Барнум Браун

Барнум Браун народився у 1873 році на околиці новоутвореного містечка Карбондейл (англ. Carbondale) у штаті Канзас. За кілька років до народження хлопчика його батьки — Вільям Браун (William Brown, 1833–1907) і Клара Сілвер (Clara Silver, 1840–1902) — застовпили на незаселеній території ділянку землі, побудували на ній хатину і заснували ферму[2]. Барнум був четвертою і наймолодшою дитиною у родині. Для того, щоб при поширеному прізвищі його ім'я все ж виділялося, хлопчика назвали на честь знаменитого в той час шоумена і антрепренера Фінеаса Барнума. Схильність до майбутньої професії проявилася у Брауна ще в дитинстві: він збирав і колекціонував мушлі молюсків та інші незвичайні предмети, що опинилися на поверхні землі після орання[4].

У 1893 році Барнум вступає до Канзаського університету, де знайомиться з викладачем професором геології Семюелем Віллістоном (англ. Samuel Williston), відомим за пошуками динозаврів на користь Отниїла Марша[4]. Під керівництвом професора Барнум бере участь у двох палеонтологічних експедиціях у Південній Дакоті і Вайомінгу; при цьому в другій з них студентам, які супроводжують Віллістона, вдається розшукати череп трицератопса — поширеного травоїдного динозавра кінця крейдяного періоду[5][6].

Навчання Брауна припало на період так званої «динозаврової золотої лихоманки» (англ. Dinosaur gold rush), каталізатором якої стало скандальне суперництво Отниїла Марша і Едварда Копа. Взаємні звинувачення двох іменитих і ексцентричних палеонтологів у пресі призвели до сплеску інтересу широкої публіки до майже незнайомих до цього динозаврів; бажаючи залучити відвідувачів, численні музеї узялися здобувати вже зібрані колекції вимерлих рептилій[7].

Серед інститутів не став винятком Американський музей природознавства, його президент Морріс Джесуп бачив свою діяльність у поєднанні передових наукових досягнень і комерційного зиску. У пошуках амбіційної людини, яка погодилася б зайнятися пошуками скам'янілостей, музей звернувся за допомогою до Віллістона. Професор без вагань запропонував розглянути кандидатуру Брауна, якого вважав своїм найкращим учнем. У рекомендаційному листі, який Віллістон адресував співробітнику музею Джекобу Вортману (Jacob Wortman), він дав Брауну таку характеристику[8][9]:

Барнум Браун (ліворуч) і Генрі Осборн (праворуч) біля останків диплодока в районі хребта Комо-Блафф

Співпраця Брауна з Американським музеєм природознавства не тільки зіграла величезну роль у його особистій долі, але й зробила організацію однією з передових у галузі палеонтології. Якщо в 1897 році, коли після отримання Брауном ступеня магістра, його прийняли на позицію асистента куратора відділу палеонтології хребетних, музей не мав жодного відповідного експоната, то на момент смерті ученого в 1963 році він володів найбільш представницькою колекцією викопних ящерів у світі[7].

У перший рік роботи Брауна відправляють в експедицію до Вайомінгу у район хребта Комо-Блафф (англ. Como Bluff), де він повинен оглянути старий кар'єр Отниїла Марша з відкладеннями верхньої юри (формація Моррісона^(en)). Перша спроба виявилася невдалою: зробивши розкопки, шукач прийшов до висновку, що попередні власники кар'єра ґрунтовно його почистили. У другій половині літнього сезону до Брауна приєднується куратор відділу Генрі Осборн, що приїхав з інспекцією. Залишивши розробку кар'єру, вони разом оглядають околиці і натрапляють на кістки, що стирчать із землі. Знайдені частини скелета диплодока стали першими останками динозаврів, представленими в експозиції музею[10][11][12]. Незабаром до Брауна і Осборна приєднується група палеонтологів, присланих до них на підмогу: Джекоб Вортман, Альберт Томсон (Albert Thomson), Волтер Грейнджер (Walter W. Granger) і Вільям Метью (William Matthew). Слідом за ще одним скелетом, цього разу бронтозавра, експедиторам вдається виявити великий пагорб, всипаний останками динозаврів. Як зізнався Дуглас Престон (Douglas Preston) в присвяченій музею книзі «Dinosaurs in the Attic», кісток в окрузі було більше, ніж каменів, що їх оточували[13][11].

Відкритий кар'єр отримав назву Bone Cabin Quarry^(en) на честь хатини місцевого пастуха, повністю побудованої з кісток. З 1898 по 1901 рік, вже без участі Брауна, в ньому було видобуто понад 65 тонн скам'янілостей, в тому числі скелети камптозавра, камаразавра, стегозавра та дріозавра[11].

Наступною значущою експедицією Брауна стає поїздка в 1898–1900 роках в південну Патагонію, організована професором Принстонського університету Вільямом Скотом (William Scott). Метою експедиції став пошук ранньої еволюції ссавців, гіпотезу про зародження яких в країнах Південної Америки висунув аргентинський натураліст Флорентіно Амегіно. Експедицію очолив досвідчений палеонтолог Джон Хетчер, який починав свою кар'єру з пошуку динозаврів на користь Отниїла Марша[14]. Учасники експедиції висадилися на узбережжі в місті Пунта-Аренас на півдні Чилі і потім бездоріжжям у візку на конях досягли озера Пуейредон в Андах, де роком раніше Хетчер відкрив відкладення раннього міоцену (формація Санта-Крус). Результат поїздки виявився більш ніж скромним, проте вже на зворотному шляху в районі приморського міста Пуерто-Санта-Крус^(en) Брауну вдається виявити череп, щелепу і хребець викопного дельфіна Argyrocetus. Шукач приймає рішення затриматися в Патагонії, щоб продовжити пошуки організмів, в той час як інші учасники експедиції повертаються у Нью-Йорк[15].

З квітня 1899 по лютий 1900 року Браун наодинці проводить пошуки на узбережжі аргентинської провінції Санта-Крус. Він оглядає пересохлі русла річок, берегові скелі і ділянки моря, що оголюються під час відпливу. Наприклад, на мілководді під час відпливу був знайдений і витягнутий на берег череп астрапотерія — дуже рідкісного великого ссавця, порівнянного за розмірами з сучасним бегемотом[16][17]. Результатом поїздки стали 4,5 тони відправленого в музей палеонтологічного матеріалу, який складався, головним чином, з останків міоценових ссавців: неповнозубих, літоптернів і нотоунгулятів[18].

Великі знахідки у відкладеннях формації Моррісон дозволили Американському музею природознавства до початку XX століття створити пристойну колекцію динозаврів, що жили за доби юри. З іншого боку, фауна наступного за ним крейдяного періоду була представлена досить слабко, незважаючи на численні відкриття в цій області. Одним з найбільш бажаних експонатів, за яким одночасно полювали одразу декілька інститутів, були останки трицератопса — рогатого травоїдного динозавра (серед крупних бізнесменів, які прагнули його придбати, виділялися Ендрю Карнегі і засновник Філдовського музею природознавства Маршалл Філд^(en)). Ідучи по стопах Джона Хетчера, який відкрив цього ящера в 1888 році, Браун відправляється на північ Великих Рівнин в округ Вестон (Вайомінг) неподалік від кордону з Південною Дакотою, де займається пошуками у відкладеннях формації Ланц^(en).

Основна мета експедиції — виявлення черепа трицератопса в задовільному стані — не була досягнута, проте Браун попутно знаходить майже повний скелет качкодзьобого динозавра Claosaurus^(en)[19]. Крім того, в ході цієї поїздки Браун вперше виявляє фрагменти скелета тиранозавра, які помилково приймає за невідомого науці предка цератозавра[20][21]. Безпосередній начальник Брауна Генрі Осборн, вивчивши відправлений у музей матеріал, описує новий вид і присвоює йому назву Dynamosaurus imperiosus[22]. Через кілька років він же при порівнянні з більш пізньою знахідкою (але раннім описом) тиранозавра залишає йому оригінальну назву Tyrannosaurus rex[23].

У 1901 році Осборн приймає рішення відкласти пошуки трицератопса і відправляє Брауна спочатку в палеоботанічну експедицію в долину річки Літл-Колорадо (Аризона) з тріасовими відкладеннями, організовану Смітсонівським інститутом, а потім у штат Колорадо з міоценовою формацією в околицях міста Стерлінг^(en). У першому випадку Браун добуває частковий скелет крокодилоподібного фітозавра з роду Belodon^(en), у другому — виявляє череп і частину скелета предка сучасного коня протогіппуса, а також фрагменти скелетів викопної антилопи Ramoceros^(en), стародавнього верблюда, гризуна і ореодонта[24].

Реконструйований типовий екземпляр тиранозавра, знайдений Барнумом Брауном у 1902–1905 роках[25]

Влітку 1902 року Браун разом з помічником Річардом Луллом (Richard Swann Lull) відправляється в безлюдну місцевість між населеними пунктами Майлс-Сіті^(en) і Джордан^(en) в Монтані. Розташований тут багатий палеонтологічним матеріалом і на той час майже недосліджений комплекс, що отримав назву формації Хелл-Крік, став відомий завдяки американському натуралісту Вільяму Хорнадею^(en). Відомий американський зоолог, який серед іншого заснував Зоопарк Бронкса, вивчав тут поведінку чорнохвостого оленя і випадково натрапив на останки трицератопса, пошуками яких займався музей[26]. Хоча на перевірку якість виявленого ним скелета виявилася поганою, Браун зумів не тільки відшукати ще один екземпляр у більш задовільному стані, але також оголосити про набагато більш інтригуючу знахідку. У своєму листі до Осборна він описує відкриття нового виду наступним чином[27][28]:

Скелет тиранозавра, знайдений Барнумом Брауном у 1908 році[29]

У 1905 році в офіційному бюлетені музею виходить стаття Генрі Осборна «Tyrannosaurus and other Cretaceous carnivorous dinosaurs», в якій автор на основі знахідки описує вид невідомого раніше хижого динозавра і дає йому назву Tyrannosaurus rex — «король ящерів». У цій публікації Осборн вказує на Брауна, як на першовідкривача тварини, однак при цьому його ім'я не згадується в числі авторів роботи[30]. Влітку того ж року Браун продовжує шукати відсутні частини скелета. Піднявши на поверхню велику кількість твердого ґрунту, він витягує ще деяка кількість фрагментів, у тому числі стегнову, плечову, лопаткову, клубову, п'ястні кістки, кістки черепа і щелепи, кілька ребер[31]. Зібрані докупи на спеціально створеному для цього постаменті, останки були урочисто виставлені в залі музею наприкінці 1906 року[32].

У 1908 році, знову проводячи пошуки в Хелл-Кріку, Браун разом з помічником Пітером Кайзеном (Peter Kaisen) натрапив на ще один скелет тиранозавра в 30 милях (близько 50 км) на схід від першої знахідки. На відміну від першого екземпляра, цей був практично повним і до того ж був занурений у значно більш м'який ґрунт. Завдяки останній обставині його вдалося протягом літнього сезону витягти на поверхню і доставити на конях до найближчої залізничної станції Глазго^(en) в 45 милях (~ 70 км) від місця розкопок. Цей екземпляр[29] нині прикрашає залу ящеротазових динозаврів музею. Першу знахідку[33] на початку Другої світової війни продали Пітсбурзькому музею Карнегі^(en): адміністрація музею побоювалася, що німецька авіація може знищити історичну цінність[32][34].

Повертаючись у 1902 році — крім трицератопса і тиранозавра, в експедиції у Хелл-Крік Браун також добув скелети крокодилоподібного ящера Champsosaurus^(en) і анатотитана, які нині прикрашають зали музею[35]. Після невеликої перерви, пов'язаної з пошуками рештків морської фауни у Вайомінгу і Південній Дакоті, Браун повернувся в Монтану в липні 1904 року. Під час огляду відкладень формації Кловерлі^(en) (нижня крейда) недалеко від міста Біллінгс був знайдений в прекрасному стані череп вузьконосого крокодила Teleorhinus[36].

На річці Ред-Дір. З ліва праворуч: Генрі Осборн, Фред Саундерс (кок) і Барнум Браун. 1911 рік

Розкопки зауролофа на річці Ред-Дір. 1911 рік

У 1903 і частково 1904 роках Барнум Браун відвідує область на заході штатів Вайомінг і Південна Дакота, і проводить пошуки трохи на схід в околицях населеного пункту Еджмонт^(en) в Південній Дакоті. Приблизно до середини крейдяного періоду цей район був покритий частиною світового океану і в теперішній час відомий як Західне внутрішнє море^(en). Морські відклади глинистого сланцю двох різновікових формацій — П'єр Шейл^(en) і Ніобрара^(en) — зберегли велику кількість рештків водних рептилій, головним чином мозазаврів. Брауну вдалося добути більше десятка екземплярів цих схожих на сучасних варанів морських ящірок, а також безліч скелетів плезіозавра з черепами[37].

В експедиціях 1904 року Брауна супроводжувала його перша дружина Маріон. Вона була професійним біологом і попутно займалася вивченням комах. Спільні з чоловіком пригоди вона описала в щоденнику, якому дала назву «Log Book of the Bug Hunters». Рукопис готувався до друку, проте не був ніколи опублікований[38].

У період з 1910 по 1915 рік Браун очолює шість щорічних експедицій у долину річки Ред-Дір в канадській провінції Альберта, де розташовані ще давніші в порівнянні з Хелл-Кріком формації — Формост^(en), Олдман^(en) і Дайносор-Парк^(en) (їх вік варіює в межах від 75 до 79 млн років)[39]. При практично повній відсутності доріг група дослідників, до якої також входили асистенти Пітер Кайзер, Вільям Катлер (William E. Cutler) і Клейтон Прайс (Clayton Sumner Price), сплавляється вниз за течією на спеціально побудованому для цього плоскодонному човні-плоту. За словами самого Брауна, місцями скам'янілостей було так багато, що він змушений був «подорожувати з закритими очима, щоб не бачити більше, ніж міг зібрати»[40][41].

Під час експедицій на річці Ред-Дір у сусідстві працювала група фахівців, яку винайняло Геологічне управлінням Канади, на чолі з відомим американським палеонтологом Чарльзом Штернбергом^(en). Незважаючи на конкуренцію, групі Брауна вдалося зібрати значну колекцію скам'янілостей: за його словами, було видобуто до 300 великих екземплярів, дві третини з яких згодом були виставлені в експозиціях різних музеїв. Як мінімум 22 з них досі прикрашають зали птахотазових і ящеротазових динозаврів Американського музею природознавства. Вісім скелетів з зібраної колекції: цератопсиди Chasmosaurus kaiseni, Monoclonius cutleri та Styracosaurus parksi, гадрозаври Corythosaurus casuarius і Prosaurolophus maximus, дромеозавр Dromaeosaurus albertensis і пахіцефалозавр Ornatotholus browni вважаються типовими, тобто по суті відкритими Брауном[42].

Інші помітні знахідки цього періоду — крихкий (і тому дуже рідкісний) череп схожого на страуса динозавра Struthiomimus з родини орнитомімідів, череп і хвіст анкілозавра, що добре збереглися. Деякі важливі скам'янілості були помічені Брауном, але не зібрані внаслідок браку часу і місця. Зокрема, це відноситься до типового (і єдиного на сьогодні) екземпляру еотрицератопса[43], який за замітками Брауна був добутий і описаний канадськими фахівцями лише в першій декаді XXI століття[44][45], а також великої кількості скелетів альбертозаврів (в тому числі ювенальних), витягнутих на поверхню у 1997 році співробітниками Королівського Тиррелівського палеонтологічного музею[46].

Барнум Браун в Монтані, бл. 1916

Крім власне палеонтології, Барнум Браун опановує суміжну професію геолога-розвідника родовищ нафти та інших корисних копалин, що набуває особливої актуальності в час і після закінчення Першої світової війни. Починаючи з 1917 року, він також консультує Міністерство фінансів США з цих питань[41]. Завдяки новому заняттю науковець отримує можливість не тільки поєднати свою співпрацю з Американським музеєм природознавства і з іншими роботодавцями, але також виїжджати за межі традиційних районів розкопок.

У 1918 році Барнум вдруге (перший короткочасний візит відбувся в 1911 році) працює на Кубі: крім пошуку скам'янілостей плейстоценових ссавців в його завдання входить оцінка нещодавно відкритих родовищ міді та геологорозвідка родовищ нафти[47].

У 1920 році Браун здійснює поїздку в Сомаліленд і Абісинію, де на замовлення Англо-Американської нафтової компанії (англ. Anglo American Oil company), яка згодом влилася в сучасну ExxonMobil[48], займається пошуками нафтових родовищ. Експедиція не принесла великих відкриттів ні в галузі геологорозвідки, ні в області палеонтології, і найбільше відома завдяки збереженим описам місцевих звичаїв, досить екзотичних для культури західного світу[49].

Череп гавіала Gavialis browni[50]

Опонуючи Чарлзу Дарвіну, Генрі Осборн вважав, що колиска людства знаходиться в Азії, де на відміну від Африки сильно перетята місцевість і прохолодний клімат могли дати поштовх до початку використання знарядь праці. Підтвердження своєї теорії Осборн знайшов у роботах шотландського натураліста Г'ю Фальконера, який у 1830-ті роки в передгір'ях Гімалаїв виявив останки якогось ссавця, що має спільні ознаки з приматами. Основним завданням, з яким Осборн відправив Брауна на схили хребта Шивалік (в першій половині XX століття територія Індії, частина якої пізніше відійшла до Пакистану), були саме пошуки антропоїдів. Працюючи в околицях міста Равалпінді і горах Джамму, Браун крім іншого виявив 3 фрагменти щелепи людиноподібних мавп, які в початковому варіанті були визнані рештками дріопітеків, проте пізніше перекласифіковані у сивапітека[51][52].

Скелет черепахи Colossochelys atlas[53]

Крім досягнення основної мети, була зібрана значна колекція міоценових тварин: згідно з листами самого Брауна, до неї були включені два черепи мастодонта, два черепи предків бегемота, три черепа стародавнього носорога, чотири черепа гіппаріона, сім черепів антилоп, черепа примітивних жирафів Giraffokeryx і Bramatherium, непарнокопитного ссавця з вимерлої родини халікотерієвих Chalicotherium, пекаря, верблюда, гавіала і оленя, а також скелети двох великих черепах[54]. Не менше 19 екземплярів були визнані типовими: по них у різні роки були описані чотири види хоботних: Zygolophodon metachinjiensis, Protanancus chinjiensis, Gomphotherium browni і Paratetralophodon hasnotensis; сім видів антилоп: Selenoportax vexillarius, Tragoportax salmontanus, Tragocerus browni, Sivaceros gradiens, Strepsiportax gluten і Strepsiportax chinjiensis; два види газелі: Gazella lydekkeri і Antilope subtorta, носоріг Gaindatherium browni, пекарі Pecarichoerus orientalis, олень Cervus punjabiensis, трубкозуб Amhiorycteropus browni, куниця Martes lydekkery, бамбуковий щур Rhizomyides punjabiensis і дикобраз Sivacanthion complicatus[55].

На початку 1923 року Браун переміщується до сусідньої з Індією М'янми, де спочатку проводить консультації з приводу видобутку нафти, а потім досліджує еоценові відкладення в долині річки Іраваді (околиці міста Енанджаун) та формації Пондаунг (Pondaung Formation) в західній частині країни. Незважаючи на відсутність доріг, щільні джунглі і фрагментарність відкладень, досліднику вдалося зібрати невелику колекцію скам'янілостей, серед якої особливу значимість мав фрагмент нижньої щелепи примата з трьома зубами, по якому був відкритий один з найдавніших предків вищих приматів, що отримав назву амфіпітека (Amphipithecus mogaungensis)[56]. Серед знахідок Браун також виділив повний череп невеликого антракотерія, верхній і нижній ряди зубів ще одного антракотерія, нижню щелепу метамінодона і половину нижньої щелепи стегодона з добре збереженими зубами[57]. В ході експедиції в червні 1923 року дослідник переніс важку хворобу — смертельно небезпечну форму малярії, під час якої за ним доглядала його друга дружина Ліліан[57].

Продовжуючи пошуки приматів, Браун у 1923–1924 роках проводить розкопки на грецькому острові Самос. Він з великими труднощами одержує дозвіл від влади країни (який передбачав зобов'язання передачі будь-яких нових відкриттів на користь місцевого музею) і наймає робітників — біженців з прилеглої Туреччини і з їх допомогою розробляє кілька кар'єрів у формації Мітіліні (англ. Mytilini Formation), вік яких оцінюється у 7,2-7,0 млн років[58]. Численні складки і розриви, а також вплив древніх морських течій призвели до фрагментації скам'янілостей. Тим не менш, Брауну вдалося виявити кілька великих фрагментів останків міоценових тварин, що відносяться до примітивного жирафа самотерія, двох видів коневих, двох видів носорогових, стародавньої гієни іктітерія, невеликого оленя, антилопи Prostrepsiceros і декількох видів птахів[59]. Відправлення колекції в Америку мало не зірвалося через одного місцевого чиновника, який вибрав найцінніші експонати для національного палеонтологічного музею. Ситуацію вдалося владнати лише після офіційного звернення американського консула у федеральні органи Греції.

У першій третині XX століття кілька наукових організацій концентрують свою увагу на вивченні еволюції людини. Зокрема, пошуком викопних приматів і стоянок доби палеоліту займається Американський інститут природознавства; його президент Генрі Осборн обирає еволюційне вчення як один з пріоритетів своєї наукової діяльності. Одне з можливих відкриттів Осборна — існування примітивного антропоїда (який отримав назву гесперопітек) на території Північної Америки, виявилося хибним: знайдені в Небрасці зуби (кілька штук були добуті Брауном), хоч і мали схожість із зубами приматів, все ж належали до вимерлих ссавців з родини Tayassuidae.

Результатом інших археологічних пошуків, в яких Барнум Браун взяв безпосередню участь, стало відкриття давньої мисливської стоянки, а разом з нею палеоіндійської культури Фолсом. Після непов'язаних між собою повідомлень про знаходження в межах одного району останків бізона з одного боку, і примітивних знарядь праці з іншого, вчені висунули гіпотезу, що ці дві різнорідні знахідки можуть бути пов'язані між собою. У 1927–1928 роках Браун спільно з Пітером Кайзеном виконав розкоп в зазначеному місці в штаті Нью-Мексико. На поверхню було витягнуто кілька фрагментів скелетів вимерлого підвиду бізона Bison bison antquus, а також виявлені разом з ними 11 наконечників списів. Один з цих фрагментів, що поєднує в собі кістки і знаряддя праці, нині прикрашає залу високорозвинених ссавців музею[60]. За підсумками відкриття була створена широка програма з пошуку слідів інших поселень, яка зокрема передбачала дослідження печер в декількох південно-східних штатах США. В рамках цього проекту Браун відкрив ще кілька тимчасових стоянок в Юті і Неваді, в тому числі одну велику в околицях населеного пункту Лавлок[61].

У 1930 році на схід від місцевості Камерон в Аризоні Браун виявив житло індіанців з культури Анасазі. Невелика дерев'яна споруда круглої форми містила відходи кукурудзи, зернотертки, глиняний посуд, підвіски, а також черепашкові намиста[62].

Типовий екземпляр Protosuchus richardsoni

Крах на Нью-Йоркській біржі у 1929 році і Велика депресія, яка за ним настала, призвели до поступового виснаження фондів музею. Це спричинило, зокрема, скорочення бюджету експедицій, які ставали все коротшими і менш численними. Частково стан справ рятували спонсори — нафтові компанії і радіостанції, які висвітлювали гучні відкриття. Браун повернувся до пошуків динозаврів та інших організмів, як на початку кар'єри, в західній частині США. У 1930 році в тріасових відкладеннях в місцевості Камерон (Аризона) йому вдається добути добре збережений скелет давнього, до цього невідомого крокодилоподібного ящера з ранньої юри, що отримав назву Protosuchus[63][64].

Влітку 1931 року музей організував експедицію в околиці міста Біллінгс в Монтані, де чотирма роками раніше були виявлені рештки камптозавра (як з'ясувалося пізніше, тенонтозавра — раніше невідомого травоїдного динозавра з інфраряду орнітоподів). Групу очолив Браун, неподалік від основної мети поїздки він виявив фрагменти скелетів ще кількох тварин, що мали спільні риси з тенонтозавром, але меншого розміру і з більш легкими, порожнистими кістками. Одна з цих знахідок[65], що складалася з частини черепа, хребта і кінцівок, була витягнута з вапняку і доставлена в музей, де довгий час зберігалася в запаснику. Вчений дав ящеру попередню назву Daptosaurus agilis, але так і не закінчив опис. Через 30 років незадовго до смерті він показав експонат Джону Острому, який в той момент писав студентську дисертацію для Єльського університету. Через кілька років Остром в тому ж районі, що і Браун, знайшов ще один примірник ящера, порівняв його з раннім матеріалом і описав новий вид, давши йому назву дейноніх. Анатомічна будова дейтоніха наштовхнула вченого на думку, що він має спільні риси з сучасними птахами — в кінцевому рахунку це призвело до виникнення теорії походження птахів від тероподних динозаврів. Ще одна значуща знахідка 1931 року — неповний (без черепа) скелет пізніше описаного зауропельта, видобутий на схилах хребта Прайор в Монтані[66].

Пара барозаврів в холі музею. Дитинча ліворуч — один з двох експонатів, що збереглися після розкопок у Howe Quarry

У серпні 1932 року Барнум Браун спільно з асистентами Пітером Кайзеном і Дарвіном Харбріхтом (Darwin Harbricht) натрапили в горах Прайор на кістки великого зауропода, що стирчали з землі. Зробивши попередній розкоп, шукачі витягнули на поверхню хребет з 14 хребців, клубову, велику і малу гомілкову кістки, а також кістки стопи. Через брак коштів подальшу роботу по розробці кар'єру, який належало створити на земельній ділянці фермера Баркера Хау (Barker Howe, звідси назва проекту — Howe Quarry, «Кар'єр Хау»), довелося відкласти[67]. За допомогою спонсора — нафтовидобувної фірми Sinclair Oil Corporation — роботи вдалося відновити навесні наступного 1934 року. Після зняття шару ґрунту перед дослідниками відкрилося широке поле, суцільно вкрите рештками довгошийої болотної фауни. Бувалий Браун зізнався, що він «ніколи не бачив такої безлічі кісток динозаврів»[68][69].

Настільки висока концентрація скам'янілостей на невеликому клаптику землі могла б утворитися під дією водного або селевого потоку, проте в даному випадку слідів такої дії не було виявлено; до того ж розташування кісток свідчило про те, що тварини залишалися лежати на тому ж самому місці, де загинули. У 1935 році в журналі Natural History вийшла стаття, в якій Браун подавав ситуацію наступним чином[70]:

Незважаючи на унікальність колекції, її спіткала сумна доля. В результаті численних палеонтологічних експедицій, включаючи знамениті дослідження динозаврів в Центральній Азії, відповідні фонди музею виявилися переповненими. До того ж, після виходу на пенсію Осборна в 1934 році фінансове становище музею ще більше погіршилось. За свідченням куратора музею Джина Гаффні (Gene Gaffney) ящики з видобутим матеріалом довгий час зберігалися у внутрішньому дворі музею під навісом, поки в 40-ті чи 50-ті роки пожежа не знищила приблизно половину матеріалу. Потім їх перенесли в закрите, але сире приміщення, де вціліла частина або прогнила, або була зіпсована щурами. Нині з цієї експедиції в залах музею можна зустріти лише два експонати, обидва належать дитинчаті барозавра[66].

З 1935 по 1942 рік музей очолює Рой Чепмен Ендрюс — ще один протеже Генрі Осборна, який прославився відкриттям кладовища динозаврів в монгольській пустелі Гобі. Внаслідок нестачі фінансування експедиції Брауна стають коротшими. У 1936 році він переключається на пошуки ранніх ссавців, у зв'язку з чим досліджує пермські відкладення в районі міста Сеймур на півночі Техасу. За короткий сезон цього року йому вдається поповнити колекцію музею повним скелетом офіакодона, а також фрагментами скелетів едафозавра, диметродона, гліптодона, мастодонта, щелепою вимерлого виду коней Equus giganteus. У наступному, 1936 році, дослідник подорожує по західних штатах на автомобілі разом зі своїм асистентом Роландом Бердом (Roland T. Bird), знайомим ще по роботі в Кар'єрі Хау. У вже знайомих тріасових відкладеннях біля міста Камерон (Аризона) експедитори добувають череп з щелепою, плечову кістку і кілька хребців найбільшого відомого фітозавра, що отримав назву Machaeroprosopus gregorii[71].

Реконструкція черепа дейнозуха

Наступні кілька років позначилися сплеском інтересу до слідів, залишених динозаврами. Зокрема, два великих трипалих відбитка були виявлені на стелі вугільної шахти States Mine біля міста Седаредж в Колорадо (формація Месаверде, пізня крейда). Група фахівців на чолі з Барнумом Брауном прибула на місце і дійшла висновку, що мова йде про велетенського ящера, ширина кроку якого становила 15 футів (~ 4,5 м) (пізніше вдалося розгледіти ще одні сліди, не такі помітні, в зв'язку з чим ширину кроку довелося скоротити вдвічі). Влітку 1937 року було прийнято рішення вирізати сегмент пісковику, в якому були залишені сліди, і доставити в музей. В даний час ця знахідка, що згідно з аналізом належить слідам гадрозавра, прикрашає перехід між залами ящеротазових і птахотазових динозаврів[72]. Восени Браун продовжив дослідження в Мелаверді, цього разу в околицях міста Рок-Спрінґс у Вайомінгу. Згідно зі словами самого шукача, здобутий ним неповний скелет теропода, величиною порівнянний з альбетозавром, став 54-м трофеєм подібного роду в його колекції[73]. Там же у Вайомінгу недалеко від струмка Біттер-Крік він виявив сліди еоценової фауни: рештки схожого на носорога ссавця з родини бронтотерієвих, креодонта і декількох черепах[73].

Останньою масштабною експедицією Брауна стала поїздка 1940 року в посушливу місцевість Біг-Бенд в Техасі на кордоні з Мексикою, яка відбулася завдяки багаторічному спонсору — нафтовій компанії Sinclair Oil Corporation. Її результатом стало дослідження найпівденнішої області США, де коли-небудь були знайдені останки динозаврів. Було видобуто 11 значущих екземплярів, в тому числі фрагменти черепа і кінцівок брахіцератопса, повний череп анкілозавра, кілька кісток динозавра, схожого на пентацератопса, а також фрагментований череп едмонтонії. Нарешті, було знайдено череп гігантського (за сучасними мірками) крокодила дейнозуха, який жив наприкінці крейдяного періоду 80-73 млн років тому[74].

Після атаки на Перл-Гарбор у грудні 1941 року і втягнення США у Другу світову війну вся дослідницька діяльність Американського музею природознавства була згорнута, бюджет скорочено до мінімуму, що дозволяв лише підтримувати поточну діяльність. Побоюючись бомбардувань Нью-Йорка, Браун зміг домовитися з Музеєм Карнегі про продаж першого видобутого ним екземпляра тиранозавра за 7 тис. доларів. У 1942 році дирекція музею випустила розпорядження, згідно з яким співробітники, які досягли 68-річного віку, примусово відправлялися на пенсію. Незважаючи на величезні заслуги і колишню активність, 1 липня 1942 року 69-річний Браун був змушений залишити роботу, якій присвятив більшу частину життя. Тим не менше, йому було дозволено підтримувати зв'язки з музеєм[75].

Наприкінці 1942 року Браун переїжджає з Нью-Йорка до Вашингтона і влаштовується на державну службу до новоутвореного Управління стратегічних служб, де одним з його завдань стає допомога в пошуку можливих шляхів відкриття другого фронту з боку Егейського моря. З другої половини 1943 року і до кінця війни він обіймає посаду консультанта з геологічних питань при ще одній державній організації — Управлінні економічної війни, в якій, зокрема, вивчає дані аерозйомки на предмет виявлення закамуфльованих ворожих об'єктів[76].

Після війни, у 1947–1952 роках Браун у супроводі дружини і дочки від першого шлюбу знову повертається до своєї основної професії шукача-палеонтолога, цього разу в Гватемалі. Він проводить геологічну відео- та фотозйомку території країни — спочатку з борту літака, а потім з наземних видів транспорту. У 1951 і 1952 роках Браун також шукає останки вимерлих організмів в цій країні, проте гучних відкриттів в результаті цієї поїздки зроблено не було. Пошуки довелося згорнути після приходу до влади незалежного від США політика Гусмана Арбенса та сплеску антиамериканських настроїв, що за цим послідували[77].

У 1955 році Браун в останній раз виїжджає в пошукову експедицію в Монтану. Здобувши для музею два фрагменти скелета плезіозавра[78][79], 83-річний вчений переніс важке захворювання плямистою гарячкою, що викликається укусом зараженого кліща[80].

Барнум Браун помер 5 лютого 1963 року, не доживши всього тиждень до свого 90-річчя. Учений був похований поруч зі своєю першою дружиною Маріон на її батьківщині в місті Оксфорд на кладовищі RiverView Cemetery[81].