Джордж Орвелл

Джо́рдж О́рвелл (англ. George Orwell; 25 червня 1903, Мотіхарі — 21 січня 1950, Лондон) — англійський письменник. Справжнє ім'я — Ерік Артур Блер (англ. Eric Arthur Blair). Писав журналістські нариси й політичні та літературні есе. Всесвітньо відомим став завдяки двом творам, написаними в останні роки життя: політичній алегорії «Колгосп тварин» і роману-антиутопії «1984», у яких він зобразив тоталітарне суспільство. Ввів у політичну мову термін «холодна війна».[6][7]

Джордж Орвелл
англ. George Orwell
1933 р.
Ім'я при народженні Ерік Артур Блер (англ. Eric Arthur Blair)
Псевдо Джордж Орвелл,
Джон Фрімен (англ. John Freeman)
Народився 25 червня 1903(1903-06-25)[1][2][…]
Мотіхаріd, Бенгальське президентствоd, Британська Індія
Помер 21 січня 1950(1950-01-21)[1][2][…] (46 років)
Лондон, Велика Британія[1]
·туберкульоз[3]
Поховання
Оксфордшир : 
Громадянство  Велика Британія
Національність англієць
Місце проживання Barnhilld
Лондон
Париж
Діяльність журналіст, письменник, поет
Сфера роботи сценічне мистецтво
Alma mater Ітонський коледж (грудень 1921), Веллінгтон-коледж і Школа св. Кипріянаd (1917)
Мова творів англійська
Роки активності 1914–1950
Напрямок мейнстрим, фантастика, публіцистика
Жанр нариси, романи, поезії
Magnum opus «1984» (1949)
Членство Робітнича партія марксистського об'єднання[4]
Партія Незалежна лейбористська партія[4]
Конфесія атеїзм
Батько Richard Walmesley Blaird[5]
Мати Ida Mabel Limouzind[5]
Родичі Ellen Kate Limouzind
Брати, сестри Marjorie Frances Blaird[5] і Avril Nora Blaird[5]
У шлюбі з Елін О'Шонесіd[5] і Соня Орвеллd[5]
Діти Richard Blaird[5]
Автограф
Премії Прометей (1984), Г'юґо (1996) (обидві посмертно)
 Джордж Орвелл у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Біографія
Перший, і ймовірно останній лист Джорджа Орвелла в СРСР. Лист адресований головному редакторові журналу «Інтернаціональна література» Сергієві Дінамову, заарештованому вже в наступному році й незабаром розстріляному. Лист було підшито до справи на Орвелла.

Дитинство

Ерік Артур Блер народився 25 червня 1903 року в бенгальському селі Мотіхарі на кордоні з Непалом. У той час Індія була частиною Британської імперії, і батько майбутнього письменника, Річард Блер, служив в одному з департаментів індійської адміністрації Великої Британії. Він походив зі збіднілого шотландського аристократичного роду[8]. Мати письменника була дочкою французького торговця. Як пізніше пригадував письменник, його сім'я «хотіла жити по-джентльменськи на 400 фунтів на рік».[8][9]

Коли Еріку виповнилося 8 років, його з великими труднощами влаштували за державний кошт до елітарної приватної підготовчої школи в графстві Сассекс. Перебування у цьому закладі залишило болючі спогади: хлопець страждав через розлуку з батьками, несмачну їжу, холод, фізичні покарання, які принижували його і наповнювали постійним відчуттям провини. За спогадами його дружини Соні, Джордж Орвелл вважав, що саме у цій школі почали підсвідомо накопичуватися враження, які послужили матеріалом для роману «1984». Друг письменника, Тоско Файвел, стверджував, що Орвелл переніс у фантастичний Лондон 1984 року «звуки, запахи і кольори свого шкільного дитинства»[8].

Через кілька років, проявивши неабиякі здібності в навчанні, хлопчик одержав стипендію для подальшого навчання в Ітоні, найпривілейованішій приватній школі Великої Британії[8]. Там одним з його викладачів був Олдос Гакслі — відомий письменник-фантаст. Пізніше в есе «Чому я пишу» Орвелл згадував, що вже в 5—6 років він твердо знав, що буде письменником, а в Ітоні визначилося коло його літературних пристрастей — Джонатан Свіфт, Джек Лондон.

Він жив в аристократичній, але бідній сім'ї, і після закінчення навчання Ерік виїхав з Англії до її східних колоній, як колись його батько й тисячі інших незаможних англійців. Опісля, пішов на службу до імперської поліції, спочатку в Індію, потім у Бірму. Там він служив поліцейським, пізніше спробував й інші види заробітку: полював, керував рибальським човном і навіть працював продавцем. Втім, не зміг заробити статків і остаточно підірвав слабке з дитинства здоров'я[8]. У 1927 році, розчарувавшись в ідеалах і системі, якій він служив, Блер пішов у відставку й переселився на Портобелло Роуд, квартал лондонської бідноти, потім поїхав до Парижа — осередку європейської богеми. Однак майбутній письменник вів аж ніяк не богемний спосіб життя, він жив у робочому кварталі, де заробляв миттям посуду, і набирався досвіду й вражень, що пізніше наповнять його романи й численні есе. За його словами, він «покутував колоніальний гріх»: «Я свідомо бажав стати на місце тих, кого вільно або невільно принижував п'ять років, хотів стати жертвою і невдахою. Думка про життєвий добробут, навіть найскромніший, була мені тоді огидна»[8].

Письменник

1933 року він опублікував збірку нарисів «У злиднях Парижа і Лондона» під псевдонімом Джордж Орвелл. Це літературне ім'я письменник обрав не випадково: Святий Джордж — патрон Англії, а Орвелл — назва річки, що протікає сільською місцевістю на півночі Англії. Тобто Ерік Артур Блер зрікся аристократичного походження і став уособлювати себе з народом[8]. Так підписував він усі романи, що виходили після цього щороку.

1934 року побачила світ книга «Бірманські будні», в якій автор розповів про роки, проведені на службі в колоніях Британської імперії. У 1935 році було опубліковано роман «Дочка священника» (англ. A Clergyman's Daughter) і низку робіт з найрізноманітніших питань — політики, мистецтва, літератури.

Громадянська війна в Іспанії

Вважаючи себе соціалістом, Джордж Орвелл став (на короткий час) членом лівоанархістської Незалежної лейбористської партії, при цьому він опинився у конфлікті майже з усіма соціалістами Англії[8].

Наприкінці 1936 року, коли в Іспанії почалася громадянська війна, Орвелл, як кореспондент «Бі-бі-сі» та лондонської газети «Обзервер», разом із дружиною Елін О'Шонесі (Eileen Blair) вирушив до Іспанії. Боронили республіку від франкістів в Іспанії різні люди — від комуніста Мате Залки до Ернеста Гемінгвея і Андре Мальро. Як прихильник британської соціалістичної Незалежної лейбористської партії Орвелл приєднався до невеликої антисталіністської лівої партії ПОУМ, і в складі її ополчення кілька місяців воював на фронті проти франкістів.

Приїхавши у квітні 1937 року в відпустку до Барселони, де на той час уже перебувала його дружина, Орвелл потрапив у протистояння між комуністами й анархо-синдикалістською Національною конфедерацією праці (CNT), і, під час сутичок початку травня, разом із ПОУМ став на боці анархістів. Після закінчення сутичок іспанські комуністи звинуватили в усьому ПОУМ, заборонили її та почали репресії. Переслідування троцькістів, що розпочала республіканська влада під тиском Москви, ледве не коштували йому життя. Орвелл не знав, що для Сталіна в Іспанії точилося дві війни — одна проти фашизму і друга, таємна, війна проти Лева Троцького, за монопольний вплив на міжнародний комуністичний рух. Але він прекрасно відчув фальш і брехню, несправедливість звинувачень чесних і хоробрих бійців, вони з дружиною самі ледве не стали жертвами таємних розправ агентів НКВС з їх політичними противниками. Джордж був поранений у горло: куля пройшла за кілька міліметрів від артерії і на рік позбавила письменника голосу[8]. Подружжю вдалося втекти з Іспанії, і 1938 року Орвелл опублікував книгу «Данина Каталонії» (англ. Homage to Catalonia), — одну з найяскравіших та найправдивіших розповідей про громадянську війну в Іспанії і один із перших лівих протестів проти сталінської нечистої гри. Водночас Орвелл, як і низка інших лівих письменників, намагається розгадати таємницю московських політичних процесів проти діячів старого, ленінського керівництва партії, на яких колись незламні більшовицькі вожді, явно духовно розчавлені в катівнях, покірно каялися в шпигунстві, тероризмі і диверсіях.

Друга світова війна й далі

Наприкінці 1930-х років Орвелл разом із Незалежною лейбористською партією займав пацифістські позиції. Одного разу йому наснилося, що почалася війна, і він усвідомив, що саботувати війну всупереч своєму патріотизму не зможе[8]. Під час Другої світової війни Джордж Орвелл працював на «Бі-Бі-Сі», потім — редактором літературного відділу в газеті, а наприкінці війни — репортером у Європі.

У 1944 році Ерік та Елін Блер всиновили одномісячного хлопчика, якого вони назвали Річардом. 15 березня 1945 року Орвелл виїхав у відрядження до Парижа як кореспондент газети «Обсервер». Тоді його дружина перенесла операцію і 29 березня 1945 року раптово померла від післяопераційної інфекції. Після втрати Елін, Орвелл переселився на відлюдний острів Юра на узбережжі Шотландії, де працював, майже ні з ким не спілкуючись. Тут він завершив роман «1984», який було опубліковано в 1949 році. Друкувати рукопис на машинці йому доводилось самотужки, оскільки видавництво не знайшло стенографістки, що погодилась би працювати в таких умовах. Письменник проводив за роботою по 12—14 годин щодня, не звертаючи увагу на кровохаркання і високу температуру. Під час виходу книги він уже перебував у Лондонському госпіталі. Тут письменнику на деякий час покращало і просто в лікарні Орвелл обвінчався зі своєю другою дружиною — Сонею[8].

Помер письменник вночі 22 січня 1950 року у віці 46 років від туберкульозу. Безпосередньою причиною смерті стала легенева кровотеча. Некролог надрукували у рідній газеті Орвелла «Трибьюн». Згідно із заповітом його поховали у сільській парафіяльній церкві Всіх Святих у Беркширі. На надгробку висікли справжнє ім'я письменника — Ерік Артур Блер. Соня Орвелл успадкувала літературний архів чоловіка і пережила його на 30 років[8].

Праці

Навіть після подій в Іспанії Орвелл залишився непримиренним критиком вад капіталізму, «демократичним соціалістом» і противником консервативних політиків, яких завжди вважав профашистськими. Саме європейський профашистський консерватизм, на думку письменника, віддав іспанську демократію на поталу Франко Франциско, Гітлеру й Беніто Муссоліні. Орвелл, Артур Кестлер, Олдос Гакслі та інші інтелектуали довоєнної пори, яким раніше від інших лівих відкрилося звіряче обличчя червоної диктатури, не зрадили своїх гуманістичних переконань, свого співчуття бідним і знедоленим класам усього людства. Вони позбулися лише ілюзій щодо світової місії СРСР і можливостей революційної ідеології комуністичного руху.

Ще в рецензії на «Майн кампф», надрукованій 1934 року, Орвелл поставив поруч імена Гітлера й Сталіна. Пізніше він дедалі наполегливіше зазначав спільність тоталітарних методів обох диктаторів. 1943 року, коли Сталін розпустив Комінтерн, аби підкреслити свою відмову від ідеї світової революції і свою лояльність до союзників по антигітлерівській коаліції, Орвелл написав різко антисталінський памфлет «Колгосп тварин» (англ. Animal Farm), де в хижому кабані Наполеоні з його незмінною люлькою в зубах легко впізнати Сталіна. Завершивши роботу над рукописом у лютому 1944 року, Орвелл після відмови декількох видавництв зміг опублікувати її лише в 1945 році. Видавців лякав відверто антисталіністський (за словами самого Орвелла) характер книги. Але йшла війна, і перед загрозою фашистського рабства московські політичні процеси і радянсько-німецький пакт про ненапад витіснялися на периферію суспільної свідомості — на карту була поставлена свобода Європи. У той час і в тих умовах критика сталінізму неминуче асоціювалася з випадом проти СРСР.

Картина жахливої монотонної майбутньої дійсності, намальована Орвеллом у романі «1984», є насправді послідовною концепцією природи сучасного світу, а не випадковими видіннями новітнього Нострадамуса. Суть цієї концепції розкривається в розмові героя з його катом О'Браєном. О'Браєн говорить: Ми знаємо, ніхто і ніколи не брав влади для того, щоб потім відмовитися від неї. Влада — мета, а не засіб, а революції роблять для того, щоб встановити диктатуру. Мета насильства — насильство. Мета катування — катування. Так ось, мета влади — влада.

У західній окупаційній зоні Німеччини 1947 року американські військові затримали незвичайний вантаж: кілька тисяч свіжовидрукуваних примірників книжки незрозумілою їм мовою. На палітурках було ім'я автора латиницею — George Orwell. Солдатам, певно, пояснювали, що видання призначено для тисяч українських біженців у таборах переміщених осіб (DP) — певного часу в західній зоні таких людей налічувалося 118 625. Однак американці передали літературу представникам радянських репатріаційних комісій. Ті потрактували книжечку під назвою «Колгосп тварин» як пропаганду й конфіскували. Однак вдалося врятувати частину накладу видання, яке було першим перекладом іноземною мовою нового твору британського письменника Джорджа Орвелла «Animal Farm». Цей роман-казка згодом приніс йому визнання письменника світового рівня. Орвелл навіть виділив частину власних грошей на друк книжки в українському видавництві «Прометей» у Німеччині з такими словами унікального авторського звернення:

«Я отримав прохання написати передмову для перекладу «Animal Farm» українською мовою. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене. Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як виник мій «Колгосп Тварин». Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів».

Це був один із небагатьох випадків, коли Джордж Орвелл описував своє дитинство й пояснював іншим, як формувався його світогляд. Можливо, єдиною іншою такою сповіддю стало його посмертно опубліковане есе «Such, Such Were the Joys» (1953 рік) («Такі, такі були радощі»).

У колишньому СРСР творчість Орвелла стала відома читачеві з 1988 року, коли в журналах було опубліковано «Ферму тварин». У той же період було зняте багаторічне табу з іншої антиутопії Дж. Орвела — «1984», роману, що в СРСР або замовчувався, або трактувався як антирадянський, реакційний.

У 2009 році впливова британська газета «The Times» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.[10]

У 2013 році в «День Орвелла» газета «The Guardian» провела на своєму сайті опитування: «Чи правий був Джордж Орвел у своїх прогнозах майбутнього?», себто, чи збулися в сучасному світі побоювання Орвелла щодо тоталітаризму, постійного спостереження за людьми і деформації мови. 89 % опитаних відповіли «Так»[11].

Книги

Переклади українською

Художні:

Колгосп тварин
1984
Данина Каталонії
У злиднях Парижа і Лондона

Публіцистика:

Бірманські будні

Джордж Орвелл (2021) Бірманські будні "Майстри світової прози". Переклад з анг: Гордієнко Оксана. Київ: Видавництво Жупанського. 352 стор.

Цитати
  • «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших» («Колгосп тварин», 1945)
  • «Хто керує минулим, той керує майбутнім: хто керує сьогоденням, керує минулим» («1984», 1949)
  • «Війна — це мир, свобода — це рабство, сила — в незнанні» («1984», 1949)

Цікаві факти
  • Його дружина була студенткою Дж. Р. Р. Толкіна
  • Орвелл першим застосував термін холодна війна в есе «Ви і атомна бомба», написаному 10 жовтня 1945 року.
  • Видання Колгосп тварин українською мовою 1947 року — перший переклад «Колгоспу тварин» з англійської іншими мовами. Перекладач вмовив автора написати передмову, і Орвел навіть видав книгу власним коштом. Видання було призначене для українців, які перебували в окупаційній зоні армії США.[13][14]
  • Відома формула «Двічі по два дорівнює п'яти», на яку Джордж Орвел неодноразово робить акцент у романі-антиутопії «1984», прийшла на думку, коли він почув радянське гасло «П'ятирічку — за чотири роки!».
  • На честь письменника було названо астероїд 11020 Орвелл.

Див. також
  • Джеймс Бернгам — автор книги «Менеджерська революція», яка мала великий вплив при написанні «1984»
  • Євген Замятін — автор роману «Ми», який став прототипом «1984»

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118590359 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. (unspecified title) — 2013. — ISBN 978-80-971429-4-0
  4. Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  5. Kindred Britain
  6. Cold War | Causes, Facts, & Summary. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 1 червня 2020.
  7. Ash, Timothy Garton (5 травня 2001). Orwell for our time. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 1 червня 2020.
  8. Антиутопии XX века: Евгений Замятин, Олдос Хаксли, Джордж Оруэлл. — М.: Кн. палата, 1989. — С. 328—336.(рос.)
  9. ARENA NEWS WEEK: Frank Maloney, George Orwell Museum and Giant Panda Tian Tian. BBC (англ.). 14 серпня 2014. Процитовано 1 червня 2020.
  10. Список головних книг за останні 60 років (версія The Times)
  11. Was George Orwell right about the future? (англ.)
  12. Джордж Орвелл - 1984 (українською). folio.com.ua. 2021
  13. http://www.pri.org/stories/2012-04-03/orwells-animal-farm-and-ukrainian-refugees (англ.)
  14. http://www.pri.org/stories/2012-04-04/george-orwells-animal-farm-resonated-ukrainian-refugees (англ.)

Література
  • В. Бушанський. Орвелл Джордж // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.514 ISBN 978-966-611-818-2
  • В. Скуратівський. Міф про Джорджа Орвелла // «Всесвіт» (Київ). — 1989. — № 4. — С. 128—130.

Посилання

Твори Орвела

Про нього
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.