Tungsram

Лампи «Об'єднаної компанії» (EIVIRT): зліва — з вугільною ниткою, праворуч — лампа Юста-Ханамана 1906 року

У 1862 році уродженець Дюрдьоша Бернат Еггер заснував у Відні фабрику з виробництва телеграфного устаткування[7]. Через десять років Еггер відкрив ремонтну майстерню в Будапешті, а ще десять років потому віденський Telegraph-Bauanstalt Еггера став публічною компанією[7]. У 1884 будапештська філія фірми випустила перший телефонний апарат, в 1887 році — лампи розжарювання з вугільним тілом розжарення, в 1895 році — дугові лампи[8]. Основним напрямом діяльності був саме випуск вугільних ламп: їх виробництво безперервно росло, з 120 тисяч (або 300 штук щодня) у 1889-1890 звітному році до 1,16 мільйона (або 4 тисячі в день) в 1896-1897 році[9]. Велика частина продукції постачалася на експорт[10].

Власних коштів сім'ї Еггерів, які управляли компанією, на розвиток вже не вистачало, і влітку 1896 року Еггери і Комерційний банк Пешта заснували публічну компанію з капіталом в 1,4 млн. форинтів[11]. 43 % капіталу нової компанії дісталося Еггерам, 33 % (37,5 % до кінця 1896 року) — банку[12]. Саме це підприємство (угор. Egyesült Izzólámpa és Villamossági Rt., скорочено EIVIRT, «Об'єднана електролампова і електротехнічна компанія») і стало згодом відомим під назвою Tungsram[7] — третьою в історії великою електроламповою компанією після General Electric (1878) і Philips (1891)[6]. У 1899 році Еггеры викупили у «Об'єднаної компанії» вкладене в неї майно віденської фабрики, і сформували на її базі нову компанію, VEAG — так майбутній Tungsram став чисто угорською компанією[13].

За угодою акціонерів, VEAG зосередився на засобах зв'язку і електротехнічному обладнанні, а «Об'єднана компанія» - на виробництві електроламп[13]. До 1900 року щоденний випуск ламп (як і раніше вугільних) досяг десяти тисяч штук, втім, ціною зниження якості; чисельність персоналу перевищила 600 осіб[14]. «Об'єднана компанія», звільнена від податків, приносила стабільно високий прибуток, однак під тиском конкуренції ціни і рентабельність ламп знижувалися[15]. У 1903 року компанії довелося приєднатися до пан'європейського лампового картелю і погодитися на фіксовану частку «організованого» ринку Західної Європи 11,3%[16] (В Росії, Іспанії, Японії та Америці компанія продовжувала працювати самостійно[17]). У 1905 році вона отримала тридцятивідсоткову частку в іншому картелі - на національному ринку залізничних систем сигналізації[18].

У 1897-1900 роках Вальтер Нернст розробив і довів до серійного виробництва «лампу Нернста» з вольфрамовим тілом розжарення. «Об'єднана компанія» придбала у Нернста ліцензію, але визнала новинку безперспективною[19]. У 1904 році Шандор Юст і Франьо Ханаман запатентували нову, довговічну лампу з вольфрамовим розжаренням[20]. За ідеєю Юста і Ханамана, тіло розжарення слід виготовляти осадженням вольфраму з парів гексахлориду вольфраму на вугільну нитку, яка потім спалювалась у водневій атмосфері[17]. Компанія негайно придбала у винахідників ліцензію і витратила два роки на доведення нової лампи до серійного випуску (перша партія з 600 ламп була випущена у вересні 1906 року)[21]. У 1908 році випуск вольфрамових ламп досяг 3,5 тисяч штук на день, але їх надійність і довговічність були невисокі[22]. Юст і Ханаман, найняті компанією, не надали їй підтримки: перший без попередження втік у США, другий занадто захоплювався патентними суперечками[22].

На виробництві електроламп «Об'єднаної компанії», 1909

Невдачі з власним виробництвом частково компенсувалися ліцензійними доходами, що збиралися з американських, британських і німецьких конкурентів за патент Юста і Ханамана[23]. Протягом декількох років ключовим патентом галузі володіла саме «Об'єднана компанія» (точніше, її дочірнє підприємство International Tungsten); саме в цей період, в 1909 році, компанія зареєструвала торгову марку Tungsram[24]. Однак після того, як американець Вільям Кулідж розробив технологію виробництва ниток з ковкого вольфраму, патент Юста і Ханамана втратив цінність[25]. Європейську ліцензію на винахід Куліджа придбала Siemens, і в 1911 році положення Tungsram з її застарілою продукцією різко погіршилося[25]. Щоб утриматися на ринку, в кінці 1912 року угорцям довелося придбати і Siemens і Auer ліцензії на нову технологію і відмовитися від продажів на ринках Великої Британії та Франції[25]. У 1913 році всі лампи компанії (27 тисяч штук на день[26]) вже випускалися за технологією Куліджа з заповненням балона азотом за Ленгмюром[27]. Лампи з вугільною ниткою пішли в минуле, а незадовго до початку Першої світової війни припинив існування і вугільно-ламповий картель 1903 року[28].

Реклама електроламп Tungsram. Плакат Гези Фараго, близько 1910

До цього часу тільки в електроламповому виробництві Tungsram було зайнято 3600 осіб; п'ять шостих продукції компанії відвантажували за кордон, де компанія побудувала мережу збутових контор[29]. Роки першої світової війни виявилися для компанії виключно вдалими[30]. Попит на електролампи і обсяги їх виробництва стабільно росли, військові замовлення приносили високий прибуток, чисті активи Tungsram за чотири роки війни подвоїлися — в тому числі, за рахунок поглинання компаній-конкурентів[31]. Дефіцитній міді знайшли заміну — оцинковану сталь[32]. За завданням військових Tungsram вперше зайнявся виробництвом електронних ламп для радіозв'язку[30]. Компанія навіть зуміла зберегти присутність в країнах Антанти, використовуючи посередників з нейтральних країн[32].

Під час кризи кінця 1918 року і революції 1919 року Tungsram зазнала втрат, але при режимі Горті швидко відновилася: вже в 1921 році чисельність персоналу компанії перевищила довоєнну[33], а до початку великої депресії досягла 11,251 осіб[34]. Аж до 1931 року обороти, прибуток і виплачувані дивіденди стабільно зростали, а вартість основних фондів, навпаки, знижувалася у міру ліквідації непрофільних активів[35]. На думку авторів «Історії Tungsram», дійсні прибутки компанії були істотно вищі, ніж прибуток за «творчо» складеними звітами[36].

Tungsram вдало пережила кризу 1929 року і подальшу депресію. У 1931-1932 роках виробництво електроламп скоротилося вдвічі, проте збут просів не настільки глибоко: компанія розпродувала надлишкові в умовах кризи товарні запаси[37]. Протягом кризи компанія залишалася прибутковою і вдало скуповувала розорені підприємства конкурентів і суміжників[38]. У 1935-1936 роках прибутки почали знову зростати, а до 1941 року вийшли на докризовий рівень[39]. У другій половині 1930-х років обсяги виробництва і прибуток стабілізувалися, а в кінці десятиліття почалося вибухоподібне зростання основних фондів: до 1944 року їх вартість порівняно з докризовими оцінками потроїлася[39].

Виробництво ламп розжарення

Основний електроламповий завод Tungsram у Будапешті, близько 1920

Основною проблемою компанії на початку 1920-х років стала заміна колишніх джерел сировини, які опинилися на території незалежної і недружньої Чехословаччини; до кінця десятиліття Tungsram перетворилася на вертикально-інтегровану компанію, яка самостійно виробляє основні сировинні матеріали[40]. Чимало клопоту додав Шандор Юст, який відкрив у Будапешті нову електролампову фабрику потужністю 30 тисяч ламп на день[41]. У 1924 році Tungsram купила контрольний пакет підприємства Юста і закрила фабрику-конкурента[42]. У тому ж 1924 році Tungsram стала засновником нового електролампового картелю Phoebus, який об'єднав 90-95 % світових виробничих потужностей[43]. На частку Tungsram дісталася квота в 5,655 % світового збуту, або 17 мільйонів ламп на рік (фактичне виробництво склало 15 млн штук у 1925 році і 23,4 млн штук у 1930 році)[1]. Картель протримався до початку другої світової війни, але до 1939 року через демпінг японських виробників його частка на світовому ринку (крім США) знизилася до 60 %[44]. Tungsram формально вийшла з картелю 1 березня 1941 року, незадовго до вступу Угорщини в бойові дії на боці країн «осі»[45].

Тріод-пентод ECF80 - розробка Siemens 1964 року[61], виробництво Tungsram 1977 року

У 1946 році Угорський національний банк приступив до націоналізації компанії[6]. Оскільки уряд побоювався втратити закордонні дочірні підприємства Tungsram, то замість прямого відбирання власності націоналізацію провели за м'якою схемою, обмінявши частки іноземних інвесторів на частки головної Tungsram в її закордонних підприємствах[6]. Протягом усього соціалістичного періоду, аж до 1989 року, Tungsram зберігала форму акціонерного товариства, але управлялася як звичайне державне підприємство[6].

У 1968 році, в ході кадарівської економічної реформи, компанія отримала право на пряму зовнішньоекономічну діяльність і знову почала експансію на закордонні ринки, ставши найбільшим джерелом конвертованої валюти в Угорщині[62]. До 1975 році чисельність персоналу досягла історичного максимуму - 35 тисяч чоловік[63]. У плановій економіці ВНР Tungsram розвинулася в багатопрофільну компанію: на чотирнадцяти нових заводах, побудованих або реконструйованих у 1970-ті роки, випускалися кінескопи, галогенні і натрієві лампи, транзистори й інтегральні схеми[3]. Частка Tungsram на традиційному для неї західноєвропейському ринку електроламп становила від 6 до 8 %[3].

За соціалістичного режиму Tungsram не тільки утримував власні спортивні команди, але й проводив міжнародні турніри — «Кубок Tungsram» з водного поло і «Кубок Tungsram» з шахів.

У 1980-ті роки економічний стан Tungsram погіршився[3]. Порівняно з американськими та західноєвропейськими компаніями, Tungsram відставала технологічно, собівартість її продуктів була вищою, а інвестиції у розвиток і НДДКР — набагато нижчими[64]. Компанія як і раніше заробляла три чверті виручки на висококонкурентному ринку електроламп [65]. Через високе боргове навантаження компанія була не в змозі виплачувати відсотки за кредитами: у 1987 році вартість її чистих активів оцінювалася всього в 100 млн доларів США[3], в 1988 році вона стала від’ємною[66].

Уряд вирішив позбутися компанії-банкрута, передавши її акції в управління приватному Угорському комерційному банку та уклавши угоду з австрійським банком Girocentrale[67]. Австрійці підрядилися за три роки реструктуризувати компанію і вивести її акції на Віденську фондову біржу; якби розміщення акцій провалилося, угорська сторона була б зобов'язана викупити акції назад у Girocentrale[68]. Вихід на біржу дійсно не відбувся, а в 1989-1990 роках компанія перейшла під контроль стратегічного інвестора, який придивлявся до Tungsram з початку 1980-х років — електролампового відділення General Electric (General Electric Lighting, GEL)[69]. Головною метою GEL, імовірно, було придбання частки Tungsram на західноєвропейському ринку, де позиції американців були традиційно слабкими[70].

У 1990-1994 роки GEL консолідувала 99,8 % акцій Tungsram, при цьому збитки угорської компанії продовжували зростати (до 60 млн доларів США в 1994 році)[71]. Після падіння соціалістичних режимів настала глибока економічна криза 1992-1993 років і розвал вибудованої раніше збутової мережі[72]. Застарілі заводи були не тільки збитковими, але й небезпечними: тільки на одному виробничому майданчику (у Ваці) новим господарям довелося утилізувати 17 тисяч тонн відходів, забруднених ртуттю[72].

GEL зосередила зусилля на розвитку електролампового бізнесу Tungsram; машинобудівний підрозділ компанії скоротився, а виробництво електронних приладів — ліквідовано[73]. Кількість персоналу скоротилася з 18,5 тисяч чоловік у 1989 році до 9,500 у 1993 році[63], п'ять із чотирнадцяти заводів припинили існування[74]. До 1994 року продуктова лінійка цих заводів складалася з 13 тисяч позицій, з них тільки 1750 продавалися під історичною маркою Tungsram[75]. GEL знайшла для продукції Tungsram стабільний ринок збуту в США, але майже повністю втратила ринки Східної Європи (крім самої Угорщини). Продажі в Західну Європу скоротилися з 60 % виручки в 1989 році до 30 % в 1994 році[73]. До кінця 1990-х років, інвестувавши в Tungsram близько 800 мільйонів доларів, GEL зуміла відновити позиції на західноєвропейському ринку; частка експорту у виручці зросла до 90 %, компанія зайняла десяте місце в списку найбільших компаній Угорщини[76].

• Jeney, Karoly; Gaspar, Ferenc. The History of Tungsram: 1896-1945 : []. — Budapest : History Committe of Tungsram Co. Ltd., 1990. — 282 p. — ISBN 9620290340.
• Johnson, Debra; Turner, Colin. European Business: Policy Challenges for the New Commercial Environment. — Psychology Press, 2000. — ISBN 9780415220255.
• Marer, Paul; Mabert, Vincent. Tungsram // Corporate Governance in Central Eastern Europe: Case Studies of Firms in Transition / ред. Brada, Joseph; Singh, Inderjit. — M. E. Sharpe / World Bank, 1999. — P. 57-79. — 339 p. — (Microeconomics of transition economies). — ISBN 9780765602749.
• Nicotera, Ann Maydan. High Speed Management and the New Corporate Culture: IBM and GE // High-Speed Management and Organizational Communication in the 1990s: A Reader. — SUNY Press, 1994. — P. 113-138. — 310 p. — (SUNY series in human communication processes). — ISBN 9781438409085.
• Wells, Wyatt C. Antitrust and the Formation of the Postwar World. — Columbia University Press, 2013. — 276 p. — (Columbia studies in contemporary American history). — ISBN 9780231502733.