Фернан Магеллан

У 1516 році, Фернандо Магеллан та декілька інших португальських мореплавців і картографів, що конфліктували з португальським королем Мануелем I, зібрались у Севільї, щоб запропонувати свої послуги нещодавно коронованому іспанському королю Карлу І Габсбургу. Серед них були дослідники та картографи Діогу Рібейро, Діого та Дуарте Барбоса, Естеван Гомеш, Жоао Серрао та Хорхе Рейнель, космографи Франциско та Руй Фалейро, фламандський купець Крістофер де Гаро.

Магеллан дістався до Севільї 20 жовтня 1517 року, а звідти вирушив у Вальядолід з метою зустрітись з молодим королем Карлом I (у майбутньому іменованим Карлом V Габсбургом — остання людина, яку будь-коли було формально проголошено імператором Священної Римської імперії).

За допомогою Хуана де Аранди, одного з трьох головних посадовців Ради у справах Індії у Севільї, та інших друзів, особливо португальця Діоги Барбоси, що незабаром став його зятем, Магеллан натуралізувався як іспанець. Отримавши значний вплив у Севільї, завоював довіру у короля Карла і впливового Хуана Родрігеса де Фонсека (ісп. Juan Rodriguez de Fonseca), єпископа Бургоса, колишнього ворога Христофора Колумба.

У 1517 році Магеллан за згодою короля офіційно відмовився від громадянства і виїхав з Португалії, щоб запропонувати свої послуги королівському двору Іспанії, змінив своє ім'я порт. Fernão de Magalhães на ісп. Fernando de Magallanes.

Реалізувати план допоміг йому Руї Фалейро, астроном і виходець з Португалії. 22 березня 1518 року Управління справами Індії (ісп. Casa de Contratación de las Indias) та король Карл підтримали проект Магеллана і виділили йому значні кошти. Магеллан дав присягу в церкві ісп. Santa María de la Victoria de Triana і дав гроші місцевим ченцям, щоб молилися за його успіх.

У березні 1518 року між королем Карлом V та Магелланом і Фелейро було підписано угоду. За нею обоє отримували титул «аделантадо» (намісники) на всіх відкритих землях та островах, а також право на двадцяту частину прибутків. Державна скарбниця зобов'язувалася спорядити 5 каравел та запаси харчів на 2 роки. Щоб не дратувати португальців, метою експедиції було оголошено пошук протоки до Південного моря. Але Лісабон пильно стежив за діями іспанців, і португальські шпигуни робили свою справу. Магеллана було оголошено зрадником. Було проведено ряд диверсій і замахів. Компаньйони отримали листа від Мануеля І з обіцянками монарших милостей в обмін на відмову «служити піднесенню морської могутності Кастилії»[5], але Магеллан залишився непохитним.

Для того, щоб реалізувати проект, взяв на себе зобов'язання пливти на південь у пошуках проходу аж до 75-ї паралелі.

На гроші, отримані від короля, Магеллан і Фалейро купили п'ять суден, «Тринідад» (тоннажем 110 тонн, екіпаж 55 чоловік), «Сан-Антоніо» (тоннажем 120 тонн, екіпаж 60), «Консепсьйон» (тоннажем 90 тонн, екіпаж 45), «Вікторія» (тоннажем 85 тонн, екіпаж 42) і «Сантьяго» (тоннажем 75 тонн, екіпаж 32). «Тринідад» був флагманським кораблем Магеллана і, крім Фалейро, капітанами були Хуан де Картегена, Ештеван Гомеш, Гаспар де Кесада і Луїс де Мендоса.

10 серпня 1519 року флот з п'яти кораблів під командою Магеллана покинув Севілью і вирушив річкою Гвадалквівір до міста Санлукар-де-Баррамеда (ісп. Sanlúcar de Barrameda), де він перебував ще протягом п'яти тижнів. Іспанська влада не довіряла португальському адміралу і подорож замало не була скасована, але 20 вересня 1519 Магеллан нарешті вирушив у плавання із 270-ма членами екіпажу, щоб досягти Молукських островів західним шляхом.

Дізнавшись про відплиття Магеллана, португальський король Мануель I надіслав військово-морський загін для його переслідування, але Магеллан вислизнув від переслідування португальців. Після короткої зупинки на Канарських островах зробив перехід до архіпелагу Кабо-Верде, звідки взяв курс на мис Святого Августина у Південній Америці. 20 листопада експедиція перетнула екватор, а 6 грудня екіпаж побачив береги Бразилії.

Бразилія на той час була португальською територією. Магеллан взяв на себе відповідальність і 13 грудня став на якір поблизу сучасного Ріо-де-Жанейро, де стояла гарна погода і тубільці були дружньо налаштовані. Флот поповнив запаси, але через несприятливі стосунки це було зроблено із запізненням. Далі вони рухались вздовж узбережжя Південної Америки із зупинкою 10 січня 1520 року в гирлі Ріо-де-ла-Плата. Під час тривалих пошуків біля берегів Аргентини проходу до моря на інший бік континенту несподівано для експедиції настала зима.

Магеллан вирішив перезимувати в Патагонії. 31 березня екіпаж заклав поселення, яке вони назвали Пуерто-Сан-Хуліан (Порт Святого Юліана). Тоді стався бунт, в якому взяли участь три з п'яти капітанів кораблів. Бунт виявився невдалим, оскільки більша частина екіпажів залишались вірними Магеллану. Кесада і Мендоса були страчені, а Картагена і капелан експедиції були висаджені на берег.

24 серпня продовжили плавання, і судно «Сантьяго» було відправлене до берега у розвідку, але на зворотному шляху воно розбилося і потонуло. Тільки два матроси повернулися суходолом, щоб повідомити Магеллана, що сталося. На 52 градусі південної широти 21 жовтня 1520 року флот досяг мису Вірхенес (ісп. Cape de las Virgenes), і мореплавці зробили висновок, що тут є протока, оскільки вода була солоною і глибокою. Чотири кораблі почали повільний рух небезпечним проходом довжиною 372 км, який Магеллан назвав Протокою Усіх Святих (ісп. Estreito de Todos los Santos), бо флот зайшов у неї на День Усіх Святих, 1 листопада. Згодом цю протоку стали називати Магеллановою протокою. Вона сполучає Атлантичний і Тихий океани, перетинаючи південну частину Південної Америки.

Магеллан наказав суднам «Сан-Антоніо» і «Консепсьйон» спочатку вивчити протоку. Перехід по протоці з незнайомим фарватером був дуже важким, крім того, «Сан-Антоніо» під командуванням Ештевана Гомеша, що йшов першим, вийшовши з протоки, повернув на південь та, обігнувши південний край Америки, самовільно повернувся до Іспанії. 28 листопада три кораблі, що залишилися, вийшли у південну частину Тихого океану. Магеллан став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий. Магеллан назвав ці води океану Спокійним морем (ісп. Mar Pacifico) через їхню спокійну поведінку протягом першого етапу подорожі[6].

Рухаючись у північному напрямку, 13 лютого 1521 року експедиція перетнула екватор. 6 березня вона відкрила острови Гуам і Рота в архіпелазі Маріанських островів, а 16 березня досягла острова Гомонгон в архіпелазі Філіппінських островів. До цього моменту залишалось всього 100 учасників експедиції.

Магеллан мав змогу спілкуватися з місцевими жителями, бо мав малайського перекладача, який розумів їхню мову. 7 квітня моряки дістались до острова Себу. Магеллан організував там постій, прагнучи навернути місцеве населення до християнської віри. Незабаром, можливо занадто покладаючись на силу володіння вогнепальною зброєю, він взяв участь у конфлікті між місцевими правителями. 27 квітня 1521 під час одного з боїв на острові Мактан, жителі якого відмовились платити данину іспанській короні, Магеллана убили разом з частиною його товаришів.

Раджа острова Себу, що уже склав присягу на вірність королю Іспанії, скористався з того і заманив іспанців на урочистий обід, де влаштував різню та убив декілька десятків мореплавців. Кораблям довелось терміново відплисти. Брак досвідченого керівника дався взнаки. Вже поблизу мети подорожі флотилія витратила декілька місяців, щоб досягти Молуккських островів.

Карта подорожі Магеллана та її завершення через 16 місяців після смерті Магеллана судном «Вікторія», одним із п'яти суден, що розпочали мандрівку

На Молуккських островах закупили прянощі, експедиція готувалась до зворотного маршруту. На островах іспанці дізналися, що португальський король оголосив Магеллана зрадником, а його кораблі підлягали арешту. Під час плавання судна зносилися і обдерлися. «Консепсьйон» ще раніше був залишений командою і спалений. Залишалося тільки два кораблі. «Тринідад» було відремонтовано і судно вирушило на схід до іспанських володінь у Панамі, а «Вікторія» — на захід в обхід Африки. «Тринідад» потрапив у смугу зустрічних вітрів і змушений був повернутися до Молуккських островів, де був захоплений у полон португальцями. Більшість його екіпажу загинула на каторзі в Індії. «Вікторія» під командуванням Хуана Себастьяна Елькано продовжила маршрут. Екіпаж був поповнений незначним числом острів'ян-малайців (майже всі вони загинули в дорозі). На кораблі незабаром стало бракувати провізії і частина екіпажу стала вимагати від капітана взяти курс на приналежний португальській короні Мозамбік та здатися до рук португальців. Проте більшість моряків і сам капітан Елькано вирішили будь-що спробувати допливти до Іспанії.

«Вікторія» з труднощами обігнула мис Доброї Надії і потім два місяці без зупинок йшла на північний захід уздовж африканського узбережжя.

9 липня 1522 року зношений корабель з виснаженим екипажем підійшов до островів Зеленого мису, що перебували у португальському володінні. Не зробити тут зупинки було неможливо через крайню нестачу питної води і харчів. Хитрощами вдалось частково поповнити запаси харчів у португальців. Але, щоб уникнути арешту, команда змушена була вирушити далі, залишивши в полоні на березі тринадцятьох моряків.

6 вересня «Вікторія» під командуванням Елькано дісталася до Іспанії, ставши єдиним кораблем флотилії Магеллана, що переможно повернувся до Севільї. На кораблі було вісімнадцять мандрівників.

Елькано отримав від короля Карла V шляхетність та платню у 500 дукатів на рік. Король зажадав, щоб його свояк Жоао III звільнив з португальського арешту на Островах Зеленого мису решту 13 членів екіпажу. Заступник Елькано — Мігель де Родас — отримав від короля зарплату 50 000 мараведі[7] на рік (подвійна зарплатня офіцера на той час), а три роки потому він скаржився, що нічого на руки так і не отримав. Основний інвестор експедиції Магеллана — Крістобаль-де-Аро, незважаючи на загибель людей і суден, став багатою людиною. Привезли приблизно 1925—1926 тонн гвоздики, яку було продано за приголомшливу ціну 7888634 мараведі, що відповідає 947 тисячам сьогоднішніх доларів США[6].

Пізніше, в 1525 році, ще четверо з 55 членів команди корабля «Тринідад» були доставлені до Іспанії. Також були викуплені з португальського полону ті члени команди «Вікторії», які були схоплені португальцями під час вимушеної стоянки на островах Зеленого Мису.

Продаж вантажу, привезеного «Вікторією», не тільки покрив усі витрати на експедицію, але й, незважаючи на загибель 4 кораблів з 5, дав значний прибуток. Що стосується приналежності Молуккських островів, то португальський король повірив у їхню приналежність Іспанії і відкупив їх за величезну суму в 350 тисяч золотих дукатів. У 1523 році був виданий звіт імператорського секретаря Максиміліана Трансільвана про подорож, а потім були опубліковані й детальні спогади одного з учасників експедиції — венеціанця Антоніо Пігафетта.

Отже, іспанці здійснили перше в історії навколосвітнє плавання, відкрили західний шлях до Азії і Островів Прянощів. Це перше в історії навколосвітнє плавання довело правильність гіпотези про кулястість Землі і неподільність океанів, що омивають суходіл.

Крім того, як виявилось, учасники експедиції «загубили день». У ті часи не було поняття про різницю в місцевому і всесвітньому часі, тому далекі торгові експедиції проходили в обох напрямках практично за одним і тим же маршрутом, перетинаючи меридіани спочатку в одному напрямку, а потім — у протилежному. У цьому ж випадку, вперше зафіксованому в історії, експедиція повернулась у початковий пункт, так би мовити, «не повертаючись», але рухаючись тільки вперед, на захід.

На кораблях іспанського короля, як належить, для підтримки черговості вахт, обчислення пройдених відстаней, ведення записів, але насамперед для дотримання церковних католицьких свят велося обчислення часу. Хронометрів у ті часи не було, моряки користувалися пісочним годинником (від цього на флоті і був рахунок часу за склянками). Початок відліку часу доби був опівдні. Природно, кожен ясний день моряки визначали момент полудня, коли Сонце перебувало у найвищій точці, тобто перетинало меридіан (за допомогою компаса чи за довжиною тіні). Від цього вівся і рахунок днів календаря, в тому числі недільних днів, Великодніх і всіх інших церковних свят. Але ж кожного разу моряки визначали час місцевого полудня відповідного меридіану, на якому у цей момент перебувало судно. Кораблі пливли на захід, вслід за рухом Сонця по небосхилу, наздоганяючи його. Якби у них був сучасний хронометр або простий годинник, налаштовані на місцевий час порту Санлукар-де-Баррамеда, моряки помітили б, що їхній день трохи довший за звичайні 24 години, а їхній місцевий полудень все більше і більше відстає від рідного іспанського, переходячи поступово на іспанський вечір, ніч, ранок і знову день.

Церковні свята ці відважні іспанські моряки відзначали з усією ретельністю як ревні католики, але, як виявилося, за своїм власним календарем. У підсумку, коли жменька змучених блукачів морів повернулася до рідної Іспанії, виявилося, що їхній корабельний календар відстав від календаря батьківщини і Церкви на цілу добу. Тобто вони неправильно святкували неділі, Великдень та інші свята. Герої-моряки були оголошені віровідступниками і відлучені від церкви. Лише згодом вдалося розібратися в цій ситуації і моряків відновили в правах.

Люди зрозуміли і визнали, що Земля має форму кулі, тіла з безперервною поверхнею, і при подорожах вздовж паралелей, тобто в площині її добового обертання навколо своєї осі час ніби змінює свою тривалість. Якщо рухатися на захід, за Сонцем, день (доба) ніби подовжується. Якщо ж рухатися на схід, назустріч Сонцю, доба, навпаки, скорочується.

Для подолання цього парадоксу пізніше була розроблена система часових поясів і поняття лінії зміни дат.