орден «Угорська свобода»
• Великий хрест ордена «Угорська Республіка»