Іваненко Дмитро Дмитрович

Дмитро́ Дми́трович Іване́нко (нар. 16 (29) липня 1904(19040729), Полтава — 30 грудня 1994) — український фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра.

Дмитро́ Дми́трович Іване́нко
Народився 16 (29) липня 1904(1904-07-29)
у Полтаві, Україна
Помер 30 грудня 1994(1994-12-30) (90 років)
у Москві, Росія
Поховання Кунцевське кладовище
Країна  УНР
 Українська Радянська Соціалістична Республіка
 СРСР
 Росія
Національність українець
Діяльність фізик-теоретик, фізик, фізик-ядерник
Alma mater Ленінградський державний університет
Галузь теоретична фізика
Заклад Московський державний університет
Звання професор кафедри теоретичної фізики фізичного факультету МДУ
Ступінь доктор фізико-математичних наук (1940)
Відомі учні Арсеній Соколов
Членство Російська академія наук
Відомий завдяки: перший запропонував гіпотезу про протон-нейтронну структуру атомного ядра, передбачив синхротронне випромінювання ультрарелятивістських електронів
Нагороди   
Особ. сторінка ivanenko-d-d.ru

Біографія

Народився у Полтаві 16 липня (за старим стилем) 1904 у сім'ї журналіста і письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко. Молодша на два роки сестра Оксана — знана українська дитяча письменниця і перекладачка.

1920 закінчив Полтавську гімназію.

Після школи, в 1920—1923 роках, навчався в Полтавському педагогічному інституті, потім — в Харківському університеті. Одночасно викладав фізику і математику в трудовій школі. З 1923 по 1927 рік продовжував навчання в Ленінградському університеті.

Деякий час працював у Полтавській астрономічній обсерваторії. У 1929—1931 роках займав посади завідувача теоретичного відділу Українського фізико-технічного інституту в Харкові, завкафедри теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту, професора Харківського університету. Стипендіат стипендії імені Стєклова Академії наук СРСР.

З 1931 по 1935 рік працював у Ленінграді старшим науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту, потім — завідувачем кафедри фізики Ленінградського педагогічного інституту імені М. В. Покровського. Одночасно, в 1932—1935 роках займався редакторською діяльністю в Ленінградському відділенні Державного техніко-теоретичного видавництва. Під редакцією та з коментарями та примітками Дмитра Дмитровича Іваненка вперше російською мовою вийшли збірки робіт і книги класиків сучасної фізики — Луї де Бройля, Вернера Гейзенберга, Поля Дірака, Ервіна Шредінгера, Арнольда Зоммерфельда, Артура Еддінгтона та інших.

Сталінський терор

28 лютого 1935 року вчений був заарештований. 4 березня 1935 засуджений «особливою трійкою» НКВС на три роки. Як «соціально небезпечний елемент» направлений у Карагандинський виправно-трудовий табір, але майже через рік, 30 грудня 1935 року, табір йому був замінений до кінця строку засланням до Томська. Сам Дмитро Дмитрович вважав, що його врятував Микола Іванович Вавилов[1].

У засланні Д. Д. Іваненко викладав на кафедрі теоретичної фізики Томського університету, був професором, завідувачем кафедри. Потім, в 1939—1940 роках — завкафедри теоретичної фізики Свердловського університету. 25 червня 1940 року в фізичному інституті Академії наук СРСР Дмитро Дмитрович захистив докторську дисертацію за темою «Основи теорії ядерних сил». Після захисту дисертації, у тому ж 1940 році, вченому дозволили повернутися у Київ, де він також очолив кафедру теоретичної фізики у Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.

Повернення із таборів

1943 року Іваненка запрошують на посаду професора фізичного факультету Московського державного університету, де він працював до останніх років свого життя.

Біографи вченого відзначають, що у квітні — серпні 1945 року вчений «перебував у лавах Радянської армії в Німеччині»[2]. Чим займався в окупованій нацистській Німеччині сорокарічний вчений не пояснюється, однак можна припустити, що фізик-ядерник залучався НКВС до вивчення трофейних документів і матеріалів німецької ядерної програми в рамках атомного проекту СРСР[3].

З 1944 року за сумісництвом завідував кафедрою фізики Тимірязєвської сільськогосподарської академії, де керував роботами з використання атомної науки в біології і сільському господарстві. Однак після відомої серпневої сесії ВАСХНІЛ 1948 року і початку боротьби з «метафізичним напрямом в біології» був звільнений з академії. У 1950—1960 роках продовжив роботу в цьому напрямі вже як науковий співробітник Інституту природознавства і техніки АН СРСР.

Дмитро Дмитрович Іваненко систематично бував в Україні, зокрема на так званих Ужгородських конференціях, які влаштовувалися в Ужгородському університеті головно зусиллями проф. Ю. Ломсадзе та його каферди — офіційно «Всесоюзні конференції з теорії квантових полів та елементарних частинок».

Помер 30 грудня 1994 року в Москві.

Науковий внесок

Дмитро Дмитрович Іваненко зробив фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля та теорії гравітації.

Він запропонував нову метричну геометрію (геометрія Іваненко — Ландау — Клера)[4], спільно з Георгієм Гамовим вивів рівняння Шредінгера, виходячи з моделі 5-вимірного простору (1926)[5]. Разом з Володимиром Фоком поклав початок фундаментальному узагальненню рівняння Дірака на Ріманову геометрію (1928)[6], разом з Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору (1930), яка стала підґрунтям сучасної квантової теорії поля[7].

Світове визнання здобув у травні 1932 року, коли першим запропонував протон-нейтроннну модель атомного ядра: на основі аналізу експериментальних даних він припустив, що ядро складається лише з протонів і нейтронів[8].

У 1934 році Іваненко разом з Ігорем Таммом запропонували модель ядерних сил шляхом обміну частинками — парою електрон-антинейтрино[9]. Про важливість відкриття свідчить те, що в деяких енциклопедіях помилково зазначається, що І. Є. Тамм отримав Нобелівську премію саме за модель ядерних сил, а не за «черенковське випромінювання»[1].

Ще одним видатним відкриттям Дмитра Іваненка стало передбачення ним спільно з Ісаком Померанчуком в 1944 році синхротронного випромінювання ультрарелятивістських електронів[10] та подальші роботи з класичної теорії синхротронного випромінювання. Видана в 1949 році праця Д. Д. Іваненка і А. О. Соколова «Класична теорія поля» стала першим сучасним підручником з теорії поля.

У 60-80-ті роки спільно з учнями виконав цілий ряд робіт з теорії гравітації[11][12][13].

Премії, нагороди

Вшанування пам'яті

У 2004 році Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, відзначаючи 100-річчя Дмитра Дмитровича Іваненка, заснував стипендію його імені для студентів фізичного факультету[1].

У 2009 році кафедрою загальної фізики фізико-математичного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка була організована і проведена Міжнародна наукова конференція «Д. Д. Іваненко — видатний фізик-теоретик, педагог» за підтримки Міністерства освіти і науки України, Інституту теоретичної фізики НАН України імені М. М. Боголюбова, Національної академії наук України. В роботі конференції взяли участь відомі вчені-фізики з України і Росії[14].

Примітки
  1. Г. А. Сарданашвили. Дмитрий Дмитриевич Иваненко. 110 лет со дня рождения. Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  2. Золотые страницы биографии Дмитрия Дмитриевича Иваненко. Сборник статей, посвящённых 100-летию Д. Д. Иваненко — М.: Белка, 2004. (рос.)
  3. Див. Німецька ядерна програма і створення радянської атомної бомби
  4. Iwanenko D., Landau L., Zur theorie des magnetischen electrons. I, Zeitschrift für Physik 48 (1928) 340—348.
  5. Gamov G., Iwanenko D., Zur wellentheorie der materie, Zeitschrift für Physik 39 (1926) 865—868.
  6. Fock V., Iwanenko D., Géometrie quantique linéaire et déplacement paralléle, Compt. Rend. Acad Sci. Paris 188 (1929) 1470—1472.
  7. Ambarzumian V., Iwanenko D., Les électrons inobservables et les rayons, Compt. Rend. Acad Sci. Paris 190 (1930) 582.
  8. Iwanenko, D.D., The neutron hypothesis, Nature 129 (1932) 798.
  9. Iwanenko D., Interaction of neutrons and protons, Nature 133 (1934) 981—982.
  10. Iwanenko D., Pomeranchuk I., On the maximal energy attainable in betatron, Physical Review 65 (1944) 343.
  11. Иваненко Д. Д., Колесников Н. Н., Энергия связи гиперядер, ЖЭТФ 30 (1956) 800—801.
  12. Иваненко Д. Д., Курдгелаидзе Д. Ф., Гипотеза кварковых звезд, Астрофизика 1 (1965) 479.
  13. Ivanenko D., Sardanashvily G., The gauge treatment of gravity, Physics Reports 94 (1983) 1-45.
  14. Руденко О. П. Пам'яті видатного фізика-теоретика, педагога Д. Іваненка[недоступне посилання з червня 2019]

Література

Електронний ресурс
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.