Андижанська область

Андижа́нська о́бласть (узб. Андижон вилояти, Andijon viloyati) адміністративно-територіальна одиниця на крайньому сході Узбекистану. Утворена 6 березня 1941 року. Розташована в межах Ферганської долини; у східній частині — передгір'я Ферганського та Алайського хребтів. Центр області — місто Андижан.

Андижанська область

Андижон вилояти / Andijon viloyati

Адміністративний центр Андижан
Найбільше місто Андижан
Країна  Узбекистан
Регіон Узбекистан
Узбецька РСР
Межує з: сусідні адмінодиниці
Наманганська область, Ферганська область, Ошська область, Жалалабатська область ?
райони 14
Офіційна мова узбецька
Населення
 - повне 2 157 700
 - густота 452 чол./км²
Площа
 - повна 4 240 км²
Часовий пояс UTC+5
Дата заснування 6 березня 1941
Вебсайт andijan.uz
Код ISO 3166-2 UZ-AN
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Андижанська область

Площа області становить 4,24 тис. км². Населення становить 1899 тис. осіб (2008; 2,2 млн в 1996, 1,4 млн в 1980).

Межує на північному заході з Наманганською, на південному заході з Ферганською областями Узбекистану; на півночі, сході та півдні — з Киргизстаном.

Природа

Західна частина області являє собою рівнину (висота 400—500 м); на сході та південному сході місцевість поступово підвищується і переходить у зону передгір'я (пагорбів-адирів), висота до 1540 м. Адири розчленовані давніми руслами річок та численними, дуже розгалуженими ярами з крутими й прямовисними схилами. Для зони адирів характерна підвищена сейсмічність.

Корисні копалини області: нафта, природний газ, озокерит, різноманітні будівельні матеріали.

Клімат сухий, різко континентальний, зі спекотним літом та м'якою зимою. Середні температури січня —3 °C, липня — +26 °C. Опадів випадає від 200 мм на заході до 300 мм за рік на сході, максимум припадає на зиму та весну.

Головна річка області Карадар'я, в яку впадають саї Андижансай, Аравансай, Акбурасай; та від якої йдуть магістральні канали для зрошування Шахрихансай, Великий Ферганський канал, Південний Ферганський канал та інші.

На рівнинах переважають родючі окультурені ґрунти. Поширені також сіроземи, що переходять на схилах адирів у каштанові, а ще вище — в чорноземовидні ґрунти.

Рослинність області напівпустельна, з перевагою на рівнині кураю і полину, в зоні адирів — ефемерів та полину. На крутих схилах зростають кущі фісташки та мигдалю. Природна рослинність у значній мірі витіснена культурною.

Населення

Основне населення узбеки. Живуть також росіяни, киргизи, уйгури, казахи, таджики, татари, корейці, українці та ін. Андижанська область — одна з найбільш заселених областей країни, Густота населення деяких районів сягає понад 600 чол./км².

Господарство

Промисловість

Область є першою за бавовництвом і другою за шовківництвом областю Узбекистану. Промисловість пов'язана головним чином із обслуговуванням бавовництва, переробкою бавовника та іншої сільськогосподарської продукції, видобуванням нафти та природного газу. В області діють великі бавовноочисні заводи (Андижан, Асака, Кургантепа, Пахтаабад, Шахрихан та ін.), жироолійний комбінат, гідролізний, гренажний, плодоконсервний (Андижан), дубильно-екстрактний (Ханабад), кисневий і олійно-екстрактний (Асака), цегельні заводи. Машинобудівні заводи виробляють дизелі, машини для шляхового та іригаційного будівництва, для сільського господарства.

За видобутком нафти Андижанська область посідає перше місце в країні (нафтопромисли: «Андижан», «Джанубій-Аламушук», «Палванташ», «Ходжаабад»). Одночасно видобувається й газ. Побудований газопровід ХоджаабадФергана. Низка електростанцій (в тому числі ГЕС).

Сільське господарство

Посівна площа становить понад 200 тис. га, 95 % якої зрошується. Під бавовником зайнято 70 %, під кормовими культурами (головним чином люцерною) — 20 % , зерновими (рис, кукурудза та ін.) — 9 % посівної площі. За загальним збором бавовнику область займає перше місце в Узбекистані. Розвинуте також садівництво, виноградарство і овочівництво.

Тваринництво м'ясо-молочного напряму базується на кормових травах і відходах бавовництва (жмихи), а також пасовиськах суміжних гірських районів Киргизстану. Розводять велику рогату худобу (корів), овець, коней, свиней, тутових шовкопрядів.

Транспорт

3алізниці сполучають Андижан з Ферганою, Наманганом та містами Киргизстану Джалал-Абадом, Ошем і Таш-Кумиром. Прокладені залізничні гілки до Асаки, Пахтаабада, Шахрихана. Транспортні вузли — Андижан, Шахрихан, Асака, Карасув.

Адміністративний поділ

Райони Андижанської області

Станом на 1 січня 2011 року область поділена на 14 районів (tumani) і 2 міста (shahari) обласного підпорядкування[1]:

Райони

№ на
карті
Район Центр
1 Алтинкульський н.п. Алтинкуль
2 Андижанський міське селище Куйґан'яр
3 Асакинський місто Асака
4 Баликчинський міське селище Баликчі
5 Бозький міське селище Боз
6 Булакбашинський міське селище Булакбаші
7 Джалалкудуцький місто Ахунбабаєв
8 Ізбасканський місто Пайтуг
9 Кургантепинський місто Кургантепа
10 Мархаматський місто Мархамат
11 Пахтаабадський місто Пахтаабад
12 Улугнорський міське селище Акалтин
13 Ходжаабадський місто Ходжаабад
14 Шахриханський місто Шахрихан

Міста обласного підпорядкування

Населені пункти

Станом на 1 січня 2011 року до складу області входили 11 міст, 78 міських селищ і 95 сільських сходів громадян.[1]

Міста

Див. також

Примітки

  1. СОАТО (рос.)(узб.) Архівовано з першоджерела 25 червня 2013.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.