Ісландський лишайник

Ісландський мох[1], цетра́рія ісла́ндська[2], ісла́ндський лиша́йник (лат. Cetraria islandica (L.) Ach.) — вид листовидно-кущових лишайників родини пармелієвих (Parmeliaceae) заввишки до 10—15 см.

?
Ісландський Мох

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Гриби (Fungi)
Підцарство: Вищі гриби (Dikarya)
Відділ: Аскомікотові гриби (Ascomycota)
Підвідділ: Pezizomycotina
Клас: Леканороміцети (Lecanoromycetes)
Підклас: Lecanoromycetidae
Порядок: Леканоральні (Lecanorales)
Родина: Пармелієві (Parmeliaceae)
Рід: Цетрарія (Cetraria)
Вид: C. islandica
Cetraria islandica
(L.) Ach., 1803
Синоніми

  • Lichen islandicus L.
  • Lobaria islandica (L.) Hoffm.
  • Physcia islandica (L.) Michx.
  • Cornicularia islandica (L.) H.Mart.
  • Parmelia islandica (L.) Hepp
  • Platysma islandicum (L.) Ferge
Посилання
Вікісховище: Cetraria islandica
Віківиди: Cetraria islandica
EOL: 2858645
ITIS: 190618
NCBI: 78064
MB: 382416
IF: 382416
Цетрарія ісландська

Він утворює дернівник, а іноді і суцільний хрусткий килим, що складається з кучерявих кущиків з коричневими стрічкоподібними лопатями з білою підкладкою. Лишайники ростуть дуже повільно, збільшуючись в рік на 3 — 5 міліметрів. Кущик в 10 сантиметрів має від народження тридцять років[1].

Морфологічна характеристика

Цетрарія ісландська або ісландський мох – Cetraria islandica. Слань має вигляд білувато- або зеленкувато-коричневих кущиків, що складаються з плоских, коритовидно згорнутих лопатей до 10 см заввишки та 0,5-4 см завширшки. Знизу лопаті червонуваті. Їх краï зазвичай з вiйками. Вiд КОН слань жовтіє. Зрідка на ній розвиваються соредії та iзидії. Апотеції також зустрічаються зрідка – вони розташовуються на краях або на верхівках розширених лопатей, і забарвлені так само, як слань. Росте на ґрунті в соснових лісах, на болотах серед мохів. В Ісландії та iнших північних країнах цетрарію ісландську пiсля спеціальної обробки використовують як домішку до борошна при випіканнi хліба. У народній медицинi вiдвари iсландського моху використовують як стимулюючий засіб для підвищення загального тонусу організму. Входить у раціон північних оленів.[3]

Екологічна приуроченість

Це гірський піщано-лісовий лишайник. Росте на бідних ґрунтах, на відкритих і напіввідкритих місцях.

Поширення

Особливо багато ісландського моху у високогір'ї, серед трав'янистих або чагарникових рослин (на гірських хребтах Чорногори, в Гуцульських Альпах, Горганах, на Боржавських полонинах) можна заготовляти щороку по кілька тонн сировини.

Хімічний склад

Ісландський мох містить розчинний крохмаль (ліхенін, що при гідролізі дає глюкозу, розчиняється в гарячій воді, від йоду не синіє) 44 відсотки і цукру — 3 відсотки[1]. Містить до 70% вуглеводів, цетрарин, фумарпротоцен-трарову, аскорбінову, фолієву, фумарову та інші кислоти, камедь, цукри, досить багато йоду і бору, антибіотики — протоліхестеринову та уснінову кислоти, мінеральні солі.

Застосування

У харчуванні[1]

У північних країнах ним харчуються не тільки олені, а й люди. Перш ніж вживати лишайник в їжу, необхідно видалити з нього гіркі речовини. Для цього його вимочують у воді з содою або поташем протягом доби. На 1 літр води кладуть 5 грамів соди або поташу. Якщо соди немає, її може замінити луг, що виготовляється з золи. Луг отримують, розчиняючи 50 грамів золи в 1 літрі води. Для вимочування 1 кілограма лишайника необхідно 8 літрів лугу, розведеного 16 літрах води.

Лишайник, вимочений протягом доби в розчині соди або лугу, промивають у воді й залишають стояти ще добу залитим чистою водою. Потім рослину висушують і подрібнюють на борошно, яке додають до житнього борошна при випічці хліба.

Подрібнений лишайник, прокип'ячений протягом однієї-двох годин, розварюється, перетворюючись на драглисту масу зі слабким грибним запахом. Якщо таку масу процідити, то можна отримати «холодець» чи «желе». Розварений лишайник цілком замінює желатин, тільки він непрозорий.

У Швеції з крохмалю лишайника одержують патоку, цукор і спирт.

У медицині

З лікувальною метою використовують всю слань лишайника (Lichen islandicus), яка містить в собі понад 70% вуглеводів, серед яких найбільшу питому вагу займає лишайниковий крохмаль (ліхенін), а також кристалічні гіркі речовини центрарин, фумарову та інші кислоти, камедь, цукор, досить багато йоду і бору, антибіотики — протоліхестеринову та уснінову кислоти, які вбивають туберкульозні бактерії.

Для одержання крохмалю слань лишайника кладуть у кип'ячу воду й охолоджують.

Близько двохсот років тому лишайник широко використовувався ісландцями. Його давали виснаженим хворим як харчувальний засіб і для регулювання діяльності шлунково-кишкового тракту. Ісландський мох діє обволікаюче на слизові оболонки, а тому його п'ють при розладі кишечника, атонії шлунка, хронічних запорах, відсутності апетиту і захворюваннях легень.

Відвар ісландського моху при охолодженні дає густу слизисту масу, яка має драглистий вигляд. На заварку беруть 2 чайні ложки на 2 склянки холодної води, доводять до кипіння, охолоджують і п'ють протягом дня ковтками. Або 20—50 г сировини обливають 3/4 л кип'ятку і варять півгодини; одержаний відвар п'ють протягом дня.

З лишайників готують препарат бінан (натрієва сіль уснінової кислоти), який застосовують як зовнішнє при гнійних ранах і опіках (А. Ф. Гаммерман та ін., 1963).

Заготівля

Ісландський мох збирають цілорічно. Очищають від сторонніх домішок і сушать на відкритому повітрі. Взимку його викопують з-під снігу.[1].

Примітки

  1. Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
  2. Cetraria islandica (Linn.) Ach.. SpringerReference (Springer-Verlag). Процитовано 19 жовтня 2018.
  3. Ботаніка. Водорості та гриби: Навчальний посібник, 2-ге видання, переробл. – К.: Арістей, 2006. – 476 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.