2С25 «Спрут-СД»

До кінця 1960-х років на озброєнні Радянської армії перебували легкі танки ПТ-76. Цими танками озброювалися в основному розвідувальні підрозділи сухопутних військ, а також лінійні частини морської піхоти. З прийняттям в 1966 році на озброєння бойової машини піхоти БМП-1 доцільність подальшого використання танків ПТ—76 була поставлена ​​під сумнів, однак, на думку маршала А. А. Гречко відмовлятися від техніки такого класу було не можна. Крім того, ефективність такого класу озброєння як легкий плавучий танк була підтверджена досвідом використання танків ПТ-76 в ході арабо-ізраїльських конфліктів. Тому в восьмирічний план науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт була включена розробка нового легкого плавучого танка, який перевершує за своїми характеристиками танк ПТ—76Б і його зарубіжні аналоги. До початку 1980-х років було розроблено декілька варіантів нового танка, серед яких був легкий танк «Об'єкт 934». 21 лютого 1980-го року на нараді Військово-технічної ради Міністерства оборони СРСР було прийнято рішення про закриття робіт по новому легкому танку, в зв'язку з початком робіт по новій бойовій машині піхоти «Об'єкт 688»[2][3].

До середини 1980-х років на озброєння країн НАТО почали надходити танки M60A3, M1, Леопард 2 і Челленджер. На озброєнні ПДВ СРСР на той час перебували БМД-1 і БТР-РД «Робот», які були не в змозі вести ефективну боротьбу проти нових основних танків ймовірного противника. У той же час з прийняттям на озброєння літаків Іл-76 істотно підвищилися можливості військово—транспортної авіації СРСР. Максимальна вантажопідйомність зросла до 40 т при масі десантованого вантажу до 20 т. В умовах, що склалися потенціал модернізації базових шасі типу БМД-1 і БТР-Д був вичерпаний, так як ПДВ отримали можливість створення більш важких бойових машин з одночасним підвищенням захищеності та вогневої міці. 3-ім ЦНДІ була розроблена концепція розвитку військової техніки ПДВ, в основу якої було закладено базове шасі з вантажопідйомністю 3,5 і 6 тонн. Крім того, у розвитку систем озброєння ПДВ передбачалося створення десантованої самохідної протитанкової гармати здатної ефективно боротися з основними танками країн НАТО[4][5].

Попередньо в 1982 році ЦНДІ «Точного машинобудування» провів науково-дослідну роботу по створенню самохідної протитанкової гармати легкої категорії по масі в калібрі 125 мм. В ході робіт було виготовлено макетний зразок САУ на базі бойової машини піхоти БМП-2, який підтвердив принципову можливість створення легкої протитанкової гармати в калібрі 125 мм. Результати досліджень стали підставою для протоколу Комісії Президії Ради міністрів СРСР від 29 липня 1983 року, в якому наказувалося проведення попередніх робіт по оцінці можливості розробки самохідної протитанкової гармати на базі вузлів і агрегатів перспективної бойової машини десанту[6].

В ході пошуку базового шасі ЦНДІ «Точного машинобудування» прийшов до висновку про те, що для цих цілей підходить шасі легкого танка «Об'єкт 934». У 1983 році один з трьох дослідних зразків танка «Об'єкт 934» був переданий в ЦНДІ «Точного машинобудування», де на його базі в період з 1983 по 1984 роки був виготовлений макетний зразок 125-мм авіадесантної самохідної протитанкової гармати. Зразок був виготовлений за класичною баштовій схемою, проте розглядалися також рубочний варіант і варіант з винесеним озброєнням. У 1984 році на полігоні в Кубинці були проведені дослідні стрільби, які показали, що купчастість бою гармати була не гірша, ніж у танкових систем, а навантаження, які діяли на екіпаж і корпус гармати не перевищували допустимих величин. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Спрут-СД» (індекс ГРАУ — 2С25)[6][7].

У 1984 році було затверджено тактико—технічне завдання на створення 125 мм десантованої самохідної протитанкової гармати «Спрут-СД», 20 жовтня 1985 року Рішенням військово—промислової комісії Ради міністрів СРСР була офіційно розпочата розробка нової 125-мм СПТГ для ПДВ СРСР. У лютому 1986 року було розпочато розробку засобів десантування для САУ 2С25. Засоби десантування отримали позначення П260 і створювалися на базі парашутно-реактивних засобів П235, що призначалися для десантування БМП-3. У період з 1990 по 1991 роки були проведені Державні випробування САУ 2С25. Однак випробування системи П260 виявили її недоліки, основними з яких були: складність в експлуатації, висока вартість виготовлення, складність касетного блоку парашутно-реактивного двигуна. 30 травня 1994 року рішенням ВПС РФ, ПДВ РФ і розробника засобів десантування — московського заводу «Універсал» була скасована розробка парашутно-реактивних засобів десантування П260, цим же рішенням було відкрито розробка безплатформної системи десантування П260М «Спрут-ПДС». У 2001 році були проведені додаткові випробування САУ 2С25. 9 січня 2006 року наказом Міністра оборони Російської Федерації самохідна протитанкова гармата 2С25 була прийнята на озброєння Російської армії[4][5][6][8].

Бойове відділення САУ 2С25 на стапелі в цеху Волгоградського тракторного заводу

Шасі СПТГ 2С25 зберегло геометрію і компонувальні рішення легкого танка «Об'єкт 934». Корпус виконаний зі зварних листів броньового алюмінію. У передній частині корпусу по центру розташоване відділення управління з робочим місцем механіка-водія. Праворуч від механіка-водія встановлено місце командира, зліва — навідника СПТГ на марші і при десантуванні. У середній частині корпусу розташоване бойове відділення, на даху корпусу встановлений поворотний погон з баштою і бойовим відділенням. У бойовому відділенні розміщені робочі місця навідника і командира САУ, механізовані укладки і автомат заряджання гармати. У задній частині корпусу знаходиться моторно-трансмісійне відділення з силовою установкою. Бронювання лобових проекцій башти і корпусу посилено сталевими накладками і забезпечує екіпажу захист від куль калібру 12,7-мм в секторі ± 40°, а також круговий захист від куль калібру 7,62-мм і осколків артилерійських снарядів[6][16][17].

Основним озброєнням СПТГ 2С25 є 125 мм гладкоствольна гармата 2А75, що представляє собою модифіковану версію танкової гармати 2А46 і її модифікацій. Спочатку гармату планувалося оснастити дуловим гальмом для зменшення сили опору відкату, проте в результаті проблема віддачі гармати при стрільбі була вирішена збільшенням довжини відкоту до 740 мм, а також використанням механізмів гідропневматичної підвіски шасі для поглинання залишкового імпульсу віддачі гармати. Маса гармати становить 2350 кг. Гармата стабілізована у двох площинах і має автомат заряджання, який забезпечує максимальну швидкострільність до 7 пострілів в хвилину. Автомат заряджання включає в себе конвеєрний механізм, в якому розміщуються 22 касети з пострілами, ланцюговий механізм підйому касет, ланцюговий досилач і механізм видалення стріляних гільз з бойового відділення. Стрільба з гармати може вестися з ґрунту в діапазоні кутів від -5 до + 15 ° по вертикалі при стрільбі вперед і від -3 до + 17 ° — при стрільбі назад. Крім того, САУ «Спрут-СД» здатна вести вогонь з плаву в діапазоні ± 35 ° по горизонту. Боєкомплект САУ 2С25 становить 40 пострілів. Додатково зі зброєю спарений 7,62-мм кулемет ККТ з боєкомплектом у 2000 патронів в одній стрічці[16][17][18][19].

Боєкомплект САУ «Спрут-СД» уніфікований з танковими гарматами типу 2А46. Для стрільби можуть застосовуватися осколково-фугасні, кумулятивні, бронебійні підкаліберні і керовані снаряди. У штатний боєкомплект входять 20 осколково-фугасних, 14 бронебійно-підкаліберних і 6 кумулятивних (або керованих) пострілів. Бронебійно-підкаліберні постріли 3ВБМ17 забезпечують пробиття до 230 мм гомогенної броньової сталі, розташованої під кутом в 60°, на дальності 2000 м, кумулятивні 3ВБК25 — до 300 мм, керовані 3УБК20 — до 375 мм[16][17].

Для наведення і здійснення стрільби з гармати і спареного з нею кулемета робоче місце навідника обладнано денним монокулярним перископічним прицілом 1А40М-1. Приціл обладнаний вбудованим далекоміром і балістичним обчислювачем і дозволяє вимірювати дальності до цілей, виробляти кут бічного упередження при стрільбі по рухомих цілях, а також здійснювати наведення комплексу керованого озброєння по лазерному променю. Найбільша прицільна дальність при стрільбі з використанням прицілу 1А40М-1 становить до 5 км осколково-фугасними снарядами, до 4 км бронебійно-підкаліберними, кумулятивними і керованими снарядами і до 1,8 км при стрільбі зі спареного кулемета. Для дій у нічних умовах САУ 2С25 забезпечена нічним оптико-електронним комплексом ТО1-КО1Р з нічним прицілом навідника ТПН-4Р. Дальність розпізнавання цілі типу танк становить до 1,5 км. Місце командира обладнано прицілом-приладом наведення командира 1К13-3С. Прилад 1К13-3С дозволяє вести розвідку і наведення гармати як в денних, так і в нічних умовах, і включає в себе лазерний канал наведення керованого озброєння, балістичний обчислювач і вбудований далекомір. За своїми функціональними можливостями комплекси розвідки і наведення командира і навідника практично ідентичні[16][17][29][30].

Зовнішній радіозв'язок підтримується радіостанцією Р-173. Радіостанція працює в УКХ-діапазоні і забезпечує стійкий зв'язок з однотипними станціями на відстані до 20 км в залежності від висоти антени обох радіостанцій. Переговори між членами екіпажу здійснюється через апаратуру внутрішнього зв'язку Р-174[16].

САУ 2С25 здатна долати водні перешкоди вплав без використання додаткового обладнання. Для цього шасі самохідної артилерійської установки обладнано двома водометами, заслінки яких розташовані в нижній частині кормового листа корпусу. Для дій в умовах радіаційного, хімічного або біологічного зараження місцевості СПТГ 2С25 обладнана системою захисту від зброї масового ураження. Для маскування і постановки димових завіс на кормовому листі башти САУ розміщені два кронштейна з 6-ма гранатометами системи 902У для стрільби 81-мм димовими гранатами 3Д6[19].

У 2С25 встановлюється опозитний 6-й циліндровий чотиритактний дизельний двигун 2В-06-2С потужністю 510 к.с. рідинного охолодження. Трансмісія механічна, з гідротрансформатором, фрикційним перемиканням передач і гідрооб'ємним механізмом повороту[16].

Ходова частина 2С25 являє собою модифіковане шасі легкого танка «Об'єкт 934». Ходова частина складається з семи пар одинарних вкритих гумою опорних і шести пар підтримуючих котків. У задній частині машини перебувають тягові колеса, в передній — напрямні. Гусениці складається зі сталевих двогребневих ланок з гумово-металевими шарнірами. Підвіска 2С25 — гідропневматична, із змінним кліренсом. Кожен опорний коток обладнаний пневматичною ресорою, яка виконує роль силового циліндра при зміні кліренсу, а також функцію гідравлічного амортизатора. Кліренс може змінюватися від 100 до 500 мм, час зміни складає не більше 7 секунд[16][17].

Засоби доставки до місця десантування САУ 2С25 «Спрут-СД»
Військово-транспортний літак Іл-76 Військово-транспортний літак Іл-76  Транспортний літак Ан-124 Транспортний літак Ан-124  Багатоцільовий транспортний вертоліт Мі-26 Багатоцільовий транспортний вертоліт Мі-26

САУ «Спрут-СД», як і інша техніка ПДВ має можливість десантуватися як посадковим, так і парашутним способом з літаків типу Іл-76 і Ан-124, крім того САУ 2С25 може перевозитися на зовнішній підвісці транспортного вертольота Мі-26. Десантування парашутним способом з висот від 400 до 1500 метрів здійснюється за допомогою засобів П260М, при цьому швидкість літака повинна становити від 300 до 380 км/год. Засоби десантування П260М розроблені на базі засобів ПБС-950, призначених для десантування бойової машини десанту БМД-3. Основу П260М становить спеціально розроблена чотирнадцатикупольна система МКС-350-14М, загальна площа парашутів якої становить 4800 м². Засоби десантування П260М також обладнані системою орієнтації САУ при спуску у напрямку вітру, а також механізмом прискореного розшвартування. Загальна маса засобів десантування П260М становить від 1802 до 1902 кг, таким чином загальна маса десантованої САУ 2С25 не перевищує 20 т[8][16][31].

15 червня 2020 року виникла перша за 45 років збройна конфронтація на індійсько-китайському кордоні, в ході якої загинуло понад 20 солдатів і офіцерів. Оскільки наявні на озброєнні Індійської армії Т-72 та Т-90 виявились непридатними до застосування в умовах високогір'я через завелику вагу та недостатні кути вертикального наведення гармати, що не дають вражати цілі на вершинах пагорбів та у долинах. Тому довелось терміново шукати заміну, аби мати можливість протистояти китайським легким 33-тонним танкам «Тип 15» (також відомий як ZTQ-15)[33].

Серед можливих варіантів було розглянуто і російський легкий танк Спрут-СДМ1[33].

1. У навідника і командира гармати
2. Пробиття для підкаліберних снарядів вказана при впливі на гомогенну сталеву броню на дальності 2000 м.
3. Для снаряда 53-Бр-354Н.
4. Для снаряда 3БМ25.
5. Для снаряда 3БМ42.
6. Десантувальний варіант.
7. Для снаряда M735A1.