Бородай Василь Захарович
Борода́й Васи́ль Заха́рович (5 [18] серпня 1917, Катеринослав, УНР — 19 квітня 2010, Київ, Україна) — український скульптор, Народний художник СРСР і УРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1973 року) і Академії мистецтв України (з 1997 року). Депутат Верховної Ради УРСР 9—10-го скликань.
| Василь Захарович Бородай | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||||
| Народження |
18 серпня 1917 Катеринослав, Російська імперія | ||||||||||
| Смерть | 19 квітня 2010 (92 роки) | ||||||||||
| Київ, Україна | |||||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | ||||||||||
| Національність | українець | ||||||||||
| Країна | СРСР, Україна | ||||||||||
| Жанр | скульптура, педагогіка | ||||||||||
| Навчання | Київський художній інститут | ||||||||||
| Діяльність | скульптор | ||||||||||
| Відомі учні | Корчовий Василь Іванович | ||||||||||
| Твори | «Леся Українка» (1965), «Засновникам Києва» (1982) та інші | ||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||
| Премії |
| ||||||||||
| Звання |
| ||||||||||
|
| |||||||||||
 Бородай Василь Захарович у Вікісховищі | |||||||||||
.svg.png.webp){kind=small}
Біографія
Народився 1917 року в місті Катеринославі (нині Дніпро). З 1934 року працював токарем верстатобудівного заводу.
Учасник німецько-радянської війни. Під час війни командував ротою розвідників[1]. Член ВКП(б) з 1945 року.
У 1947–1953 роках навчався в Київському художньому інституті у Михайла Лисенка.
З 1953 року — скульптор науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР.
У 1966–1973 роках — ректор Київського художнього інституту (з 1971 року — професор).[2] У 1968–1980 роках — голова правління Спілки художників УРСР.
Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань (1975–1985 роки).
Помер 19 квітня 2010 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).
Відзнаки
Заслужений діяч мистецтв Української РСР (з 1960 року). Народний художник СРСР (з 1977 року) і УРСР (з 1964 року). Нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1965; за скульптурну композицію із серії «По Єгипту» створену у 1961–1964 роках).
За пам'ятник партизанам-ковпаківцям в Яремче Івано-Франківської області (створений у 1967 році) — золота медаль імені М. Б. Грекова (1969); Ленінської премії (1984; за меморіальний комплекс в Києві «Національний музей історії України у Другій світовій війні»)[3].
Нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999), «За заслуги» ІІІ ступеня (1997); Леніна (1971), Жовтневої Революції (1982), Вітчизняної війни І і ІІ (двічі) ступенів, Трудового Червоного Прапора (1967), Дружби народів (1987), Червоної Зірки (1945), медалями[4].
У журналі «Перець» № 16 за 1977 рік розміщено дружній шарж А.Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця[5]
Основні твори
Станкові композиції
- «Юність». Гіпс тонований, 1951
- «Леся Українка». 1951
- «Земля моя». 1951
- «Іван Богун». Гіпс тонований, 1954
- «Леся Українка». Бронза, 1957
- «Портрет письменника П. Панча». Мармур, 1960
- «Дума про волю (Тарас Шевченко)». Оргскло, 1961
- «Портрет композитора Л. Ревуцького». Дерево, 1963
- «Мовчання». Граніт, 1964
- «Вода прийшла», 1964
- «Пам'яті товариша», 1974
- «Вічна слава героям», 1975
Пам'ятники
- Пам'ятник Миколі Щорсу (у співавторстві, Київ, 1954)
- Пам'ятник Лесі Українці (в Міському парку, Київ, 1965)
- Пам'ятник Партизанам-ковпаківцям (м. Яремча, 1967)
- Пам'ятник Чекістам (Київ, 1967 — демонтований 28 травня 2016)
- Пам'ятник Тарасові Шевченку (м. Нью-Йорк, США, 1970)
- Пам'ятник Жовтневій Революції (у співавторстві з Валентином Знобою, на теперішньому майдані Незалежності в Києві, 1977 — демонтований 12 вересня 1991)
- Пам'ятник Батьківщині-Матері (Київ, 1981)
- Пам'ятний знак на честь заснування міста Києва (1982)
- Пам'ятник «А мати жде…» (с. Миколаївка, Макарівський район, Київська область)
- Пам'ятник Тарасові Шевченку (Білий Бір, Польща, 1991)
- Галерея творів В. Бородая
Пам'ятник Миколі Щорсу у Києві (1954)
Пам'ятник Лесі Українці у Києві (1965)
Пам'ятник Чекістам у Києві (1967)
Батьківщина-Мати (Київ) (1981)
Скульптура «А мати жде…» у Миколаївці (Макарівський район, Київська область).
Родина
- Дочка Бородай Тетяна Василівна (нар.1946) — український графік.
- Дочка Бородай Галина Василівна (1949–1980) — український живописець.
- Онука Одайник Дарія Сергіївна — український живописець.
- Онук Василь — скульптор. 2010 року займався відновленням дідової композиції на честь засновників Києва[недоступне посилання з червня 2019].
Примітки
- Київський некрополь(рос.)
- Залогіна О. Василь Бородай: народний художник
- Сайт Російської академії мистецтв[недоступне посилання з червня 2019](рос.)
- Сайт Академії мистецтв України
- Журнал перець 1977 16. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 7 квітня 2021.
Джерела
- Бородай Василь Захарович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 86. — ISBN 5-88500-042-5.
- Бородай Василь Захарович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 92. — ISBN 978-966-96839-3-9.
- Лобановський Б. Б. Василь Захарович Бородай. — К., 1964
- Ткачова Л. І. Бородай Василь Захарович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
- Фогель З. В. В. Бородай. — М. : Советский художник, 1968—111 с., илл. (рос.)
- Василь Бородай — корифей мистецтва пластики.
- Шматок скульптури Бородая купили за дві пляшки коньяку[недоступне посилання з червня 2019].
- Пам'ятник засновникам Києва згубила сувора зима і шпильки наречених.
- Пам'ятник засновникам Києва переллють у бронзі[недоступне посилання з червня 2019].