169-та піхотна дивізія (Третій Рейх)

169-та піхотна дивізія розпочала формування 28 листопада 1939 року в Оффенбах-на-Майніі в IX-му військовому окрузі під час 7-ї хвилі мобілізації Вермахту. У квітні 1940 року дивізію перевели до Дармштадта в XII-му військовому окрузі.

З початком Французької кампанії з'єднання у складі XXXVI Командування билось на півдні Бельгії, наступало у напрямку Віртона, у травні 1940 року бої на Маасі, Мозелі, прорив французьких укріплень лінії Мажино на ділянці Маргю, Лонгюїон, Монмеді. У подальшому 169-та дивізія вела бої за Верден та Мец. Після розгрому французької армії та капітуляції Франції, дивізія залишилась виконувати окупаційні функції на території департаментів Мозель і Мерт і Мозель.

У лютому 1941 року дивізію перекинули з Нансі до району Ерфурта, Айзенаха та Бад-Зальцунгена, де підрозділи з'єднання проходило тренування, доукомлектовулися військовою технікою й майном, а наприкінці травня її перевели до Штеттіна, де вона розпочала підготовку до перекидання на крайний Північ у Норвегію та Фінляндію.

8 червня 1941 року піхотна дивізія транспортними суднами була передислокована до морських портів західної Фінляндії Торніо, Кемі, Вааса та Каско. Звідсіля підрозділи дивізії здійснили переміщення залізницею до Рованіемі, а далі до наближених районів поблизу радянсько-фінського кордону Кеміярві, Савукоскі, Соданкюля, формування здійснило марш своїм ходом.

1 липня німці силами XXXVI командування особливого призначення[Прим. 1] за підтримки 6-ї фінської піхотної дивізії армії «Норвегія» розпочали операцію «Полярфукс». Німецько-фінські війська завдали удару у смузі оборони радянської 14-ї армії на кандалакшському напрямку. У корпусі були 40-й і 211-й танкові батальйони особливого призначення, в яких налічувалося близько 100 танків. Їм протистояли дві стрілецькі дивізії: 122-га та 104-та, а також щойно перекинута з-під Пскову 1-ша танкова дивізія Героя Радянського Союзу генерал-майора Баранова В. І.[Прим. 2][1][Прим. 3].

Середні танки Panzer III 40-го танкового батальйону вермахту просуваються на Васонваару. 1 липня 1941

Німці намагались прорватися фронтальним ударом на Саллу, у той час, як фінська 6-та дивізія мала намір широким обхідним маневром обійти радянські позиції з півдня та вийти до Алакуртті та Кайрали. Тим часом, фінський III корпус, який займав позицію на правому фланзі армії «Норвегія», утримував 96-кілометровий фронт між Куусамо і Суомуссалмі.

6 липня 1941 року, форсувавши річку Куола, 169-та піхотна дивізія зуміла увірватися в Саллу зі сходу, але швидко була вибита. 7 липня атаки на Саллу продовжилися, і лише з відходом 122-ї стрілецької дивізії в ніч на 8 липня 1941 року на південний схід в напрямку Лампела, Салла була захоплена німецькими та фінськими військами. Бригада СС «Норд», отямившись після контрнаступу радянських військ, розпочала переслідування 122-ї дивізії, а 169-та дивізія висунулась на схід, щоб не дати організувати радянським військам оборону у Кайрали, по лінії озер Ала, але не встигла — там уже окопались два полки 104-ї стрілецької дивізії.

Карта операції «Полярфукс»

10 липня 1941 року атаки 169-ї піхотної дивізії були відбиті, так само, як і був відбитий наступ одного полку фінської 6-ї піхотної дивізії, який перерізав автомобільну дорогу та залізницю за 5 кілометрів східніше Кайрали. Німецьке командування вирішило здійснити оточення радянських військ у Кайрали, для чого розпочала наступ на північ від Кайрали силами 169-ї піхотної дивізії, яка з півдня підтримувалася підрозділами фінської 6-ї піхотної дивізії. Вже до 21 липня 1941 року командир XXXVI командування генерал-лейтенант Ганс Файге доповів, що максимум що можливо зробити — це опанувати радянські укріплення в Кайрали, але подальше просування до Алакуртті буде неможливим. 24 липня 1941 року німецькі та фінські частини, потрапивши під контрудар радянських військ, і зовсім визнали марними будь-які спроби вибити радянські війська з Кайрали, тому подальший наступ був припинений.

З 6 вересня 1941 року 169-та піхотна дивізія у взаємодії з 6-ою піхотною дивізією, здійснили чергову спробу штурмом опанувати радянські позиції. За винятком одного полку 169-ї піхотної дивізії, який зумів з півночі вийти до підступів висоти біля озера Верхній Верман, ніяких успіхів атакуючі не здобули. Утім, полк, який прорвався, зав'яз у боях за висоту і лише 10 вересня 1941 роки зумів її опанувати.

Бої на цьому напрямку точились ще протягом вересня-листопада 1941 року, доки командир фінського 3-го армійського корпусу генерал-лейтенанта Я. Сііласвуо, оцінив важкі втрати угруповання та відсутність можливості щодо їхнього поповнення, не віддав наказ перейти до оборони. З того часу до літа 1944 року бойові дії на цій ділянці фронту практично не велись.

У вересні 1944 року з початком Лапландської війни, 169-та піхотна дивізія під тиском колишніх союзників, фінських військ, вимушено відступала на Савукоскі, далі на північ на Івало, з подальшим виходом на територію окупованої німцями Норвегії в Карасьйок. У грудні 1944 року дивізію зосередили поблизу Нарвіка, звідки її перекинули в Мошен і в березні 1945 року формування вивели до Осло.

Наприкінці березня 1945 року дивізію зосередили на Східному фронті поблизу Луккенвальде, де вона вела бої проти військ Червоної армії. В останні дні квітня — на початку травня 1945 року розгромлена.

• оберст Філіпп Мюллер-Гебгард (нім. Philipp Müller-Gebhard) (28 листопада — 1 грудня 1939);
• оберст, з 1 липня 1940 генерал-майор Генріх Кіркгайм (нім. Heinrich Kirchheim) (1 грудня 1939 — 1 лютого 1941);
• генерал-майор Курт Діттмар (нім. Kurt Dittmar) (1 лютого — 29 вересня 1941);
• генерал-лейтенант Герман Тіттель (нім. Hermann Tittel) (29 вересня 1941 — 22 червня 1943);
• оберст, з 1 вересня 1943 генерал-майор, з 1 вересня 1944 генерал-лейтенант Георг Радзей (нім. Georg Radziej) (22 червня 1943 — 8 травня 1945).