Андижанська область
Андижа́нська о́бласть (узб. Андижон вилояти, Andijon viloyati) — адміністративно-територіальна одиниця на крайньому сході Узбекистану. Утворена 6 березня 1941 року. Розташована в межах Ферганської долини; у східній частині — передгір'я Ферганського та Алайського хребтів. Центр області — місто Андижан.
Андижанська область | ||||
---|---|---|---|---|
Андижон вилояти / Andijon viloyati | ||||
| ||||
Адміністративний центр | Андижан | |||
Найбільше місто | Андижан | |||
Країна | Узбекистан | |||
Регіон | Узбекистан Узбецька РСР | |||
| ||||
райони | 14 | |||
Офіційна мова | узбецька | |||
Населення | ||||
- повне | 2 157 700 | |||
- густота | 452 чол./км² | |||
Площа | ||||
- повна | 4 240 км² | |||
Часовий пояс | UTC+5 | |||
Дата заснування | 6 березня 1941 | |||
Вебсайт | andijan.uz | |||
Код ISO 3166-2 | UZ-AN | |||
|
Площа області становить 4,24 тис. км². Населення становить 1899 тис. осіб (2008; 2,2 млн в 1996, 1,4 млн в 1980).
Межує на північному заході з Наманганською, на південному заході з Ферганською областями Узбекистану; на півночі, сході та півдні — з Киргизстаном.
Природа
Західна частина області являє собою рівнину (висота 400—500 м); на сході та південному сході місцевість поступово підвищується і переходить у зону передгір'я (пагорбів-адирів), висота до 1540 м. Адири розчленовані давніми руслами річок та численними, дуже розгалуженими ярами з крутими й прямовисними схилами. Для зони адирів характерна підвищена сейсмічність.
Корисні копалини області: нафта, природний газ, озокерит, різноманітні будівельні матеріали.
Клімат сухий, різко континентальний, зі спекотним літом та м'якою зимою. Середні температури січня —3 °C, липня — +26 °C. Опадів випадає від 200 мм на заході до 300 мм за рік на сході, максимум припадає на зиму та весну.
Головна річка області — Карадар'я, в яку впадають саї — Андижансай, Аравансай, Акбурасай; та від якої йдуть магістральні канали для зрошування — Шахрихансай, Великий Ферганський канал, Південний Ферганський канал та інші.
На рівнинах переважають родючі окультурені ґрунти. Поширені також сіроземи, що переходять на схилах адирів у каштанові, а ще вище — в чорноземовидні ґрунти.
Рослинність області напівпустельна, з перевагою на рівнині кураю і полину, в зоні адирів — ефемерів та полину. На крутих схилах зростають кущі фісташки та мигдалю. Природна рослинність у значній мірі витіснена культурною.
Населення
Основне населення — узбеки. Живуть також росіяни, киргизи, уйгури, казахи, таджики, татари, корейці, українці та ін. Андижанська область — одна з найбільш заселених областей країни, Густота населення деяких районів сягає понад 600 чол./км².
Господарство
Промисловість
Область є першою за бавовництвом і другою за шовківництвом областю Узбекистану. Промисловість пов'язана головним чином із обслуговуванням бавовництва, переробкою бавовника та іншої сільськогосподарської продукції, видобуванням нафти та природного газу. В області діють великі бавовноочисні заводи (Андижан, Асака, Кургантепа, Пахтаабад, Шахрихан та ін.), жироолійний комбінат, гідролізний, гренажний, плодоконсервний (Андижан), дубильно-екстрактний (Ханабад), кисневий і олійно-екстрактний (Асака), цегельні заводи. Машинобудівні заводи виробляють дизелі, машини для шляхового та іригаційного будівництва, для сільського господарства.
За видобутком нафти Андижанська область посідає перше місце в країні (нафтопромисли: «Андижан», «Джанубій-Аламушук», «Палванташ», «Ходжаабад»). Одночасно видобувається й газ. Побудований газопровід Ходжаабад—Фергана. Низка електростанцій (в тому числі ГЕС).
Сільське господарство
Посівна площа становить понад 200 тис. га, 95 % якої зрошується. Під бавовником зайнято 70 %, під кормовими культурами (головним чином люцерною) — 20 % , зерновими (рис, кукурудза та ін.) — 9 % посівної площі. За загальним збором бавовнику область займає перше місце в Узбекистані. Розвинуте також садівництво, виноградарство і овочівництво.
Тваринництво м'ясо-молочного напряму базується на кормових травах і відходах бавовництва (жмихи), а також пасовиськах суміжних гірських районів Киргизстану. Розводять велику рогату худобу (корів), овець, коней, свиней, тутових шовкопрядів.
Транспорт
3алізниці сполучають Андижан з Ферганою, Наманганом та містами Киргизстану Джалал-Абадом, Ошем і Таш-Кумиром. Прокладені залізничні гілки до Асаки, Пахтаабада, Шахрихана. Транспортні вузли — Андижан, Шахрихан, Асака, Карасув.
Адміністративний поділ
Станом на 1 січня 2011 року область поділена на 14 районів (tumani) і 2 міста (shahari) обласного підпорядкування[1]:
Райони
№ на карті |
Район | Центр |
---|---|---|
1 | Алтинкульський | н.п. Алтинкуль |
2 | Андижанський | міське селище Куйґан'яр |
3 | Асакинський | місто Асака |
4 | Баликчинський | міське селище Баликчі |
5 | Бозький | міське селище Боз |
6 | Булакбашинський | міське селище Булакбаші |
7 | Джалалкудуцький | місто Ахунбабаєв |
8 | Ізбасканський | місто Пайтуг |
9 | Кургантепинський | місто Кургантепа |
10 | Мархаматський | місто Мархамат |
11 | Пахтаабадський | місто Пахтаабад |
12 | Улугнорський | міське селище Акалтин |
13 | Ходжаабадський | місто Ходжаабад |
14 | Шахриханський | місто Шахрихан |
Населені пункти
Станом на 1 січня 2011 року до складу області входили 11 міст, 78 міських селищ і 95 сільських сходів громадян.[1]
Див. також
Примітки
- СОАТО (рос.)(узб.) Архівовано з першоджерела 25 червня 2013.