Буття 1:3

Порядок слів у перекладі може бути змінено відповідно до єврейського тексту.

Середньовічна мініатюра до Буття 1:3 (15 століття).

За християнською традицією слова «Нехай станеться світло» були сказані Богом «несказанно», а створене світло було фізичним світлом (Августин Іппонійський)[17].

Єфрем Сирін у своєму «Тлумаченні на Книгу Буття» пише:

Первісне світло було розлите повсюди, а не обмежене певним місцем; всюди воно розсіювало темряву, але не мало руху; увесь його рух полягав у появі та зниканні; після раптового його зникання наступало владарство ночі, а з появою її влада закінчувалася. Так світло діяло і три наступні дні… сонцю ж, утвердженому на тверді, належало привести до зрілості те, що сталося вже при дії первісного світла[18].

Василій Великий пише у «Гоміліях на шестиднев», що Боже слово — це не якась фізична артикуляція, а бажання і перше устремління мисленнєвого руху[19]. Він також пише про традиційне християнське розуміння «сказав», як вказівку на наявність того, до кого Бог звертається:

Писання ж зображує Бога багатослівно, щоби показати, що Він не тільки захотів буття творіння, а й привів його до буття через певного Помічника. Як Писання говорить на початку, так могло би сказати й про все інше, наприклад: «На початку створив Бог небо і землю», потім могло би сказати «створив світло», а потім «створив твердь». Однак представляючи Бога, який наказує і говорить, самим промовчанням Писання вказує на Того, Кому Бог наказує і з ким говорить. Писання зовсім не скупиться у передачі нам бачення, але розпалює у нас бажання, накидуючи деякі сліди та вказівки Несказанного. Бо отримане з трудом приймається радісно і ретельно оберігається. О де отримання легке, так і володіння не є цінним. Тому Писання ніби обхідною дорогою і поступово наближає нас до думки про Єдинородного[20].

Амвросій Медіоланський так пише про цей вірш у своїй праці «Шестиднев»:

Отже, Творець світла — Бог, місцеперебування і причина темряви — світ. Однак благий Творець так створив словом світло, щоби явити сам світ, вклавши у нього світоч, і зробити його прекрасним на вигляд. І ось несподівано засяяло повітря, і втекла у страхові темрява від нового сяяння світла. Блиск, що поширився усім простором світу, потіснив темряву і немов скинуло її у прірву[21].

Августин Аврелій у своїй книзі «Про буквальний зміст Книги Буття» пише, що Бог говорить «невимовним чином». Також він говорить, що є два типи світла, Світло, що народжене від Бога, і світло, яке Бог створив. Народжене від Бога світло є Божественною Премудрістю, а створене світло є змінюване світло, яке може бути як тілесним, так і безтілесним. У цьому вірші мова йде про створене світло[22]. У цих висловлюванням Августина видно передумови пізнішого православного вчення про нетварне світло.

Авраам ібн Езра дискутує зі своїм попередником Саадією Гаоном, котрий стверджував, що ваййомер («сказав») означає «захотів». На думку ібн Езри, якби слово мало значення бажання, то далі було би «щоби сталося світло», а не «нехай станеться світло», тож розуміти його слід у прямому значенні. На підтвердження цього він наводить «Словом Господнім учинене небо» (Псалми 32:6) та «бо Він наказав, і створились» (Псалми 148:5). Він акцентує, що мається на увазі дія без затрати власних зусиль, немов дія царя, що віддає накази своїм слугам. Ібн Езра також припускає, що світло це знаходилося вище руах із попереднього вірша[23].

Рамбан трактує Елохім як «Повелитель усіх сил» або «Сила сил». У Буття 1:1 Бог створює передовсім небесну і земну матерію «та все їхнє воїнство», і «цим творінням, немов маленькою точкою без всякої сутності, було створено все в небесах і на землі»[24]. Частка ет, яка стоїть і перед «небом», і перед «землею», на думку Рамбана вказує на сутність речі, а це означає, що ці поняття потенційно включають у себе все майбутнє різноманіття. «Земля» при цьому включає у себе всі чотири алхімічні елементи (вогонь, воду, власне землю і повітря). Вогонь він асоціює з темрявою, безодню з водою, а дух з повітрям. Тут відчувається як вплив космології та натурфілософії давніх євреїв, так і певні середньовічні віяння. Створену точку, яка набула форми боху, Рамбан вважає «наріжним каменем, на якому було створено світ»[24].

Стосовно ангелів, то Рамбан говорить, що хоч у Торі про це мова не йде, але за давньою єврейською традицією (він посилається на «Берешіт рабба») вони були створені на другий день і в первісному творінні участі не брали. Однак він зауважує, що берешіт натякає на сефіру Мудрості, котра є «началом всім начал», і зауважує, що в таргумі Єрушалмі берешіт перекладається як «У мудрості», а не як «На початку».

«Сказав» Рамбан розуміє як «побажав» або «подумав». Мова йде про те, що творіння світу не було працею, але водночас не було і просто бажання — це обдумане рішення, у якого є причина. «Буде» є вказівкою на майбутнє, тобто тут говориться, що з цієї первісної речовини (за Рамбаном із «неба») станеться дещо сяюче з назвою «світло».

«Нехай буде світло» — тут не говориться «і стало так», як в інші дні, бо світло не лишилося у цьому стані назавжди, як решта створеного.

Рамбан також говориться, що окрім буквального розуміння днів, тут є приховане значення — дні означають сефірот Всевишнього, оскільки будь-яке висловлювання Бога, що викликало існування, називається «день» (йом). Днів було шість, а висловлювань десять, бо до перших не стосується поняття дня. Він посилається на «Сефер ха-бахір» та «Мішна Авот» і говорить, що все це дуже потаємні речі, наше розуміння яких менше краплі у великому морі[25].

Овадія Сфорно говорить, що мова іде про «світло семи днів, котре необхідне для непороджених речей»[26].

Стовпи Творіння у туманності Орла були названі на честь християнського уявлення про створення світу.

Віктор Гамільтон докладно аналізує цей вірш у своїй праці «Книга Буття 1-17»[27] (1990). У перший день із шести днів творіння Бог створює світло. Тут присутні не тільки слова оповідача, а й слова самого Бога «Нехай станеться світло!» Наголошується на створенні через мовлення, як наказ. Фраза «і сказав Бог» зустрічається у першому розділі сім разів, тож вона досить важлива.

Усі історії про створення світу описують творення одним із чотирьох способів: 1) через дію божества або божеств; 2) через конфлікт протилежних сил; 3) через народження і самовідтворення; 4) через мовлення. Другий і третій варіант у Книзі Буття відсутній, а от перший і четвертий відбитий і в першому, і в другому розділі Книги Буття.

Гамільтон відзначає суттєву різницю між способом опису процесу творіння у Буття 1:1-2:3 та 2:4-25. Контраст полягає у різниці між творенням через слово і через дію (Бог сказав, Бог зробив). Ця різниця спонукає текстологічних критиків називати умовного автора 1:1-2:4а як Жерця і відносити цей текст до пізнього часу, а автора від 2:4б і далі як Ягвіста і відносити цей текст до більш раннього періоду (9-8 століття до Р.Х.). Однак, на думку Гамільтона, ця різниця стилістична, а не сутнісна. Єдине, що було створено безпосередньо словом Бога — це світло. В усіх інших випадках Бог спершу говорив, а потів вчиняв певну дію з втілення[28].

Джон Волтон у своїй книзі «Втрачений світ Буття 1» (2009) говорить, що на стародавньому Близькому Сході світло ніколи не вважалося матеріальним об’єктом, на відміну від нашої сучасної фізики. Світло мислилося як стан (condition). Тож створення світла не можна було назвати матеріальною дією. Він відстоює думку, що «світло» — це «період світла», і звідси пояснює, що відділення світла від темряви — це відділення періоду світла від періоду темряви, також за такою логікою стають більш зрозумілими називання світла днем, а темряви ніччю. Звідси випливає переконання Джона Волтона, що у перший день насправді описується створення часу, оскільки час розуміється як зміна періодів світла на періоди темряви. Це акт створення, але творіння світла є створенням не матеріального об’єкта, а функції[29].