1984 (роман)

• Вінстон Сміт (англ. Winston Smith) — головний герой, 39-річний чоловік. Народився в Лондоні в 1944 або 1945 році — точну дату встановити неможливо. З молодих років працює в Міністерстві Правди, у відділі документації: в його обов'язки входить внесення змін до документів, які містять факти, що суперечать партійній пропаганді. Зовні він вдає, що є прихильником партійних ідей, тоді як в душі глибоко їх ненавидить. Протягом усього роману одягнений в уніформу партійного працівника Зовнішньої Партії.

• Джулія (англ. Julia) — дівчина, закохана в головного героя. Їй 26 років, у неї пишне каштанове волосся і карі очі, тонка талія, перетягнута червоним поясом молодіжної Антисексуальної Ліги. Працює в Міністерстві Правди, у відділі літератури. Майстерно прикидається лютою прихильницею Партії, в той час як постійно порушує партійні закони.

• О'Браєн (англ. O'Brien) — антагоніст, високопоставлений член Внутрішньої партії. Зображається як «високий кремезний чоловік з товстою шиєю і грубим глузливим обличчям». Однак при цьому О'Браєн не позбавлений чарівності, розумний, а зовнішність боксера-важкоатлета в поєднанні з вихованістю дає дивний контраст.

• Містер Чаррінґтон (англ. Charrington) — продавець антикварної крамниці, в дійсності є агентом Поліції думок. Здає Вінстону і Джулії кімнату, пізніше керує їхнім арештом.

• Сайм (англ. Syme) — освічений колега Вінстона. Один з найбільш симпатичних йому людей. Є філологом і працює над 11-м виданням словника новомови.

• Парсонс (англ. Parsons) — сусід і колега Вінстона. Описується як товстий, активний чоловік років 35, від якого завжди пахне потом. Вінстон і Сайм не надто його люблять. Він є ідеальним членом партії — енергійний, працездатний, не схильний до міркувань, беззаперечно вірить всьому, чого навчає партія. Є головним активістом туристичних походів і партійних акцій. Неймовірно дурний, але добродушний; дуже любить дітей. Пізніше був заарештований поліцією думок за вказівкою своєї дочки і «розпорошений».

• Амплфорт (англ. Ampleforth) — колега Вінстона, співробітник Міністерства Правди. Описується як високий, незграбний чоловік з вухами, покритими шерстю. За спеціалізацією — поет, вважається одним з найкращих фахівців по римі й так званим «канонічним текстам» (себто перекладам поетичних творів з класичної англійської мови на новомову). У третій частині роману опиняється в камері попереднього ув'язнення разом з Вінстоном, після чого зникає в «кімнаті 101».

• Мартін (англ. Martin) — слуга О'Браєна, описується як низькорослий щуплий чоловік з монголоїдним обличчям, в білому костюмі слуги.

• Старший Брат (інший, менш точний варіант перекладу — Великий Брат) (англ. Big Brother) — одноосібний лідер партії. Зображується як чорновусий чоловік середніх років. Затвердження одноосібної влади Старшого Брата почалося в 1960 році, з цього часу почалося винищення керівників партії, які безпосередньо брали участь у революції; цей процес завершився на початку 1970-х років. Можливо, Старший Брат не існував у реальності та є вигаданою особою.

• Імануїл Ґолдштайн (англ. Emmanuel Goldstein) — ворог держави № 1. Колись він був одним з вождів революції, але пізніше, за офіційною версією партії, зрадив її і втік за кордон. В Океанії вважається, що він створив таємне Братство, метою якого є боротьба з партією. Вважається номінальним автором книги «Теорія і практика олігархічного колективізму» (хоча зі слів О'Браєна, можливо книга сфабрикована ідеологами Внутрішньої партії для полегшення процесу виявлення і вилову інакодумців).

• Кетрін (англ. Katharine) — формально дружина Вінстона, фактично розлучена з ним і фігурує тільки в спогадах головного героя. Описується як висока блондинка з благородним профілем; проте, при своїй зовнішній привабливості вона, за словами Вінстона, — «найдурніша істота», з якою будь-коли він був знайомий. Глибоко віддана партійним ідеям, відчувала величезну відразу до сексу, але щотижня вимагала від Вінстона «виконання партійного боргу» для зачаття дитини. Після серії невдалих спроб завагітніти покинула Вінстона.

• Джонс (англ. Jones), Ааронсон (англ. Aaronson) і Рудзерфорд (англ. Rutherford) — колишні високопоставлені члени Внутрішньої партії. Вони були першими лідерами революції, однак пізніше звинувачені в зраді революції і заарештовані. Під тортурами вони зізналися у всіх злочинах, в яких їх звинувачувала партія, були помилувані, тимчасово звільнені, проте потім майже відразу повторно засуджені і розстріляні. Під час своєї роботи Вінстон випадково виявив доказ їх невинності — фотографію учасників партійної конференції в Нью-Йорку, на якій вони були присутні. Фотографія була зроблена в 1960 році, в той час, коли, згідно зі звинуваченнями, вони перебували на таємному євразійському аеродромі в Сибіру, де спілкувалися з представниками євразійської розвідки.

Багато аспектів океанічного суспільства Орвелл засновував, емпатуючи еру Сталіна в Радянському Союзі.

Наприклад, «Двохвилинка ненависті», прослідковується притаманною Сталіну демонізацією його ворогів і супротивників, а опис самого Старшого Брата має фізичну подібність до власне образу Сталіна.

Протагоніст твору Вінстон Сміт отримав своє ім'я на честь Вінстона Черчилля, лідера англійської партії консерваторів, яка суперечила політичним поглядам Орвелла.

Прототипом Імануїла Ґолдштайна став Лев Троцький.

Прототипом Ааронсона став, ймовірно, Григорій Зінов'єв, чиє справжнє по батькові — Ааронович, а прототипом Рудзерфорда — Лев Каменєв, справжнє прізвище якого — Розенфельд).

Серед специфічної літератури, впливу якої міг зазнати Орвел, можна назвати:

• «Ніч ополудні» і «Комісар Йоджі» Артура Кестлера
• «Залізна п'ята» Джека Лондона (1908)
• «Прекрасний новий світ» (Brave New World) Олдоса Гакслі (1932)
• «Ми» Євгена Замятіна (1923)
• «Революція менеджерів» Джеймса Бернема (James Burnham) (1940)[7]

Вінстон Сміт, член Зовнішньої Партії, мешкає у руїнах Лондона, головного міста Злітно-посадкової Смуги № 1 — прифронтової провінції тоталітарної супердержави Океанія.

У романі описується масштабне та послідовне використання державою пропаганди, започатковане тоталітарними режимами Гітлера та Сталіна.

«Новомова» — особлива форма мови і словникового запасу, які поширюються в Океанії. Нова мова формувалася за принципом «неможливо зробити (і навіть подумати) те, що не можна виразити словами». Тому з кожним новим виданням словника новомови з нього викидалися слова і поняття, чужі панівній ідеології.

«Кожне скорочення було успіхом, бо чим менший вибір слів, тим менша спокуса задуматися».

Зате з'являлися нові слова, в основному, скорочення більш довгих фраз, що теж допомагало позбутися від багатозначності старомови. Наприклад, фраза «ідейно міцна качкомова» означала похвалу людині, яка говорить ідеологічно вивірено, «без участі вищих нервових центрів».

У Лондоні, столиці Злітної Смуги I, розташовані чотири міністерства управління Океанії в пірамідальних будівлях (близько 300 метрів заввишки), на фасадах яких можна побачити три гасла Партії. У зв'язку з тим, що особливості адміністративного устрою Океанії в романі не описані, залишається неясним, чи є ці міністерства органами центрального уряду, або ж це управління відповідних центральних міністерств по провінції Злітної смуги I держави Океанія.

Міністерство Миру

англ. Minipax: новомова: Мінімир

Відповідає за проведення військових дій і повідомляє про події безперервної війни між Океанією та іншими світовими державами.

Міністерство Достатку

англ. Miniplenty: новомова: Мінідост
Нормує і контролює постачання їжі, товарів і предметів побуту. Кожен квартал Мінідост публікує несправжні заяви про поліпшення рівня життя, в той час як в дійсності воно, як правило, скорочує і зменшує найменування, доступність і кількість товарів народного споживання. Міністерство правди підкріплює заяви Міністерства Достатку шляхом виправлення економічної інформації для підтвердження поточного, «поліпшеного» рівня життя.

Міністерство Правди

англ. Minitrue: новомова: Мініправ
Місце роботи головного героя роману, займається безперервною фальсифікацією різної історичної інформації (статистичних даних, історичних фактів) на всіх рівнях інформування населення: ЗМІ, книгах, освіті, мистецтві, спорті. Займається не тільки переписуванням і інтерпретацією реальних подій, а й створює повністю вигадані події і людей. Так Вінстон Сміт придумав біографію Товариша Огілві — зразкового громадянина, який віддав своє життя заради Партії. (Частина I, Глава IV)

Міністерство Любові

англ. Miniluv: новомова: Мінікох
Займається розпізнаванням і перевихованням та знищенням («розпиленням») справжніх і потенційних думкозлочинців. Як Вінстон знає зі свого досвіду, думкозлочинців ламають фізично і морально, використовуючи тортури і психологічний тиск, а потім, коли ті перебувають на межі повної розумової і духовної капітуляції, відправляють в кімнату 101 випробувати «те, що найгірше на світі» — поки любов до Старшого Брата остаточно не витісняє все, що у них залишилось — незалежність мислення і людські почуття.

Назви міністерств у новомові є антонімами до їх справжніх функцій та прикладом дводумства —

	Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди — брехнею, Міністерство Любові — тортурами, а Міністерство Достатку морить голодом.
— Частина II, Розділ IX — Розділ I книги Ґолдштайна

Думкозлочин — найтяжчий з можливих злочинів в Океанії, карається смертю. Під це поняття потрапляє будь-яка необережна думка члена АНГСОЦу, будь-який необережний жест або слово. Неправильний, з точки зору ідеології правлячої партії, вираз обличчя також є різновидом злочину. Боротьбою з думкозлочинцями в Океанії займалася поліція думок, допити обвинувачених проходили в Міністерстві Любові. Для виявлення підозрюваних використовувалося стеження, яке вели за громадянами агенти поліції думок і добровольці (в тому числі — найближчі родичі думкозлочинців), а також телеекрани.

Телеекран — пристрій, що сполучає в собі телевізор з єдиним каналом і відеокамеру, яку не можна вимкнути. У кожному приміщенні, де бували члени партії, перебував окремий телеекран, через який цілодобово транслювалися передачі і проводилося стеження за людьми. Телеекрани практично повністю були відсутні в будинках безпартійних, а в будинках членів Внутрішньої партії, хоча і були в обов'язковому порядку, але, можливо, були забезпечені вимикачем, яким можна було скористатися на не більше ніж півгодини на день.

	Проголошуваний Партією ідеал — це щось величне, жахливе й осяйне — світ із сталі й бетону, світ страхітливих машин і жахливої зброї, народ воїнів і фанатиків, що марширує у довершеному порядку, думає про те саме, викрикує однакові гасла, безперервно працюючи, воюючи, тріумфуючи, переслідуючи ворогів — триста мільйонів людей з тим самим обличчям. Реальність зовсім інша: тьмяні й брудні міста, де сновигають вічно голодні люди у подертих черевиках, що пропускають воду, напівзруйновані будинки, збудовані в дев’ятнадцятому сторіччі, просякнуті смородом вареної капусти та несправних нужників. У його уяві постало видіння Лондона, величезного й напівзруйнованого міста з мільйоном сміттєвих баків, а на нього наклався образ місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і поріділим волоссям, яка безнадійно длубається у засміченій каналізаційній трубі.
— Частина I, Розділ VII

Три гасла Партії, які усюди зображаються:

• ВІЙНА — ЦЕ МИР
• СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО
• НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА

	«Партія прагне до влади лише переслідуючи свої власні інтереси. Нас не цікавить добробут інших, нас цікавить лише влада. Нам не потрібне ні багатство, ні розкіш, ні довге життя чи щастя: нам потрібна лише влада, абсолютна влада. Ми знаємо, що ніхто не захоплює владу, щоб потім відмовитися від неї. Влада — не засіб, а кінцева мета. Диктатуру запроваджують не для того, щоб стати на сторожі революції, це революцію здійснюють для того, щоб запровадити диктатуру. Метою переслідування є переслідування. Метою тортур — тортури. Метою влади — влада.
— Частина III, Розділ III

Думкозлочин (англ. thoughtcrime) — єдиний злочин в Океанії, що карався смертю. Під це поняття попадав навіть не просто вчинок, а тільки сама думка про нього. Ідеологія проголошувала — подумавши про правопорушення, людина сама підписувала собі смертний вирок, який рано чи пізно, проте завжди невідступно досягав її в катівнях Міністерства Любові. Репресивним органом, котрий запобігав думкозлочину, була Поліція думки.

Поліція думки (англ. Thought Police) не займалася простим виконанням вироків. В її функції входило доведення порушнику, що він був не правим. «Злочинець» знищувався тільки після того, як він щиросердно (за цим жорстко слідкували, «ошукачів» обробляли далі) погоджувався з постулатами ідеології і сам просив для себе смертного вироку за свої «злочини». Деяких навіть випускали на волю, щоб людина «дозріла» самостійно і сама повернулася для виконання смертного вироку. Таким чином, система не просто мстила «віровідступникам», що не покаялися, а вбивала їх від безсилля, знищуючи їх в цілому, себто разом із вірою.

Політична мапа світу 1984 (бачення)

Дія роману відбувається в 1984 році в Лондоні — головному місті Військово-повітряної Зони № 1, (ще один варіант перекладу — «Злітної смуги I», англ. Airstrip One), колишньої Великої Британії, яка, у свою чергу, є третьою за чисельністю населення провінцією тоталітарної держави Океанія. Океанія знаходиться в стані перманентної війни з двома іншими тоталітарними наддержавами — Євразією й Остазією.

Світ контролюється трьома тоталітарними наддержавами, які ведуть між собою нескінченну війну.

• Океанія (англ. Oceania) — займає третину земної кулі, охоплює обидві Америки, Велику Британію, Австралазію, всі острови в Атлантичному океані, південь Африки і, власне, Океанію. У романі нічого не говориться про належність Антарктиди до Океанії, проте згадується, що на цьому континенті розташовані секретні океанійські полігони. Виникла шляхом поглинання Сполученими Штатами Британської імперії. Назва походить від того, що Океанія має вихід до всіх чотирьох океанів. Державна ідеологія — «англійський соціалізм» (АНГСОЦ).
• Євразія (англ. Eurasia) — охоплює території колишнього Радянського Союзу, Європи та Туреччини. Утворилася внаслідок захоплення Росією європейських країн. Державна ідеологія — «необільшовизм».
• Остазія (англ. Eastasia) — найменша за територією супердержава, однак з найбільшим населенням, оскільки займає території Китаю, Японії, Кореї, частково Монголії та Індії. Для найменування державної ідеології цієї країни використовується китайське слово, яке Ґолдштайн у своїй книзі перекладає як «культ смерті», «стирання особистості» або «самозабуття».

Північна Африка, Середній Схід і Південно-Східна Азія, а також арктична полярна шапка є спірними територіями, за володіння якими воюють три наддержави. Ці території постійно переходять від однієї країни до іншої, позаяк жодна з держав не може домогтися перемоги. Війна ведеться тільки на спірних територіях — кожна з наддержав настільки сильна, що не може бути завойована навіть об'єднаними силами двох інших, тому держави утримуються від великих наступальних операцій. Жодна з наддержав не нападає на власне територію іншої держави, скажімо, Євразія запросто могла б захопити Британські острови або Океанія просунутися до Рейну чи навіть Вісли. Така рівновага гарантує, за задумом еліти трьох країн, їхнє вічне панування над світом.

Згідно з книгою Ґолдштайна, «АНГСОЦ», «необільшовизм» і «культ смерті» мають багато спільного — це тоталітарні ідеології, що пропагують мілітаризм і культ особистості вождя.

Згідно зі спогадами Вінстона Сміта в книзі, яку приписують Імануїлу Ґолдштайну, незабаром після Другої світової війни Велика Британія була розірвана зсередини громадянською війною, в якій брали участь різні ворожі угруповання. Ослаблення країни внаслідок руйнівної громадянської війни призвело до її поглинання новою світовою наддержавою — Океанією. Приблизно в цей же час Радянський Союз почав свою експансію до Західної Європи й утворив новий союз під назвою Євразія, а ще через деякий час в Східній Азії утворився третій центр сили — Остазія.

Новий розклад сил на політичній карті світу був порушений Третьою світовою війною, яка викликала катастрофічні руйнування по всьому світу через те, що війна з наземної переросла в ядерну. Сотні ядерних вибухів в 1950-х роках знищили безліч міст в Європі, Північній Америці та європейській частині Росії. Зрозумівши небезпеку власного знищення в результаті такої війни, наддержави відмовилися від використання зброї масового ураження; проте, наземна і повітряна війна між ними тривала й надалі.

Всі три держави продовжували накопичувати атомні бомби в розрахунку на те, що рано чи пізно випаде нагода, коли вони зможуть вирішити війну на свою користь. Війни між державами велися за Екваторіальну Африку або країни Близького Сходу, за індонезійський архіпелаг, але не за землю, а за робочі руки, щоб виробляти якомога більше зброї і захоплювати нові території і нові робочі руки.

Насправді ж ці держави не тільки не могли підкорити одна іншу, але і не отримали б від цього ніякої вигоди. Умови життя в них були дуже схожі (та ж пірамідальна структура, той же культ напівбога-вождя, та ж економіка). Автор називає війну наддержав шахрайством, схожим на сутички жуйних тварин, чиї роги ростуть під таким кутом, що не здатні поранити суперника.

Панівні групи присвятили себе завоюванню світу, але разом з тим вони розуміли, що війна повинна тривати постійно, без перемоги. Її головна мета — зберегти суспільний лад, знищуючи не тільки людські життя, а й плоди людської праці, оскільки було ясно, що загальне зростання добробуту загрожує ієрархічному суспільству загибеллю, позбавляючи тим самим влади правлячі групи. Якщо величезна маса людей стане грамотною, навчиться думати самостійно, то вона просто «викине» привілейовану меншість за непотрібністю. Війна ж і голод допомагали тримати людей, які отупіли від злиднів, бажаючи жити в покорі.

Океанія — держава з жорстоким тоталітарним устроєм. Жителі позбавлені громадянських прав та індивідуальності. У партійному суспільстві, крім культу особи Старшого Брата і беззаперечного підпорядкування владі, всі зобов'язані дотримуватися пуританських поглядів і всім молодим людям рекомендують входити до так званої молодіжної Антисексуальної ліги, де їм навіюється відраза до статевих зв'язків і любові. Любов є думкозлочином, а шлюби укладаються виключно в репродуктивних цілях. Однак партія з часом планує усунути і цей залишок особистого простору людей, розробивши метод усунення медичним шляхом фізіологічної потреби людини до любовної близькості з подальшим переходом на запліднення штучним шляхом.

В Океанії діє жорстка соціальна ієрархія. Парламенту й уряду не існує, вся влада зосереджена в руках партії АНГСОЦу, яка ділиться на Зовнішню партію і Внутрішню партію. Найвищою суспільною кастою є Внутрішня партія, до якої входять вищі чини міністерств і інше вище керівництво Океанії. В руках Внутрішньої партії зосереджена вся влада і багатства Океанії. На відміну від членів Зовнішньої Партії, які є майже жебраками, члени Внутрішньої партії отримують велику зарплату і мають доступ до таких рідкісних продуктів, як чай, білий хліб, а також до таких, до яких члени Зовнішньої Партії не мають доступу, як: молоко, справжня кава, вино і фрукти. Середньою кастою є Зовнішня Партія, до якої входять незліченні номенклатурні працівники й нижчі члени Партії. Члени Зовнішньої Партії живуть в злиднях і постійно перебувають під наглядом Поліції Думок.

Члени Партії зобов'язані віддавати своїх дітей в скаути, військово-політичну молодіжну організацію, де дітям нав'язується любов до Партії і Старшого Брата. Також дітей тренують як майбутніх солдатів, інформаторів і співробітників поліції думок, наприклад, вчать стежити за батьками. У книзі згадувалося, що в газетах майже щодня з'являлися повідомлення про дітей, які викрили родичів в думкозлочині і видали їх поліції думок.

Нижчою кастою є безпартійний пролетаріат (на новомові — проли), які, так само, як і Зовнішня партія, мають потреби, але, на відміну від Зовнішньої Партії, проли є самі по собі, в їх будинках майже відсутні телеекрани й поширюються злочинність і спекуляція. Проли становлять близько 85 % всього населення Океанії та є основним джерелом доходів.

Також у романі є натяки на існування каст, які перебувають ще вище Внутрішньої партії.

АНГСОЦ (англійський соціалізм) виник на основі соціалістичної партії, але оскільки партія постійно переписує історію, неможливо встановити точне походження англійського соціалізму. Океанія виникла в результаті злиття американських держав з Британською імперією. Старший Брат і Імануїл Ґолдштайн привели партію до перемоги в соціалістичній революції, але потім стали ворогами.

У книзі «Теорія і практика олігархічного колективізму» Ґолдштайн описує ідеологію партії як олігархічний колективізм, який «відкидає і чорнить усі принципи, для яких соціалістичний рух існував, і робить це від імені соціалізму» (на основі двозначності).

Всюдисущий Старший Брат уособлює партію, його портрети постійно зображуються на плакатах і телеекранах. АНГСОЦ вимагає повного підпорядкування народу — розумового, морального і фізичного. Для досягнення цієї мети партія готова відправляти жителів на тортури (Кімната 101). АНГСОЦ є майстерно складною системою психологічного контролю, який змушує зізнатися в думкозлочині й забути бунтівну думку, любити тільки Старшого брата і партію.

Метою АНГСОЦу є політичний контроль і влада сама по собі, як пояснює О'Браєн Смітові.

• Освітня система Океанії спрямована на підтримку якомога нижчої здатності до мислення у пролетарів.
• Офіційна мова країни «Новомова» (англ. newspeak) перебуває у стадії переходу від «старої мови» до того стану, коли нею не можна буде висловити жодну небезпечну для партії думку (думкозлочин). Перехід полягає не стільки у заміні старих слів новими словами та спрощенням мовних форм, скільки у скороченні словникового запасу і забороні певних слів та їхніх небезпечних значень. Факт постійного зменшення словникового запасу мови вважається її перевагою.
• Історія Океанії постійно переписується таким чином, щоб викреслити незручні партії випадки, неузгодженості з партійною ідеологією, згадування про людей, яких партія знищила тощо.
• В Океанії існує культ перемоги, який підтримується повідомленнями (переважно вигаданими) про нові перемоги на фронті, у назвах багатьох товарів, наприклад дуже поширеного джину та кави, міститься слово «перемога».
• Для пролетарів виробляється окремий шар культури, що складається з низькопробних книг і фільмів переважно на тему сексу та насильства, пісень про любов, які компілюються майже механічно пристроєм, який називається «версифікатор». Пролетарі також люблять грати в лотерею.
• В Океанії гра в шахи не передбачає можливості перемоги чорних, як підтвердження того, що добро завжди перемагає зло.
• Партія усіляко пригнічує та обмежує статевий потяг, існує припущення, що метою цього є спрямування невикористаної енергії на корисніші для партії почуття: патріотизм, любов до Старшого брата, ненависть до ворогів тощо.
• В Океанії повна нестача майже усіх продовольчих і непродовольчих товарів, крім алкогольних напоїв (пиво — для пролетарів, джин — для членів партії). Ціни на спиртне дуже низькі. Замість цукру використовується сахарин, замість чаю — листя чорниці. Джин, кава і шоколад виготовляються із замінників і не схожі на свої справжні відповідники. Водночас, члени Внутрішньої партії мають доступ до якісних продуктів.
• Майже ніхто не пише одне одному листів. Втім, для привітання з якими-небудь подіями існують завчасно виготовлені листівки з надрукованими привітаннями з усіх можливих нагод.

«1985» — продовження роману «1984», автор — англійський письменник Ентоні Берджес. Роман розділено на дві частини: перша — аналіз роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984», друга — сам роман Берджеса.

• Перша частина книги. Берджес аналізує роман Орвелла, вдаючись для більшої повноти й багатогранності до аналізу й різних літературних прийомів — від «уявного інтерв'ю» до в'їдливої пародії.
• Друга частина книги. Берджес пропонує власне бачення недалекого майбутнього. Він описує державу, де пожежники ведуть страйк, поки місто охоплене вогнем, де вуличні банди досконало знають латинську, але грабують і вбивають невинних, де люди стають заручниками технологій, перетворюючи своє життя на тортури.

«1985» — продовження роману «1984», автор — угорський письменник і дисидент Дьйорд Далош. Роман починається зі смерті Старшого Брата й відображає проміжний період між 1984 і більш оптимістичним майбутнім, яке характеризується зниженням ортодоксії тоталітарної системи, боротьбою з державами, які звідси випливають, та знищенням військово-повітряних сил Океанії Євразією.

У серпні 2015 року, вже після виходу українського перекладу «1984» зробленого Віктором Шовкуном, розгорівся скандал між видавництвом Жупанського та перекладачем. Спочатку Шовкун звинуватив видавця у непогоджених редагуваннях свого перекладу роману 1984[19]. Тоді, у відповідь, видавець оприлюднив невідредагований варіант перекладу, в якому були вжиті численні росіянізми.[20][21]